Еволюція теорій міжнародної торгівлі

Вивчення будь-якого явища неможливе без визначення причин його виникнення та факторів подальшого розвитку. Це стосується й обміну товарами та послугами на світовому ринку. Щоб зрозуміти природу торгівлі між країнами, її динаміку, структуру, ефективність та перспективи, слід звернутися до теорій міжнародної торгівлі.

На сьогодні можна виокремити п'ять груп концепцій розвитку міжнародної торгівлі, на яких свого часу базувалася і базується зовнішньоторговельна політика держав:

- меркантилізм (ранній та пізній);

- теорії переваг (абсолютних і порівняльних);

- факторів виробництва;

- неотехнологічні теорії;

- концепція конкурентоспроможності.

Меркантилізм (від італ. mercante — торгівля) виходив із того, що:

1) багатство нації полягає у кількості золота, яке вона має;

2) обсяг світового багатства (тобто золота) є статичним, а тому воно може лише перерозподілятися між націями;

3) економічна система кожної країни складається із трьох сек­торів: виробничого, сільськогосподарського та іноземних колоній;

4) торговців слід розглядати як групу, найважливішу для
успішного функціонування всієї економічної системи країни;

5) праця є основним фактором виробництва;

6) в країні існує безробіття, яке може бути подолане завдяки
виготовленню готових товарів на експорт.

Враховуючи зазначені обставини, роль держави у забезпеченні багатства нації, на переконання меркантилістів, — в активному втручанні у перерозподіл світового багатства між націями. Воно має здійснюватися за допомогою:

- сильної державної машини (армія, військовий і торговий флот) - ранній меркантилізм;

- державного регулювання експортно-імпортних операцій, щоб максимально обмежити імпорт готових товарів; стимулювати імпорт сировини та експорт готових товарів; заборонити колоніям випуск готових товарів; зобов'язати колонії торгувати з іншими країнами лише через посередництво метрополії — пізній меркантилізм.

Ранній меркантилізм зародився наприкінці XV ст. і ґрунтувався на теорії «грошового балансу», його представниками були В. Стаффорд (Англія) та Г. Скаруффі (Італія). Пізній меркантилізм охоплює період із другої половини XVI ст. до другої половини XVIII ст., хоча його прояви простежуються й значно пізніше. Пред­ставниками пізнього меркантилізму, що базується вже на теорії «активного торговельного балансу», вважають Т. Мена, Д. Локка, А. Монкрет'єна.

Першим критиком меркантилістів став англійський економіст Девід Х'юм (1711 — 1776 рр.), який за допомогою моделі «ціни — зо­лото — потоки» обгрунтував неспроможність меркантилізму. Зазна­чена модель доводить, що економічна система кожної країни пра­гне до вирівнювання своєї міжнародної конкурентоспроможності.

Модель «ціни — золото — потоки»

Вихідна ситуація	Країна А	Країна Б
	Х>ІМ	Х<ІМ
Етап 1	Чистий приплив золота	Чистий відплив золота
Етап 2	Ріст грошової маси	Скорочення грошової маси
Етап 3	Ріст цін і зарплат	Зниження цін і зарплат
Етап 4	Збільшення імпорту і ско­рочення експорту	Скорочення імпорту і зрос­тання експорту
Результат	Х=ІМ	Х=ІМ

З наведеної моделі ми можемо побачити, що коли в країні А
експорт (X) перевищує імпорт (ІМ), відбувається приплив золота в
країну. Це й не дивно, адже вона продає на зовнішніх ринках
більше, ніж купує на них. У країні зростає кількість золота, тобто
грошова маса, заробітні плати підвищуються. Під тиском грошової
маси розгортаються елементарні інфляційні процеси, тобто зростання цін на внутрішньому ринку. Вищі ціни на внутрішньому
ринку країни А приваблюють імпорт та скорочують експорт товарів. Експортні товари під дією інфляції стали дорожчими, отже -
менш конкурентоздатними на іноземних ринках. Зрештою, ми отримуємо вирівнювання обсягів експортних та імпортних операцій
країни А.

