ІНФОРМАЦІЇ 5 страница

досягнення світової науки, активізується тематика досліджень, розпо-

чалася робота з підготовки фундаментальних праць з історії українського

народу, культури, літератури. В Україні створено національну систему

атестації наукових кадрів.

Процеси оновлення суспільства широко охопили,

насамперед, літературу. Письменники звільняють-

ЛІТЕРАТУРА

ся від догматів комуністичної ідеології. Відбувається переоцінка суспіль-

них ідеалів, історичних подій. Сьогодні перше місце посіла публіцисти-

ка, яка висвітлює політичні процеси і зміни, що відбуваються в суспіль-

стві. Доречно відзначити наповнену високим громадянським пафосом

творчість О. Гончара, І. Драча, Д. Павличка, П. Мовчана, В. Яво-

рівського, І. Дзюби, Р. Лубківського, Р. Іваничука, О. Сизоненка,

О. Мусієнка, Ю. Щербака, П. Осадчука та ін. Багато хто з них сьо-

годні перо письменника замінив на політичну діяльність, вони займа-

ють високі державні, партійні, дипломатичні посади, є народними де-

путатами, що істотно позначається на їх активній творчій праці.

Вагомий внесок у відтворення історичної памяті та повернення за-

бутих імен діячів культури і мистецтва зробили Спілка письменників

України та її друковані органи: газета Літературна Україна, часопис

Вітчизна, Жовтень (з 1990 р. Дзвін), Київ, Прапор

(з 1991 р. Березіль), Дніпро, Всесвіт, академічні журнали

Радянське літературознавство (з 1990 р. Слово і час), Україн-

ський історичний журнал, Народна творчість і етнографія, тижне-

вик Україна та щоквартальник Памятки України.

Завдяки цим виданням почали повертатися в українську літературу

раніше заборонені імена письменників та їх твори, твори мистецтва,

творчість митців діаспори, історичні дослідження. Так, зокрема газета

Літературна Україна відкрила рубрику Сторінки призабутої спадщи-

ни. Зявилися нові розвідки, були опубліковані твори Б. Лепкого,

Г. Чупринки, М. Зерова, М. Куліша, В. Винниченка, М. Драй-Хма-

ри, П. Савченка, Г. Михайличенка, В. Симоненка, В. Стуса, І. Світлич-

ного, Є. Сверстюка та ін. Тижневик Україна почав друкувати мистец-

твознавчі розвідки про твори М. Бойчука та його школи, висвітлювати

творчість таких художників, як Н. Онацький, О. Заливаха, І. Марчук,

А. Антонюк, Ф. Гуменюк, які замовчувалися за часів застою.

Велику справу зробив журнал Памятки України, започаткував-

ши рубрику, в якій наводилися бібліографічні матеріали про незаслу-

жено забутих українських краєзнавців, проблемні статті істориків

М. Брайчевського, Я. Дашкевича, Я. Ісаєвича, Ф. Шевченка. Часопис

Жовтень (Дзвін) у 1988 р. розпочав публікацію тритомної праці

Д. Яворницького Історія запорозьких козаків. Для українського на-

роду відкрилися незнані досі твори письменників української діаспори

Є. Маланюка, Т. Осьмачки, І. Багряного, І. Салічука, І. Костюка,

поетів-борців, які загинули у боротьбі з фашизмом, О. Теліги,

О. Ольжича (Кандиби).

У 1988 р. часопис Київ започаткував публікацію Споминів ви-

датного українського історика М. Грушевського, а утворена згодом

Археологічна комісія при АН УРСР почала готувати видання капіталь-

ної праці вченого його багатотомної Історії України-Руси.

У цей час побачили світ твори українських письменників: поезія Ліни

Костенко, поема Чорнобильська мадонна І. Драча, документальна

повість Чорнобиль Ю. Щербака, публіцистика І. Дзюби, низка тво-

рів В. Шевчука, Є. Гуцала, М. Вінграновського, В. Дрозда, Р. Федо-

ріва, Р. Іваничука, М. Руденка та ін.

