Вогнем прямою наводкою

Б_____

УДК____

Рекомендовано до друку Вченою радою Сумського державного університету (протокол № від)

Рецензенти:

Ляпа М.М., Трофименко П.Є., Шелест М.Б.,

Петренко В.М., Гайда П.І.

Б____ Бойова робота протитанкових підрозділів артилерії. Навчальний посібник. – Суми: Видавництво СумДУ, 2008. –

ISBN_____________

ББК

© Ляпа М.М., Трофименко П.Є.,

Шелест М.Б., Петренко В.М.,

Гайда П.І., 2008

ISBN © Видавництво СумДУ, 2008

ЗМІСТ

Вступ..........................................................................

СКОРОЧЕННЯ, ПРИЙНЯТІ В ТЕКСТІ ПОСІБНИКА.......

РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ..................

1.1 Основні визначення..............................................

1.2 Обов’язки посадових осіб підрозділів протитан......... кової артилерії..........................

РОЗДІЛ 2 ПІДГОТОВКА СТРІЛЬБИ І УПРАВЛІННЯ ВОГНЕМ ПРЯМОЮ НАВОДКОЮ.................................................................

2.1 Загальні положення............................................

2.2 Розвідка і визначення танконебезпечних

напрямків..............................................................

2.3 Вибір і підготовка вогневих позицій..................

2.4 Призначення рубежів відкриття вогню.............

2.5 Технічна підготовка............................................

2.6 Визначення та облік поправок на відхилення умов стрільби від табличних...............................

2.7 Визначення установок для стрільби....................

2.8 Організація управління вогнем.........

РОЗДІЛ 3 ПОВОДЖЕННЯ З ГАРМАТОЮ ТА БОЄПРИПАСАМИ НА ВОГНЕВІЙ ПОЗИЦІЇ...............

3.1Поводження з гарматою.......................................

3.2 Поводження з боєприпасами..............................

РОЗДІЛ 4 БОЙОВА РОБОТА НА ВІДКРИТІЙ ВОГНЕВІЙ ПОЗИЦІЇ.........................................

4.1 Загальні положення.............................................

4.2 Вибір, підготовка та зайняття вогневої позиції (рубежу розгортання).......................................

4.3 Правила подачі команд.......................................

4.4 Правила виконання команд та стрільба по не рухомим цілям.....................................................

4.4.1 Ураження нерухомих цілей під час стрільби батареєю (взводом)............................................

4.5 Правила виконання команд та стрільба по рухомим цілям...........................................................

4.5.1 Ураження рухомих цілей під час стрільби батареєю (взводом).................................................

4.6 Ураження цілей стрільбою ПТКР.......................

4.6.1 Стрільба ПТКР у ручному режимі управління

4.6.2 Стрільба ПТКР у напівавтоматичному режимі управління..........................................................

4.7 Особливості стрільби прямою наводкою в горах............................................................................

4.8 Особливості стрільби прямою наводкою вночі

4.9 Особливості стрільби прямою наводкою надводних цілей.....................................................

4.10 Залишення вогневої позиції..........................

РОЗДІЛ 5 ЗАХОДИ БЕЗПЕКИ........................................

5.1 Загальні положення..........................................

5.2 Заходи безпеки на вогневій позиції під час стрільби із 100-мм протитанкової пушки

МТ-12..............................................................

5.3 Заходи безпеки при підготуванні ПТКР до

пуску, під час пуску і при нездійсненому

пуску................................................................

Закінчення..........................................................................

Додаток 1 Схема орієнтирів..............................................

Додаток 2 Схема протитанкового вогню батареї на рубежі розгортання........................................................

Додаток 3 Схема вогню батареї прямою наводкою..........

Додаток 4 Схема безпосередньої охорони та самооборони вогневих взводів на позиції.................................

Додаток 5 Таблиця наявності і витрати боєприпасів на вогневій позиції.....................................................

Додаток 6 Схема протитанкового вогню взводу на рубежі розгортання............................................................

Додаток 7 Запис стрільби командира гармати...................

Додаток 8 Розрахунок індивідуальних поправок

гармати................................................................

Додаток 9 Картка вогню гармати.........................................

Додаток 10 Інженерне обладнання вогневої позиції...........

Додаток 11 Дії при 100-мм протитанкової гармати.............

Додаток 12 Уразливі місця танка...........................................

Додаток 13 Організаційно-штатна структура

протитанкового дивізіону..................................

Додаток 14 Організаційно-штатна структура

протитанкового взводу механізованого

батальйону на БТР...........................................

Додаток 15 Дії номерів обслуги ПТКР.................................

Додаток 16 ТТХ протитанкових засобів...............................

Додаток 17 Орієнтовний перелік польової екіпіровки.......

Література..........................................................................

Вступ

Артилерія призначена для ведення бойових дій у всіх видах і періодах бою, діючи в тісному зв’язку з механізованими, танковими та іншими підрозділами різних родів військ.

