Визначення понятійно-категоріального апарату

(предмет, об’єкт, мета, завдання, основні поняття, дефініції)

Вибравши тему, дібравши джерела з теми дослідження, необхідно чітко визначити межі дослідження. Для цього потрібно накреслити основні орієнтири, які визначатимуть напрям пошуку, дадуть змогу цілеспрямовано вивчати літературу. Студент магістратури, давши відповідь на питання: про що буде йти мова в магістерській роботі та, що саме в ній буде стверджуватися, зможе визначити актуальність, предмет, об’єкт, мету і завдання дослідження.

Під об’єктом наукового дослідження розуміється частина об’єктивної педагогічної реальності, що привертає увагу педагогічної громадськості своєю проблемністю та стає предметом практичної та теоретичної діяльності дослідника. Отже, об’єкт дослідження – сукупність різноманітних аспектів теорії та практики проблеми, яка виступає джерелом для дослідження теоретичних і практичних відомостей (процес або явище, обране для вивчення). Вказується те, що розглядається.

Один і той самий об’єкт може досліджуватися в різних аспектах. В об’єкті виділяється та частина, яка є предметом дослідження.

Під предметом розуміють лише окремі сторони, якості та відносини об’єкта, умови того чи іншого процесу, який необхідно дослідити. Отже, предмет дослідження – лише суттєві зв’язки та відношення, що є визначальними для конкретного дослідження (міститься в межах об’єкта). Іншими словами, необхідно вказати, яким чином розглядається об’єкт, які нові аспекти, функції, умови, принципи, форми, методи розглядає дане дослідження.

Отже, об’єкт і предмет дослідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове.

Мета дослідження пов’язана з його об’єктом і предметом, вказує на кінцевий результат, якого хоче досягти студент у результаті проведеної роботи. Отже, мета дослідження – це попереднє визначення результату, якого прагне досягти дослідник у процесі наукового пошуку. Як правило, вона полягає в підвищенні ефективності процесів управління, підготовки майбутніх фахівців до управлінської діяльності, а в широкому розумінні – педагогічного процесу в цілому. Мета завжди відображає спрямованість наукового пошуку на одержання нових знань та їх експериментальну апробацію.

Одним із найважливіших елементів дослідницької роботи є гіпотеза. Гіпотеза – обґрунтоване припущення про можливий спосіб, механізм розв’язання визначеної проблеми. Необхідність наявності гіпотези визначається трьома причинами:

· гіпотеза дослідження є комплексом, який визначає напрям діяльності студента-дослідника;

· вдало сформульована гіпотеза попереджує деяку невизначеність майбутніх результатів дослідження;

· гіпотеза спрямовує думки студента магістратури і чітко визначає ті матеріали, які повинні бути зібрані у процесі дослідження.

Переконливість гіпотези перевіряється та доводиться експериментально. Вона не виникає у свідомості студента магістратури спонтанно. Щоб правильно сформулювати гіпотезу, необхідно мати широкий кругозір у галузі досліджуваної проблеми, добре знати історичні передумови досліджуваної проблеми та її теоретичні основи, бути обізнаним з практичним станом дослідницької проблеми, володіти вміннями прогнозувати, передбачати.

Джерелами зародження гіпотези слугують:

· вивчення та узагальнення практичного досвіду;

· розгортання діяльності педагога;

· аналіз наукових фактів;

· подальший розвиток наукових теорій.

Знання зазначених джерел дає можливість сформулювати гіпотезу, що відображає новий підхід до вирішення тієї чи іншої проблеми та не заперечує раніше доведених фактів.

Гіпотеза дослідницької роботи буде виконувати свою функцію лише тоді, коли буде відповідати таким умовам:

· бути розумним передбаченням, а не квапливою здогадкою;

· бути простою та чіткою за формулюванням;

· бути адекватною відповіддю на поставлене питання;

· відповідати фактам, на основі яких її сформульовано і для пояснення котрих вона призначена;

· враховувати раніше відкриті закономірності, але не вступати у протиріччя з уже відомими результатами досліджень;

· пояснювати певне коло явищ дійсності;

· передбачати нові факти, явища та зв¢язки між ними;

· піддаватись емпіричній перевірці.

