НА ПОЧАТКУ ХХ СТ

На початку ХХ ст. активізується ре-

волюційний процес. Його складовою

став творчий доробок як російських,

так і європейських митців. В Україну

широким потоком входили передові ідеї

наукової і філософської думки. Загострилося протистояння між двома

великими напрямками прихильників чистого мистецтва і прихильників

ідейно-революційного спрямування.

Прихильники чистого мистецтва брали за основу мотиви, повя-

зані з ідеалістичним баченням села і селянства. Письменники револю-

ційно-демократичного напрямку орієнтували свою творчість на робітни-

чий клас та різночинну інтелігенцію. Цим активно користувалися

більшовики, які на сторінках своєї преси, зокрема газети Правда,

пропагували творчість робітничих письменників, таких як А. Шаблен-

ко, Т. Романченко, П. Махиня, О. Чижик, оскільки вони показували

робітничий клас як революційну перетворюючу силу. На творчість про-

летарських письменників істотно впливали марксистські ідеї. Особли-

во праці К. Маркса і Ф. Енгельса вивчали І. Франко, П. Грабовсь-

кий, Леся Українка, М. Коцюбинський. У своїх творах вони висвітлю-

ють тяжке життя трудового люду, болісний процес пролетаризації,

зростання класової свідомості і революційної активності.

Революційні події 19051907 рр. дали багатий матеріал для низки

літературних і мистецьких творів. Зокрема повість М. Коцюбинського

Фата Моргана, де він показав становлення революційних виступів,

ідеалізм бачення революційного процесу і що це дало за відсутності

належної організації. У цій повісті, напевно, не ставлячи за мету, автор

показав нерозуміння і протиборство двох соціальних груп щодо ідеї влас-

ної свободи.

Революцію 19051907 рр. вітали прогресивні українські письмен-

ники, такі як Панас Мирний поемою в прозі Сон та віршем До су-

часної музики, І. Франко поемою Мойсей. Леся Українка пише

низку творів революційного та сатиричного звучання: Осіння казка,

Пісня про волю, В катакомбах, Помилка. У цих творах вона

прославляє борців, оспівує героїв революції, а у віршах Пан політик,

Веселий пан, Пан народовець, Практичний пан вїдливо висміює

ліберальне панство.

Українське духовенство на початку сторіччя поводилося не найкра-

ще, чим викликало зневажливе ставлення до цієї інституції. Це поро-

дило низку літературних творів атеїстичного спрямування, де висміюєть-

ся і гостро критикується релігійна мораль, якою її бачили сучасники.

Гостра ідеологічна боротьба розгорнулася на ниві суспільних наук.

Особливо активно працював М. Грушевський. В основу свого бачення

історії українського народу він поклав теорію його винятковості, звязків

з Європою, непримиренність і різні шляхи розвитку російської і україн-

ської нації. Ці погляди як підтримувались, так і піддавалися різкій кри-

тиці. Протистояння цих двох позицій продовжується й сьогодні.

Ідеологія царського уряду не хотіла розуміти й активно ігнорувала

потребу в розвитку освіти. Це було характерним для всієї території

Російської імперії. Україна не була винятком. Так, станом на 1914

1915 рр. в Україні налічувалось лише 452 середні школи, які охоплю-

вали навчанням усього 140 тисяч учнів, і лише 19 вищих навчальних

закладів, у яких навчалося 26,7 тисяч студентів. Це становило близько

35 відсотків письменного населення. Вважалося, що підвищення рівня

освіченості збільшує вільнодумство, особливо це небезпечно, коли осві-

та ведеться національними мовами. Так, в Україні до 1917 р. навіть після

скасування заборонних розпоряджень щодо української мови 1863

1876 рр. і 1881 р. не було жодної школи чи вищого навчального закла-

ду з українською мовою навчання.

Незначні послаблення, що були зроблені царським урядом після

19051907 рр., пізніше було ліквідовано: закрито Просвіти, припи-

нено видання літератури, читання лекцій українською мовою, постановку

театральних вистав; пісні дозволялося співати російською або французь-

кою мовами. Так, у 1913 р. із 5283 книг, що вийшли в Україні, лише

176 були українськими, а з 1914 р., початку імперіалістичної війни, було

заборонено взагалі всі україномовні видання.