КИЇВСЬКОЇ РУСІ. рештки центру стародавнього Києва місто Володимира, Ярослава,

рештки центру стародавнього Києва місто Володимира, Ярослава,

Ізяслава, планування вулиць та майданів, рештки фундаментів архітек-

турних споруд, прискіпливо досліджених вченими, монастирські комп-

лекси Києво-Печерської лаври, Видубицького, Межигірського монас-

тирів, Берестового.

Перше місце посідає комплекс Софії Київської однієї з найвідо-

міших памяток Європи. Софійський собор, завершений 1037 р., був

релігійним і культурним центром Русі. Звести такий храм могла лише

багата і сильна держава. З огляду на те, що він був розписаний фрес-

ками та прикрашений мозаїками не тільки всередині, а й зовні, і навіть

підлога викладена мозаїкою, можна уявити, яке враження він справляв

на сучасників.

Теми і сюжети мозаїк та фресок різноманітні: канонічні зображення

святих, світські мотиви полювання, скоморохи, портрети засновників

собору, суцвіття орнаментів, побудованих на національній основі. Вра-

жає високий художній рівень як закордонних майстрів, так і місцевих

художників; їх легко можна розрізнити за стильовими ознаками.

На території Видубицького монастиря збереглися рештки Михайлів-

ської церкви, закладеної 1070 р. біля підніжжя Звіринецької гори на

березі Дніпра. Як стверджують хроніки, у 11991200 рр. зодчий Петро

Милонег у комплексі з цим храмом вимурував могутню підпірну стіну,

що нині не збереглася. На околиці Києва у колишньому вотчому мона-

стирі чернігівських Ольговичів, на високому плато у 11441146 рр.

виросла Кирилівська церква, що збереглась у перебудованому вигляді.

Реконструкція проводилась у ХVIIXVIII ст. Частково збереглися

фрески ХII ст. Наприкінці ХІХ ст. відомий російський художник

М. Врубель виконав ікони до іконостасу та розписи.

Поблизу Києво-Печерської лаври в колишньому Берестові зберег-

лися рештки церкви Спаса, усипальниці київських князів. Тут знахо-

диться домовина засновника Москви Юрія Долгорукого. У 60-ті роки

ХХ ст. українськими реставраторами в ній розкрито близько 150 кв. м

фресок ХІІ ст.

!#

У Києво-Печерській лаврі збереглися уламки Успенського собору,

головної колись споруди ансамблю Києво-Печерського монастиря. Його

було зведено в 10731075 рр., а зруйновано під час Другої світової війни.

Біля Національного музею історії України відкрито фундаменти

Десятинної церкви першого камяного храму на Русі. Він був зве-

дений у 989996 рр., поряд залишки фундаментів цивільних бу-

динків, які можна побачити на вул. Володимирській та прилеглих до неї

районах.

У Золотоворітському сквері руїни Золотих воріт та валу, що

проходив по вулиці Прорізній вниз до Хрещатика та по вулиці Ярос-

лавів вал до Львівської площі, Лядських воріт. Залишки Золотих воріт

сьогодні накриті декоративною спорудою, яка начебто відтворює Золо-

товорітську церкву.

На Володимирській гірці у 11081113 рр. було зведено Михайлів-

ський монастир, що був зруйнований у 19341935 рр. у звязку з бу-

дівництвом урядового центру. Від комплексу залишилася тільки трапез-

на, а з художнього оформлення ХІІ ст. збереглися лише фрески і мо-

заїки, які встигли зняти до того, як собор було підірвано. Сьогодні їх

можна побачити у Третьяковській галереї (Москва), Музеї російсько-

го мистецтва (Санкт-Петербург) та Софійському соборі (Київ).

Серед памяток, які визначали обличчя стародавнього Києва, варто

пригадати Ротонду кінця ХІІ початку ХІІІ ст., палацові споруди

міста Володимира, Михайлівські, Подільські й Лядські ворота, церкви

Василівську, Федорівську та ін.

