Біологічна зброя

Біологічними називаються боєзапаси, оболонки та інші пристрої начинені біологічними засобами які застосовуються для ураження людей, тварин та рослин.

Основу вражаючої дії біологічної зброї складають хвороботворні мікроорганізми.

До хвороботворних мікробів відноситься велика група найменших живих істот, які під чамс попадання в живий організм, викликають різні інфекційні захворювання, які, як правило, зустрічаються в реальних умовах.

В залежності від розмірів та біологічних особливостей хвороботворні мікроорганізми прийнято розрізняти на: бактерії, віруси, грибки та рикетсії.

а/. Хвороботворні бактерії являють собою одноклітинні організми рослинного походження і різної форми: кульки /коки/, палички /бацили/, спіралі /вібріони/, розміри яких вимірюються мікронами. Середня довжина бактерії вимірюється в рамках від 1,5 до 5 Мк, а діаметр від 0,2 до І Мк. В одній краплі води знаходяться сотні мільйонів мікроорганізмів, що підкреслює їх малі розміри.

Хвороботворні бактерії викликають такі захворювання, як чума, холера, сап, туляремія та інші.

б/. Хвороботворні віруси це ще менші живі частинки живого походження. За розмірам вони в сотні разів менше бактерій. Віруси непомітні в звичайні мікроскопи, їх вивчення проводиться з допомогою електронних мікроскопів.

Хвороботворні віруси можуть викликати захворювання натуральної віспи, жовтої пропасниці та інші.

В зовнішньому середовищі їх виявлення значно складніше чим мікробів та бактерій і вимагає значно більше часу.

в/. Хвороботворні рикетсії являють собою мікроорганізми тваринного походження з яскраво вразливими паразитарними властивостями. За своїми розмірами вони знаходяться між бактеріями та вірусами.

Рикетсії викликають такі захворювання як висипний тиф, Ку-лихоманку та інші. Відрізнити рикетсії в зовнішньому середовищі дуже важко.

г/. Хвороботворні грибки - це мікроорганізми, як і бактерії рослинного походження, але мають більш складну будову і володіють більш досконалими способами розмноження.

Захворювання, які визивають грибки називають мікозами. Вони можуть також застосовуватись для знищення рослин.

д/. Токсини - це продукти життєдіяльності деяких хвороботворних бактерій. Попадаючи в організм людини, токсини викликають важкі захворювання, які не відрізняються від проявів захворювань викликаних самими бактеріями.

Токсини деяких бактерій /стовбняку, дифтерії, бутулізму/ відносяться до числа найбільших отрут, які відомі людству.

Смертельна доза для людини сухого токсину складає 0,005-0,008 Мг.

Токсини - отрути. Вони довго зберігаються і зараз є дані, які вказують на те, що військові фахівці США ботуліністичні токсини починають відносити до хімічної зброї.

В останні роки до біологічної зброї стали включати спеціальні хімічні засоби і гербіциди, дефоліанти та десинанти, які застосовуються для знищення посівів. Ці засоби прості в виготовленні, дешеві і добре зберігаються.

Гербіциди - хімічні сполуки, які використовуються в сільському господарстві для боротьби з бур’янами, але якщо їх застосовати в великих кількостях, то вони знищать посіви. Застосовуються вони, як правило, в виді розчинів, в сухому виді їх застосовувати менш доцільно.

Дефоліанти - в великих дозах викликають опадання листя з дерев і кущів.

Десенанти - при розпиленні над лісами або кущами - викликають швидке засихання листя, але цей лист може довго не опадати. Зміна забарвлення листя добре помітне з повітря і може служити як засіб цілевказу.

Для знищення злакових, бобових та інших культур можуть використовуватись шкідники сільськогосподарських рослин -жуки, кліщі і т.п.

За характером дії на людей хвороботворні організми, відібрані для застосування на війні, поділяються на 2 категорії: збуджувачі смертельної дії та збуджувачі які виводять із ладу.

За теперішнього часу в капіталістичних країнах вивчаються декілька десятків різних видів мікроорганізмів, здатних викликати захворювання людини. Кращі наслідки отримані під час вивчання таких збуджувачів як сибірська виразка, чума, туляремія, бруцельоз.

Для розповсюдження інфекційної хвороби необхідні три умови: наявність джерела інфекції (хворий або бактерієносій). шляхів передачі від джерела до здорових і сприйнятливих до даної хвороби людей (колективів).

Розповсюдження того чи іншого інфекційного захворювання серед людей може приймати різні форми. Розрізняють спорадичні захворювання, епідемії і пандемії.

