Література. 1. Бусыгин А. Предпринимательство

1. Бусыгин А. Предпринимательство. Основной курс: Учеб. – М.: Инфра – М., 1997. – 608 с.

2. Економіка виробничого підприємства: Навч. посіб./ Й.М. Петрович, І.О. Будіщева, І.Г. Устінова та ін.; За ред. Й.М. Петровича. – 3-тє вид., випр. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2002. – 405с.

3. Закон України “Про підприємництво” від 26 лютого 1991 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №9. – С.71.

4. Катанина Т.В. Предпринимательство: правовые вопросы. – М.: Юрид. лит-ра, 1998. – 176 с.

5. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність. – К.: КНЕУ, 1998. – 352 с.

2.2 Основні теоретично-розрахункові положення теми

Підприємництвом, як правило, називають ініціативно-самостійну господарсько-комерційну діяльність окремих фізичних та юридичних осіб, що її цілком зорієнтовано на одержання прибутку (доходу). Така діяльність здійснюється від свого іменні, на власний ризик і під особисту майнову відповідальність окремої фізичної особи – підприємця або юридичної особи – підприємства (організації).

Основними функціями підприємницької діяльності заведено вважати:

творчу – генерування й активне використання новаторських ідей і пілотних проектів, готовність до виправданого ризику та вміння ризикувати в бізнесі (підприємництві);

ресурсну – формування й продуктивне використання власного капіталу, а також інформаційних, матеріальних і трудових ресурсів;

організаційно-супровідну – практична організація маркетингу, виробництва, продажу, реклами та інших господарських справ.

Важливо усвідомити, що підприємництво (бізнес) завжди має здійснюватися за науково обґрунтованими принципами. До цих принципів належать:

1. вільний вибір бізнесової діяльності;

2. залучення на добровільних засадах ресурсів (грошових коштів і майна) індивідуальних підприємців та юридичних осіб для започаткування й розгортання такої діяльності;

3. самостійне формування програм діяльності, вибір постачальників ресурсів та споживачів продукції, установлення цін на товари та послуги, наймання працівників;

4. вільне розпорядження прибутком (доходом), що залишилися після внесків обов’язкових платежів до відповідних бюджетів;

5. самостійне здійснення підприємцями – юридичними особами зовнішньоекономічної діяльності.

Підприємництво як форма переважно ініціативної діяльності може започатковуватися й функціонувати у вигляді будь-яких видів (виробничої та торгівельної діяльності, посередництва, надання послуг тощо). Поряд з цим завжди виокремлюється індивідуальна і колективна форми підприємницької діяльності, тобто такі можливі види останньої, як:

а) малий бізнес (мале підприємництво), що базується на особистій власності або оренді майна;

б) спільне підприємництво (партнерство), засноване на колективній власності;

в) корпоративне підприємництво, матеріальною базою якого служить акціонерна власність.

Традиційно існують класична та інноваційна моделі підприємництва з альтернативним варіантом їхнього поєднання. Класична модель підприємницької діяльності незмінно орієнтується на найефективніше використання наявних ресурсів підприємства (організації). За такої моделі дії підприємця чітко окреслено: аналітична оцінка наявних ресурсів; виявлення реальних можливостей досягнення поставленої мети бізнесової діяльності; використання саме тієї реальної можливості, яка здатна забезпечити максимально ефективну віддачу від наявних фінансових, матеріальних, нематеріальних ресурсів. Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання переважно інноваційних організаційно-управлінських, техніко-технологічних, соціально-економічних рішень у сфері різномасштабного бізнесу.

В Україні правове забезпечення підприємницької діяльност і гарантується, насамперед, Законом України “ Про підприємництво”, ухваленим Верховною Радою України 1991 року. Ключовими його розділами є:

1)загальні положення щодо підприємництва (суб’єкти, свобода, обмеження, принципи та організаційні форми);

2)умови здійснення підприємництва (державна реєстрація, право наймання працівників і соціальні гарантії, відповідальність суб’єктів, припинення діяльності);

3)стосунки підприємця і держави (гарантії прав, державні підтримка та регулювання, діяльність іноземних підприємств, міжнародні договори).

Для дальшого розвитку підприємницької діяльності в Україні важливе значення має також Указ Президента України “ Про державну підтримку малого підприємництва “ від 12 травня 1998 року № 456/98.

В Україні поширено здебільшого три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:

– одноосібна власність;

– товариства (партнерства);

– корпорації (акціонерні товариства).

Практика господарювання підтверджує можливість здійснення двох основних видів (типів) підприємницької діяльності – виробничої та посередницької.

