Пальмове гілля Агатангела Кримського

Щастя, братику, хвилиночка одна:
Наче хмарка, понад нами промина.
Не впусти!
Життя не довго тішить нас.
Промине – тоді спобігти вже не час.
З Хафизових пісень (XIV ст.)

Своєрідним і незвичайним явищем в житті української нації кінця ХІХ – початку ХХ століття, а як на мене, то і сьогодення, можна сміливо назвати відомого сходознавця, філолога, поета, перекладача Агатангела Юхимовича Кримського. Один з найбільших поліглотів свого часу, вільно володіючи майже 60-ма мовами народів світу, а також знаючи всі діалектні особливості української мови, зробив значний внесок в українське і російське сходознавство та україністику. Визначний історик Сходу, автор численних книг з історії Персії, Туреччини та інших східних країн і народів. Етнограф і фольклорист, невтомний дослідник історії і культури арабів, персів, тюрків, автор 26-томного зібрання монографій з проблем сходознавства і десятків підручників, вчитель кількох поколінь вітчизняного студентства і, звичайно ж, унікальний творець «екзотичних» поезій «Пальмове гілля». Все це – Агатангел Кримський. Про унікальність А. Кримського як феномена у світовій культурі свідчило рішення ЮНЕСКО про відзначення його 100-літнього ювілею.

Народився Агатангел Юхимович Кримський 15 січня 1871 року в місті Володимир-Волинському в родині вчителя гімназії. Його батько походив з бахчисарайського татарського роду, який наприкінці ХVІІ століття переселився з Криму до Литви. Мати – з бідної родини литовських поляків.

Невдовзі після народження Агатангела сім’я переїздить до Звенигородки, що на Черкащині, яка назавжди стала батьківською оселею для майбутнього поета і вченого. Навчався він у Острозькій прогімназії, потім у другій гімназії у Києві, закінчив Київську колегію Павла Галагана (1885 – 1889 рр.). Починає писати вірші, статті, листується з Іваном Франком. Можливо, саме листування з Каменярем вплинуло на його подальший розвиток світогляду та науково-літературну діяльність.

Доволі рано А. Кримський зацікавлюється східними мовами, робить перші спроби перекладів східних поетів українською мовою. Певна річ, цю ініціативу всіляко підтримує і заохочує Іван Франко, при цьому не відкидаючи його спроб оригінальної творчості віршами і прозою: «Смію радити Вам: пишіть вірші, новели, перекладайте Гафіза, Сааді і кого хочете – сим Ви здобудете собі ім’я і пошану в літературі».

У 1892 році Агатангел Кримський закінчує Лазаревський інститут східних мов у Москві, після чого поглиблює свої знання на історико-філологічному факультеті Московського університету. Здобувши звання магістра в Лазаревському інституті, з 1896 по 1898 роки він перебуває у науковому відрядженні в Сірії та Лівані. Незважаючи на нелегке перебування в Бейруті, його враження від Сходу знаходять гідне місце на шпальтах газет і стають підґрунтям для подальших поезій. За ці два роки його внутрішній світ значно збагатився, і він будь-що вирішив стати сходознавцем.

У 1900 році А. Кримський стає професором арабської словесності й історії мусульманського Сходу в Лазаревському інституті. Викладає арабську і турецьку мови, популяризує українську літературу, заохочує до спільної праці вчених-українців та росіян, пише низку статей до «Енциклопедичного словника», захоплюється філологією тощо.

У вересні 1918 року Агатангел Юхимович переїжджає з Москви до Києва, де очолює кафедру східної історії в університеті, а також бере участь в організації української академії наук. В тому ж році президентом академії обирають Вернадського, а Кримського призначають неодмінним секретарем. Цю посаду він обіймає десять років. У Києві мовознавець розвиває титанічну науково-педагогічну та громадську діяльність: очолює історико-філологічне відділення УАН, стає директором Інституту української наукової мови, завідуючим кафедрою сходознавства Київського державного університету, входить до складу Київської міської ради робітничих та червоноармійських депутатів. Згодом Радянський уряд нагороджує його званням «Заслужений діяч науки».

Велика Вітчизняна війна застає Агатангела Кримського в Звенигородці на восьмому десятку літ хворим, нагадали про себе і давнішні хвороби, набуті в далеких світах, і, звичайно ж, неймовірна перевтома. Тоді ж, у липні 1941 року, під виглядом евакуації Академії наук у Саратов, хворого академіка привозять до Києва і заарештовують. Йому інкримінують антирадянську націоналістичну діяльність, нібито він керував антирадянським підпіллям. А щоб так зване підпілля виглядало масовим, сюди долучили ще заарештованих у Києві безневинних дочок класика української літератури Михайла Старицького – сімдесятитрирічну Людмилу Михайлівну Старицьку-Черняхівську, шістдесятисемирічну Оксану Михайлівну Стешенко та маловідомих в’язнів похилого віку. Більш детально про цей та інші подібні злочини скоєні Радянською владою проти української інтелігенції розповідає документальна книга-некролог «З порога смерті», де ілюстровано і задокументовано судово-слідчі справи із архівів КДБ, що побачила світ 1991 року.