Протитанкова артилерія (ПТА) – вид артилерії, призначений для ураження танків, БМП, БТР та іншої броньованої техніки, вона може залучатися також для зруйнування оборонних споруд, ураження живої сили та вогневих засобів. На озброєнні ПТА перебувають нарізні та гладкоствольні протитанкові гармати, установки ПТКР. Своїм вогнем прямою наводкою ПТА придушує опір противника, розчищає шлях своїм військам у наступі, надає стійкості в обороні.

На озброєнні підрозділів ПТА знаходяться сучасні протитанкові гармати та комплекси ПТКР, які дають можливість у стислі строки вирішувати вогневі завдання в сучасному загальновійськовому бою.

Все це вимагає подальшого удосконалення бойової роботи, стрільби і управління вогнем артилерійських підрозділів. Командувач РВіА Збройних сил України приділяє особливу увагу пошуку та удосконаленню прийомів і способів бойової роботи підрозділів протитанкової артилерії, які б відповідали сучасним вимогам.

Навчальний посібник складається із чотирьох розділів.

У першому розділі наведені загальні положення стосовно бойової роботи вогневих підрозділів.

У другому розділі розкривається підготовка стрільби прямою наводкою.

У третьому розділі характеризуються правила поводження з гарматою і боєприпасами на вогневій позиції.

У четвертому розділі, основному, викладена бойова робота на відкритій вогневій позиції

У додатках наведені документи, які розробляють і ведуть на вогневій позиції, інша інформація.

Посібник розроблено у відповідності до змісту навчальної програми з дисципліни „Бойова робота”.

Даний посібник призначений для слухачів, студентів ВНЗ, які навчаються за програмою підготовки офіцерів запасу, для фундаментального вивчення питань, що стосуються бойової роботи вогневих підрозділів протитанкової артилерії на відкритій вогневій позиції. Він може бути корисним командирам артилерійських підрозділів, а також викладачам при підготовці до занять і тактичних навчань.

Скорочення, прийняті в тексті посібника

І_п ,_п – інтервал між гарматами;

І_о,п – інтервал гармати відносно основної;

У_о,п – уступ гармати відносно основної;

АБС – артилерійська балістична станція;

БМП – бойова машина піхоти;

БП – бойовий порядок;

БТР – бронетранспортер;

ВП – вогнева позиція;

ВВП – відкрита вогнева позиція;

Д₀ – дальність від гармати до основної гармати;

ДМК – десантний метереологічний комплект;

ЗМУ – зброя масового ураження;

КБ – командир батареї;

КВ – командир взводу;

КГ – командир гармати;

КСП – командно-спостережений пункт;

Кут – кутомір;

ПГ – протитанкова гармата;

ПЗК – прилад для заміру зарядної камори;

ПН – пряма наводка;

ПТРез – протитанковий резерв;

ПТА – протитанкова артилерія;

ПСіУВА– правила стрільби і управління вогнем артилерії

ПТКР – протитанкова керована ракета;

РАО – ракетно-артилерійське озброєння;

РР – рубіж розгортання;

РЧС – розчин для чищення ствола гармати;

СВ – смуга вогню;

СОБ – старший офіцер батареї;

ТН – точка наведення;

ТС – таблиці стрільби.

Розділ 1

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1 Основні визначення

Бойова робота підрозділів ПТА передбачає дії особового складу біля гармат (установок ПТКР), командирської машини старшого офіцера батареї, які пов’язані із зайняттям та залишенням рубежів розгортання (вогневої позиції), підготовкою та веденням вогню, поводженням з гарматою (установкою ПТКР) та боєприпасами на вогневій позиції.

Вогневою позицією (ВП) називається ділянка місцевості, яка зайнята або підготовлена до зайняття гарматою для ведення вогню.

Рубіж розгортання (РР) – ділянка місцевості (рубіж) на танконебезпечному напрямку, намічений (підготовлений до зайняття) дивізіоном (батареєю, взводом) на якій протитанковий резерв розгортається в бойовий порядок і знищує танки та інші броньовані цілі противника, відбиваючи їх атаку або контратаку в бою.

Бойовий порядок (БП) повинен забезпечувати найбільш ефективне виконання поставлених завдань. БП повинен забезпечувати найбільш ефективне і надійне виконання поставлених завдань, повне використання бойових можливостей підрозділів відповідно, підтримку безперервної взаємодії з загальновійськовими підрозділами і стійке управління підрозділами, можливість швидкого маневру в ході бою, а також найменшу уразливість від ядерної та звичайної зброї противника.

БП протитанкового артилерійського дивізіону складається з бойових порядків батарей і КСП дивізіону.

БП протитанкової артилерійської батареї (батареї ПТКР) складається з бойових порядків взводів і КСП батареї.

БП протитанкового взводу складається гармат (установок ПТКР), розташованих на вогневій позиції і КСП взводу.

Відкритою називається вогнева позиція, на якій матеріальна частина не укрита від наземного спосте-

реження противника або коли є укритою та замаскованою, але стає спостережною з початком ведення вогню.

Відкриту вогневу позицію протитанкові артилерійські підрозділи займають для ведення вогню стрільбою прямою (напівпрямою) наводкою.

Протитанкові підрозділи (підрозділи ПТКР) для знищення танків та інших броньованих машин противника, які атакують (контратакують), у ході бою займають рубіж розгортання, а гармата – вогневу позицію.