З Київської доби зберігся ансамбль памяток ХХІІ ст. у Черні-

гові Спасо-Преображенський собор, закладений князем Мстисла-

вом 1031 р. Цей монументальний храм був, як і Софія Київська, бага-

то оздоблений мозаїками і фресками. Нині залишилися тільки невеликі

фрагменти. Поряд стоїть Борисоглібський собор, завершений 1123 р.

князем Давидом Святославовичем. Він споруджувався як усипальниця

чернігівських князів. На наддеснянських пагорбах стоїть Єлецький мо-

настир, заснований близько 1060 р. Головна споруда монастиря

Успенський собор, побудований у ХІІ ст.

Одна з вишуканих памяток Київської Русі церква Пятниці на

торгу, або Пятницька церква. Точний час спорудження невідомий,

фахівці збігаються на думці, що її було збудовано в 90-ті роки ХІІ ст.

!$

Навіть та невелика частина памяток, що вціліли і дійшли до нас,

дає можливість уявити, як розвивались архітектура і мистецтво Київсь-

кої Русі.

Згідно з історичними хроніками Київ було

засновано у VVI ст. братами Києм,

Щеком, Хоривом та їх сестрою Либіддю.

Але свого найвищого розквіту місто набу-

ХАРАКТЕРНІ

ОСОБЛИВОСТІ

ЗАБУДОВИ КИЄВА

ло в Х ст. за князювання Володимира Святославовича. Він обєднав

під своєю рукою племена полян, сіверян, словенів, кривичів, вятичів,

радимичів і створив могутню країну. Київ став столицею однієї з про-

відних європейських держав. Вигідне розташування на перехресті важ-

ливих торговельних шляхів зумовило його політичний, економічний та

культурний злет. Територія Дитинця, стародавнього міста, істотно роз-

ширюється, зводяться потужні укріплення вали з деревяними руб-

леними стінами, воротами Софійськими (Батиєвими), Михайлівськи-

ми та на Поділ.

Після Константинополя і Кордови Київ був третім за значенням

містом Європи.

Особливого розмаху містобудівництво, зокрема у Києві, набуло за

часів Ярослава Мудрого, який майже вдесятеро збільшив площу міста

порівняно з містом Володимира. Було створено єдину оборонну систе-

му, систему планування, головним елементом якої стала вулиця, що веде

від Софійських воріт до ансамблю Святої Софії. До міста зі сходу та

заходу подорожні вїжджали через Лядські та Львівські ворота, від них

віялом розходилися вулиці, що збереглися й донині: Михайлівська, Ма-

ложитомирська, Софіївська, Стрітенська, Рейтарська. Із внутрішнього

боку укріплень уздовж валу йшли вулиці, які також збереглися: Ярос-

лавів вал, Мала Підвальна, Велика Житомирська. Композиційною

домінантою Києва періоду Ярослава був Софійський собор. Він став

символом державності, віри та культурним центром. При Софії Київ-

ській було зібрано першу на Русі бібліотеку, працювали школа, май-

стерня для переписування і перекладів книг. Храм Софії одна з

перших камяних будівель; решта міста була деревяною. Щоправда,

окремі будинки обмазувалися глиною та розфарбовувалися під камяну

кладку.

!%

Київ не тільки верхнє місто. Визначна роль належала Подолу,

торговельному і ремісничому району. Тут була зручна природна гавань

у гирлі Почайни, біля неї базар, де торгували купці з різних країн: гре-

ки, хозари, євреї, поляки, німці, чехи та ін. Вони пропонували хутро,

тканини, прянощі, дорогоцінне каміння, паволоки золототкані, оксами-

ти тощо. Не гірше виглядали і вироби київських ремісників: срібний

посуд із карбованими візерунками, срібні колти, витончене золоте на-

мисто, оздоблене перегородчастою емаллю, гончарні вироби глечи-

ки, корчаги, черпаки, кухлі, миски, виготовлені в сусідньому урочищі

за горою Дитинкою. Їх сусідами були кожумяки, ковалі, склодуви,

різьбярі по кістці та ін.

