Література. 1. Економіка підприємства

1. Економіка підприємства. Підручник / За ред. С.Ф. Покропивного. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.

2. Економіка підприємства. Збірник практичних задач і конкретних ситуацій: Навч. посібник / За ред. д-ра екон. наук, проф. С.Ф. Покропивного. К.: КНЕУ, 1999. – 328с.

3. Калинчук М., Калинчук І. Підтримка цін і доходів та нарощування обсягів переробки продукції: міф чи реальність? Економіка. Фінанси. Право. – 2000. -№5. – С. 3-8.

4. Мельниченко Л. Використання методу грошових потоків в управлінні витратами підприємства. // Економіка. Фінанси. Право. – 1999. - №10. – С. 3-5.

5. Орлов О., Рясних Е., Ларіонова К. Планування собівартості продукції. // Економіка України. – 1999. - №12. – С. 39-47.

6. Стоян В.І. Аналіз і оцінка системи виробничих витрат. // Фінанси України. – 1999. - №3. – С. 72-80.

16.2. Основні теоретико-розрахункові положення теми

Витрати утворюються в процесі формування та використання ресурсів — для досягнення певної мети. Вони мають різне спрямування, але найбільш загальним і принциповим є поділ їх на інвестиційні та поточні (операційні) витрати, зв'язані з безпосереднім виконанням підприємством своєї основної функції — виготовлення продукції (надання послуг).

Поточні витрати чинників виробництва бувають циклічними та безперервними. Перші повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на матеріали, заробітну плату виробничників, інструмент та ін.), другі існують постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, устаткування, управлінського персоналу тощо).

Витрати мають натуральну та грошову форми. Планування й облік витрат факторів виробництва в натуральній формі (кількість, маса, об'єм, довжина тощо) мають важливе значення для організації діяльності підприємства. Проте для оцінювання результатів цієї діяльності вирішальною є грошова оцінка витрат, оскільки вона виражає вартість продукції (послуг).

Слід відрізняти витрати, які утворюють вартість продукції в певному періоді (списуються на неї), і реальні грошові виплати.

Собівартість продукції — це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки у ній відображаються: рівень організації виробничого процесу; технічний рівень; продуктивність праці та інше.

Види собівартості:

- в залежності від часу формування витрат: планова, фактична, нормативна, кошторисна;

- в залежності від місця формування витрат: цехова, виробнича, повна;

- в залежності від тривалості розрахункового періоду: місячна, квартальна, річна

За складом продукції собівартість буває: собівартість товарної продукції; валової продукції; реалізованої продукції; незавершеного виробництва.

У промисловості розрізняють собівартість індивідуальну і галузеву.

Індивідуальна собівартість характеризує витрати окремого підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Галузева собівартість показує середні у галузі витрати на виробництво і реалізацію продукції. Вона визначається за формулою:

С сг = , грн .,

де Сі — собівартість певного виду продукції на і-ому підприємстві, грн.;

Ni — кількість виготовленої продукції певного виду на і-му підприємстві, натур, один.;

n — кількість підприємств у галузі, що виготовляють даний вид продукції.

Основним показником собівартості продукції, що використовуються в господарській практиці,є: затрати на 1 грн. товарної продукції (В_1грн.тп), який розраховується за формулою:

В_{1грн.т.п.} = коп./грн.,

де С_т.п. — собівартість всієї товарної продукції підпри­ємства, грн.;

Q _т.п. — обсяг товарної продукції підприємства, грн.

Витрати класифікуються за економічними елементами і калькуляційними статтями.

За економічними елементами затрати формуються відповідно до їх економічного змісту. Елементи затрат є однаковими для всіх галузей і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво.

Кошторис виробництва – це витрати підприємства, зв’язані з основною діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Отже, кошторис виробництва і собівартість загального обсягу продукції, як правило, не збігаються.

Елементи витрат на виробництво включають:

- Матеріальні витрати (сировина, матеріали, комплектуючі, напівфабрикати, паливо, енергія, тара; віднімається вартість повернутих відходів).

- Оплата праці (всі форми основної заробітної плати штатного і позаштатного виробничого персоналу підприємства).

- Відрахування на соціальні заходи (включають відрахування на пенсійне забезпечення, на соціальне страхування, страхування на випадок безробіття, на індивідуальне страхування; величина відрахувань встановлюється у відсотках від витрат на оплату праці).

- Амортизація основних фондів (амортизаційні відрахуваннянаповне відтворення основних фондів за нормами від балансової вартості, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів).

- Інші операційні витрати (вартість робіт, послуг сторонніх підприємств, сума податків, зборів, крім податків на прибуток, втрати від курсових різниць, знецінення запасів, псування цінностей, сума фінансових санкцій тощо).