Для забезпечення зручності управління вогнем та вогневої взаємодії відстань між гарматами (установками ПТКР) по фронту і вглибину повинно бути 100 – 200м, а між взводами – 300 – 500м.

Кожній гарматі в батареї присвоюється постійний порядковий номер, починаючи з першого.

У батареях причіпної протитанкової артилерії тягачі, крім запасних, закріплюються за певними гарматами і отримують їх номер. Тягачі, які вибули зі строю, замінюються запасними.

На рубежі розгортання гармати (установки ПТКР) розташовують розосереджено, у порядку номерів справа на ліво з урахуванням зручності розташування і маскування, уступом вправо (вліво). Допускається й інше розташування гармат: кутом вперед (назад), півколом.

Командно - спостережний пункт (КСП) – пункт управління підрозділом в бою. Призначається для ведення розвідки противника і місцевості, управління вогнем і маневром підрозділів, спостереження за діями загальновійськових підрозділів і підтримки взаємодії з ними. Створюється в дивізіоні, батареї, взводі. Розташовується в укритті у місці, що забезпечує управління підрозділом в бою. КСП дивізіону (батареї) може розміщуватися в командирській машині.

Стрільба прямою наводкою – ведення вогню гарматою розташованою на відкритій вогневій позиції, коли вона наводиться безпосередньо у ціль. Характеризується високою точністю, економічністю і швидкістю виконання вогневого завдання. Завданням стрільби прямою наводкою в залежності від характеру цілі, її важливості та умов обстановки є знищення, руйнування або подавлення цілі. Під час стрільби прямою наводкою броньовані цілі та відкрито розташовану силу і вогневі засоби, як правило, знищують, а довгочасні фортифікаційні споруди – руйнують.

Пряма наводка (ПН) – наведення гармати шляхом сполучення оптичної осі панорами (оптичного прицілу) з лінією цілі. ПН застосовується під час стрільби з відкритої вогневої позиції.

Наведенням гармати називають надання стволу гармати напрямку на ціль і кута підвищення, який відповідає дальності стрільби до цілі.

Наведення здійснюють за допомогою прицільних пристроїв, поворотного та підйомного механізмів гармати. При стрільбі напівпрямою наводкою для наведення гармати у горизонтальній площині вибирають (виставляють) точку наведення.

Точка наведення (ТН) - місцевий предмет, який використовується під час стрільби напівпрямою наводкою з відкритої вогневої позиції, або під час стрільби з закритої вогневої позиції. ТН може бути віха або коліматор. ТН повинно бути нерухомою та видимою по можливості з усіх гармат батареї, вона повинна чітко виділятися серед навколишніх предметів, мати прямолінійні вертикальні контури і знаходитися якомога далі від гармат (не ближче 200м). ТН доцільно вибирати для гармат справа або зліва позаду. Коліматор встановлюється у зручному для роботи місці на відстані 6 – 8м від панорами позаду гармати (праворуч або ліворуч).

Точка прицілювання (ТП) – характерна точка цілі для наведення гармати під час стрільби прямою наводкою в найбільш уразливі частини цілі.

Відмічанням називається визначення установок прицільних пристроїв (прицілу і панорами), що відповідають даному положенню ствола наведеної гармати. Відмічання проводять за допомогою прицільних пристроїв.

Основною називають гармату, координати якої приймають за координати ВП. Вона повинна мати середній знос каналу ствола відносно інших гармат батареї.

Фронтом батареї називають відстань між крайніми гарматами по перпендикуляру до напрямку стрільби основної гармати.

Інтервалом між гарматами (Іп,п) називають відстань по фронту між сусідніми гарматами.

Інтервалом відносно основної (Іо,п) називають відстань по фронту між основною і даною гарматою.

Уступом гармати відносно основної (Уо,п) називають відстань від точки стояння даної гармати до лінії, яка проходить через основну гармату перпендикулярно до напрямку стрільби.

Кутоміром (Кут.) називають горизонтальний кут у точці стояння гармати, який відраховується проти ходу годинникової стрілки від зворотного напрямку осі каналу ствола наведеної гармати до напрямку на точку наведення.

Протитанкова гармата (ПГ) – артилерійська гармата, яка призначена для стрільби по броньованих наземних цілях. ПГ залежно від бойової обстановки може виконувати й інші бойові завдання (знищення живої сили та вогневих засобів противника).

Протитанковий ракетний комплекс (ПТРК) – сукупність протитанкової керованої ракети (ПТКР) з пусковою установкою. Призначається для знищення танків та броньованих цілей.

Протитанкова керована ракета (ПТКР) – ракета з кумулятивною головною частиною, приладами керування на борту і ракетним двигуном, призначена для стрільби по танкам та інших броньованих цілях. Керування ПТКР здійснюється по проводах, радіоканалу, або по лазерному променю.

Протитанковий резерв (ПТРез) – підрозділи протитанкової артилерії та інших протитанкових засобів, що знаходяться у безпосередньому підпорядкуванні загальновійськового командира. ПТРез призначається для знищення танків і інших броньованих машин противника, прикриття проломів в обороні, проміжків між підрозділами і відкритих флангів; прикриття висування і розгортання другого ешелону на вогневий рубіж або проведення контратаки.