Країна Б також приходить до паритету зовнішньоторговельних операцій, але навпаки. Внаслідок перевищення імпорту над експортом на початковому етапі відбувається відплив золота з країни. Це призводить до скорочення грошової маси, зниження цін і заробітних плат. Далі ми можемо спостерігати скорочення імпорту та підвищення експорту.

Однак, найфундаментальнішими критиками меркантилістського підходу до зовнішньої торгівлі були відомий англійський економіст Адам Сміт (1723—1790) та його послідовник Давід Рікардо (1772-1823). Вони стали авторами теорій абсолютних і порівняльних переваг. Появу цих теорій пов'язують з розвитком міжнародної торгівлі після Великих географічних відкриттів та в епоху переходу провідних країн до великого машинного виробництва.

У відомій праці «Дослідження про природу та причини багат­ства народів» (1776 р.), Адам Сміт розкритику­вав положення меркантилістів про те, що багатство країни вимірю­ється обсягами золота, яким вона володіє. Він вперше обґрунтував, що реальне багатство держави залежить від того, скільки товарів і послуг мають змогу споживати її громадяни.

Зростання обсягів споживання може відбуватися і за рахунок ефективності внутрішнього виробництва, що базується на суспіль­ному поділі праці, і за рахунок зовнішньої торгівлі, в основі якої лежить міжнародний поділ праці.

МПП або міждержавна спеціалізація, на переконання А. Сміта, ґрунтується на природних і набутих абсолютних перевагах. До природних переваг відноситься географічне, природно-кліматичне положен­ня країни та ті чи інші її природні ресурси. Набутими перевагами слід вважати технології, культуру і традиції виробництва, кваліфікацію робітників і т.ін. Так, наприклад, з точки зору природних і набутих абсолютних переваг очевидно, що вино виробляти дешевше у Фран­ції чи Португалії, ніж у Шотландії. Тобто Франція та Португалія ма­ють абсолютні переваги над Шотландією у виробництві вина.

Адам Сміт доводить, що дві країни, спеціалізуючись на вироб­ництві товарів, щодо яких вони мають абсолютні переваги, обидві отримують вигоди від зовнішньої торгівлі. Адже обмін між країна­ми надлишками своєї спеціалізованої продукції дає змогу, по-пер­ше, реалізувати ці надлишки, а по-друге — придбати на отриманий дохід імпортного товару значно більше, ніж здатна виробити країна в умовах автаркії.

Давід Рікардо у роботі «Початки політичної економії та оподат­кування» (1817 р.) розвинув теорію абсолютних переваг А. Сміта і довів, що навіть тоді, коли країна не має жодної абсолютної пере­ваги у виробництві товарів над іншою країною, вона має порів­няльні переваги, а тому також отримуватиме вигоди від міжнарод­ної торгівлі.

Абсолютні та порівняльні переваги у виробництві товарів

Країна	Абсолютні витрати часу	Порівняльні витрати часу
Сукно (С)	Вино (В)	Сукно (С)	Вино (В)
Англія			4/3 В	3/4 С
Португалія			2 В	1/2 С

Суть теорії порівняльних переваг видно за допо­могою такої моделі. Маємо дві країни (Англію і Португалію) та два види товарів (сукно і вино). Англія спеціалізується на виробництві сукна, а Португалія — на виробництві вина. Існує лише один фак­тор виробництва — праця, тому ціну одиниці товару можна визна­чати у кількості годин, затрачених на її виробництво. Припустімо також, що не існує обмежень на торгівлю з боку обох держав, а транспортні витрати дорівнюють нулю.

З таблиці видно, що для виробництва одиниці сукна в Англії треба затратити 40 год., а у Португалії — лише 20 год. Те саме сто­сується і вина: в Англії - 30 год., у Португалії — лише 10 год. Звідси робимо висновок, що Англія не має жодної абсолютної переваги у ви­робництві і сукна, і вина, Португалія їх може виготовити швидше, більше і, відповідно, дешевше. Якщо йти за теорією абсолютних пере­ваг А. Сміта, взаємна торгівля між Англією і Португалією неможлива.