У 1992 р. Кабінет Міністрів України затвердив новий склад Ко-

мітету з присудження держаних премій ім. Т. Шевченка. На відміну

від попереднього, куди входили переважно компартійні функціонери, до

нього увійшли провідні діячі культури О. Гончар (голова), Ю. Муш-

кетик, І. Драч, А. Мокренко та ін. Першими лауреатами Шевчен-

ківської премії незалежної Україні стали вязень сталінських концтаборів

Б. Антоненко-Давидович (посмертно), видатний письменник-емігрант,

автор першого у світі широкомасштабного роману про злочини тоталі-

таризму Сад Гетсиманський І. Багряний (посмертно), дисиденти

І. Калинець, Т. Мельничук, а також П. Мовчан, Р. Лубківський, пуб-

ліцист С. Колесник, літературознавець М. Жулинський та ін.

Багато складних проблем постало перед українським те-

атральним мистецтвом. Незалежна Україна дістала у спа-

ТЕАТР

док значну частину зросійщених театрів. Більшість музично-драматич-

них театрів Сходу і Півдня України були двомовними, однак частка ук-

раїнського репертуару була незначною. Після скасування цензурних

обмежень провідні драматичні театри Київський ім. І. Франка та

Львівський ім. М. Заньковецької здійснили низку талановитих по-

становок, які увійдуть до скарбниці театрального мистецтва. Стають

україномовними багато обласних театрів.

Розвиток театрального мистецтва у другій половині 80 на початку

90-х років повязаний з новаторською діяльністю таких режисерів, як

Р. Віктюк, І. Борис, С. Данченко, С. Мойсеєв, В. Петров та ін. Світове

визнання і славу здобув Р. Віктюк, на думку діячів театру, він як

режисер-новатор визначив театральну естетику ХХ ст.

У театрах опери і балету також відбуваються зміни. Так, починаю-

чи з 1991 р. на базі Львівського державного театру опери і балету

ім. І. Франка проводяться раз на три роки міжнародні конкурси співаків

імені Соломії Крушельницької. В конкурсі беруть участь провідні співа-

ки не лише України, а й багатьох зарубіжних країн, що важливо і пре-

стижно для пропаганди музичного мистецтва України. Лише в січні

2000 р. балетний колектив Національної опери України показав дві

премєри балети Вікінги видатного сучасного українського ком-

позитора Є. Станковича і Жар-птиця класика музичної культури

ХХ ст. І. Стравинського, українця за походженням. Проте, як зазна-

чалося на засіданні колегії Міністерства, падіння престижу професії ак-

тора, режисера та інших повязане з вкрай низькою заробітною пла-

тою, соціальною незахищеністю та побутовою невлаштованістю їх пред-

ставників.

КІНО

Відбуваються зміни в українському кіно. Розпочато підготов-

ку режисерів і сценаристів. Створюються україномовні філь-

ми. Наприкінці 80 на початку 90-х років в Україні були створені

фільми, які здобули широке визнання. Серед них Лебедине озеро.

Зона С. Параджанова та Ю. Іллєнка, Голод-33 О. Янчука. Фільм

Лебедине озеро. Зона в 1990 р. вперше в історії українського кіно

одержав нагороди престижного кінофестивалю в Каннах.

У 1991 р. постановою Кабінету Міністрів України було створено Дер-

жавний фонд української кінематографії, керівником якого призначено

відомого кінорежисера Ю. Іллєнка. Цього ж року у Чернівцях відбувся

перший Всеукраїнський кінофестиваль, присвячений памяті І. Миколай-

чука. На ньому демонструвалося 20 документальних, науково-популяр-

них та анімаційних фільмів, серед яких Танго смерті О. Муравйова,

Кому вгору кому вниз С. Клименка, Козаки йдуть С. Омельчу-

ка, Ізгой В. Савельєва. Головний приз одержав фільм Голод-33,

який створив на студії ім. О. Довженка режисер О. Янчук. Високу оцін-

ку і призи на фестивалі здобули фільми Українці: Віра режисера

В. Шматолохи (Київнаукфільм), анімаційний Страшна помста режисе-

ра М. Титова, художника Н. Гузь. Лауреатами фестивалю стали акто-

ри Б. Ступка, Є. Германова з Росії та Й. Поллаку з Ізраїлю.

