НАДБАННІ СЛОВ’ЯН 1 страница

Памятки черняхівської культури

датуються IIIV ст. н. е. Розташо-

вані вони купно: у басейні ріки Росі,

на Дністрі, середньому Бузі та Дніп-

рі, біля порогів на правому березі, а

також між Дунаєм та Тірою. Найзначніший осередок трикутник

РосьДніпроКиїв. Археологічні памятки дають можливість просте-

жити взаємозвязок культур: пізньоскіфська тісно повязана з ранньо-

зарубинецькою, черняхівська за певних умов виростає із зарубинець-

кої. Бурхливі події великого розселення словян створили головний куль-

турний центр землі руської, память про її межі дожила до ХІІ ст.

Характерно, що культура черняхівського типу не є винятковою для

однієї місцевості України це типове явище для всього ареалу памя-

ток. У цей час різко збільшується заселеність території. Поселення

розташовані на відстані 35 км. І таке явище спостерігається по всій

тогочасній Україні, тобто у цю добу повністю формується етнічна тери-

торія українського народу.

Поселення цього періоду мають характерні особливості. Порівняно

з передскіфською і скіфською добою, коли городища були укріплені,

майже неприступні, громади настільки відчували себе у безпеці, що

укріплення, у тому числі воєнізовані, зникають повністю: селища від-

криті з усіх боків. Жоден могильник чоловічого поховання не містить

меча чи іншої зброї. Це свідчить про те, що мирне життя не диктувало

потреби мати зброю у потойбічному світі. Натомість його забезпечува-

ли їжею, посудом, вівцею і поруч з нею залишали ножа, аби можна було

врізати собі шмат мяса та добре поїсти. Ми не знаходимо мечів і в му-

зейних збірках, що розповідають про цей період, відсутні згадки про

зброю і в літературних памятках. Напевно, у той час воїни як соціаль-

на група не відігравали домінуючої ролі в суспільстві.

Усе це характерно для північної частини України: Київщини, По-

лісся, середнього Дніпра, лісової та лісостепової смуги. У степовій зоні

частіше зустрічаються городища-бугри, оточені міцними стінами, гли-

бокими ровами, а на півдні поселення міського типу з високими

камяними вежами, складеними з місцевого вапняку (Бизюкове горо-

дище, містечко Миколаївка та ін.).

Загальна чисельність населення тут становила близько 20 млн чо-

ловік, або майже 110 осіб на 1 кв. км. Водночас в Європі за середньої

чисельності окремих народів 100 тисяч чоловік загальна чисельність

населення всієї Великої Німеччини мала сягати 5 млн; для варварської

групи народів цифра велика. Для наших умов 10 осіб на 1 кв. км,

або 550 на квадратну географічну милю, величина надзвичайно мала.

Розрізнені угруповання створювали майже єдину топографічну не-

розчленовану цілість і культурно-топологічну єдність. Це зумовлюється

істотним збільшенням чисельності населення, щільністю розселення і

технічним прогресом: гончарний круг, всебічний розвиток металургії,

диференціація ремесел, орне хліборобство, формування товарного гос-

подарства, а також великих виробничих центрів. Наприклад, Іголомя,

злиття розчленованих племінних територій в одну спільну територію

ознаки часу. У таких самих формах ці процеси відбувались і в Цент-

ральній Європі.

Певний час у науці існувала теза, що черняхівська культура це

периферійне явище культури Середземноморя, а точніше Риму.

Але це не так. Черняхівська культура була поза впливом римських

провінційних культур, вона ніколи не була римською провінцією, а

памятки, що досліджені на всій території, охопленій черняхівською

культурою, дають підстави стверджувати про її самобутність. Так, ба-

гато громад мали свої гончарні промисли й гончарні печі. Це, зокрема,

Завадівка, Пересічне, Коровинці, Глинжани, Томешті, Будешті та ін.

