Тема 5. Ринок споживчих товарів та послуг, роль торгівлі у забезпеченні його розвитку

Дослідження сутності та механізму функціонування ринку є одним з найважливіших завдань в економічній науці, оскільки ринок − це середовище, в якому відбуваються господарські процеси.

Ринок виступає як форма господарських зв’язків між товаровиробниками та споживачами шляхом купівлі-продажу товарів. Здійснення цих актів пов’язане із певними організаційно-право­вими й економічними відносинами.

Економічне призначення об’єктів ринку товарів і послуг полягає у забезпеченні попиту людини в предметах особистого споживання та суспільного попиту у речовинних чинниках виробництва. Це зумовлює суттєві відмінності товарного рин­ку від інших видів.

Об’єкти товарного ринку представлені у конкретній матеріально-речовій формі, характеризуються певними фізико-хімічни­ми та якісними показниками, мають кількісну та вартісну оцінку.

Ринок − це категорія товарного господарства, як всередині держави, так і за її межами. У зв’язку з цим розрізняють внутрішній товарний ринок і зовнішній.

Ринок товарів як економічне явище існує у певних, конкретних соціально-економічних умовах, які залежать від форми власності на засоби виробництва.

Залежно від того, що є предметом купівлі-продажу, розрізняють такі види ринків:

1) засобів виробництва або капіталу;

2) товарів масового споживання;

3) послуг;

4) робочої сили;

5) інтелектуальної власності;

6) інформації.

При всій рівнозначності цих ринків є серед них і головний. Це ринок споживчих товарів і послуг або предметів споживання. Саме для нього працюють і від нього залежать всі інші ринки.

Розгляд та аналіз ринку споживчих товарів представляє собою комплекс дій, спрямованих на більш повне дослідження процесів, що розвиваються у сфері товарного обігу, і чинників, які впливають на формування попиту і пропозиції, визначають економічні відносини між виробниками та споживачами.

Виходячи з різних трактувань поняття ринку, можна виділити такі основні характеристики споживчого ринку:

сфера прояву певних економічних відносин, де відбувається розподіл та перерозподіл споживаної частини суспільного продукту, його реалізація шляхом обміну грошових доходів населення на товари;

сфера прояву відносин між виробниками і споживачами товарів, а також між вартістю і споживчою вартістю товарів;

ринок товарів народного споживання виконує роль з’єднувальної ланки між виробництвом та розподілом, з одного боку, та особистим споживанням—з іншого.

Як об’єкт управління споживчий ринок характеризується такими параметрами як місткість (ємність), рівень збалансованості попиту і пропозиції, умови реалізації.

Співвідношення між попитом і пропозицією є основною пропорцією ринку. Для оптимального функціонування економіки треба забезпечити максимально можливу відповідність між ними, до того ж не тільки кількісну, але й структурно-якісну.

При розгляді даної теми студенти мають ознайомитися з поняттям товарної пропозиції споживчих товарів, а також з основними джерелами формування товарних ресурсів предметів споживання.

Товарними ресурсами називають масу промислової та сільськогосподарської продукції, яка надходить у торгові підприємства протягом року, кварталу, місяця від виробника чи з інших джерел (імпорт, резерви) для задоволення різних потреб населення та господарств. Продукцію підприємств чи окремих галузей народного господарства, яка призначена для постачання іншим підприємствам, для споживання населенню, для експорту та інших цілей, називають товарною продукцією. Іншими словами, товарні ресурси – це товарна продукція промисловості та сільського господарства, а також імпортні товари, що призначені для задоволення різних потреб населення, народного господарства, а також на експорт.

За рахунок товарної пропозиції промисловості, сільського господарства, а також імпорту формуються товарні ресурси держави. Вони формують товарну пропозицію, тісно пов’язану з попитом населення.

Розмір товарної пропозиції за відповідний період вимірюється в натуральній, вартісній та відносній (у днях до обороту) формах величини надходження товарів на ринок у вигляді предметів споживання, включно з товарними запасами.

Баланси товарних ресурсів складаються за всіма основними вилами продовольчих і непродовольчих товарів у натуральних і вартісних показниках.

За продовольчими товарами баланси складаються переважно в натуральних показниках; за непродовольчими, у зв’язку з великою кількістю їх різновидів, за деякими складають у натуральному вимірі, а здебільшого − у вартісному. За тими товарами, які одночасно є і предметом споживання, і сировиною для виробництва інших виробів, баланси розробляються і в натуральних, і у вартісних показниках.

Розглядаючи проблеми становлення національного ринку, потрібно приділити увагу різним аспектам політичного, соціально-економічного життя держави.

Проблема становлення національного ринку розкривається шляхом втілення основної мети ринкових перетворень. Це, перш за все, зростання добробуту широких верств населення і забезпечення гідного цивілізованого життя.

Питання ринку і споживача, відносини між ними вимагають глибокого економічного осмислення, де слід виділити спільність і розбіжність інтересів, їх обумовленість і взаємозалежність.

Споживання − це процес задоволення потреб матеріальними і духовними благами. Саме споживання породжує мотивацію до праці. Воно передбачає використання суспільного продукту для задоволення певних потреб і є кінцевою ознакою суспільного відтворення.

