Політична криза в Україні 2004 р

Вирішальним моментом цього протистояння став 2004 р. В історії він отримав назву «Помаранчева революція», став кульмінацією політичного життя України та завершився приходом до влади В. Ющенка. Такі зміни кардинально позначилися на розвитку України. Після інавгурації по всій країні розпочалося формування оновлених органів влади. Прем’єр-міністром було призначено Ю. Тимошенко, головою Ради національної безпеки України – П. Порошенка, спікером Верховної Ради – В. Литвина. Працюючи над реалізацією передвиборчих обіцянок, нове керівництво збільшує заробітну плату, пенсії, інші соціальні виплати. Утім, розвивалась інфляція, збільшувався зовнішній борг. Зміна зовнішньополітичного вектору на Захід негативно відбилася на вартості газу та нафти. Ці проблеми врешті-решт спровокували невдоволення серед населення та розкол самого помаранчевого табору. У зв’язку з цим, уряд Ю. Тимошенко йде у відставку, склавши повноваження Ю. Єханурову. Головна причина – посилення боротьби за пост прем’єр-міністра через зростання ролі цієї посади відповідно до нових змін у Конституції. Не слід забувати і про чергові вибори до Верховної Ради 2006 р.

Особливість перегонів 2006 р. полягала у тому, що вони відбувалися уперше на пропорційній основі. Головними претендентами стали Партія регіонів, «Наша Україна», Блок Ю. Тимошенко, Соціалістична та Комуністична партії. Саме ці політичні сили і посіли місця в парламенті. Згідно з результатами голосування, більшість голосів здобула Партія регіонів (186 мандатів). Однак парламентська більшість була сформована між Блоком Юлії Тимошенко, Народним союзом «Наша Україна» та Соціалістичною партією України. Проте існуючи на папері, в житті результатів своєї діяльності вона так і не показала. Політичні чвари між союзниками не змусили на себе довго чекати та призвели до її розпаду. Відразу після цього було сформовано нову більшість між Партією регіонів, Комуністичною та Соціалістичною партіями. Як результат, новим прем’єр-міністром став В. Янукович. За час його керування відбувається повернення до централізованого управління економікою, перегляду газових контрактів із Російською Федерацією. Однак конфліктність відносин між гілками влади давалася взнаки. Не маючи змоги знайти компроміс, 2 квітня 2007 р. Президент України В. Ющенко розпустив Верховну Раду (парламент) України та підписав указ про дострокові парламентські вибори в Україні, які мали відбутися 27 травня 2007 р. З часом вони були перенесені на 24 червня 2007 р. Парламент і Кабінет Міністрів назвали цей указ неконституційним і не виділили кошти на вибори. Парламент продовжував проводити засідання, але Президент вважав їх недійсними. Указ було оскаржено в Конституційному Суді України, який унаслідок різних юридичних причин так і не прийняв рішення по суті цієї справи.

Віктор Ющенко заявив, що може призупинити постанови і відкласти день виборів, аби парламент затвердив деякі важливі законопроекти, зокрема, законодавство про вибори, опозицію та функціонування парламенту. Врешті-решт було досягнуто домовленості між основними політичними силами, внаслідок яких парламент на декілька днів відновив роботу при визнанні Президентом цього факту, а дата виборів змістилася на 30 вересня. Результати нових виборів змінили співвідношення сил у Верховній Раді. Хоч Партія регіонів і отримала найбільшу кількість голосів, парламентську більшість було сформовано Блоками Ю. Тимошенко та «Наша Україна – Народна самооборона». Прем’єр-міністром стала Ю. Тимошенко. Період її керування позначається складними випробуваннями, такими як світова економічна криза, зменшення темпів розвитку економіки, зростання цін на енергоносії. Ці труднощі загострили відносини між колишніми союзниками, які на президентських виборах 2009 р. пішли окремо один від одного (В. Ющенко та Ю. Тимошенко). 7 лютого 2010 р. відбувся другий тур президентських виборів, на яких перемогу здобув В. Янукович.