Позитивним явищем в українському кінематографі стали багатосерійні

фільми за творами класиків української літератури. Це, зокрема, Сад

Гетсиманський за мотивами творів І. Багряного, Пастка І. Фран-

ка, Царівна О. Кобилянської. Схвально було сприйнято українсь-

ким глядачем показ у 1997 р. багатосерійного телефільму Роксолана.

У 1994 р. кіностудія ім. О. Довженка одержала статус Національної.

Високу оцінку дістало українське кіно на міжнародній арені. На

36-му кінофестивалі у Сан-Ремо фільмові Ізгой, створеному за мо-

тивами повісті А. Дімарова, присуджено Гран-прі. Успішно представи-

ли своє мистецтво кінематографісти України в 1994 р. на кінофести-

валі в угорському місті Дьордь. Це форум молодих митців, на якому було

репрезентовано понад 100 фільмів з країн Східної Європи, США,

Японії, Австрії. З 10 призів 4 отримали українські кінострічки: Кор-

дон на замку (режисер С. Лисенко), Хроніка повстання у Варшавсь-

кому гетто (режисер Й. Дулевська), Портрет, пейзаж, натюрморт

(режисер С. Бусовський), Спілка одноногих (режисер О. Столяров).

Важливою подією стало створення Спілкою кінематографістів Асо-

ціації молодих кінематографістів України (АМКУ).

Незважаючи на економічні труднощі, відроджується в

Україні музична творчість, розвивається сучасна україн-

МУЗИКА

ська пісня. Плідно працюють композитори О. Білаш, І. Карабиць,

О. Морозов, А. Горчинський. Відбуваються пісенні фестивалі Чер-

вона рута, Пісенний вернісаж, Таврійські ігри, Золоті трембіти

та ін. Нові пісні дарують слухачам і глядачам О. Білозір, В. Білонож-

ко, С. Ротару, Р. Кириченко, П. Дворський, В. Зінкевич, А. Куд-

лай, П. Зібров, Л. Сандулеса, Т. Повалій та інші майстри естрадного

мистецтва. Поряд з прославленими і відомими широкому загалу співа-

ками і виконавцями, лауреатами ставали маловідомі українському слу-

хачеві В. Врадій, А. Миколайчук, Е. Драч, М. Бурмака, Т. Курчик,

ансамблі Млин (Львів), Заграва (Коломия), Кому вниз (Київ).

Абсолютним лауреатом Червоної рути став кобзар В. Жданкін

за особливу глибину виконання, яскраво національну визначеність.

Останнім часом прийшли молоді виконавці української естрадної пісні

І. Білик, О. Пономарьов, Ю. Юрченко і багато інших.

Протягом 1999 р. у Національному палаці Україна відбувся Все-

український огляд народної творчості, коли всі області держави представ-

ляли свої мистецькі колективи. На початку року відбувся традиційний

фестиваль української сучасної естрадної пісні Пісенний вернісаж-98,

концерти солістів М. Стефюк, Р. Кириченко, В. Зінкевича, Національ-

ного ансамблю танцю ім. П. Вірського (керівник Я. Вантух), Національ-

ного хору ім. Г. Верьовки, Волинського народного хору, Буковинського

гуцульського ансамблю пісні і танцю.

Слід зазначити, що через економічні труднощі молоді талановиті

співаки змушені виступати на оперних сценах Нью-Йорка, Москви,

Парижа, Риму, Відня та інших міст Європи, а не у себе вдома. Мало

хто в Україні знає таких всесвітньо визнаних артистів, як В. Лукянець,

Н. Дацко, М. Загорулько, С. Магера, О. Бень, А. Шкарган, які ви-

конують провідні партії в оперних театрах світу, є переможцями на прес-

тижних європейських конкурсах.