Гіпотезу можна класифікувати за певними ознаками. Розрізняють гіпотези за змістом, логічною структурою та часом формулювання.

За змістом гіпотези бувають:

· описові (припущення про набір елементів досліджуваного об¢єкта і характер зв¢язків між ними, про специфіку поведінки елементів об¢єкта й виконання ними тих чи інших функцій);

· пояснювальні (припущення про причинно-наслідкові зв¢язки в досліджуваному об¢єкті та його зв’язки із зовнішнім середовищем, що вимагають експериментальної перевірки).

За часом формулювання гіпотези поділяються на:

· робочі (тимчасове припущення, необхідне для систематизації зібраного фактичного матеріалу);

· наукові (положення, яке може перетворитися на наукову теорію).

За логічною структурою гіпотези визначаються:

· лінійні (висувається та перевіряється одне припущення);

· розгалужені (обґрунтовується декілька припущень).

Мета дослідницької роботи конкретизується у вигляді завдань дослідження. Завдання дослідження розкривають мету дослідження й у своїй сукупності повинні бути адекватні цій меті; вказують на те, що поетапно і конкретно потрібно здійснити для досягнення мети.

Формулювання завдань необхідно робити якомога ретельніше, оскільки опис їх вирішення повинен становити зміст розділів і параграфів магістерської роботи. Це важливо також і тому, що заголовки таких розділів і параграфів народжуються саме із формулювань завдань дослідження, що виконується. Послідовність визначених завдань має бути такою, щоб кожне з них логічно випливало з попереднього. У цілісній єдності завдань відсутність одного може призвести до незавершеності всього дослідження та неможливості його використання в педагогічній практиці.

Правила формулювання завдань:

· починати зі слів: здійснити, виявити, визначити, розкрити, встановити, розробити, підібрати, підготувати, з¢ясувати, обґрунтувати, уточнити, перевірити, оцінити тощо;

· вказати умови, за яких буде здійснюватися певний вид пошукової роботи;

· визначити критерії чи стандарти, відповідно до яких буде оцінюватися результат;

· користуватися однозначними термінами;

· формулювати текст чітко, не перевантажувати його зайвими словами;

· кожне положення повинно стосуватися лише одного процесу.

Кількість поставлених завдань має бути 3-4. У процесі науково-дослідницької роботи їх необхідно вирішувати конкретно.

Завдання орієнтовно можуть формулюватися таким чином:

· здійснити аналіз психолого-педагогічної, методичної літератури з проблеми …;

· здійснити теоретичний аналіз проблеми …;

· проаналізувати психолого-педагогічні підходи до проблеми …;

· здійснити аналіз теорії та практики формування …;

· виявити досвід організації …;

· визначити показники та критерії діагностування …;

· виявити закономірності розвитку (формування) …;

· виявити особливості організації методичної роботи в … навчальному закладі;

· визначити фактори впливу на розвиток (формування, підготовку, організацію) …;

· розкрити психолого-педагогічні основи розвитку (формування, підготовки, організації) …;

· обґрунтувати теоретико-методологічні основи розвитку (формування, підготовки, організації) …;

· запропонувати авторську модель …;

· розробити інноваційну модель … та експериментально перевірити її дієвість;

· теоретично обґрунтувати модель … та експериментально перевірити її ефективність;

· виявити педагогічні умови розвитку професійно значущих умінь в системі підвищення кваліфікації вчителів;

· підготувати науково обґрунтовані методичні рекомендації …

Наукове припущення про шлях розв’язання поставлених завдань дозволяє на етапі визначення вихідних положень дослідження орієнтовно вибрати методи, необхідні для досягнення поставленої мети.

Методи дослідження – певні систематизовані комплекси прийомів, процедур, які застосовуються дослідником для досягнення поставленої мети. У дослідженнях застосовуються, як правило, не один окремий метод, а оптимально поєднаний комплекс методів, їх система. Вони слугують певним інструментом у добуванні фактичного матеріалу та повинні забезпечувати:

· репрезентативність і валідність масиву первинної інформації;

· формулювання наукових висновків як доповнення до вже відомих наукових теорій або системи наукового знання.