Давід Рікардо визначає ціну одиниці товару у витратах праці, необхідних для виробництва іншого товару (трудова теорія вар­тості). Таким чином, вартість сукна, виробленого в Англії, складає 4/3 вина (40 год./30 год.), а вина - 3/4 сукна (30 год./40 год.). Відповідно, у Португалії сукно коштує 2 одиниці вина, а вино — 1/2 одиниці сукна. Виходячи з цього, португальському виробникові вигідно продати одиницю вина на англійському ринку, оскільки він отримає за нього 3/4 сукна (на ринку Португалії отримав би ли­ше 1/2). Так само і англійському виробникові доцільно продати одиницю сукна на португальському ринку за 2 одиниці вина (а не 4/3, як це пропонує англійський ринок). Так Д. Рікардо обґрунтовує вигідність взаємної торгівлі навіть у випадку відсутності абсолютних переваг Англії у виробництві і вина, і сукна. Висновки, зроблені А. Смітом і Д. Рікардо за результатами дослідження природи торгівлі між країнами, виявилися важливими і вмотивованими настільки, що й досі їх ніхто не береться спросту­вати. Всі подальші теорії міжнародної торгівлі лише враховують нові фактори виробництва (капітал та технології).

На основі досліджень представника французької класичної еко­номічної школи Жана-Батиста Сея (1767—1832), який до чинників виробництва включив не лише працю, але й капітал та землю, швед­ські економісти Елі Хекшер (1879-1952) та Бертіл Олін (1899-1979) у 20-30-х роках XX ст. розробили теорію факторів виробництва.

Пояснюючи причини міжнародного обміну товарами, вчені ви­ходили з того, що:

1) існує два основних фактори виробництва — матеріальні та людські ресурси (капітал і праця);

2) зазначені фактори розподілені між країнами нерівномірно;

3) фактори виробництва не є мобільними, тобто не можуть вільно переміщуватися від країни до країни;

4) для виробництва кожного товару необхідно затратити певну кількість праці і капіталу, залежно від технології виробництва і ви­ду товару;

5) країни володіють однаковими технологіями виробництва то­варів.

Враховуючи все це, країна експортуватиме ті товари, для вироб­ництва яких необхідно затратити більше фактора виробництва, яким вона володіє з надлишком. Якщо товар є працемістким, то його змо­жуть експортувати лише країни, більше забезпечені трудовими ре­сурсами, ніж капіталом. І навпаки, країни, які володіють значним капіталом, постачатимуть на світовий ринок капіталомісткі товари.

Теорія факторів виробництва була надзвичайно популярною до середини XX ст., вона стала об'єктом досліджень інших еконо­містів, які її редагували й доповнювали. У концентрованому вигляді теорія зводиться до чотирьох теорем:

- кожна країна має порівняльні переваги щодо випуску това­ру, виробництво якого потребує значних витрат відносно надлиш­кового фактора виробництва (теорема Хекшера-Оліна);

- вільна міжнародна торгівля, вирівнюючи абсолютні й відносні ціни на гомогенні фактори виробництва у країнах, що торгу­ють, замінює зовнішню мобільність факторів виробництва (теорема П. Самуельсона);

- зростання відносних цін товарів призводить до винагород того фактора, який ефективно використовується у виробництві то­вару і скорочує реальні винагороди іншого фактора (теорема Столпера-Самуельсона);

- зростання пропозиції одного з факторів виробництва у разі постійності інших змінних зумовлює зростання випуску товару, який виробляється шляхом інтенсивного використання цього фактора, і до скорочення випуску інших товарів (теорема Рибчинського).

Першої поразки теорія Хекшера-Оліна зазнала 1954 року, коли американський економіст російського походження Василь Леонтьев (1906—1999) спробував застосувати її до аналізу зовнішньої торгівлі США 1947 р. Згідно з робочою гіпотезою, частка капіталомістких то­варів у експорті США мала зростати, а працемістких — зменшуватися. Насправді ж, частка працемістких товарів не зменшувалася. В науко­вому обігу цей факт провалу популярної на той час теорії дістав назву «парадокс Леонтьева». Близько двох десятиліть вчені-економісти зна­ходили всілякі обґрунтування такої невідповідності теорії та практики, сам же Леонтьев пояснює її тим, що праця у США є дуже кваліфіко­ваною, а тому її слід розглядати як фактор капітального характеру.