Танконебезпечний напрям – смуга місцевості, що припускає за умов прохідності і місткості масоване застосування противником танкових (бронетанкових) військ.

Вогонь прямою наводкою – засіб ураження спостережуваної наземної цілі у короткий проміжок часу, коли гармата (вогневий засіб) наводиться безпосередньо у ціль.

Дальність прямого пострілу – найбільша дальність стрільби під час якої траєкторія снаряда не перевищує висоти цілі.

Прямий постріл – постріл із гармати, під час якого траєкторія снаряда не перевищує цілі. У межах дальності прямого пострілу уражати ціль можна при постійній установці прицілу.

Зона дійсного вогню – простір, у межах якого вогонь артилерійського підрозділу, або окремого зразка зброї ведеться з високою ефективністю.

Смуга вогню (СВ) – смуга місцевості, обмежена справа і зліва розмежувальними лініями, в якій повинен вестись вогонь батареї (взводу). СВ призначається, як правило, ширше бойового порядку батареї (взводу). СВ по фронту має бути не менша, ніж ширина бойового порядку батареї (взводу) та вказується на місцевості (карті, схемі)чотирма орієнтирами: спочатку справа, потім зліва.

Глибина смуги вогню визначається відстанню ефективного вогню протитанкових засобів.

Сектор обстрілу – ділянка місцевості, що призначається вогневим засобом (гарматі, установці ПТКР)) для ураження противника вогнем прямою наводкою. Позначається орієнтирними напрямками і напрямками на місцеві предмети.

Додатковий сектор обстрілу – ділянка місцевості, додатково призначена до смуги вогню або до основного сектору обстрілу виділеним вогневим засобам (гарматі, установці ПТКР) для ураження противника прямою наводкою. Вибирається додатковий сектор обстрілу на менш важливому для даного підрозділу (вогневого засобу) напрямку і, як правило, перекриває смугу вогню або сектор обстрілу сусідів.

Рубіж відкриття вогню – умовна лінія або ділянка місцевості, на якій артилерійські підрозділи підготовляють і ведуть вогонь по цілям противника на дальності, з яких цілям буде нанесено максимального ураження, що буде оцінуватися матеріальною втратою, якої зазнала ціль.

Місця для боєприпасів (погрібці) обладнують на 10–20 м зліва (справа) позаду від гармат.

Бліндажі обладнують поблизу гармат, сховища – позаду середини фронту батареї або посередині фронту кожного вогневого взводу.

Гранатомети і кулемети розташовують на вогневій позиції так, щоб забезпечувалася кругова оборона.

Тягачі розташовують у залежності від умов місцевості, як правило, позаду (праворуч або ліворуч) від гармат, у закритому місці на віддаленні, яке б забезпечувало зв’язок і швидку подачу їх до гармат (від 200 до 500м).

1.2 Обов’язки посадових осіб підрозділів протитанкової артилерії

Командир батареї несе повну відповідальність за бойову готовність, підготовку взводів, успішне виконання ними отриманих завдань.

Він зобов’язаний:

– постійно знати обстановку;

– встановити надійний зв’язок з підлеглими взводами, знати їх положення, стан та можливості;

– особисто вести розвідку;

– підтримувати постійний зв’язок і безперервну взаємодію з загальновійськовим підрозділом;

– своєчасно приймати рішення і ставити завдання підлеглим;

– організовувати всебічне забезпечення бойових дій і захист від ЗМУ, ВТЗ і запалювальної зброї;

– вимагати від підлеглих неухильного виконання отриманих завдань.

З отриманням бойового завдання командир батареї:

– з’ясовує отримане завдання;

– визначає заходи, які необхідно провести негайно для швидкої підготовки батареї до виконання поставленого завдання;

– проводить розрахунок часу;

– організовує підготовку батареї до бойових дій, розвідку противника і району ВП;

– оцінює обстановку;

– приймає рішення і доводить його до командирів взводів;

– організовує всебічне забезпечення бойових дій, управління і виховну роботу;

– бере участь у рекогносцируванні командира дивізіону;

– віддає усний бойовий наказ;

– організовує взаємодію з підрозділами артилерійської розвідки;

– організовує взаємодію з загальновійськовим підрозділом;

– контролює готовність батареї до виконання поставлених завдань і доповідає командиру дивізіону.

При підготовці до маршу командир батареї:

– отримує і з’ясовує завдання;

– визначає заходи, які необхідно провести негайно;

– проводить розрахунок часу;

– організовує підготовку підрозділів до маршу;

– оцінює обстановку;

– приймає рішення;

– організовує всебічне забезпечення маршу, управління та виховну роботу;

– віддає бойовий наказ;

– здійснює контроль за підготовкою підрозділів до маршу;

– в установлений час доповідає старшому командиру про готовність до маршу.

Старший офіцер батареї керує бойовою підготовкою вогневих взводів та відповідає за стан і бойову готовність вогневих взводів батареї, підготовку вогневих взводів до виконання бойових завдань і за успішне виконання ними вогневих завдань.

