Класифікації в безпеці життєдіяльності

Класифікація — розподіл множини будь-яких об'єктів (елементів) на групи. Кожна група може, в свою чергу, бути розподілена відпо­відним чином на підгрупи.

Правильна класифікація має відповідати таким умовам:

1) складові множини не повинні мати сумісних елементів (не можуть перетинатися);

2) у сумі складові множини мають дорівнювати початковій мно­жині класифікованих об'єктів;

3) кожний елемент має входити в будь-який один клас;

4) розподіл множини за групами має виконуватися за однією ознакою.

Бажано, але необов'язково, щоб під час продовження розподілу груп на нові підгрупи за основу бралася одна і та ж ознака. Розпо­діл множини на складові можна виконувати різними способами.

Класифікація може мати за змістом штучний характер. У науці вибір системи класифікації диктується змістом і не може бути прий­нятий за простою угодою з погляду її зручності. Виходячи з того, що класифікація — це необхідний елемент в системі отримання уявлень, в практиці розвитку науки мають бути такі системи класифікацій, які відображають глибинні закономірності руху і розвитку об'єктив­ної дійсності. Класифікації є істотною складовою, результатом роз­витку теоретичних систем, істинність яких перевіряє практика.

До основних класифікацій в безпеці життєдіяльності належать:

— Класифікація водних об'єктів — перелік фізико-географічних, режимних і морфологічних особливостей водних об'єктів (ГОСТ 17.1.1.02-76), що дає змогу поєднати їх в господарчо значимі об'єкти.

— Класифікація водотоків — перелік величин, які відобража­ють термін і період стоку, гідрологічний режим, розмір і водність водотоків (ГОСТ 17.1.1.02-76), що характеризує певні їх групи.

— Класифікація шкідливих речовин (забруднювачів) — розподіл шкідливих речовин (забруднювачів) за ступенем небезпеки, агре­гатним станом, характером впливу на людину, господарчими об'єкта­ми і за іншими ознаками.

— Класифікація розкривних порід:

1) класифікаційний перелік груп придатності розкривних порід в сільськогосподарському виробництві.

2) перелік груп показників хімічного і гранулометричного скла­ду розкривних порід (ГОСТ 17.5.1.1.03-78), що лежить в основі їх класифікації.

— Класифікація забруднення — розподіл забруднення за зна­ченням для людства (за походженням чи джерелом виникнення, хімічним складом і властивостями, фізичними показниками, шкідли­вістю для людей, природних об'єктів, господарства й окремих його галузей та ін.).

— Класифікація підземних вод — перелік горизонтів за режимни­ми характеристиками, параметрами фільтрації (ГОСТ 17.1.1.02-77), що дає змогу об'єднати підземні води в значимі для господарства групи.

— Класифікація природних ресурсів:

1) за джерелами і знаходженням;

2) за швидкістю вичерпання (швидке чи повільне вичерпання);

3) за можливістю самовідновлення і рекультивації (відновлю-вальні і невідновлювальні);

4) за темпами економічного відновлення;

5) за можливістю заміни одних ресурсів іншими.

— Класифікація всіх видів небезпек, які формуються в процесі
виконання виробничого процесу, у вигляді небезпечних факторів вста­
новлена ГОСТ 12.0.003-74 ССБТ. Розподіл здійснено за групами:

1) небезпечні і шкідливі фізичні фактори: машини і механізми, що рухаються; будь-які вантажопідйомні пристрої, а також вантажі, які пересувають; незахищені елементи виробничого обладнання, що рухаються та обертаються; частини оброблюваного матеріалу й інструменту, що розлітаються після руйнування та ін.

Шкідливими для здоров'я є такі фізичні фактори: підвищена чи знижена температура повітря робочої зони, підвищена вологість і швидкість руху повітря, підвищені рівні шуму, вібрацій, ультразву­ку і будь-яких випромінювань — теплових, іонізуючих, інфрачерво-

такі агресивні рідини (кислоти, луги), які можуть спричинити хімічні опіки шкіряного покрову під час дотику до них.

3) біологічно небезпечні і шкідливі виробничі фактори: мікроор­ганізми (бактерії, віруси й ін.), а також мікроорганізми (рослини і тварини), вплив яких на працюючого викликає травми чи захворю­вання.