Повоєнний бурхливий розвиток наукомістких, високотехнологічних галузей виробництва і, відповідно, стрімке зростання міжнародного обміну їх продукцією зумовили появу низки теорій неотехнологічного напряму. Їхніми характерними особливостями є, по-перше, врахування ще одного фактора виробництва — техно­логії, а по-друге — спроба пояснення реалій і перспектив міжнарод­ної торгівлі динамічними порівняльними перевагами, що виника­ють або створюються, використовуються і з часом зникають.

До теорій і моделей неотехнологічного напряму, зокрема, належать:

1) модель наукомісткої спеціалізації, відповідно до якої розвинуті країни спеціалізуються на виробництві та експорті наукомістких і високотехнологічних товарів, а країни, що розвиваються, — на ви­робництві та експорті ресурсомістких товарів;

2) теорія технологічного розриву (М.Познер, 1961 р.). Згідно з цією теорією, саме прогресивні технології дають країні переваги у боротьбі за експортні ринки. У розвиток цієї теорії М. Познер включив концепцію імітаційного лага — проміжку часу між момен­том появи певного продукту в країні А та моментом, коли вироб­ники країни Б, зімітувавши технологію, зможуть випустити його на свій національний ринок. Чим більший імітаційний лаг, тим довше експортер із країни А зможе постачати товар на ринок країни Б, не зустрічаючи опору конкурентів і маючи беззаперечні переваги. Тех­нологічний розрив можна подолати шляхом копіювання нововве­день, але «потік» нововведень здатен забезпечувати умови стабіль­ної технологічної переваги певної країни;

3) концепція життєвого циклу товару (Р. Вернон, 1966 р.). Во­на виходить з того, що кожен продукт проходить п'ять стадій від його появи до виходу з ринку: поява; розвиток; насичення; спад; вихід із ринку. На початкових етапах життєвого циклу того чи іншого товару підприємство-розробник експортує його на світовий ринок, маючи водночас порівняльні переваги;

4) теорія внутрішньогалузевої торгівлі (С. Ліндер, 1961 р.) ґрун­тується на тому, що торгівля технологічно складними виробами можлива лише між країнами, які мають схожі споживчі смаки та близькість рівнів доходу на душу населення. Ця теорія пояснює особливості структури взаємної торгівлі між розвиненими країнами.

Новітня теорія конкурентних переваг, розроблена та обґрунтована американським економістом Майклом Портером на почат­ку 90-х років минулого сторіччя, отримала широке визнання про­відних економістів-міжнародників нашого часу. Теорія пропонує принципово новий підхід до теоретичного осмислення міжнародної торгівлі. Міжнародна конкурентоспроможність нації пов'язується з діяльністю національних фірм (або сукупності національних фірм, які уособлюють певну галузь народного господарства) на світовому ринку. Тому, на думку М. Портера, визначати роль держави у фор­муванні конкурентних переваг слід через усвідомлення того, як і за рахунок чого національні фірми їх створюють та утримують.

М. Портер визначає чотири основні параметри країни, що фор­мують конкурентне середовище для місцевих фірм і впливають на їхній успіх у міжнародній економічній діяльності:

- факторні умови (традиційні фактори виробництва, механізми та динаміка створення нових чинників удосконалення процесу ви­робництва);

- рівень і структура попиту на внутрішньому ринку країни у взаємозв'язку з потенційними можливостями зовнішніх ринків збуту;

- стан обслуговуючих та суміжних галузей у країні базування тобто інфраструктура в її широкому розумінні;

- близькість національних моделей ринкової стратегії та конкурентного середовища до вимог глобалізованих ринків.