Він зобов’язаний:

– після отримання та з’ясування завдання довести його до підлеглих;

– вибирати рубежі розгортання та вогневі позиції, та організовувати їх підготовку для зайняття вогневими взводами;

– готувати матеріальну частину артилерії, боєприпаси, машину СОБ, пристрої та артилерійські тягачі до виконання поставлених завдань;

– своєчасно розгортати вогневі взводи у БП і доповідати про готовність командиру батареї;

– організовувати та проводити технічну підготовку гармат;

– віддавати вказівки командирам гармат на визначення індивідуальних поправок гармат і перевіряти правильність їх обчислення;

– організовувати підготовку вогневих взводів до виконання планових вогневих завдань;

– контролювати правильність запису установок для стрільби командирами гармат та готовність гармат до виконання вогневих завдань;

– управляти вогневими взводами під час виконання вогневих завдань, вживати заходів щодо підвищення точності вогню;

– поповнювати запаси матеріальних засобів;

– вести облік наявності і витрат боєприпасів та доповідати командиру батареї про витрату і поповнення боєприпасів;

– організовувати зв’язок з вогневими взводами (гарматами), підтримувати надійний зв’язок з командиром батареї;

– організовувати безпосередню охорону і самооборону вогневих взводів, інженерне обладнання та маскування рубежу розгортання (вогневої позиції), захист від зброї масового ураження та високоточної зброї;

– готувати вогневі взводи до бойової роботи вночі;

– вимагати виконання особовим складом вогневих взводів заходів безпеки, правил експлуатації озброєння, техніки і приладів та своєчасно проводити заходи щодо усунення недоліків;

– своєчасно і правильно вести робочу карту та необхідні бойові документи.

Командир взводу (КВ) керує бойовою роботою взводу, виконує вказівки СОБ (командира батареї) і відповідає за виконання поставлених взводу вогневих завдань, стан і бойову готовність взводу, підготовку бойових дій взводу, правильне використання, зберігання озброєння, бойової техніки, тягачів, боєприпасів та майна взводу.

Крім того, організовує отримання, надійну охорону, зберігання і сортування боєприпасів та розподіл їх між гарматами.

Командир вогневого взводу повинен знати обов’язки СОБ і при його відсутності виконувати їх.

Командир гармати (КГ) (ПТКР) керує бойовою роботою обслуги, виконує вказівки СОБ (командира взводу - КВ) і відповідає за постійну готовність обслуги до виконання поставлених завдань, точність вогню, технічний стан гармати (ПТКР) та артилерійського тягача, за виконання обслугою поставлених завдань.

Він зобов’язаний:

– постійно стежити за готовністюматеріальної частини до бойового використання, своєчасно та якісно виконувати заходи з підготовки її до стрільби;

– керувати та контролювати роботу обслуги при зайнятті ВП та підготовці гармати (ПТКР) і боєприпасів до ведення вогню, а також при ведення вогню і залишенні ВП;

– керувати роботою обслуги з інженерного обладнання і маскування вогневої позиції гармати (ПТКР);

– своєчасно і правильно вести документацію;

– доповідати СОБ (КВ) про виконання його розпоряджень і команд.

Військовослужбовці, які входять до складу обслуги, називаються номерами; кожний номер обслуги виконує певні обов’язки. Кількість номерів обслуги залежить від системи гармати (додаток ІІ).

При некомплекті (виході зі строю) номерів обслуги КГ розподіляє обов’язки відсутніх номерів між наявним складом обслуги.

На відкритій ВП ведуться такі документи:

а) командиром батареї:

– робоча карта;

– схема орієнтирів (додаток 1);

– схема протитанкового вогню батареї на рубежі розгортання (додаток 2).

– схема вогню прямої наводки батареї(додаток 3).

б) старшим офіцером батареї (командиром взводу):

– робоча карта;

– запис стрільби СОБ;

– схема безпосередньої охорони та самооборони вогневих взводів на позиції (додаток 4);

– таблиця наявності і витрат боєприпасів на ВП (додаток 5);

– схема протитанкового вогню взводу на кожному підготовленому рубежі розгортання (додаток 6);

– схема орієнтирів (додаток 1).

в) командиром гармати:

– запис стрільби КГ(додаток 7);

– таблиця індивідуальних поправок гармати (додаток 8);

– картка вогню гармати (додаток 9).

г) радіо телефоністом:

– журнал радіотелефоніста.

Всі документи повинні відпрацьовуватися точно, своєчасно і у повному обсязі, з відповідною штабною культурою.

Розділ 2

ПІДГОТОВКА СТРІЛЬБИ І УПРАВЛІННЯ

ВОГНЕМ ПРЯМОЮ НАВОДКОЮ

2.1 Загальні положення

Підготовка стрільби і управління вогнем проводиться з метою безперервного підтримання артилерійських підрозділів у стані постійної готовності до найбільш ефективного виконання вогневих задач. Підготовка стрільби і управління вогнем прямою наводкою включає:

– розвідку і визначення танконебезпечних напрямків;

– вибір і підготовку ВП, призначення смуг вогню (секторів обстрілу), рубежів відкриття вогню;

– технічну підготовку;

– визначення і облік поправок на відхилення умов стрільби від табличних і визначення установок для стрільби;

– організацію стрільби і управління вогнем.