4) психофізіологічно небезпечні та шкідливі виробничі факто­ри: фізичні перевантаження (статичні і динамічні) і нервово-психічні перевантаження (розумове перевантаження, перевантаження аналі­заторів слуху, зору та ін.).

— Класифікація санітарна — перелік оптимальних і дозво­лених норм температури, відносної вологості і швидкості руху повітря у виробничих (житлових) приміщеннях (за сезонами року, за категорією робіт) відповідно до санітарно-гігієнічних вимог ГОСТ 12.1.005-88), що складає основу санітарно-гігієнічного угру­повання цих параметрів.

— Класифікація виробничих отрут здійснюється за:

1) хімічною структурою;

2) агрегатним станом;

3) ступенем токсичності і небезпечності;

4) характером і механізмом впливу на організм людини.

— Класифікація хімічних речовин за гранично допустимою кон­центрацією (ГДК), LD50 при введенні у шлунок, нанесенні на шкіру, LD50 — при інгаляційному надходженні в організм. Ця класифіка­ція використовується при встановленні класів небезпечності нових хімічних речовин.

— Класифікація виробничих отрут (загальна):

1) за характером впливу на організм людини: загально токсичні,
подразнюючі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні, що впливають
на репродуктивну функцію;

2) за шляхом проникнення в організм людини: крізь легені, шкіру, травний канал;

3) за хімічними класами з'єднань: органічні, неорганічні, еле­ментоорганічні та ін.;

4) за ступенем токсичності: надзвичайно токсичні, високоток­сичні, помірно токсичні, малотоксичні;

5) за ступенем впливу на організм людини: речовини надзви­чайно небезпечні, речовини високонебезпечні, речовини помірно не­безпечні, речовини малонебезпечні.

— Класифікація виробничих отрут (клініко-гігієнічна) — всі
леткі промислові речовини поділяють на чотири великі групи:

1. Задушливі речовини:

а) прості задушливі, дія яких полягає у витисненні кисню із вди-
хуваного повітря (азот, водень, гелій);

б) хімічно діючі, які порушують газообмін у крові і тканинах,
хоча кисень доставляється вдихуваним повітрям у достатніх кілько­
стях (оксид вуглецю, синильна кислота).

2. Подразнюючі речовини, які викликають подразнення слизової оболонки дихальних шляхів або безпосередньо легенів, яке сприяє розвиткові загальної реакції (оксиди сірки, азоту, хлор, хлороводень, фтороводень, аміак тощо). При гострому отруєнні ці речовини мо­жуть призвести до набряку легенів.

3. Леткі наркотичні і споріднені з ними речовини, які діють після надходження у кров. Гостру дію ці речовини справляють на цент­ральну нервову систему, викликаючи наркоз.

Виходячи з фізико-хімічних особливостей і біологічної дії, виді­ляють п'ять підгруп летких наркотичних речовин, які:

а) не відзначаються чітко вираженою післядією (оксид азоту, ву­
глеводні жирного ряду, ефіри);

б) справляють шкідливу дію переважно на паренхіматозні орга­
ни (галогенопохідні вуглеводні жирного ряду);

в) впливають насамперед на органи кровотворення (ароматичні
вуглеводні);

г) діють переважно на нервову систему (алкоголь, сірчані сполу­
ки жирного ряду);

д) діють переважно на систему крові і кровообігу (анілін, нітро­
бензол — органічні сполуки азоту).

4. Неорганічні і металоорганічні сполуки — протоплазматичні
отрути (ртуть, свинець, фосфор, миш'яковиста кислота, фосфорово-
день тощо).

— Класифікація за Гендерсоном і Хагардом — усі хімічні речо­
вини поділяють на реагуючі і нереагуючі:

1) реагуючі виробничі отрути вступають у біохімічні реакції і піддаються перетворенням в організмі. Токсична дія реагуючих отрут може бути викликана як самою речовиною, так і її метаболі­тами (наприклад, ураження органів кровотворення при отруєнні бензолом зумовлене дією продуктів його перетворення — фенолу піропитехіну, гідрохінону);

2) нереагуючі речовини не піддаються значним змінам в організмі людини. Не вступаючи у біохімічні реакції, вони виводяться з орга­нізму в основному в тій же формі, у якій і надходять. Прикладом нереагуючих речовин можуть бути вуглеводні жирного ряду.