Теорія конкурентних переваг, на відміну від попередніх теорії міжнародної торгівлі, реагує на створення в кінці XX ст. глобалізованих ринків товарів, тобто ринків у межах усього світового господарства, а також на виникнення транснаціональних компаній т корпорацій.

3.2. Сутність та показники міжнародної торгівлі

Якщо під зовнішньою торгівлею ми розуміємо обмін певної країни з іншими країнами світу, який включає оплачуваний екс­порт та імпорт товарів, робіт, послуг, то міжнародна торгівля - це сукупність експорту товарів, робіт, послуг усіх країн світу.

За даними СОТ, обсяг світового експорту 2008 року склав 19,85 трлн дол. США, з них експорту товарів - 16,07 трлн дол. США. Враховуючи, що обсяг світового ВВП сягнув позначки 60,5 трлн дол. США, третину світової продукції 2008 року було ре­алізовано на зовнішніх ринках.

Такого високого рівня світового експорту вдалося досягнути ли­ше шляхом послідовного впровадження політики вільної торгівлі (фрітрейдерства) у межах ГАТТ/СОТ. Поступова відмова від торговельних бар'єрів на шляху товарів і послуг базується на принципах і засадах «нового економічного порядку», впровадже­ного після Другої світової війни під егідою ООН. Якщо у першій половині XX ст. ріст світової економіки (43 %) перевищував темпи зростання зовнішньоторговельних відносин (19 %), то після Другої світової війни спостерігаються середньорічні темпи росту світового експорту в 1,5 рази вищі, ніж темпи зростання світового ВВП. За да­ними СОТ, із 1950 року фізичний обсяг міжнародної торгівлі това­рами виріс майже у 30 разів, а вартісний — у 250 разів.

П'ятірку найбільших світових експортерів товарів і послуг 2008 ро­ку склали такі країни: США (9,1 %), Німеччина (8,6 %), Китай (7,9 %), Японія (4,7 %), Франція (3,9 %) світового експорту. Вони ж є й найбільшими імпортерами.

Частка України у світовому експорті товарів і послуг складає всього 0,34 %. І це не дивлячись на високу відкритість української економіки, половина продукції якої реалізується за межами внутрішнього рин­ку. Коли говорити про наших найближчих сусідів, то російський експорт досягнув позначки 2,6 %, польський — 1,0 %.

Що стосується товарного експорту, то десятку найбільших ек­спортерів світу 2008 року, за даними СОТ, становили такі країни: Німеччина (9,1 %), Китай (8,9 %), США (8,0 %), Японія (4,9 %), Нідерланди (3,9 %), Франція (3,8 %), Італія (3,3 %), Бельгія (3,0 %), Росія (2,9 %), Великобританія (2,9 %).

Загалом частка цих країн у світовому товарному експорті ста­новить 50,7 %, в імпорті — 51,7 %.

Найпопулярнішими товарами на світовому ринку 2008 року, за даними СОТ, стали паливо (18,2 %), продукція хімічної промисло­вості (10,9 %), офісне та телекомунікаційне обладнання (9,9 %), продукція агропромислового комплексу (8,5 %), автомобілебуду­вання (7,8 %),

З другої половини XX ст. бурхливо розвивається світовий ри­нок послуг, який 2008 року становив 3,78 трлн дол. США (майже п'яту частину всього світового експорту).

2008 року найбільшими експортерами та імпортерами послуг, за даними СОТ, стали США, Великобританія, Німеччина, Франція, Китай, Японія.

Таблиця 3.1. Основні імпортери та експортери послуг

Країна	Експорт	Імпорт
США	13,8	10,5
Великобританія	7,5	5,6
Німеччина	6,4	8,1
Франція	4,2	4,0
Китай	3,9	4,5
Японія	3,9	4,8

Можна виокремити наступні види комерційних послуг, якими торгують на міжнародних ринках (згідно з методологією складання платіжного балансу МВФ):

1) транспортні (пасажирські та вантажні перевезення);

2) туристичні (ділові та приватні поїздки);

3) комунікаційні;

4) будівельні;

5) страхові;

6) фінансові;

7) комп'ютерні та інформаційні;

8) роялті та ліцензійні платежі;

9) інші бізнес-послуги (посередницькі; лізингові; інші ділові,
професійні та технічні);

10) приватні, культурні та рекреаційні.