Спорадичними захворюваннями називають звичайним для даної інфекційної хвороби рівень захворювань нею в країні. Вона проявляється в формі одиноких розсіяних випадків захворювань, не пов'язаних між собою загальним джерелом інфекції.

Епідемія - це масове розповсюдження інфекційних захворювань. В залежності від шляхів, якими передається збудник даної інфекції кажуть про водяну, харчову, контактно-побутову епідемію тощо. Ланцюг інфекційних хвороб людини які відбуваються одна за одною називають епідемічним процесом.

Пандеміями називають епідемії, які охоплюють населення декількох країн або материків (наприклад найбільша пандемія грипу у 1957 році). Постійна наявність якої-небудь інфекції на певній території називають епідемією.

Під епідемічним осередком розуміють місце знаходження джерела інфекції (хворого) і територію, в межах якої від цього джерела може передаватись оточуючим збудник даної хвороби.

Повітря, вода, харчові продукти, предмети вжитку, а також живі переносники - комахи, кліщі, за допомогою яких хвороботворний мікроб передається від хворого або носія здоровому організмові, можуть бути шляхами передачі інфекції.

Розрізняють повітряний (повітряно-крапельний, повітряно-пиловий). водяний, харчовий і контактно-побутовий шляхи передачі інфекцій. Передача збудників інфекційних хвороб за допомогою комах і кліщів отримала назву трансмісивної.

Членистоногі можуть переносити хвороботворні мікроби механічним (на лапах, крилах) і специфічним шляхом. В останньому випадку збудник хвороби проходить в тілі переносника повний цикл розвитку. Переносник стає заразним тільки через деякий час після живлення кров'ю хворого. Деякі переносники зберігають збудника роками і навіть передають їх своїм нащадкам. Таких переносників називають зберігачами (резервуарами) інфекції в природі або біологічними господарями інфекції.

Механізм передачі інфекції різний. Наприклад, комар або москіт, передає збудника хвороби під час укусів, вош виділяє, висипнотифозні рикетсії з випорожненнями, які втираються в місця розчосів шкіри тощо.

Чума– гостра трансмісивна природно-осередкова хвороба, що характеризується різко вираженим токсичним синдромом та геморагічно некротичним запаленням у лімфатичних вузлах, легенях та інших органах.

Маючи на увазі можливості епідемічного та панепідемічного розповсюдження, відноситься до групи особливо небезпечних карантинних інфекцій, на які розповсюджуються Міжнародні медико-санітарні правила.

Природні (первинні) осередки чуми зв’язані з дикими гризунами – природними резервуарами та їх ектопаразитами – блохами й існують в Азії, Африці, Америці та Європі в зоні степів та пустель.

Виявлено близько 300 видів і підвидів диких гризунів – носіїв збудників чуми в природних осередках. Основна роль у зберіганні збудників чуми належить ховрахам, бабакам, тарбаганам, піщанкам, полівкам. Передача збудника від гризуна до гризуна відбувається через бліх. В антропургічних (вторинних) осередках чуми основними резервуарами та джерелом інфекції являються гризуни: сірі, чорні, руді щури, а також верблюди.

Зараження людини чумою відбувається кількома шляхами: трансмісивним (через укус інфікованих бліх), контактно-побутовим (під час знімання шкірок з заражених промислових гризунів або роз’єднанні туші верблюдів), харчовим, повітряно-крапельним (при контакті з хворим на легеневу форму чуми).

Клініка. Інкубаційний період – 3-6 днів. Хвороба починається гостро, несподівано із сильного ознобу та швидкого підвищення температури до 39-40°С. Озноб, що змінюється на жар, сильний головний біль і запаморочення, різко слабкість, безсонниця, м’язовий біль, нудота, блювотиння – типові ознаки початку хвороби. Деякі хворі загальмовані, інші повністю зберігають свідомість, у них відмічається психомоторне збудження із маренням та галюцинаціями. Для хворих на чуму характерна хитка хода, гіперемія лиця та кон’юнктив, сухі губи. Язик набряклий, сухий, тремтячий, із густим білим налітом (наче натертий крейдою). Мова стає неясною. Під час важкого перебігу хвороби відмічається ціаноз, загострені риси лиця, з’являється вираз нестерпного жаху та страждання (facies pestica).

У важких випадках можуть бути численні петехії та геморагії великих розмірів. Найближчими годинами, внаслідок різкої інтоксикації розвиваються симптоми ураження серцево-судинної системи.