2.2 Розвідка і визначення танконебезпечних

напрямків

При організації і ведення розвідки противника в підрозділах, виділених для стрільби прямою наводкою в період артилерійської підготовки атаки, особливу увагу звертають на детальне вивчення місцевості у смузі вогню (секторах обстрілу), вибір орієнтирів та вимірювання відстаней до них. Для успішного вирішення вогневих завдань в цей період необхідно твердо уяснити положення та характерні ознаки раніше розвіданих цілей, визначити дальності до них і оцінити їх положення відносно місцевих предметів. До початку артилерійської підготовки і вході її продовжується розвідка нових цілей і ведеться безперервне спостереження раніше виявлених цілей.

Якщо підрозділ діє у складі протитанкового резерву, то при організації і веденні розвідки противника особлива увага звертається виявленню найбільш імовірних напрямків атаки (контратаки) танків і БМП, тобто, визначаються танконебезпечні напрямки. Також, як і при підготовці стрільби по нерухомим цілях на кожному рубежі розгортання ретельно вивчають місцевість, визначають орієнтири і визначають відстані до них.

Артилерійські підрозділи, виконуючі вогневі завдання з закритих ВП, при організації самооборони, також визначають танконебезпечні напрямки на випадок відбиття атак танків (БМП) противника, намічають рубежі відкриття вогню і визначають дальності до них.

Розвідку противника ведуть командири всіх ступенів і розвідники з КСП дивізіону (батареї, взводу), використовуючи при цьому оптичні, електронно-оптичні та інші технічні засоби розвідки. Командири гармат і номери обслуги у призначеному секторі обстрілу ведуть розвідку візуально або з використанням денних і нічних прицілів.

В умовах достатньої видимості, з метою забезпечення прихованості розміщення бойових порядків підрозділів розвідка повинна вестись за допомогою оптичних приладів. Засоби технічної розвідки у цих умовах не доцільно використовувати. У нічних умовах для розвідки використовуються прилади нічного бачення (нічні приціли), а при їх відсутності – звичайні прилади при штучному освітленні місцевості. В умовах обмеженої видимості для визначення рухомих об’єктів противника використовуються технічні засоби розвідки.

Цілевказання можуть здійснюватись: від орієнтира (місцевого предмета) і наведенням приладу (прицілу) у ціль. Командир батареї (взводу) дає цілевказання, як правило, від орієнтиру, а КГ навіднику – безпосереднім наведенням приладу (прицілу, панорами) в ціль або від орієнтиру (місцевого предмету). Цілевказання командиру батареї можуть даватися по карті.

При організації самооборони ВП розвідка противника ведеться спостерігачами з метою недопущення раптового нападу піхоти і танків противника на ВП.

2.3 Вибір і підготовка вогневих позицій

ВП для гармат, виділених для стрільби прямою наводкою, вибирають з таким рахунком, щоб забезпечити виконання вогневих задач з максимальною ефективністю, з меншою витратою снарядів і в короткий термін. ВП для гармат (установок ПТКР) вибирає,. як правило, командир батареї або командир взводу.

При виборі ВП необхідно враховувати можливість стрільби прямою наводкою по вказаним цілям і вогневої взаємодії з сусідніми гарматами. При підготовці ВП проводять, якщо необхідно, розчищення секторів обстрілу. При виборі ВП пересіченій місцевості необхідно забезпечити можливість прострілу мертвих просторів, які знаходяться в основному секторі обстрілу однієї гармати, іншими сусідніми гарматами.

При виборі ВП для установок ПТКР необхідно завжди прагнути до того, щоб ВП забезпечувала стрільбу на максимальну дальність або близьку до неї. Якщо стрільбу передбачається вести з використанням виносного пульту, то ВП для установки ПТКР бажано вибирати за природним укриттям, при цьому вона повинна розміщуватись в 10 – 80 м від гребня укриття, висота якого не повинна перевищувати більш ніж на 1 м висоту установки ПТКР.

Інженерне обладнання ВП повинно забезпечувати захист особового складу і техніки від вогню противника, а також маскування від його наземного і повітряного спостереження. Воно здійснюється, в основному, вночі або в умовах обмеженої видимості з дотриманням заходів маскування.

При підготовці гармати до стрільби прямою наводкою необхідно особливу увагу звернути на підвищення стійкості її при пострілі.

2.4 Призначення рубежів відкриття вогню

Рубежі відкриття вогню вибирають на танконебезпечних напрямках у ході рекогносцировки у період зайняття рубежу розгортання (ВП) або при підготовці гармат до стрільби. Їх визначають по добре видимим місцевим предметам у залежності від умов місцевості і відстані ефективної стрільби.

Призначення рубежів відкриття вогню дає можливість командиру батареї (КВ, КГ) завчасно визначити установки для стрільби.

При стрільбі із гармат по атакуючим танкам ефективність вогню тим вище чим менше дальність до танків. Разом з цим зі зменшенням відстані зростає ефективність вогню з танків. З підготовлених і раніш зайнятих ВП вогонь повинен відкриватися з рубежу, який забезпечує високу ефективність стрільби. Таким чином, для вибору рубежу відкриття вогню необхідно знати відстань ефективної стрільби цих засобів.