— Класифікація біологічних факторів виробничого середовища,
виходячи з врахування механізму виникнення і специфіки впливу
на працівників, включає такі групи:

1) природна група — збудники інфекційних захворювань та
інвазій у людей, тварин і птахів, природні відходи тваринного світу,
продукти розвитку рослин, зокрема продукти цвітіння тощо;

2) виробнича, або індустріальна група, до якої входять: фактори
промислово-тваринницьких комплексів, виробництв засобів біологіч­
ного захисту рослин, антибіотиків, білково-вітамінних концентратів,
стимуляторів росту, сироваток, фізіологічно активних препаратів
тощо.

— Класифікація факторів, що збуджують інфекційні хвороби
та інвазії у людей та тварин:

1) бактеріальні: туберкульоз, бруцельоз, сальмонельози, лептоспі-рози, сибірки, лістеріоз, меліоїдоз, ієрсиніоз, еризипелоїд;

2) вірусні: орнітоз, сказ;

3) рикетсіози: лихоманка;

4) гриби: аспергілю, актиномікоз, гістоплазмоз, бластомікоз, кан-дидоз, кокцидіоїдоз, криптококоз, мікроспорію, трихофітію;

5) найпростіші: теніоз, трихінельоз, ехінококоз.

Ризик зараження людей залежить від епізоотичного стану райо­ну, розповсюдженості збудників серед тварин і в навколишньому середовищі, чисельності популяції тварин (птиці), від якої залежить кількість інфікованих особин. Крім того, ризик зараження зооан-тропонозами людини визначається терміном (стажем) роботи в цій галузі господарства, ступенем контакту людини з тваринами і його професією.

— Класифікація пестицидів проводиться залежно від призна­
чення, способу проникнення, характеру впливу на організм, хімічної
природи, ступеня небезпеки для теплокровних і навколишнього се­
редовища.

Класифікація пестицидів за призначенням поділяється на такі основні групи: інсектициди — пестициди для боротьби зі шкідли­вими комахами, акарициди — для боротьби з кліщами, овоциди — для знищення яєць шкідливих комах, нематоциди — для боротьби

з круглими черв яками, німациди — для боротьби з різними молюс­ками, в тому числі черевоногими, фунгіциди — для боротьби з хво­робами рослин і різноманітними грибами, бактерициди — для бо­ротьби з бактеріями і бактеріальними хворобами рослин, антисеп­тики — для запобігання руйнуванню мікроорганізмами неметалевих матеріалів, зооциди (родентициди) — для боротьби з гризунами, гер­біциди — для боротьби з бур'янами, арборициди — для знищення небажаної деревної і кущової рослинності, альгіциди — для зни­щення водоростей та інших шкідливих рослин.

Класифікація пестицидів за способом проникнення їх в об'єкт обробітку. їх умовно поділяють на контактні, що отруюють комах контактом з будь-якою частиною тіла; кишкові, що проникають ра­зом з їжею в травний канал; фуміганти — проникають в організм комах і тварин дихальним шляхом у вигляді пари або газу. За за­значеним принципом усі пестициди поділяють також на дві великі групи — контактної і системної дії. Контактні пестициди вбивають або пригнічують шкідливі організми при контакті з ними, системні проникають у рослини, змішуються у їхніх тканинах і приводять до загибелі шкідливі організми (бур'яни, збудники хвороб, шкідники).

За хімічною будовою пестициди класифікують на пестициди не­органічного (сполуки ртуті, міді, бору, фтору, сірки, барію, хлорату), рослинного, бактеріального і грибкового походження (хлор, фосфо­рорганічні, похідні карбамінової, тіо- і дитіокарбамінової кислот, різно­манітні гетероциклічні сполуки, фталіміди, похідні речовини, нітро-похідні феноли, хінони, похідні триазинів, металоорганічні сполуки, мінеральні масла).