Існують різні підходи до класифікації методів наукового дослідження. Відповідно до логіки дослідження методи поділяють на такі три основні групи:

· методи нагромадження фактів – призначені для збирання емпіричних даних (вивчення літературних джерел, документів і продуктів діяльності, спостереження, опитування тощо).

· методи узагальнення й осмислення зібраних фактів – аналіз і синтез, порівняння й аналіз, моделювання та ін.

· методи перевірки й уточнення положень і попередніх висновків – експериментальна робота як сукупність методів.

Педагогіка використовує теоретичні, емпіричні, математичні методи.

Теоретичні методи – це аналіз, синтез, індукція, дедукція, узагальнення, класифікація, формалізація, абстрагування, порівняння, моделювання. Вони слугують для інтерпретації, аналізу, узагальнення теоретичних положень та емпіричних даних.

Аналіз – розчленування певного явища на окремі властивості чи відношення.

Синтез – поєднання різних елементів, сторін, властивостей об’єкта в єдине ціле.

Індукція – логічний умовивід від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень.

Дедукція – перехід від загального до окремого, одиночного – це одна із форм умовиводу, при якій на основі певних правил логіки з одних істинних посилань, положень виводиться як наслідок, висновок, нове істинне положення.

Моделювання – заміна реального об’єкта вивчення об’єктом-замінником (моделлю), який містить у собі риси, зв’язки, відношення досліджуваного об’єкта.

Узагальнення – мисленнєвий перехід від емпіричного аналізу окремих об’єктів на більш високий ступінь абстракції шляхом виділення спільних ознак, що є в розглянутих об’єктах.

Класифікація – розподіл предметів за спільними ознаками з утворенням системи класів даної сукупності предметів; угрупування об’єктів чи явищ за найістотнішими ознаками, що лежать в основі подібності, схожості або відмінності одного класу понять від іншого.

Формалізація – метод відбиття результатів мислення в точних поняттях, виражених у формулах чи знаковій формі тощо.

Абстрагування –метод наукового пізнання, заснований на формуванні образу реального об’єкта за допомогою мисленого виділення ознаки, яка цікавить дослідника.

Порівняння – логічна операція, акт мислення, спрямованого на попарне зіставлення об’єктів пізнання з ряду розглядуваних з метою виявлення в них однакових, схожих, спільних, ідентичних якостей, властивостей, а також їх внутрішніх зв’язків і відношень.

Емпіричні методи слугують для збирання даних, отриманню та фіксуванню наукових фактів. До них належать спостереження, вивчення продуктів діяльності, документів, опитувальні методи (анкети, бесіда, інтерв’ювання), соціометрія, метод незалежних характеристик та ін. Для отримання комплексу результатів слугує метод експерименту.

У педагогічних дослідженнях для отримання інформації доцільно використовувати методи, пов’язані з опитуванням респондентів, а саме: бесіду, інтерв’ювання а також тестування, спостереження. Респондент (від лат. відповідати) – той, хто відповідає на запитання або той, у кого беруть інтерв’ю (український еквівалент – “опитуваний”). Респондентами можуть виступати учні, вчителі, батьки, адміністрація навчального закладу.

Опитування – сукупність методів одержання інформації про досліджуваний об’єкт. Опитування здійснюється шляхом діалогу між дослідником і респондентом у вигляді формалізованих запитань і відповідей.

Бесіда – один із прийомів збору інформації. Для успішного проведення бесіди необхідно скласти її план, продумати основні й додаткові запитання, створити сприятливу атмосферу для відвертого обміну думками, врахувати індивідуальні особливості співбесідника, виявляти педагогічний такт, уміти використовувати ситуацію, дотепність у питаннях і відповідях, певну інформацію занотовувати. Педагогічна бесіда як метод дослідження відрізняється цілеспрямованими спробами дослідника проникнути у внутрішній світ співрозмовника, виявити причини тих чи інших його вчинків. Бесіда – складний і не завжди надійний метод. Він застосовується частіше всього як додатковий для отримання необхідної інформації.

