Сутність поопераційного калькулювання

Вступ

Актуальність теми. Структурна перебудова економіки держави та прискорення темпів її зростання значною мірою залежать від досконалості системи управління фінансовими ресурсами на мікроекономічному рівні. Ефективна діяльність суб`єктів господарювання за ринкових умов, передбачає перш за все наявність досконалої інформаційної бази як основи прийняття управлінських рішень. За сучасних умов, інформаційна база фінансового менеджменту, на вітчизняних підприємствах, не є досконалою саме внаслідок того що: по-перше, в основі інформаційного забезпечення покладено дані бухгалтерського обліку з орієнтацією переважно на користувачів інформації які не впливають на управлінські рішення; по-друге, переважно при представленні поточної та оперативної інформації управлінському персоналу відсутня її формалізація й систематизація; по-третє, невикористання планування, зокрема фінансового є значною перешкодою щодо побудови ефективної діяльності підприємства на перспективу.

За умов ринкової економіки, якій притаманні самостійність суб`єктів господарювання, власна відповідальність за результати фінансово-господарської діяльності, виникає об`єктивна потреба постійного контролю, аналізу, коригування й прогнозування змін фінансового стану та оцінки фінансових можливостей підприємства на майбутнє, що реалізується з допомогою інструментів фінансового менеджменту й, зокрема, бюджетування. Система управління підприємством повинна вдосконалюватись з врахуванням накопиченого світового досвіду, новітніх теоретичних й практичних досягнень у сфері менеджменту. В якості одного з ефективних напрямків удосконалення системи управління на мікрорівні, для вітчизняних підприємств, пропонується використання бюджетування, яке позитивно зарекомендувало себе в країнах з розвинутою ринковою економікою.

Вагомий внесок у розробку теоретичних й методологічних основ бюджетування внесли такі зарубіжні вчені як Діккі Террі, Друрі К., Кінг Альфред М., Майєр Е., Райан Б., Фалуді А., Фостер Дж., Хан Д., Хорнгрен Ч.Т., Шим Джей К., й інші. Але використовувати західні концепції без їх адаптації до вітчизняних умов господарювання є недоцільним у зв`язку з наявністю ряду суттєвих національних особливостей менеджменту, системи обліку й звітності, рівня інформаційного забезпечення.

У вітчизняній та російській економічній літературі достатньою мірою розроблені питання методики розрахунку і аналізу фінансових показників оцінки результатів діяльності підприємств. Нині науковим загалом широко дискутуються проблеми розробки й використання в практиці фінансового менеджменту нових підходів у плануванні, обліку, контролі та аналізі, які сприяють підвищенню ефективності управління фінансовими ресурсами підприємств. Так, цій проблематиці присвячені праці Балабанова І.Т., Білолипецького В.Г., Власова В.М., Данилочкіної Н.Г., Кармінського А.М., Карпової Т.П., Ковальова В.В., Новіченко П.П., Олексієвої М.М., Стоянової О.С., Теплової Т.В., Шеремета А.Д. та інших.

Теоретичні й методичні питання розробки та впровадження бюджетування, як нового напрямку фінансового менеджменту, поки що не отримали системного висвітлення й розглядались авторами, зокрема Савчуком В.П, Терещенко О.О., у складі невеликої частини робіт присвячених фінансовому управлінню. В працях Хруцького В.Е., Сизової Т.В., Гамаюнова В.В., Щіборща К.В., більш повно висвітлюються деякі теоретичні та практичні аспекти бюджетування як ефективного напрямку системи управління. В свою чергу, значна кількість питань залишається відкритою для дослідження, зокрема: визначення сутності концепції бюджетування; виокремлення та систематизація принципів, функцій, методів а також факторів, які обмежують впровадження та використання бюджетування в сучасних умовах; розкриття особливостей організаційної процедури впровадження бюджетування; адаптація західних методик складання бюджетів і контролю їх виконання до сучасних умов діяльності вітчизняних підприємств та їх консолідація з вітчизняними здобутками тощо. Комплексне, висвітлення системи бюджетування для використання вітчизняними підприємствами, включаючи теорію, методику і практику його використання при вдосконаленні системи управління у вітчизняній економічній літературі відсутнє.

Викладене свідчить про важливість обраної теми роботи, її актуальність як на теоретичному, так і на практичному рівні.

Мета і задачі дослідження. Основною метою роботи є уточнення і розвиток теоретичних положень, розробка методичних та організаційних рекомендацій щодо використання бюджетування, а також розробка механізму покращення системи управління фінансовими ресурсами при впровадженні бюджетування на вітчизняних підприємствах. Поставлена мета зумовила необхідність вирішення наступних завдань:

- дослідити економічну сутність бюджетування і планування, зокрема фінансового, та визначити їх місце у системі фінансового управління;

- узагальнити зарубіжний і вітчизняний досвід бюджетування та фінансового планування, виявити можливості використання його здобутків за сучасних умов господарювання;

- розробити методичні рекомендації з побудови та використання бюджетування з метою покращення фінансового управління на підприємстві.

Об`єктом дослідження є система фінансового управління підприємством за умов трансформації вітчизняної економіки.

Предметом дослідження є економічні відносини щодо впровадження та використання бюджетування в системі фінансового управління підприємством.