Гігієнічна класифікація, що враховує ступінь безпеки для тепло­кровних тварин і людини, ґрунтується на врахуванні фізико-хімічних властивостей, а також параметрів токсичності і небезпек пестицидів.

За токсичністю при надходженні в шлунок препарати поділяють на сильнодіючі отруйні речовини, LD₅₀ яких менше 50 ^мг/_К високо­токсичні — LD₅₀ від 50 до 200 ^мг/_кг; середньотоксичні — DL₅₀ від 200 до 1000 ^мг/_кг; малотоксичні — LD₅₀ більше 1000 ^мг/_кг-

За рівнем леткості речовини класифікують як: дуже небез­печні — насичують повітря робочої зони концентрацією більшою або такою, що дорівнює токсичній; небезпечні — насичують повітря концентрацією, меншою від порогової; малонебезпечні — насичу­ють повітря концентрацією, меншою від порогової.

За ступенем стійкості розрізняють пестициди дуже стійкі — процес руйнування починається раніше ніж через 2 роки; стійкі — від півроку до двох років; помірно стійкі — від одного до б місяців; малостійкі — в межах місяця.

За загрозою надходження препарату в організм через шкіру поділя­ють на: різко виражену — LD₅₀ менше 300 ^мг/_кг; виражену — LD50 від 300 ^мг/_кг до 1000 ^мг/_кг; слабо виражену — LD50 більше 1000 ^мг/_кг.

За здатністю накопичуватись в організмі розрізняють чотири групи пестицидів: надкумулятивні — коефіцієнт кумуляції мен­ший за одиницю; вираженої кумуляції — коефіцієнт кумуляції від одиниці до трьох: помірно вираженої кумуляції — коефіцієнт ку­муляції від трьох до п'яти; слабо вираженої кумуляції — коефіцієнт кумуляції більше п'яти.

Наведені класифікації безпеки життєдіяльності становлять тільки основну їх частину. В основному всі класифікації в межах дисцип­ліни утворюються на основі певного небезпечного фактора. Такий підхід дає змогу: прогнозувати стан і напрямки встановлення безпе­ки, формувати відповідні рішення під час проектування і аналізу результатів контролю та ін.

2.2.4. Елементи теорії, що відбудовують моделі безпеки життєдіяльності

Модель, в широкому розумінні, — це предмет, явище, система (опис, схема, знак, графік, план, макет і таке інше), які в певних умовах виступають у ролі замінника або представника будь-якого іншого предмета, явища чи системи.

З погляду науки модель — це матеріальна чи уявна система, що відображає чи імітує принципи внутрішньої організації, функціону­вання, певні властивості чи характеристики об'єкта дослідження, безпосереднє вивчення якого неможливе. Модель може замінити цей об'єкт в пізнавальному процесі з метою отримання нових знань про нього. Таким чином, відношення "модель — оригінал" не природне, а зумовлене процесом пізнання, і питання про їх співвідношення, ступінь їх подібності, адекватності — одне з найважливіших і най­складніших у процесі використання моделей в науковому пізнанні.

Сам процес моделювання — це непрямий, опосередкований ме­тод наукового дослідження об'єктів пізнання на їх моделях, коли за певних причин безпосереднє їх вивчення неможливе.

Моделі в дисципліні "Безпека життєдіяльності" можна система­тизувати за об'єктом зв'язків. Всі моделі можна умовно поділити на дві множини залежно від обсягу зв'язків, які вони демонструють.

Перша множина об'єднує моделі, що характеризуються структу­рою зв'язків.

Друга множина об'єднує моделі парних зв'язків. Певна умовність відносно цієї множини пов'язана з тим, що запровадження глибо­кого аналізу дає змогу уявити механізми реалізації цих зв'язків діючих великих систем.

Для характеристики довкілля на глобальному, державному і ре­гіональному рівнях використовуються поняття структури зв'язків. Відповідно до визначеної послідовності рівнів (за територією, від світового до регіонального) зменшується кількість таких зв'язків — з одного боку, а з іншого — збільшується рівень їх деталізації.