Різновид бесіди, її нова модифікація – інтерв’ювання або інтерв’ю. В інтерв´ю ролі співбесідників заздалегідь чітко визначено, закріплено та обумовлено планом і цілями дослідження. Під час інтерв´ю дослідник ставить наперед визначені запитання у певній послідовності й записує відповіді співбесідника. Найважливішими перевагам інтерв´ю над іншими видами опитування є здатність глибоко проникати в соціально-психологічні механізми педагогічних процесів, точніше визначати ступінь щирості кожного респондента, давати конкретний матеріал, точну картину явища і більшу різноманітність пов’язаних з ним ситуацій. Використовуючи інтерв´ювання, необхідно враховувати можливі типи респондентів: несміливий, боязкий, балакучий, жартівник, сперечальник, самовпевнений.

Проведення інтерв´ю передбачає дотримання таких вимог:

· кожне питання необхідно задавати без змін (дотримуватися заздалегідь підготовленого опитувального листа);

· якщо питання не зрозуміле, то повільно повторити його, але не пояснювати зміст питання чи окремі терміни; не ставити запитань у формі підказування, щоб не впливати на характер відповідей;

· якщо відповідь респондента не зрозуміла, то дозволяється задати додаткове нейтральне запитання для уточнення відповіді;

· тривалість інтерв´ю має обмежуватися 15-20 хвилинами для учнів і не переважати 30 хвилин для вчителів;

· необхідно враховувати фактори, що можуть впливати на об´єктивність відповідей, а саме: стан респондента на даний момент (стомлений, схвильований, неуважний тощо).

Результати інтерв´ю залежать від продуманості запитань.

Анкетування – один із засобів опитування значної кількості людей за певною схемою. Анкета (від франц. – розслідування, список питань, методичний засіб для збирання інформації) – інструментарій збору матеріалу. Анкета являє собою опитувальний лист із відповідними до мети та завдань дослідження запитаннями, що їх самостійно заповнює респондент. Анкетне опитування дає змогу досліджувати вербальну поведінку людей, здобувати інформацію про факти їхньої життєдіяльності (знання, реальний стан речей тощо), про мотиви поведінки та діяльності, про ставлення до певних проблем, оцінку подій. До складання анкет, які мають забезпечити якість соціологічного дослідження, надійність і достовірність його результатів, висуваються певні вимоги:

· зміст анкети має бути підпорядкованим темі та завданням дослідження;

· запитання анкети не повинні: перевищувати можливості пам´яті та компетентності респондентів, викликати негативних емоцій і зачіпати гідність респондентів, нав’язувати чужу думку, допускати надто велику варіативність відповідей;

· кожне із запитань (пунктів) анкети пред’являється всім без винятку респондентам в одному і тому самому формулюванні;

· порядок постановки запитань, кожне з яких має свій зафіксований номер (відповідно до порядку пред’явлення), повинно бути суворо визначено;

· відповіді на питання анкети не повинні забирати багато часу респондента;

· анкета має містити звернення до респондента, мету та завдання анкетування, інструктивні вказівки (пояснення щодо способу заповнення анкети), подяку респонденту за працю по заповненню анкети;

· мова анкети має бути простою.

За характером анкети поділяються на: відкриті – передбачають довільну відповідь на поставлене запитання; закриті – до поставлених запитань пропонуються варіанти готових відповідей на вибір опитуваного; напіввідкриті – крім вибраної з готових відповідей, можна висловити й власну думку; полярні – потребують вибору однієї з полярних відповідей типу “так” чи “ні”, “добре” чи “погано” тощо. Анкети можуть бути як анонімними, так і з вказаними прізвищами респондентів. За своїм функціональним призначенням запитання анкети можна розподілити на змістовні та допоміжні, прямі та непрямі.

Тестування – це атестаційна процедура, яка дозволяє за допомогою тестів об’єктивно оцінити рівень досягнень людини в будь-якій сфері діяльності і виразити цей рівень кількісно, тобто у вигляді числа, що полегшує порівняння, хоча й збільшує час на обробку результатів тестування.