Серед зазначених видів послуг найпоширенішими є транс­портні та туристичні. Їхня частка у світовому експорті комерційних послуг 2008 року, за даними СОТ, становить 23,6 і 25,2 % відпо­відно. Існують країни, в яких сфера послуг, насамперед туристич­них, сягає 70 % ВВП.

Аналізуючи та порівнюючи сутність експорту товарів і ко­мерційних послуг, можна виокремити наступні специфічні риси міжнародного ринку послуг:

- місце виробництва і споживання послуг зазвичай збігається, що не скажеш про товари, які мусять фізично перетинати націо­нальний митний кордон;

- ринок послуг тісно пов'язаний із ринком товарів і факторів виробництва;

- ступінь концентрації на ринку сучасних послуг значно біль­ший, ніж на ринку товарів;

- зважаючи на високу рентабельність сфери послуг, вона кра­ще захищається державою від іноземних конкурентів.

Враховуючи й інші специфічні особливості окремих видів по­слуг, поряд зі Світовою організацією торгівлі (СОТ) їхнім регулю­ванням займається низка спеціалізованих міжнародних організацій, зокрема Організація міжнародної цивільної авіації (ІКАО), Все­світня туристична організація (ВТО), Міжнародна морська органі­зація (ІМО) та ін.

Динаміку сучасної міжнародної торгівлі товарами і послугами визначають наступні характерні закономірності її розвитку, що сформувалися впродовж другої половини XX ст., а саме:

1) випереджаюче зростання торгівлі готовими виробами. Частка готових виробів у світовій торгівлі зросла з 50 до 70 %. Відповідно, частка товарів сировинної і продовольчої груп 2008 року, за дани­ми СОТ, скоротилася до 30 %, з яких 18 % припадало на паливо і 12 % ^_ на сировину і сільськогосподарські товари;

2) випереджаюче зростання міжнародної торгівлі послугами. Якщо подвійне зростання обсягів торгівлі послугами у другій половині XX ст. відбувалося впродовж восьми років, то збільшення вдвічі світового товарного експорту вимагало майже п'ятнадцять років. Хоча останнє десятиріччя, за даними СОТ, зафіксувало приблизно однакові середньорічні темпи зростання світового експорту товарів і світового експорту комерційних послуг;

3) поступове зростання у товарній структурі міжнародної тор­гівлі частки напівфабрикатів і окремих деталей. Це пояснюється по­глибленням міжнародного поділу праці, зокрема переходом до подетальної та технологічної (постадійної) спеціалізації. Доведено, що подвоєння серійного виробництва спричинило зниження витрат на одиницю продукції в межах 8-10 %. Тому фірми охоче йшли на ре­алізацію спільних програм випуску високотехнологічної машино­будівної продукції. Так, у виробництві літака «Боїнг-747» було зай­нято 16 тисяч компаній, які виготовляли 4,5 млн різних частин і вузлів. У кінці XX ст. близько 60 % світової торгівлі машинами й устаткуванням складали комплектуючі деталі та вироби;

4) збільшення у світовій торгівлі частки внутрішньофірмового обміну, яка, за оцінками СОТ, за останні три десятиліття зросла з 20 до 35 %. Зазначена тенденція зумовлена посиленням ролі ТНК (з їхніми численними філіями) у світовому господарстві. Джон Медлі, автор праці «Великий бізнес, бідні люди: вплив ТНК на бідність у світі», стверджує, що 1999 року 51 зі 100 найбільших економік світу становили корпорації, а 49 — уряди. ТНК реалізову­вали наприкінці XX ст. дві третини світового експорту;

5) нерівномірність розвитку міжнародної торгівлі за регіонами як результат нерівномірного соціально-економічного розвитку країн. До 70 % світової торгівлі припадає на розвинені країни;

6) зростання в експорті розвинених країн світу частки продукції, виробленої за допомогою інтелектуальної праці (робототехніка, мікроелектроніка тощо). В експорті деяких країн вона сягає від 15 до 20 %;

7) поступова лібералізація міжнародної торгівлі. Так, якщо 1948 ро­ку середній рівень тарифів на промислову продукцію в розвинених країнах, за даними СОТ, становив майже 40 %, то на Токійському раунді переговорів він знизився до 7 %, а внаслідок реалізації Уругвайського раунду переговорів — до 4,2 %.