Державний рівень в цьому разі розуміють як сукупність діючих галузей виробництва — джерел забруднення і географічні фактори території, що одержує це забруднення. Відповідно до двох визначе­них рівнів подані моделі, що формують уявлення про стан світового довкілля (див. рис. 1.3, с 20) і держави (в рамках сільськогоспо­дарської галузі) (див. рис. 1.4, с 24). На регіональному рівні мо­дель, що формує стан довкілля, може бути представлена у вигляді взаємодій комплексу діючих (діючого) підприємств з середовищем сільськогосподарського виробництва.

Для визначення умов роботи підприємства агропромислового комплексу найбільшу увагу для використання привертають моделі, що відображають зв'язки:

1) "Регіональний природно-виробничий комплекс — середовище сільськогосподарського виробництва";

2) "Сільськогосподарське підприємство — довкілля";

3) "Виробниче середовище сільськогосподарського підприємст­ва — людина, що працює".

Отримання найбільш деталізованої інформації (за п. 1 і 2) за взаємодії можливе на рівні парних (взаємодій) у вигляді: забруд­нювач середовища (джерелом є підприємство) — елемент довкілля. Таким чином необхідно розробити відповідні моделі парної взаємо­дії.

До таких моделей (у вигляді прикладу) належать: а) модель розповсюдження елемента забруднення в середовищі (елементи довкілля — атмосфера, гідросфера, літосфера);

б) моделі обігу елемента забруднення в елементах довкілля;

в) моделі обігу елементів середовища;

г) моделі взаємних впливів на елементи довкілля;

д) моделі взаємодій екологічних компонентів і організації еко­
систем;

є) моделі впливів небезпечних і шкідливих факторів;

є) моделі ієрархії екосистем та ін.

У межах пари "виробниче середовище — людина" (п. 3) визначе­ний зміст взаємодій реалізується на базі спрощення уявлення "ви­робниче середовище" і подання його як "технологічний процес, об­ладнання, види сільськогосподарських робіт та іншого".

В період виконання "технологічного процесу..." виникають не­безпеки. Це може бути ініційовано як з боку "технологічного про­цесу, обладнання, видів сільськогосподарських робіт", так і з боку "людини". Відповідно до цього, в схемі розгляду нещасного випадку треба йти двома шляхами відносно:

— технологічного процесу, обладнання, видів сільськогосподар­ських робіт та ін.;

— "людини" як джерела небезпек.

Вивчення розвитку подій проводиться за допомогою ступене-вих логіко-імітаційних моделей [11]. На рис. 2.11, наведено приклад такої моделі виконання робіт на заточувальному верстаті. Харак­тер ступеневої суті моделі встановлює перехід від події до події (за рис. 2.11). Події і переходи за змістом формуються трьома складо­вими: 1) технологічний процес, його операції і елементи; 2) конст­рукція обладнання; 3) стан охорони праці при їх взаємодії.

В умовах наявності небезпечних обставин під час виконання сіль­ськогосподарських робіт людина сприяє, усвідомлює, приймає і реа­лізує відповідні рішення в послідовності, яку показано на рис. 2.12 (с. 62).

Обидві моделі в межах поєднання свого змісту дають змогу усві­домити комплексний розвиток подій, причини аварій та ін., сприя­ють створенню безпечних умов праці і запобіганню травматизму.

2.2.5. Елементи теорії, що формують системні уявлення

Система — сукупність точно визначених елементів (зміст елемен­тів), між якими наявні закономірний зв'язок чи взаємодія (структу­ра системи). Важливими ознаками системи є її нероздільність і

цілісність. Природа елементів і характер структури системи можуть бути найрізноманітнішими. Система поєднує окремі тіла, явища, процеси, що взаємодіють між собою, обмінюються енергією чи вико­нують загальну функцію, а також окремі думки, наукові положення, галузі знань, між елементами яких виникають відносини виведення, підпорядкування, послідовності і т. ін.

Залежно від характеру елементів і структури виділяють різні види систем, найбільш розповсюдженим є розподіл систем на мате­ріальні, які існують в об'єктивній дійсності, та ідеальні, які відобра­жають об'єктивний світ і є вираженням людської свідомості.