Тест – система пробних завдань, за результатами виконання яких можна судити про особистісні характеристики людини, її знання, уміння, пам’ять, інтелект та ін.

Тестування – цілеспрямоване, однакове для всіх респондентів обстеження, яке проводиться в суворо контрольованих умовах і дозволяє об’єктивно виміряти характеристики педагогічного процесу, що вивчаються. Від інших способів обстеження тестування відрізняється точністю, простотою, доступністю, можливістю автоматизації.

Тестові завдання можуть бути на визначення відповідності, послідовності; уміння виявляти, розпізнавати, шукати певний об’єкт, класифікувати за запропонованими ознаками і т.д.

Завдання – одинична задача тесту. Так, наприклад, перевірка знань – процес значно більш простий і, головне, добре розроблений, тоді як тестування творчих здібностей – проблема відносно нова.

Способи діагностики можуть бути різними, а саме:

· об’єктивні: за темами, за завданнями і вправами з бальною цифровою оцінкою. У повній мірі такі оцінки не можна назвати об’єктивними, оскільки вони залежать від суб’єктивного присвоєння “ваги” кожному балу, від душевного стану дитини в момент тестування та інших суб’єктивних обставин. Регулярні тестування можуть зняти ці недоліки.

· Суб’єктивні або експертні: за думкою спеціалістів-психологів, педагогів, батьків – людей, які довго спостерігали за дітьми.

· Анкетування: за відповідями на питання (дитина сама про себе розповідає).

За способом викладу тестові завдання можуть бути:

· відкриті (дається тест, пропонується самостійно знайти відповідь або рішення);

· закриті (дається тест і декілька рішень. Потрібно вибрати серед них правильне).

Так зазвичай будуються комп’ютерні тести. За допомогою таких тестів можна виявити дітей із творчим, оригінальним мислення. До речі, цей тест можна використовувати і для перевірки знань і розвитку пам’яті:

· письмовий;

· графічний (картинки, рисунки);

· усний.

Самооцінка – судження людини про міру наявності в неї тих чи інших якостей, властивостей у співвідношенні їх із певним еталоном, зразком; вияв оцінного ставлення людини до себе, оцінювання себе, своїх можливостей, нахилів, здібностей, якостей поведінки та місця серед інших людей, це один із найважливіших видів саморегуляції поведінки.

Для проведення експерименту застосовується і спостереження.

Спостереження – цілеспрямоване та організоване сприйняття предметів, явищ і процесів навчання. Спостереження дозволяє отримати “зріз” знань про явище, яке вивчається в його динаміці. Розрізняють спостереження:

· за способом одержання інформації – пряме (реєструються побачені дослідником під час спостереження факти) й опосередковане (спостерігають не за процесом чи об’єктом, а наприклад, за кінцевим результатом);

· за поінформованістю респондента – відкрите (вчитель і учні усвідомлюють факт спостереження) й приховане (учні не знають, що за ними спостерігають);

· за способом фіксації інформації – безпосереднє (дослідник фіксує все почуте та побачене) й інструментальне (інформація фіксується за допомогою аудіо-, кіно-, телезапису тощо.);

· за метою дослідження – інспекторське (розкриває структуру педагогічного процесу, особливості діяльності вчителя в конкретних умовах), педагогічне (полягає в безпосередньому сприйманні поведінки учнів у різноманітних ситуаціях), навчальне (дає уявлення про предмети, процеси, закономірності, характеристики матеріалу, який вивчається), наукове (полягає у цілеспрямованому сприйманні конкретних педагогічних явищ для одержання фактичного матеріалу);

· за частотою – постійне (охоплює, наприклад, уроки з якого-небудь предмету неперервно протягом тривалого часу (навчального року, чверті тощо.), періодичне (проводиться через певні проміжки часу (один раз на чверть, тиждень тощо), одноразове (фіксує результати та хід лише одного заняття);

· за об’єктом охоплення об’єкта – суцільне (охоплює всі досліджувані об’єкти, наприклад, усіх учнів 3-х класів), несуцільне або дискретне (охоплює лише частину об’єкта). Розрізняють монографічне спостереження (спостереження за якомога більшою частину взаємозв’язаних предметів, явищ тощо), порівняльно-монографічне (спостереження за декількома крайніми, що найбільш відрізняються, частинами об’єкта), вибіркове (спостереження за порівняно малою, але репрезентативною частиною об’єкта), головного масиву (охоплює головний склад (не менше 80%) об’єкта);

· за ставленням до об’єкта – об’єктивне (проводиться стороннім спостерігачем), суб’єктивне (проводиться учасником процесу).