Туляремія – гостра природно-осередкова хвороба, яка характеризується різними шляхами передачі збудника, спосіб розповсюдження в умовах біологічної війни такий самий як і у попередній хвороби. Інкубаційний період від декількох годин до 21 доби (в середньому 3 доби). Проявами туляремії є гострий, раптовий початок, підвищення температури тіла до 38-40⁰С. хворі скаржаться на головний біль, біль в м'язах. Характерна ейфорія. Лице гіпереміруване з набряком, склери почервонілі. При любій формі виявляються збільшені лімфатичні вузли. Летальність захворювання без лікування від 5-8% до 30%. Втрата боєздатності при лікуванні 40-60 діб. Контагіозність відсутня.

Холера – гостра кишкова інфекція з ураженням ферментних систем кишкового епітелію. Джерелом інфекції є хвора людина або носій. Спосіб розповсюдження: зараження води, продуктів харчування, предметів домашнього вжитку. Середній інкубаційний період до 3 діб. Клінічно виражені форми починаються гостро з проносу. Випорожнення часті, рясні, досить швидко втрачають колір і консистенцію калу, специфічний запах. Пронос не супроводжується болем у животі та тенезмами. Можуть бути відчуття дискомфорту в животі, бурчання, плескіт. З часом приєднується багаторазове блювання, нерідко фонтаном, без нудоти. Втрата великої кількості рідини з блювотою і випорожненням обумовлює виникнення клінічних ознак зневоднення. Летальність захворювання без лікування 10-80%.Тривалість втрати боєздатності від 5 до30 діб. Контагіозність дуже висока.

Сибірська виразка (сибірка) – гостра зоонозна хвороба. Спосіб розповсюдження: розпилення в повітрі, зараження води, продуктів харчування, предметів домашнього вжитку. Середній інкубаційний період 2-3 доби. Генералізована форма хвороби починається гостро з гарячки, головного болю, слабкості, блювання. З'являються відчуття стиснення за грудиною, задишка, біль в грудях при диханні, сухий кашель з серозним або серозно-гемарагічним харкотинням. У декотрих хворих з'являється ріжучий біль у животі, рідкі кров'янисті випорожнення, блювання, парез кишок. Летальність захворювання без лікування 100%.Тривалість втрати боєздатності 7-14 діб. Контагіозність практично відсутня.

Натуральна віспа – гостра вірусна інфекція. Спосіб розповсюдження: такий самий як і у попередньої хвороби. Середній інкубаційний період 12 діб. Захворювання починається з підйому температури тіла. Самопочуття стає дуже поганим, з'являється головний біль, біль в горлі і біль в кінцівках. На третю добу з'являється кіроподібна висипка. Летальність захворювання без лікування (серед імунізованих) 6-10%.Тривалість втрати боєздатності 12-24 діб. Контагіозність дуже висока.

Жовта пропасниця – гостра природно-осередкова вірусна хвороба, характеризується системним ураженням дрібних кровоносних судин з розвитком геморагічного синдрому. Спосіб розповсюдження: розпилення в повітрі, розсіювання штучно заражених комарів. Середній інкубаційний період 4-6 діб. Хвороба характеризується раптовим початком із сильного ознобу, підвищення температури тіла, багаторазової блювоти. Відмічається різка гіперемія (почервоніння) і одутлість обличчя та шиї, очі налиті кров'ю. Слизова оболонка зіву і язик яскраво-червоного кольору. Розвивається світло боязливість. Хворі дратливі і збуджені. З третього дня хвороби з'являється жовте забарвлення шкіри і склер, крапкові крововиливи на шкірі, збільшується печінка і селезінка. Летальність захворювання без лікування 30-40% (до 60%). Тривалість втрати боєздатності 10-14 діб. Контагіозність дуже висока за наявності комарів Acde3.

Висипний тиф – гостра інфекційна хвороба з групи кров'яних інфекцій яка супроводжується ураженням судинної і нервової систем, явищами інтоксикації. Спосіб розповсюдження: розпилення в повітрі, розсіювання штучно заражених вошей. Середній інкубаційний період 10-14 діб. До активних симптомів хвороби належать гарячка і висипка. Типовий гострий початок з підвищення температури тіла, яка досягає через 1-3 доби 39-40⁰С. Гарячковий період триває 10-12 днів. У перші дні хвороби характерні скарги на різкий головний біль, розбитість, безсоння, наростання загальної слабкості. Хворий говіркий, збуджений. Привертає увагу гіперемія обличчя, ін’єкція судин склер (“кролячі очі”).