Підприємницька діяльність у сфері безпосереднього виробництва товарів має орієнтуватись на продукування й просування на ринок традиційних або інноваційних видів цих товарів.

Виробнича підприємницька діяльність може мати основний чи допоміжний характер. До основних належать види підприємницької діяльності, у процесі яких створюються й реалізуються готові до кінцевого споживання вироби. Допоміжними вважаються види підприємництва, що мають не тільки уречевлений, а й неуречевлений характер, тобто інжинірингова, консалтингова, лізингова, маркетингова, проектувальна, факторингова та інші подібні діяльності.

Фізичні чи юридичні особи, що репрезентують інтереси виробників або споживачів, заведено називати посередниками. Виходячи з цього, основною метою посередницької підприємницької діяльності є інтеграція економічних інтересів виробників і споживачів.

Однією з поширених форм посередництва є агентування, тобто форма господарювання, за якої агент (посередник) діє від імені та на користь відповідно виробника або споживача (принципала). Розрізняють кілька типів агентів. Агенти (представники) виробників уособлюють інтереси кількох виробників однотипних товарів. Повноважні агенти зі збуту (збутовики) взаємодіють з виробниками на договірних засадах. Агенти із закупівель зазвичай займаються підбором потрібного споживачам асортименту товарів.

Як суб’єкти торгово-комерційної діяльності, котрі виконують спеціалізовані функції, виступають:

- оптово-роздрібна фірма (база) - безпосередня реалізація продукції виробничого і споживчого призначення з використанням традиційних форм продажу товарів;

- торговий дім – здійснення експортно-імпортних операцій, включаючи організацію виставок і реклами, із застосуванням своїх представництв в інших країнах;

- дистриб’ютор – придбання безпосередньо у виробників та реалізації (розподіл) товарів своїм постійним клієнтам;

- дилер – перепродаж товарів від свого імені та за власний рахунок;

- комівояжер – продаж товарів із доставкою покупцям.

Договір (контракт, угода) – це форма документального закріплення партнерських зв’язків (предмета договору, взаємних прав та обов’язків, наслідків порушення домовленостей). Він опосередковує взаємини в процесі праці, виробництва і реалізації продукції чи надання різноманітних послуг.

У ринковій системі господарювання застосовуються два види договорів: установчий і підприємницький.

Установчий договір є письмовим документом, що засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб щодо заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї.

Підприємницький договір відображає згоду сторін (партнерів) стосовно безпосереднього здійснення вибраної підприємницької (бізнесової) діяльності в певній організаційно-правові й формі.

Теоретично і практично заведено виокремлювати кілька груп підприємницьких договорів за сферами діяльності.

Це:

- договір на поставку товарів через посередника;

- договір про акціонерний продаж товарів;

- державний контракт;

- лізингова угода;

- договір обов’язкового медичного страхування;

- договір поручителя;

- лізинговий договір;

- договір про спільну діяльність;

Укладанню договорів (контрактів, угод) завжди передують переговори, під час яких в усній або письмовій формі висловлюються наміри або пропозиції щодо встановлення договірних взаємин для наступної співпраці. Такий намір (пропозицію) у письмовій формі називають офертою.

Взаємини між підприємцями, які оформлені договірними відносинами, характеризують партнерські зв’язки.

Найважливіші форми співробітництва (партнерських зв’язків) за окремими напрямами такі:

- виробнича кооперація;

- проектне фінансування;

- управління за контрактом;

- підрядне виробництво;

- спільне підприємництво;

- бартерні операції (бартер);

- зустрічна поставка;

- комерційна тріангуляція;

- звичайна угода;

- форвардні угоди;

- угоди про імпорт товарів;

- факторинг;

- комерційний трансферт;

Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується інтенсивним розширенням міжнародної підприємницької діяльності, тобто діяльності, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємо корисну співпрацю суб’єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів).

Суб’єктами міжнародної підприємницької діяльності є її учасники, які спроможні ефективно працювати задля реалізації власних бізнесових інтересів. Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб’єктами такої діяльності визначаються:

1. фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають діє- і працездатність;

2. юридичні особи, що зареєстровані в Україні та безпосередньо перебувають на її території;

3. структурні одиниці суб’єктів господарської д іяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);

4. спільні підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні.

Міжнародним спільним підприємством (МСП) вважається організаційно-правова форма поєднання зусиль різнонаціональних партнерів у сферах інвестування, управління, виробництва продукції чи надання послуг, торгівлі, використання доходів, розподілу підприємницьких ризиків.