- Інші витрати (витрати, що не належать до перелічених вище елементів; включаються витрати на страхування майна, винагороду за винахідництво, оплата робіт по сертифікації продукції, оплата послуг зв'язку, витрати на інвестиційну і фінансову діяльність підприємства, втрати від надзвичайних подій).

Важливою є класифікація витрат за статтями калькуляції. Статті — це затрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцем виникнення. За статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції, тобто калькуляцію. Перелік статей калькуляції може бути різним в залежності від галузі промисловості, але, в загальному, може мати такий склад:

1. Сировина і матеріали.

2. Паливо і енергія на технологічні цілі.

3. Заробітна плата виробничих робітників (основна і додаткова).

4. Відрахування на соціальні заходи виробничих робітників.

5. Загальновиробничі витрати.

6. Адміністративні витрати.

7. Підготовка і освоєння виробництва.

8. Інші виробничі витрати.

9. Витрати на збут (позавиробничі витрати).

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат полягає в тому, що в першому випадку враховуються тільки витрати на даний виріб, а в другому — всі витрати підприємства, незалежно від того де і на які потреби вони були здійснені.

Джерелами зниження собівартості продукції є ті витрати, за рахунок економії яких знижується собівартість продукції, а саме:

- затрати уречевленої праці, які можуть бути знижені за рахунок покращення використання засобів і предметів праці;

- затрати живої праці, які можуть бути скорочені за рахунок росту продуктивності праці;

- адміністративно-управлінські витрати.

Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу у її структурі.

Факторами зниження собівартості є підвищення технічного рівня виробництва, вдосконалення організації виробництва і праці, зміна структури та обсягу продукції, галузеві та інші фактори.

Ціна — це грошовий вираз вартості товару або послуги. Одночасно ціна відображає споживчі властивості (корисність) товару, купівельну спроможність грошової одиниці, ступінь рідкісності товару, силу конкуренції державного контролю, економічну поведінку ринкових, суб'єктів господарювання.

Ціна на будь-який товар складається з окремих елементів. Основними з них є собівартість і прибуток. Їх наявність в ціні є обов'язковою. Крім того, до складу ціни можуть входити: акцизний збір, податок на додану вартість, націнки постачальницько-збутових організацій, торгівельні надбавки або знижки.

Функції цін:

- обліково-аналітична (забезпечує облік результатів) господарювання та їх прогнозування).

- стимулююча (сприяє раціональному використанню обмежених ресурсів, науково-технічному прогресу, оновленню асортименту);

- розподільча (впливає на розподіл ресурсів, доходів та фінансів в суспільстві);

- регулююча (здійснюється збалансування між окремими виробництвами, попитом і пропозицією).

Ціноутворення — це процес обґрунтування, затвердження та перегляду цін і тарифів, визначення їх рівня, співвідношення та структури.

В залежності від того, яку мету переслідує підприємство чи фірма на ринку, розрізняють різні підходи до ціноутворення. Такими цілями діяльності підприємства по оптимізації ціни можуть бути:

- виживання на ринку як мету ставлять тоді, коли ринок досяг майже граничної ємності; для збереження життєздатності підприємства можуть встановлювати низькі ціни, сподіваючись, що ринок буде чутливим до них;

- максимізація прибутку; в цьому випадку зіставляються попит і витрати на виробництво з альтернативними цінами і вибирають ту з них, яка забезпечить максимальний прибуток;

- лідерство на ринку досягається шляхом зниження витрат і одержання високого і тривалого прибутку; встановлюються низькі ціни з метою збільшення частки підприємства на ринку;

- лідерство в якості товарів передбачає встановлення відносно високих цін, які повинні компенсувати високі витрати на науково-дослідні роботи і забезпечення якості.

Усі ціни поділяються на дві великі групи: виробничі і споживчі.

Виробничі ціни — це ціни, за якими реалізується продукція і надаються послуги іншим підприємствам та організаціям. До них належать:

1. Гуртові ціни — це ціни за якими державні, колективні та приватні підприємства розраховуються між собою або з гуртовими посередниками за великі партії товарів. Гуртові ціни поділяються на гуртові ціни підприємства та гуртові ціни промисловості.

2. Закупівельні ціни, за якими сільськогосподарські виробники (кооперативні, колективні, державні, фермерські, особисті підсобні господарства) продають свою продукцію державним, кооперативним, переробним, торгівельним та іншим фірмам.

3. Кошторисні ціни — ціни та розцінки, які використовуються для визначення розрахункової вартості нового будівництва, реконструкції будівель та споруд, їх розширення та переоснащення.

4. Тарифи на перевезення всіма видами транспорту та на виробничі послуги.

Споживчі ціни — ціни на товари і послуги, що реалізуються населенню. До них належать:

1. Роздрібні ціни — ціни, за якими населеннякупує товариу державній, колективній і приватній торгівлі.

Різновидами роздрібних цін є ціни на продукцію закладів громадського харчування, тарифи на комунальні, побутові, транспортні, туристичні та інші послуги, ціни на житло.