Методи дослідження. В основі теоретичної частини дослідження покладено загальнонаукові методи пізнання (діалектика, аналіз, синтез, системність, аналогія, історизм), методологічні засади системного підходу. Для вирішення поставлених задач в роботі використовувались методи: аналізу та синтезу при обгрунтуванні сутності та місця бюджетування в системі фінансового управління; порівняльних характеристик при дослідженні трактування термінів “бюджетування”, “фінансове планування”; опитування при збиранні інформації про стан фінансового планування і бюджетування на вітчизняних підприємствах та фактори, які обмежують їх використання та впровадження; порівняльного аналізу при розгляді існуючих методів фінансового планування і бюджетування та при визначенні доцільності впровадження бюджетування на підприємствах.

Інформаційною базою дослідження слугували законодавчі й нормативні акти України, інструктивні матеріали, які регламентують діяльність суб`єктів підприємництва, дані бухгалтерської, статистичної й внутрішньогосподарської звітності вітчизняних підприємств, матеріали періодичної преси.

Теоретична частина «Поопераційне калькулювання»

Сутність поопераційного калькулювання

З поняттям об'єкту обліку витрат тісно пов'язане поняття методу обліку витрат. Методи обліку виробничих витрат умовно можна поділити на дві групи:

а) ті, що базуються на обліку витрат по виробу, його частині або групах виробів;

б) ті, що базуються на обліку витрат за технологічними процесами.

До першої групи відносяться методи обліку витрат по деталях, вузлах, виробах, групах виробів або замовленнях. У другому випадку облік витрат ведеться по операціях, стадіях, технологічних процесах або по виробництву в цілому.

Поняття методу обліку витрат в економічній літературі найчастіше розглядається у нерозривному взаємозв'язку із способами обчислення собівартості продукції, оскільки кінцевою метою виробничого обліку є калькулювання собівартості продукції, що випускається.

Таким чином, під методом обліку витрат та калькулювання, розуміють сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво за калькуляційними об'єктами і прийомами розрахунку собівартості калькуляційних одиниць.

Виробництво будь-якого виробу - це сукупність технологічних процесів та енергетичних, ремонтно-відновлювальних, транспортних і складських операцій. На підприємствах може бути декілька виробництв. Так, наприклад, текстильний комбінат складається з прядильного, ткацького, крутильно-ниткового, фарбувально-обробного виробництва; шовковий комбінат та ін.

Подетальний облік витрат виник на підприємствах машинобудування в 30-х роках як засіб контролю за витратами виробництва з максимальною деталізацією. Подальша деталізація призводила до того, що в умовах масового і багатосерійного виробництва облік витрат вівся в розрізі деталей по операціях, звідки і виникла назва подетально-поопераційного методу. На підприємствах серійного виробництва витрати на кожну деталь враховувалися по партіях цих деталей. Таким чином створювався подетально-партіонний метод обліку.

Трудомісткість кожного з варіантів нелегального обліку дуже висока, а при великій кількості деталей і складальних операцій контролю за витратами не забезпечується. Тому від подетального обліку витрат майже відмовилися.

По закінченню місяця кожен цех передавав до центральної бухгалтерії
відомості про витрати за мінусом залишків незавершеного виробництва (з
врахуванням залишків в інших цехах) по кожній деталі. Собівартість
виготовлених деталей визначається шляхом сумування витрат всіх цехів по
технологічному маршруту. Застосування такого методу обліку витрат
пояснюється порівняно невеликою номенклатурою виробів, що
виготовляються. При цьому, не дивлячись на значну деталізацію обліку
витрат, контроль за собівартістю не відповідає поставленим задачам, адже
фактичні витрати цехів визначаються лише в наступному місяці.

Поопераційний облік. Ряд машинобудівних підприємств серійного і навіть масового виробництва організуються по предметній спеціалізації цехів і виготовляють різні машини, прилади і вузли. В цих умовах виробничий процес безпосередньо сприяє обліку витрат по виробах. Зазвичай в таких випадках перелік виробів, що виготовляються, порівняно невеликий.

В аналітичному обліку не виділяються витрати на окремі складові частини машин, хоч в первинних документах можуть бути позначені і номери деталей, і номери операцій. Останні дані використовуються при аналізі собівартості у випадку необхідності виявлення причин перевитрат по окремих деталях або операціях.

Оскільки витрати враховуються по виробах в цілому, собівартість одиниці продукції отримується шляхом ділення суми витрат із врахуванням перехідних залишків незавершеного виробництва на кількість виготовлених одиниць виробів.

Нерідко заготівельні (ливарний, автоматний, ковальний) або інші спеціалізовані (гальванічний, термічний) цехи, які виготовляють заготовки або виконують послуги для інших цехів, частину своєї продукції здають зі складу готових виробів для відправлення в торговельну мережу. В цьому випадку витрати в цехах визначаються по виробах і включаються до загальної собівартості виробу. Якщо такий облік неможливий, частка витрат по кожному виробу обчислюється шляхом ділення витрат пропорційно плановій собівартості або за іншою ознакою.

Таким чином, метод обліку виробничих витрат по виробах характеризується організацією аналітичного обліку витрат по кожному виробу.