Навколо Києва було чимало поселень, що входили до міської сис-

теми. По шляху на Вишгород, на Кирилівському узгірї, розкинулися

численні слободи. З Угорським повязана літописна легенда про вбив-

ство Аскольда та Діра князем Олегом. Нині тут стоїть памятник Ас-

кольдова могила. Трохи далі заміська резиденція київських кня-

зів Берестово, де працював митрополит Іларіон, автор Слова про

закон і благодать; донині тут збереглися залишки храму Спаса на

Берестові. Далі були варязькі печери; на їх місці зведено Києво-

Печерську лавру. Біля гирла р. Либідь Звіринець, місце полюван-

ня князів.

ПИСЕМНІ ДЖЕРЕЛА,

ЩО ОПОВІДАЮТЬ

ПРО РУСЬ І РУСИЧІВ

Літописи та літописні зводи періоду

Київської Русі доносять до нас подих

часу і живі голоси свідків та учасників

подій. Окремі з них говорять неуперед-

жено, мовою фактів, дехто на історичні події накладає свої оцінки, власне

бачення явищ чи історичних осіб. А відтак ми читаємо не лише літо-

пис, а й бачимо портрет історика, що, безперечно, розширює нашу

інформацію про минувшину.

Історія нашої Батьківщини не може похвалитися дуже давніми літо-

писними та літературними памятками. Донедавна в обігу були зде-

більшого як єдино достовірні й незаперечні історичні джерела Геродо-

та, Плінія, Павсанія, Прокопія, Йордана та Нестора, інші ж обходили

мовчанкою. Так, зокрема, відома широкому науковому загалу за кор-

доном Влесова книга була опрацьована славістами Франції, Англії,

!&

Німеччини, США, Канади. По ній вийшли грунтовні дослідження, а в

колишньому Радянському Союзі зустрічалися тільки репліки критич-

ного змісту в періодиці.

Влесова книга, а точніше, дощечки, на яких її було написано, знай-

шов полковник Ізенбек 1919 р. на території України в маєтку Задонсь-

ких, що знаходився у Великому Бурлюку Харківської губернії. Підібрані

й збережені полковником Ізенбеком у пограбованому маєтку дощечки

здійснили подорож через Київ, Прагу, Берлін, Париж і зупинились у

Бельгії. Там їх досліджував Ю. Миролюбов хімік, поет, письменник

та історик, якому Ізенбек їх показав при розмові про пошуки сюжету для

написання повісті про словян. Ю. Миролюбова ці дощечки зацікавили,

точніше, захопили, і вивченню їх він віддав 14 років: переписав кожну

дощечку і зробив спробу дешифрувати. Частково це вдалося. Наче відчу-

ваючи, що на дощечки очікує чергове випробування, Ю. Миролюбов пе-

реслав копії до музею Російського мистецтва у Сан-Франціско. Се-

кретарем музею на той час був генерал Куренков, псевдонім А. Кур.

Він став першим дослідником текстів дощечок і зробив перші публікації

1954 р. у газеті Жар-птиця. Отже, через 35 років після знахідки у

нашій країні дізналися про існування цієї памятки.

Над Влесовою книгою працювали С. Лісний (проф. Парамонов,

книга Русь, звідки ти прийшла?, 1959), Лазаревич, Соколов, Ка-

чур; Кірніч зробив переклад українською мовою, а В. Шаян видав у

Гамільтоні (Канада) працю Віра наших предків (1987), у якій дос-

лідив цю памятку історії словян. Самі ж дощечки після смерті Ізенбе-

ка 1941 р. зникли в бурях Другої світової війни.

Багато історичних хронік говорили про народи, що населяли Украї-

ну: Ці варвари були неписьменні і найвища благодать, яку їм надало

християнство писемність. Ця теза активно розроблюється і сьогодні.

