Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
1. Нові концепції регіону
2. Типологізація регіонів
3. Поняття про територіальний поділ праці
4. Територіальний поділ праці як основа формування економічних районів
1. Нові концепції регіону
Під регіоном розуміється будь-яка частина національної економіки, що відрізняється від національної економіки характером економічних операцій і місцем у територіальному розподілі праці, а саме:
· регіон не має національних меж;
· у регіоні не здійснюються деякі види економічної діяльності, властиві тільки національній економіці (витрати на оборону, немає національного банку, національної грошової системи і т.д.).
У теорії регіональної економіки останнім часом з'явилися нові концепції, які в цивілізованих країнах відображають сучасні тенденції посилення регіоналізму - прагнення регіонів до політичної та економічної самостійності.
У світовій регіональній науці найбільш поширені чотири парадигми регіонів:
1. Регіон як квазідержава. Це відносно уособлена підсистема держави і національної економіки. У більшості країн регіони акумулюють все більше функцій і фінансових ресурсів, що раніше належали центру. Об'єктом дослідження в цьому випадку є удосконалення механізму взаємодії загальнодержавної і регіональної влад, форм міжрегіональних економічних відносин.
2. Регіон як квазікорпорація. За цією якістю регіон є великим суб'єктом власності (регіональної і муніципальної) та економічної діяльності. Регіону треба управляти своєю власністю, вступати у відносини з іншими регіонами і країнами. Він має захищати власну торговельну марку, боротися за вищий інвестиційний і підприємницький рейтинги, за трансферти та економічні пільги тощо. Тобто регіон є учасником конкурентної боротьби на ринках товарів, капіталу, праці і взаємодіє з національними і транснаціональними корпораціями.
3. Регіон як ринок. Такий підхід до регіону акцентує увагу на загальних умовах економічної діяльності (підприємницький клімат) і особливостях регіональних ринків товарів, послуг, праці, кредитно-фінансових ресурсів, цінних паперів, інформації, знань тощо.
4. Регіон як соціум. У цьому аспекті на перший план виступають інтереси різних груп населення у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, охорони навколишнього середовища та проблем розселення.
2. Типологізація регіонів.
Побудова типологій (чи типологічних угруповань) регіонів є важливим як для системного опису і діагностики соціально-економічного стану регіонів, так і для здійснення завдань державної регіональної політики. Методи, механізми і заходи економічної політики повинні враховувати особливості типів регіонів, які виділяються з урахуванням економічних, соціальних, природних, геополітичних та інших істотних умов.
До критеріїв класифікації регіонів належать такі ознаки:
· єдність і цілісність регіону;
· спільність і єдність економіки;
· комплексність господарства;
· рівень економічного розвитку;
· темпи економічного розвитку;
· тип територіальної структури господарства;
· спеціалізація галузей економіки, їх рівень;
· концентрація виробництва;
· щільність населення;
· демографічний потенціал регіону;
· можливості виходу на ринок з використанням наявних ресурсів, таких як праця, земля і капітал;
· керованість, тобто наявність політико-адміністративних органів управління.
Згідно ознак класифікації визначають такі регіони:
1. депресивні - регіони, що колись мали відносно високі темпи розвитку, а тепер з року в рік не можуть підвищити показники економічного зростання;
2. стагнуючі, тобто такі, що знаходяться у приреченому стані. Економіка таких регіонів має дуже незначні, або "нульові" темпи зростання;
3. піонерні або регіони нового освоєння. Це перспективні регіони. їх економіка молода, приваблива для вкладення інвестицій;
4. програмні регіони - це регіони, на які розповсюджуються цільові програми розвитку. Такі регіони можуть бути створені з частин інших регіонів;
5. унікальні регіони - пов'язані або з реалізацією великих новобудов, або характеризуються дуже низьким рівнем розвитку. Такі регіони називають або проблемними або проектними.
3. Поняття про територіальний поділ праці.
Територіальний поділ праці (ТПП) — процес виробничої спеціалізації території, зумовлений посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послугами.
Це просторовий вияв поділу суспільної праці взагалі, зумовлений економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних територій та їхнім географічним положенням; один з факторів підвищення продуктивності праці.
У межах однієї країни виокремлюють внутрішньорайонний поділ праці (спеціалізацію окремих виробництв усередині економічного району) та міжрайонний поділ праці (спеціалізацію районів та обмін товарами між ними).
Виділяють шість різновидів ТПП:
1. Генеральний - між країнами й великими економічними районами.
2. Внутрішньорайонний - між промисловими вузлами й містами. Найчастіше в одному з них розташовується головне підприємство, а в іншому - його філії. Або з одного центру до іншого йдуть комплектувальні вироби.
3. Довкола економічного центру (міста, комбінату). Економічний центр може давати кваліфіковані кадри, техніку, добрива, нафтопродукти, обладнання, а також переробляти сільськогосподарську продукцію
4. Постадійний, за якого стадії виробничого процесу територіальне роз'єднані (ловіння риби - переробка - консервування, копчення, соління).
5 Фазовий - одна й та сама продукція (наприклад, фрукти) надходить до центрів з різних місць протягом року.
6. Епізодичний - райони або країни обмінюються якимись товарами не постійно.
4. Територіальний поділ праці як основа формування економічних районів.
В процесі територіального поділу праці формуються різноманітні населені пункти, цілі економічні райони внаслідок виробничої і невиробничої діяльності.
На формування економічних районів впливають різні фактори: природні, економічні та історичні. Основними серед них є економічні.
Територіальний поділ праці проявляється у господарській спеціалізації окремих частин території країни на різних видах виробничої діяльності відповідно до їх природних умов і наявних трудових та інших ресурсів. Його розвиток відкриває шлях до максимального, найбільш ефективного використання сприятливих для виробництва умов кожної території, вигідного географічного положення, значних запасів мінеральних (особливо паливних і енергетичних) ресурсів, комбінування виробництв, що їх використовують, а також використання навичок та виробничого досвіду населення, які здобуті ним протягом певного історичного періоду.
Основою визначення спеціалізації є ступінь участі регіону в територіальному поділі праці. До спеціалізованих відносяться ті галузі господарства, які зосереджують свою діяльність на обмеженій території, можуть ефективно обслуговувати потреби не лише свого, але й інших регіонів. Основою характеристики регіональної спеціалізації є високий рівень концентрації та висока питома вага даного виробництва в регіоні, активна участь у загальнодержавному поділі праці. Найбільш спеціалізованим районом України є Донецький.
В Україні здійснюється генеральне економічне районування території для цілей прогнозування, розробки і реалізації територіальних комплексних програм і схем природокористування, проектів районного планування, схем розвитку і розміщення продуктивних сил та розселення населення. Територіальні схеми розміщення і розвитку продуктивних сил певних районів являють собою прогнозні, науково обґрунтовані розробки прикладного характеру, які містять як ретроспективний аналіз розвитку усіх структурних складових господарського комплексу території, так І визначення напрямів перспективного розвитку. При цьому обґрунтовуються основні завдання і показники соціально-економічного розвитку регіонів та шляхи вирішення соціальних, економічних і екологічних проблем.
Дата публикования: 2015-10-09; Прочитано: 916 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!