Програма спостереження, що попередньо розробляється, передбачає вибір об’єкта, визначення мети та завдань спостереження, складання плану спостереження, підготовку засобів фіксації результатів спостереження (протоколи, таблиці тощо), інструкції спостерігачу та опис необхідного обладнання для спостереження. Перевага спостереження, як методу дослідження, полягає в можливості реалізації дослідником власного оригінального підходу, досвіду та кваліфікації, має змогу висувати нові гіпотези. Недоліком методу спостереження є відсутність гарантій об’єктивності та репрезентативності даних, через значну долю суб’єктивізму та значущі труднощі в забезпеченні достатньої кількості спостережуваних явищ.

Спостереження використовується як самостійний засіб розв’язання дослідницьких завдань, так і як складова частина інших методів.

Окрім розглянутих методів у педагогічних дослідженнях також використовуються такі методи як метод вивчення шкільної документації та учнівських робіт, метод рейтингу, метод узагальнення незалежних характеристик, метод соціометрії, метод аналізу результатів діяльності учня.

Вивчення шкільної документації (загальношкільних планів роботи, планів роботи предметних комісій, шкільних журналів, розкладу занять, календарних і поурочних планів учителів, конспектів уроків тощо) дає змогу скласти уявлення про стан навчально-виховної роботи в навчальному закладі загалом і на окремих її ділянках зокрема, допомагає встановлювати причинно-наслідкову залежність, взаємозв’язок із явищами, що вивчаються.

Вивчення учнівських робіт (домашніх, класних, контрольних робіт, творів, рефератів, результатів естетичної та технічної творчості) дають дослідникові об’єктивні дані щодо індивідуальних особливостей учнів, їх нахилів та інтересів, відношення до справи та своїх обов’язків, рівня розвитку старанності, засвоєння знань, сформованості вмінь і навичок.

Метод рейтингу – оцінка окремих сторінок діяльності експертами дозволяє одержувати як узагальнені дані групової думки експертів, так і нову інформацію, яка міститься у прихованій формі в експертних оцінках. Достовірність колективної експертної оцінки залежить від компетентності, креативності, об’єктивності, аналітичності та конструктивності мислення, ерудиції, самокритичності, ставлення до експертизи самого експерта, а також від кількості експертів.

Метод узагальнення незалежних характеристик – узагальнення, порівняння та осмислення відомостей про предмет дослідження, що отримані за допомогою інших методів. При порівнянні незалежних характеристик деякі з них можуть не збігатися. Причинами цього є необ’єктивність того, хто

характеризує, поспішність, помилковість висновків, тривалий час складання характеристик, упродовж якого характеристика предмета може змінитися.

Метод соціометрії – дослідження міжособистісних стосунків у малій соціальній групі через вивчення виборів, які розроблені членами групи за тими чи іншими критеріями. Оскільки результатом аналізу стає не характеристика респондентів, а стосунки між ними, то відповіді на певне соціометричне питання складають структуру відносин у групі, яку прийнято представляти у вигляді спеціального малюнка-соціограми або ж таблиці-соціоматриці.

Метод аналізу результатів діяльності учня – аналіз результатів різних видів діяльності учня, який допомагає скласти уявлення про нього за реальними справами (акуратність, старанність, спрямованість інтересів, спостережливість тощо).

Математичні методи слугують встановленню кількісних залежностей між явищами. Їх застосування для відображення педагогічних явищ можливе за певних умов, а саме: масовий характер явищ, їх типовість, вимірюваність явищ. До них належать реєстрування, ранжування, шкалювання (виміру).