За граничу дальність ефективної стрільби по атакуючим танкам необхідно прийняти таку максимальну дальність, на якій досягається надійне ураження танків. Розрахунки показують, що гранична дальність ефективної стрільби по атакуючим танкам може бути прийнята рівною 700 – 1000 м для гаубиць і 1000 – 1200 м для гармат. Таким чином, стрільба прямою наводкою по танкам найбільш ефективна на дальності прямого пострілу гармати і ближче.

При призначені рубежу відкриття вогню для установок ПТКР необхідно брати до уваги, що вони можуть уражати атакуючи танки на дальності значно більшій дальності ефективної стрільби з танка. При цьому необхідно максимально використовувати переваги ПТКР, зокрема, рубіж відкриття вогню необхідно призначати на дальності, близькій до граничної відстані стрільби. Розрахунки показують, що при достатній видимості оптимальною відстанню до рубежу відкриття вогню від ВП установок ПТКР є дальність, яка складає 80 – 85% максимальної дальності стрільби ПТКР.

Якщо підрозділ (гармата, установка ПТКР) розгортається з ходу перед фронтом атакуючих танків, то вогонь відкривають по готовності гармат до стрільби. Якщо противник виявив розміщення протитанкових засобів на ВП і відкрив по ним вогонь, то вогонь по танкам відкривається не дочікуюсь моменту коли вони вийдуть на намічений рубіж відкриття вогню.

При призначенні рубежів відкриття вогню необхідно також враховувати стан погоди і видимості, характер місцевості і побудову загальної системи протитанкового вогню. Призначення рубежів відкриття вогню повинно забезпечувати раптовість і одночасність вогневого впливу максимально можливої кількості протитанкових засобів і засобів взаємодіючих з ними. Цим забезпечується досягнення вогневої переваги над противником.

2.5 Технічна підготовка

Технічна підготовка проводиться з метою підготовки гармат (установок ПТКР), приладів і боєприпасів до стрільби. Підготовка гармат до стрільби включає загальний їх огляд, перевірку механізмів і вузлів противідкотних і прицільних пристроїв. Підготовка боєприпасів включає їх огляд та очистку від мастила та бруду, приведення пострілів, якщо необхідно, в остаточно споряджений вигляд. Перевірка прицільних пристроїв гармат перед стрільбою включає перевірку нульових установок прицілу та нульової лінії прицілювання.

2.6 Визначення та облік поправок на відхилення умов стрільби від табличних

Поправки на відхилення умов стрільби від табличних можуть визначатися:

– за результатами попередніх стрільб;

– розрахункам, з застосуванням Таблиць стрільби (ТС) результатів визначення умов стрільби;

– наближено до застосування таблиць поправок.

Найбільш точно поправки на відхилення умов стрільби від табличних можуть бути визначені за результатами попередніх стрільб (пристріляні поправки) або розрахункам з використанням ТС. Пристріляну поправку дальності знаходять як різницю пристріляної і топографічної дальностей до цілі, а пристріляну поправку напрямку приймають рівній сумі коректур напрямку. Пристріляні поправки можна використовувати, якщо з моменту їх визначення пройшло не більше 3 години і при цьому не спостерігалось різких змін умов стрільби. При стрільбі по новій цілі пристріляні поправки використовуються без змін.

Визначення поправок розрахунком з використанням ТС здійснює командир батареї (взводу) перед стрільбою за результатами вимірювання умов стрільби від табличних за допомогою приладів (швидкості бокового вітру, температури повітря і заряду). Температура повітря і зарядів, швидкість бокового вітру повинні вимірюватися на ВП якомога ближче до часу початку стрільби (за 20-30хв), але не раніше ніж за 3 години до стрільби. Відхилення початкової швидкості снарядів визначається заздалегідь.

Для вимірювання температури зарядів і повітря може використовуватися батарейний термометр, для вимірювання швидкості і напрямку повітря – десантний метеорологічний комплект (ДМК). Відхилення початкової швидкості снаряда визначають за допомогою артилерійської балістичної станції (АБС) та приладів, які вимірюють знос каналу ствола – ПЗК.

При визначенні сумарних поправок дальності на відхилення умов стрільби від табличних враховують тільки ті фактори, які значно впливають на точність стрільби, а саме: відхилення температури повітря, температури заряду і початкової швидкості снаряду, а при розрахунку поправки напрямку – швидкість бокового вітру та деривацію.

За допомогою таблиць поправок КГ, маючи значення температури повітря і бокового вітру, може визначити наближені поправки дальності і напрямку.

Приклад. Визначити поправки на відхилення умов стрільби від табличних приблизним способом. Дальність стрільби2000 метрів. Температура повітря і заряду „мінус” 20°С. Вітер праворуч 10 м/с.

В таблицях 1 і 2 вказані поправки, визначені заздалегідь, для гаубиці Д-30, снаряд ОФ-462Ж, заряд повний, відхилення початкової швидкості снаряду 1%.