Висипнотифозна екзантема виникає одночасно на 4-5 день хвороби, має розеольозно-петехіальний характер, локалізується переважно на бокових поверхнях кінцівок, може захоплювати долоні і стопи, але ніколи не буває на обличчі, рясна, зникає з падінням температури, ніколи не підсипає. Летальність захворювання без лікування 40%.Тривалість втрати боєздатності 60-90 діб. Контагіозність висока при наявності вошей.

Південно-американський бластомікоз

(паракокцідіоідоз) –характеризується ураженням легень, шкіри, слизових оболонок ротової порожнини і носа. Спосіб розповсюдження: розпилення у повітрі, зараження води. Середній інкубаційний період – декілька тижнів.

У більшості хворих утворюються виразки слизової оболонки ротової порожнини і носа, які не супроводжуються болем. Шкірні ураження носять виразковий характер, де некротичні дільниці чергуються з зарубцьованими дільницями.

Ураження легень супроводжуються кашлем, біллю у грудній клітині, утворення інфільтратів. При розповсюдженні грибка уражаються кості, надниркові залози, печінка, мозок; фактично у всіх хворих в процес втягується селезінка. Летальність захворювання без лікування 100%.Тривалість втрати боєздатності – декілька місяців. Контагіозність відсутня.

Ботулізм – гостра інфекційна хвороба з групи кишкових інфекцій, яка характеризується важким ураженням нервової системи зі слабкістю скелетних і гладких м'язів, порушення зору, ковтання, моторики кишок. Спосіб розповсюдження: розпилення в повітрі, зараження води і харчових продуктів. Середній інкубаційний період 0,5-1,5 доби. Хвороба починається з нудоти, блювання і проносу. Багато хворих скаржаться на здуття живота, сухість в роті, важкість під час ковтання. Часто першими ознаками є: зниження гостроти зору, “туман” або “сітка” перед очима, двоїння предметів. Летальність захворювання без лікування 60-70%.Тривалість втрати боєздатності 40-180 діб. Контагіозність відсутня.

В комплекс заходів по запобіганню виникнення інфекційних захворювань і швидкої ліквідації їх входять санітарно-гігієнічні заходи, виявлення і санація бактерієносіїв, профілактична імунізація, дезінфекція і дератизація. Велике значення має протиепідемічний захист під час військових перевезень і прийомі поповнення.

Особливу роль відіграють санітарно-епідемічна розвідка, епідеміологічне спостереження, виявлення, ізоляція і шпиталізація захворілих, заходи з локалізації і ліквідації осередку, а також санітарно-освітня робота серед військовослужбовців.

З метою запобігання розповсюдження інфекційних хвороб необхідно проводити наступні заходи:

- виконання усіма військовослужбовцями правил особистої гігієни і загартовування організму;

- виконання правил гігієни розташування, харчування, водопостачання;

- медичні огляди працівників харчування і усіх хто прибуває в частину;

- знищення мух, комарів і інших комах;

- негайна ізоляція усіх хворих;

- дезинфекція місця, де перебував хворий, і його речей;

- щеплення (вакцинація) особового складу;

- санітарно-освітня робота.

Якщо в підрозділі (частині) виникає удруге декілька випадків інфекційного захворювання, з наказу командира частини (з'єднання) у цьому підрозділі (частині) вводиться режим обсервації. При цьому посилюється нагляд за особовим складом і контроль за проведенням протиепідемічних заходів. Обмежуються контакти між підрозділами і цивільним населенням. Частина продовжує виконувати поставлену задачу..

Якщо виникають масові захворювання (епідемії) або хоч би одно захворювання особливо небезпечною інфекцією в підрозділі (частині) об'являється режим карантину.

Карантин може бути введений тільки за наказом командувача об'єднання або фронту.

Під час карантину підрозділ (частина) виводиться із бою і розташовується у спеціально відведеному для карантину районі. Встановлюється озброєна охорона району, забороняється вхід і вихід із підрозділу (частини). Увесь особовий склад отримує профілактичне лікування і проводяться усі протиепідемічні заходи.

Карантин організовується під керівництвом і за допомогою медичної служби з'єднання (об'єднання).

Під час організації і проведення заходів протиепідемічного захисту командир підрозділу (частини) повинен:

- забезпечити суворе виконання підлеглими правил особистої і громадської гігієни;

- забезпечити повне охоплення усього особового складу медичними оглядами і обстеженнями, щепленням і санітарною обробкою;

- організовувати своєчасне виявлення і негайну відправку до лікаря усіх хворих;

суворо проводити усі організаційно-обмежувальні заходи під час обсервації і карантину.