У суміжних пунктах, розташованих досить близько один від одного, на-

лічується майже 20 печей. Враховуючи, що річний цикл становив 10

12 випалювань при завантаженні близько 80 одиниць, неважко уявити

продуктивність центру. Не меншими були обсяги виробництва фібул,

гребінців, скла, намиста та інших речей місцевого виробництва, знай-

дених у Корчуватому та інших місцях.

Зазначимо ще один істотний фактор: коли в усій Європі панувала

римська експансія і було ліквідовано всі народні мови (бо мусили по-

ступитися місцем зіпсованій латині), черняхівці зберегли свою мову,

міфологію, систему вірувань, тобто зберегли свою культуру.

ДО ПИТАННЯ ПРО

ПРАСЛОВЯНСЬКУ

ПИСЕМНІСТЬ

Це питання довго і гаряче дебатувалось і

сьогодні ще не дістало остаточного вирі-

шення. Версії і гіпотези висувалися най-

різноманітніші від віднесення її існу-

вання до незапамятних часів до повного заперечення у прасловян пи-

семності до Кирила і Мефодія.

Питання про вторинність походження словян та їхньої мови актив-

но розробляють учені Заходу; вітчизняна ж наука визначила точну

дату народження словян V ст. до н. е. Цікаво, хто ж завірив таку

довідку?!

Історичні реалії, численні памятки, що перебувають у науковому

обігу, а також дешифровані памятки писемності дають можливість,

бодай на рівні наукової гіпотези, відсунути виникнення словянського

письма приблизно до ХVIIХ ст. до н. е. Дешифрування тексту

Фестського диска, яке виконав Г. Гриневич, пропонує таку версію:

Будемо знову жити. Буде служіння Богу. Буде все в минулому

забудемо, хто ми є. Де ви побудете, чада будуть, ниви будуть, прекрас-

не життя забудемо, хто ми є. Чада є узи є забудемо, хто є.

Що вважати, господи! Рисіюнія чарує очі. Нікуди від неї не дінешся,

не вилікуєшся. Не один раз буде, почуємо ми: ви чиї будете, рисичі,

що для вас почесті; в кучерях шоломи, розмови про вас.

Не є ще, будемо ми її, в цьому світі Божому.

Цілком вірогідно, що Рисіюнія одна з праназв України, а ри-

сичі наші предки. Подібні памятки писемності непоодинокі, вони

знайдені й на нашій території, зокрема на пряслицях, глечиках, інших

керамічних виробах періоду черняхівської культури. Так, на одному з

глечиків існує напис Леві лої левячий лій, на іншому ліки.

Важлива памятка словянської писемності Влесова книга.

Навколо неї гарячі дебати точилися тривалий час, сьогодні її текст,

визнаний як оригінальний, достеменно відсунув дату зародження сло-

вянської писемності майже на двісті років назад. Книгу написано алфа-

вітом, що близький до кирилиці. Але ж і до цього часу були рєзи, гла-

голиця, проте, на лихо, майже всі писемні памятки дословянського і

словянського періодів виконані на нетривкому матеріалі, здебільшого на

деревяних дощечках та бересті.

Про поширення писемності серед населення свідчить той факт, що

написи зустрічаються на побутових речах: горщиках, глечиках, прясли-

цях, мечах. Отже, той, хто користувався цими речами, і той, хто їх ро-

бив, були письменними.

Ця гіпотеза підтверджується реальним історичним свідченням

берестяними грамотами. Тексти їх зайвий раз підтверджують істотне

поширення писемності серед багатьох верств населення.

А розповідь Кирила і Мефодія про те, що вони в Корсуні зустріли

мужа руського, який говорив мовою руською і показав книгу, написану

руськими письменами, свідчить, що розроблена ними абетка народила-

ся не на порожньому місці, а мала міцне підгрунтя. Можливо, просто

було вдосконалено словянську систему писемності на базі існуючої ра-

ніше.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Що вивчає історія культури України?

2. Звідки походить український народ?

3. Особливості релігії та язичницьких вірувань словян.

4. Особливості трипільської культури.

5. Особливості прасловянської писемності.

!