За способом встановлення ціни поділяються на:

- державні (встановлюються державою на продукцію державних підприємств, деякі ресурси, соціально значимі товари; поділяються на фіксовані і регульовані);

- договірні (встановлюються за домовленістю між продавцем і покупцем товару і можуть змінюватись за взаємною згодою сторін);

- вільні (встановлюються підприємствами самостійно або на договірній основі із врахуванням попиту і пропозиції на ринку товарів; орієнтовані на економічну зацікавленість виробників у розширенні асортименту товарів;

- ввізні (встановлюються на імпортні підакцизні товари, що оподатковуються податком на додану вартість (ПДВ) і підлягають обкладанню ввізним митом; основою розрахунків таких цін є митна вартість товарів, виражена в національній валюті).

Важливу роль у вирішенні завдань науково-технічного прогресу відіграють — лімітні (встановлюються на стадії розробки нової продукції і відображають гранично допустимий рівень її ціни) і ступеневі ціни (ступенева ціна — це гуртова ціна, яка поступово знижується на певних етапах серійного випуску продукції).

2. Ціни "Франко"— це гуртовіціни, які встановлюються з врахуванням передбаченогоконтрактом порядку відшкодування транспортних витрат надоставку товарів покупцеві.

В основі формування гуртових та роздрібних цін (та й будь-яких цін взагалі) лежить собівартість продукції, яка є нижньою межею ціни. При формуванні гуртової ціни підприємства до собівартості продукції, представленої у формі калькуляції, додаються величина прибутку, податок на додану вартість, акцизний збір (АЗ) (для високорентабельних і монопольних підакцизних товарів).

Податок на додану вартість (ПДВ) є частиною новоствореної вартості, яка сплачується у держбюджет на кожному етапі виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг. ПДВ включається в ціну продукції за встановленою ставкою до оподатковуваного обороту, який не включає податок на додану вартість.

Акцизний збір — це непрямий податок, що включається до ціни товарів.

Сума гуртової ціни підприємства і постачальницько-збутової націнки є гуртовою ціною промисловості. Постачальницько-збутова націнка включає витрати і прибуток постачальницько-збутових організацій.

Роздрібна ціна включає гуртову ціну промисловості і торгівельну надбавку (знижку). Торгівельна надбавка покриває витрати торгівельних організацій і забезпечує їм одержання прибутку.

Використовуються такі методи ціноутворення:

1. Метод "витрати + прибуток". За цим методом ціна (Ц) обчислюється за формулою:

Ц = С + П, грн.,

де С— собівартість продукції, грн.;

П — величина прибутку в ціні, грн.

Прибуток визначається у відсотках до собівартості, величина яких встановлюється, виходячи із міркувань прибутковості продукції та її конкурентоспроможності. В ринковій економіці сфера застосування цього методу обмежена.

2. Отримання цільової норми прибутку — метод ціноутворення, орієнтований на витрати і цільову норму прибутку. Фірми намагаються встановити ціну, включаючи в неї прибуток, що планується у відсотках на інвестований капітал. При цьому використовується концепція беззбитковості і при встановленні ціни за цією методикою враховується залежність загальних витрат і виручки від обсягу продажу:

Ц = С_зм + , грн.,

де С_зм - величина змінних затрат на одиницю продукції,

С_пост — постійні витрати на дану продукцію за певний період (рік), грн.;

П_заг — загальна сума прибутку, яка має бути одержаназатой же період від продажу продукції, грн.;

N — обсяг продажу продукції в натуральних одиницях.

3. Пропорційне ціноутворення — метод, при якому фірми виходять не стільки з власних витрат, оцінки споживчої вартості чи попиту, скільки із цін конкурентів. При цьому методі (його ще називають "за рівнем конкуренції") ціна встановлюється як функція цін на аналогічну продукцію конкурентів, тобто:

Ц /(Ц₁,Ц_2, Ц_п), грн.,

де п — кількість продавців аналогічної продукції.

4. Метод "очікуваного прибутку " найчастіше застосовують тоді, коли фірма планує підписати контракт і пропонуючи більш низькі ціни, ніж інші фірми, має шанси виграти боротьбу за контракт.

16.3 Навчальні завдання

Приклад 1. Окремі структурні елементи кошторису витрат на виробництво, собівартості валової і товарної продукції підприємства в базисному періоді, а такождинаміка цихелементів у розрахунковому році наводяться в таблиці 16.1.

На основі наведених у таблиці вихідних показників належить розрахувати (для обох порівнюваних років):

1) кошторис витрат на виробництво;

2) валові витрати на виробництво (собівартість) валової продукції;

3) повну собівартість товарної продукції підприємства.

Таблиця 16.1

Вихідна інформація для обчислення кошторису витрат виробництво, собівартості валової і товарної продукції