Метод реєстрування – виявлення певної якості в явищах певного класу й обрахування кількості за наявністю або відсутності її.

Метод ранжування – розміщення зафіксованих показників у певній послідовності (зменшення чи збільшення), визначення місця в цьому ряду об’єктів (наприклад, за рівнем розвитку певних умінь).

Метод шкалювання (виміру) – присвоєння балів або інших цифрових показників характеристикам, що досліджуються. Виділяють чотири основні градації вимірювальних шкал:

· шкала найменування (числа та інші позначки в них використовуються чисто символічно; їх єдина математична характеристика – належить чи не належить досліджуваний об’єкт до певного класу);

· шкала порядка або рангові (встановлюється порядок руху, відношення “більше” та “менше”, загальна ієрархія);

· інтервальна шкала передбачає певні відстані між окремими (двома будь-якими) числами на шкалі;

· шкала відношень (окрім відстаней між окремими числами визначається ще й нульова точка (точка підрахунку).

Метод моделювання – створення та дослідження моделей. Модель відтворює динамічні чи функціональні характеристики об´єкта, що дає змогу дослідити певні зміни під впливом тих чи інших факторів, які цілеспрямовано вводяться в дану систему. Головна перевага моделювання – цілісність представлення інформації.

Для більш глибокого розуміння сутності того чи іншого явища, а також змін, що відбуваються в ньому, в педагогічних дослідженнях використовують експеримент. Слово “експеримент” латинського походження і в перекладі означає “досвід”, “проба”. Педагогічний експеримент – це науково поставлений досвід перетворення педагогічного процесу в точно врахованих умовах.

Експеримент у загальній системі методів дослідження допомагає встановлювати наукові факти, пояснювати та узагальнювати нові дані з позиції більш загальних теорій; будувати на базі одержаних результатів нові гіпотези й теорії.

Експеримент – педагогічне спостереження, що контролюється експериментатором і ним самим цілеспрямовано і планомірно здійснюється.

Педагогічний експеримент вимагає обґрунтування робочої гіпотези, розробки досліджуваного питання, складання детального плану проведення експерименту, суворого дотримання накресленого плану, точної фіксації результатів, ретельного аналізу здобутих даних, формулювання остаточних висновків. Надійність експериментальних висновків знаходиться у прямій залежності від дотримання умов експерименту. Розрізняють:

· констатувальний експеримент (дослідник експериментальним шляхом встановлює лише стан педагогічної системи, що вивчається: констатує наявність зв’язків, залежностей між явищами, визначає вихідні дані для подальшого дослідження);

· формувальний експеримент (супроводжується застосуванням спеціально розробленої системи заходів, які спрямовані на формування в учнів певних якостей, на покращення результатів їх навчання, виховання, трудової діяльності тощо), контрольний експеримент (визначає рівень знань, умінь і навичок за матеріалами формувального експерименту).

За місцем проведення розрізняють:

· природний експеримент (проводиться у звичних умовах навчання та виховання, що дає можливість враховувати та багаторазово відтворювати досліджувані явища. Такий вид експерименту обирається в тому разі, коли є підстави припускати, що сутність нововведення необхідно перевіряти лише в реальних умовах і що хід і результати експерименту не матимуть небажаних наслідків);

· лабораторний (проводиться у спеціально створюваних умовах, що дає можливість більш точно їх враховувати, а також ізолювати досліджувані зв’язки від інших впливів. Вимагає додаткових витрат).

Метод обробки та аналізу результатів дослідження – це способи перетворення емпіричних даних, одержаних у ході дослідження з метою їх змістового аналізу, перевірки гіпотез та інтерпретації [10,62]. Цю групу методів можна поділити на методи:

· статистичного аналізу інформації (розрахунок розподілу ознак, середніх величин, кореляційний, регресивний, факторний, дисперсійний аналіз);

· моделювання та прогнозування.

Одержані у процесі дослідження кількісні дані подають, перераховуючи в тексті роботи, подаючи у вигляді таблиць або графічних зображень.