Командир гармати, використовуючи таблицю 1 по дальності 2000 метрів і температурі повітря „мінус” 20°С, визначає поправку дальності („плюс” 160 метрів), а за таблицею 2, по швидкості вітру 10 м/с і напрямку (справа) – поправку напрямку (+ 0-02 поділки кутоміру).

Таблиця 1 - Поправки дальності, м

Дальність стрільби, м	Температура повітря (заряду), °С
– 25	–20	–15	–10		+10	+15	+25	+35
	+90 +130 +180 +220 +280	+80 +120 +160 +200 +250	+70 +110 +140 +180 +230	+60 +90 +130 +160 +190	+40 +70 +90 +110 +130	+30 +40 +50 +70 +80	+20 +30 +40 +40 +50	–10 –10 –10	–10 –30 –40 –50 –70

Таблиця 2 - Поправки напрямку, поділ. кут.

Дальність стрільби, м	Швидкість вітру, м/с
Вітер
	справа	зліва	справа	зліва
	–0,5 –0,5 -1,0	+0,5 +0,5 +1,0 +1,0 +2,0	–0,5 –0,5 –1,0 –1,0 –3,0	+1,0 +1,0 +2,0 +2,0 +2,0	–1,0 –1,0 –2,0 –2,0 –4,0

2.7 Визначення установок для стрільби

При стрільбі прямою наводкою з гармат під установками для стрільби розуміють установку прицілу, поправку напрямку, яку вводять по шкалі бокових поправок в оптичний приціл або кутомір панорами механічного прицілу, і точку прицілювання.

Для того щоб призначити установку прицілу, необхідно визначити дальність до цілі, вибрати снаряд з найбільш ефективною вражаючою дією по цілі і розрахувати поправки дальності на відхилення умов стрільби від табличних.

Дальність до цілі визначають за допомогою далекоміра, за карткою вогню гармати, по карті, окомірно. Якщо є можливість виміряти кут за допомогою кутовимірювальних приладів, під яким видно місцевий предмет або ціль, лінійний розмір яких відомий, то дальність до цілі можна розрахувати по формулі

де l – лінійний розмір предмета (цілі), м;

п – кут, під яким видно предмет (ціль), под. кут.

При визначенні дальності по карточці вогню гармати оцінюють віддалення цілі від ближнього до неї орієнтира, дальність до якого відома, потім це віддалення додають (з урахуванням знака) до дальності до орієнтира.

В оптичному прицілі гармати є далекомірна шкала для вимірювання дальності до цілі при її фіксованій висоті, наприклад, 2,7м (висота танка).

При стрільбі по рухомій цілі вирахувані установки визначають з урахуванням її бокового переміщення. Поправку в напрямок, на бокове переміщення цілі підсумовують (зі своїм знаком) до вирахуваної поправки напрямку на відхилення умов стрільби від табличних і получають сумарну поправку напрямку в поділках кутоміра.

Точку прицілювання призначають так, щоб забезпечити попадання снаряда в середину або уразливу частину цілі. При стрільбі по нерухомим цілям за точку прицілювання приймають середину цілі по висоті і напрямку. При стрільбі по рухомим цілям, коли поправку напрямку вводять у шкалу бокових поправок оптичного прицілу (кутомір панорами), за точку прицілювання також приймають середину цілі(додаток12).

2.8 Організація стрільби і управління вогнем

Організація стрільби і управління вогнем підрозділів, виділених для стрільби прямою наводкою, включає:

– організацію роботи на КСП і ВП батарей;

– організацію зв’язку;

– організацію взаємодії з сусідніми підрозділами, рухомим загоном загородження і підрозділом, що залучається для освітлення місцевості у смузі вогню, якщо планується стрільба у ночі.

При виконанні вогневих завдань стрільбою прямою наводкою командир дивізіону управляє вогнем дивізіону з КСП, розміщеного в командирській машині або на місцевості поблизу ВП однієї з батарей. Штаб дивізіону розміщується, як правило, в безпосередній близькості від КСП дивізіону. Командир батареї розміщує свій КСП у місці, зручному для управління вогнем батареї, поблизу ВП одного із взводів. Командир взводу управляє вогнем, знаходячись біля однієї із гармат взводу, а у взводі протитанкової артилерії – зі свого КСП. Командир гармати управляє вогнем, знаходячись праворуч (ліворуч) від гармати. В умовах сильної запиленості, а також при стрільбі вночі може висилатись боковий спостерігач, який доповідає командиру гармати відхилення розриву від цілі.

На КСП дивізіону (батареї) разом з командиром знаходяться необхідні для управління вогнем особовий склад, прилади та засоби зв’язку.

Якщо артилерійські підрозділи виділені для стрільби прямою наводкою для ураження цілей в період артилерійської підготовки атаки, то КСП розгортають до виходу підрозділу на ВП.

КСП підрозділів, які входять до складу протитанкових резервів, розгортають з виходом підрозділів на рубіж розгортання.

Основним засобом зв’язку у дивізіоні (батареї) є радіозв’язок. В окремих випадках може бути створений дротяний зв’язок.

Розділ 3

ПОВОДЖЕННЯ З ГАРМАТОЮ І БОЄПРИПАСАМИ НА ВОГНЕВІЙ ПОЗИЦІЇ