Зокрема, академік Д. Ліхачов у статті Тисячоліття культури (Аль-

манах библиофила. М., 1989. Вип. 26) твердить: Я гадаю, з

хрещення Русі взагалі можна починати історію російської культури. Як

і української, і білоруської. Але характерні риси російської, білоруської

й української культури східнословянської культури Давньої Русі

сягають того часу, коли християнство змінило язичництво.

Християнство писемна релігія, що прилучила Русь до високороз-

винутої міфології, до історії європейських і малоазіатських країн.

!'

З варварської країни на краю світу раптом зявилася держава із

світовою культурою, світовою релігією, і одразу це було ознаменовано

розквітом давньоруської культури.

Як бачимо, шановний академік або не бачив, або не хотів бачити

того, що у дохристиянську добу Україна-Русь уже мала не лише міфо-

логію, як у стародавніх Греції та Римі, а й релігію, яка не поступалася

християнству, а точніше, відповідала його основним постулатам, а не

догматам його послідовників.

Алфавіт Влесової книги має характерні особливості. Це не кири-

лиця і не глаголиця. Професор Парамонов робить спробу ввести новий

термін, назвавши цей шрифт влесовицею. Влесова книга відсуває відо-

му нам історію принаймні на 1500 років углиб. Окрім історичних хронік,

які подано у книзі й досить легко накладаються на історичну канву, у

ній закладено цілу низку моральних норм і правил наших пращурів. Ось

одне з них: Потрібно молитися і вмиватися 5 разів на день, щоб у

чистому тілі був здоровий дух, і потрібно захищати землю предків, що

дивляться на нас з неба.

Ми знаходимо дати, які дають змогу привязатися до певних істо-

ричних подій: Наш народ вирушив до Карпатських гір, де і жив про-

тягом 500 років. А потім повернувся на береги ріки Непра (Дніпра),

де жив 300 років до приходу готів... Це сталося за 1300 років до Гер-

манаріха. Вождь готів добре відомий в історії. У тексті дощечки 1В

йдеться про загарбника Ізви, констатується, що ми сильні тоді тільки,

коли обєднуємо наші сили. Заклик до єднання постійна теза, яка

звучить у словянських памятках.

На дощечці 7Е наводиться цікаве свідчення про племена, які, обєд-

навшись, створили першу руську державу Київську Русь. Йдеться

також про племена братів та їхню допомогу, у тому числі збройну, для

відсічі поневолювачам. Тут же знаходимо відомості про експансію греків

північного Причорноморя, які, почавши з торгівлі, закінчили тим, що

зявилися з численною озброєною молоддю і прогнали геть русичів

(молодь синонім армії). Так було окуповано Сурож та узбережжя

Синього (Чорного) моря. Греки про це також написали, але по-іншо-

му, за ними були готи, які чинили нам зло, гуни, які хотіли красти

нашу худобу і забирати наших людей, варяги, яких ніхто не запро-

шував. Це дещо інший погляд на вітчизняну історію.

"

Влесова книга непересічна памятка словян, яка чекає свого

дослідника в Україні, там, де її було створено.

Наступні за значенням літописні памятки і зводи: Слово про за-

кон і благодать митрополита Іларіона, яке стало своєрідною основою

літописання руського; широковідома Повість минулих літ, що певною

мірою узагальнила всі відомі на той час памятки і свідчення про те,

звідки пішла земля руська; Галицько-Волинський літопис, який

висвітлює події із середини 1205 р. до зими 1290 р.; Києво-Печерсь-

кий патерик збірка оповідань, а точніше, історичних хронік про

заснування і перші роки діяльності та житія святих, повязаних із Киє-

во-Печерською лаврою. Цікаві дані, де підтверджується багато істо-

ричних подій, викладені у книзі В. Висоцького Графіті Софії Київсь-

кої. Це наукове дослідження дало можливість уточнити велику

кількість історичних дат і подій, що відбувалися в ІХХІІ ст.

Високий розвиток культури Київської Русі

мав міцне підгрунтя, створене попередниками:

розвинену писемність, образне бачення явищ,

уміння трансформувати в мистецькі образи