Матеріальні системи поєднують у собі системи неорганічної при­роди (фізичні, хімічні, геологічні та ін.) і живі системи (клітини, найпростіші і високорозвинуті організми, популяції, біологічні види, екологічні системи). Особливим класом матеріальних систем є соціальні системи (сім'я, колектив, державна політична система, суспільно-економічна формація). Ідеальною системою є поняття, гіпотеза, теорії, лінгвістичні і логічні побудови і т. ін. Штучною системою є система управління виробництвом, безпекою життє­діяльності і т. ін.

Кожна система характеризується внутрішньою організацією і взаємозв'язками між своїми складовими, а також зовнішніми відно­синами з іншими системами, які разом утворюють надсистеми.

У складі дисципліни "Безпека життєдіяльності" діє багато сис­тем. Основним завданням використання знань, понять і уявлень про системи є отримання нової інформації для розробки методів і заходів запобігання аваріям, травмам і негараздам.

У змісті своєї організації кожна система має мати:

1) центральну (головну) підсистему;

2) певні зв'язки за характером "кожна підсистема пов'язана з кожною";

3) всі підсистеми мають мати єдиний характер (штучний чи ма­теріальний).

Фактично на рис. 2.5 (с. 34) відображено декілька систем, в яких головуючою підсистемою є людина, а другою підсистемою є середо­вище у вигляді: довкілля, виробничого середовища, території, де роз­вивається надзвичайна ситуація в широкій інтерпретації (машина, середовище робочого місця). Таке уявлення спрощує розуміння ком­плексної системи "безпека життєдіяльності" і дає змогу бачити в ній два постійних компоненти (підсистеми): "людину" і "середови-

ще". Таким чином поєднання компонентів дає змогу поєднати сис­тему дисциплін "людського фактора" і не механічно, а за рахунок ланки, що їх систематизує (поєднує).

Зміст підсистеми "людина — довкілля" в основному представле­но в попередньому розділі. Зміст підсистеми "людина — середови­ще надзвичайних ситуацій" буде розглянуто пізніше (за методич­ними причинами необхідності концентрованого подання навчаль­ного матеріалу).

Система "людина — виробниче середовище" в спрощеному варі­анті є системою "людина — машина". Людино-машинна система, ергономічна система — система управління, в якій одна чи декілька осіб взаємодіють з технічним пристосуванням. Прикладами "лю-дино-машинних" систем є системи управління різними динамічни­ми об'єктами з участю людини. В межах сільськогосподарської га­лузі поняття системи "машина" не може бути обмежене тільки ди­намічним пристосуванням. Динамізмом в цьому разі володіє і "сільськогосподарське поле", що обробляється машинами за певни­ми технологіями. Наявність динамізму в складових "сільськогос­подарська технологія — машина — поле" дає змогу включити до поняття "машина" і поняття "сільськогосподарська технологія — поле" і тим самим зробити відповідне поєднання в рамках вже комплексного поняття "машина".

Динамізм комплексного поняття "машина" визначає проблеми врожаю (продуктивності) певного виду і якості сільськогосподар­ської продукції. Тому в цю ергономічну систему необхідно ввести підсистему "сільськогосподарська продукція". Стан людини формує фактори середовища робочого місця. З цього приводу до системи "людина — машина — сільськогосподарська продукція" вводиться підсистема "середовище робочого місця".

Зміст взаємозв'язку і уявлення самої системи "людина — маши­на — середовище робочого місця — сільськогосподарська продук­ція" наведено на рис. 2.13 і в табл. 2.2. на с 66. Зміст системи треба уявляти за станом існування системи на відповідних етапах: етап І — встановлення системи; етап II — робота системи.

Перший і другий етапи формують орієнтований зміст системи. Перший — відповідно до статичного стану системи, а другий — за динамічним її станом.

Справедливим питанням до поданого змісту про системи "лю­дина — середовище" буде — "навіщо потрібні такі знання?".

Крім цієї системи в дисципліні існують і використовуються ще ряд систем. У зв'язку з доцільністю методичного характеру зміст і структуру інших систем, що використовуються в безпеці життєді­яльності, буде викладено в наступних розділах посібника.

2.2.6. Елементи теорії, що поєднують методи і засоби оцінки стану життєдіяльності