Залежно від характеру задоволення потреб розрізняють виробниче і невиробниче споживання.

Через споживання проявляються потреби людей, які за своєю економічною суттю є ширшим поняттям від самого споживання.

Розвиток потреб має об’єктивний характер. Прагнення людей задовольняти свої потреби є постійно діючою причиною, внаслідок якої вдосконалюються засоби праці, захищається відповідна система економічних відносин.

Розширення потреб і споживання може розглядатися з різних поглядів. Найпростішим є процес насичення потреб. Це означає, що рівень споживання наближається до потреб і відповідає фізіологічним чи раціональним нормам споживання. Рівень насиченості характеризує міру споживання у цей час. Він може коливатися від досить жалюгідного до перенасиченого. Ці поняття важливі ще й тому, що для подальшого розвитку суспільства буде характерним не підвищення рівня насиченості, а матимуть місце тенденції розвитку до неухильного їх зростання.

Зростання потреб вносить суттєві зміни у структуру споживання: створюються матеріальні передумови збільшення вільного часу, що призводить до формування нових потреб, створює сприятливі умови для вдосконалення споживача як особистості.

Для прогнозування структури споживання важливим є визначення величини середньодушової потреби на підставі норм та нормативів, аналізу тенденцій у споживанні та виявлення чинників, які визначають раціональну структуру споживання і роль кожного з них у формуванні потреб.

Споживання здійснюється за рахунок фонду оплати праці й за рахунок суспільних засобів споживання. Основним джерелом зростання споживання є збільшення реальних доходів населення, які залежать від зростання валового внутрішнього продукту.

Ступінь активності споживчого ринку визначається шляхом вивчення ринкової кон’юнктури.

Поточна кон’юнктура споживчого ринку оцінюється у процесі аналізу, основна мета якого виявити особливості конкретних сегментів споживчого ринку і ті зміни, що відбуваються на них у момент спостереження, порівняно з попереднім періодом.

Аналіз кон’юнктури ринку у розрізі окремих сегментів проводиться у два етапи:

на першому етапі проводиться розрахунок системи показників, що характеризують поточну кон’юнктуру (товарооборот даної групи на душу населення у регіоні, середній товарооборот на один пункт продажу у регіоні, темпи зростання (зниження) середньої ціни на товар, скориговані з урахуванням індексу інфляції);

на другому етапі аналізу виявляються передумови до зміни поточної кон’юнктурної стадії даного товарного ринку або його сегмента.

Взаємодію держави як регулювальної системи й товарного ринку як об’єкта регулювання схематично зображено на рисунку 5.1.

Досвід ринкових перетворень в Україні свідчить, що державне регулювання товарного ринку має чітку межу й за певних обставин може стати суттєвою перешкодою на шляху його розвитку. Це зумовлює потребу в оптимальному поєднанні регулювального впливу держави із дією механізмів ринкового саморегулювання.

Ефективне функціонування ринкової економіки зумовлює чітка взаємодія всіх її складових: виробництва, розподілу, обігу та споживання.

Узгодження та поєднання інтересів суб’єктів ринкових відносин відбувається не лише за умов різкого зростання обсягів виробництва та споживання, ускладнення їхньої структури, а й у разі одночасного скорочення природних ресурсів та значного посилення конкуренції у глобальному масштабі. За цих обставин підвищується значення добре розвиненої ринкової інфраструктури.

Під інфраструктурою розуміють сукупність видів діяльності та відповідних суб’єктів, зайнятих обслуговуванням суспільного виробництва.

де В_Т — важелі впливу на кількість, якість та безпеку товарів;

Т — обсяг товару, що надходить в обіг;

В_у — важелі державного впливу на стан товарного ринку;

І — інформація про стан і тенденції зміни товарного ринку;

В_гк — важелі впливу на обсяг грошової маси на товарному ринку;

В_з — вплив зовнішнього середовища;

Г — вихід керованої системи, матеріальні та фінансові ресурси на державні потреби.

Рис. 5.1. Взаємодія механізмів регулювання товарного ринку

Суб’єкти інфраструктури товарного ринку забезпечують рух товарів від виробників до споживачів. Від ефективної діяльності суб’єктів інфраструктури товарного ринку залежать загальний обсяг і рівень витрат обігу, стан і швидкість обертання товарних запасів на всіх стадіях кругообігу товарів.

Значна частина елементів загальної інфраструктури належить до спеціалізованої інфраструктури товарного ринку (рис. 5.2).

Рис. 5.2. Елементний склад інфраструктури товарного ринку

Рис. 5.3. Структура показників та характеристики інфраструктури товарного ринку

Формування сучасної інфраструктури товарного ринку, адекватної вимогам створення конкурентоспроможної економіки інноваційного типу, потребує чіткого оцінювання стану та перспектив розвитку її.

Для цього використовують систему економічних показників, які можна розподілити на дві великі групи (рис. 5.3): макроекономічні показники товарного ринку; показники стану та розвитку складових інфраструктури товарного ринку.