Отже, у постанові на арешт старший оперуповноважений ІІ відділу ІІІ управління НКДБ УРСР сержант Держбезпеки Секарєв писав, що Кримський «був ідеологом українських націоналістів і впродовж ряду літ очолював антирадянське національне підпілля. За зізнанням засуджених учасників контрреволюційної націоналістичної організації СВУ (Спілки визволення України) Єфремова, Дурдуківського та іних, Кримський брав активну участь у цій організації. За наявними даними, Кримський останнім часом активізував свою антирадянську націоналістичну діяльність, спрямовану на утворення самостійної буржуазної української держави, на відрив України від Радянського Союзу. Ця підривна діяльність велася Кримським на фронті української культури і у вихованні в антирадянському націоналістичному дусі студентів Київського університету...». Певна річ, на допитах засуджені своєї вини не визнавали. Та, по суті, її і не було. Адже всі обвинувачення на адресу заарештованих були сфабриковані від самого початку. Подібні допити продовжувались і у Харкові, куди було відконвойовано так зване підпілля в зв’язку із форсуванням фашистами Дніпра.

Далі ув’язнених у промерзлих, запломбованих вагонах, без крихти їжі, під німецькими бомбами перевозять до Казахстану. Дорогою, десь за Волгою, на казахській землі, сконали Людмила та Оксана Старицькі, чиї задубілі тіла було викинуто конвоїрами на безіменному степовому полустанку. Ненадовго пережив їх і академік Агатангел Юхимович Кримський.

26 січня 1942 року було складено акт про те, що цього дня сержант безпеки Сєткін, начальник банної частини лікар Ібрагімова та черговий фельдшер Нефедов «оглянули труп ув’язненого Кустанайської загальної тюрми №7 НКВС Казахської РСР Кримського А. Ю., 72 роки, померлого 25 січня 1942 р. о 1 год. 30 хв. дня... Хворий ув’язнений поступив з етапу 30 жовтня 1941 р. із Харкова в дуже тяжкому стані виснаження і одряхління організму, зі змінами в серцево-судинній системі... Хворий не міг ходити і вставати без сторонньої допомоги...»

Тільки через п’ятнадцять років після смерті поета і вченого заступник начальника відділу по нагляду за слідством в органах Держбезпеки Прокуратури УРСР старший радник І. І. Яновський знайде, що «...20 липня 1941 р. НКДБ УРСР був заарештований і притягнутий до карної відповідальності за контрреволюційну діяльність Кримський... 14 вересня 1941 р. йому пред’явлено обвинувачення... але в чому конкретно – в постанові не вказано. На слідстві Кримський винним себе... не визнав.

Перебуваючи у в’язниці № 7 в Кустанаї, Кримський 25 січня 1942 р. помер, і 3 лютого 1942 р. справа про нього була припинена... В листопаді 1956 р. Інститут мовознавства АН УРСР звернувся до Прокуратури УРСР з клопотанням переглянути справу Кримського, у зв’язку з чим по справі КДБ при Раді Міністрів УРСР була проведена додаткова перевірка». Лише 8 травня 1957 року справу щодо Агатангела Кримського КДБ при Раді Міністрів УРСР було припинено за відсутністю складу злочину й письменника реабілітовано посмертно.

Своїм нащадкам, науковцям, історикам, літераторам Агатангел Юхимович Кримський залишив у спадок величезний творчий доробок, аби наступні покоління могли вчитися і пізнавати безмежний світ знань. Як уже було вище сказано, він створив капітальні праці з історії і літератури арабів, турків, персів та інших народів Близького й Середнього Сходу, історії мусульманства, історії семітських мов, навчальні посібники з орієнталістики. Він є автором понад 500 статей, що стосуються сходознавства в словниках Блокгауза і Єфрона та Товариства братів Гранат. Йому належать дослідження з української лексикології та лексикографії, діалектології, правопису, українського літературознавства, фольклористики й етнографії.

Агатангел Кримський є автором «Української граматики» (т. 1 – 2, 1907 – 1908), «Нарисів із історії української мови та хрестоматії з пам’ятників староукраїнщини ХІ – ХVІІ ст.» (1922, у співавторстві з О.О. Шахматовим), «Програми для збирання особливостей малоруських говорів» (1910).

Не менш яскравий слід Агатангела Юхимовича ми бачимо і в поезії. По суті, поетичний доробок всього життя А. Кримського поділений на три частини «екзотичних» поезій «Пальмового гілля». Перша частина є підсумком його десятирічних життєвих і поетичних пошуків (1898 – 1901), друга увібрала в себе плідний і творчий період роботи над книгами про Туреччину і Персію (1903 – 1908), третя складається переважно з перекладів (1917 – 1920). Оповідання письменника увійшли до збірок «Повістки і ескізи з українського життя» та «Бейрутські оповідання». Також у 1972 році повністю опублікований роман митця «Андрій Лаговський».

Саме таким, всебічно розвинутим і багатогранним, постає перед нами славетний сходознавець, філолог, перекладач, поет Агатангел Юхимович Кримський. Постають перед нами його наукові і творчі здобутки. І, звичайно ж, його невмируще «Пальмове гілля»...

Ярослав СИНГАЇВСЬКИЙ