Зовнішню і, відповідно, міжнародну торгівлю характеризує ве­лика кількість показників. Найпоширеніші з них:

Експорт — товари, роботи, послуги, що вивозяться за межі мит­ної території країни для вільного обігу без зобов'язання про їхнє повернення на цю територію та без встановлення умов їхнього ви­користання за межами митної території країни.

Частковим випадком експорту є реекспорт товарів - товари походженням з інших країн, які на території певної країни не об­роблялися та не використовувалися з метою одержання прибутку, що не пізніше ніж у встановлений законодавством термін з момен­ту їхнього ввезення на митну територію країни вивозяться з цієї те­риторії. В Україні цей термін становить один календарний рік.

Імпорт — товари, роботи, послуги, що ввозяться на митну те­риторію країни для вільного обігу без обмеження терміну їхнього перебування на цій території та можуть використовуватися без будь-яких митних обмежень.

Частковим випадком імпорту є реімпорт товарів - товари, що походять із країни та вивезені за межі її митної території згідно з митним режимом експорту, які не пізніше ніж у встановлений за­конодавством термін ввозяться на митну територію цієї країни для вільного обігу. Як і у випадку з реекспортом, товари за кордоном не повинні оброблятися та використовуватися з метою одержання прибутку. Допустимий термін повернення в режимі реімпорту, за митним законодавством України, становить один рік.

У режимах реімпорту та реекспорту можуть переміщуватися, наприклад, повернені покупцем браковані товари, товари, що при­значені для продажу на міжнародних аукціонах та товарних біржах тощо. До таких товарів, які фактично двічі перетинають митний кордон, країни застосовують особливі норми митного і податково­го законодавства.

Експорт та імпорт розраховуються кожною країною в натураль­них і вартісних показниках. Для міжнародного зіставлення показ­ників вартість експортно-імпортних операцій виражається у національній валюті і в доларах США. Обсяг світового експорту визначається на базі ціни FOB, імпорту - на базі ціни CIF. Оскільки ціни FOB не включають фрахт і страхові витра­ти, обсяг світового експорту завжди є дещо меншим від обсягу світового імпорту.

Зовнішньоторговельний оборот - сума вартостей експорту та імпорту країни за певний період часу.

Географічна структура експорту, імпорту, ЗТО - розподіл об­сягів експортних, імпортних чи зовнішньоторговельних операцій країни, здійснених упродовж певного періоду, за окремими країна­ми, групами країн чи регіонами світу.

Товарна структура експорту, імпорту, ЗТО - розподіл обсягів експорту, імпорту чи зовнішньої торгівлі товарами за певний період за основними товарними групами.

Темп росту - коефіцієнт, що характеризує відносну зміну по­казника у часі. Наприклад, темп росту експорту визначаємо за такою формулою:

Тр.е. = Ез.р./Еб.р. × 100%,

де

Тр.е. – темп росту експорту;

Ез.р. – темп експорту у звітному періоді;

Еб.р. – обсяг ексорту в базисному році.

Темп приросту - коефіцієнт, що характеризує відносну швидкість зміни показника у часі. Наприклад, темп приросту експорту вираховують так:

Тпр.е. = Тр.е.з.р./Тр.е.б.р. × 100%,

де

Тпр.е. – темп приросту експорту;

Тр.е.з.р. – темп росту експорту за звітний рік;

Тр.е.б.р. – темп росту експорту за базисний рік.

Сальдо балансу товарів чи послуг - різниця між вартісним обся­гом експорту та імпорту товарів чи послуг за певний період.

Якщо ж від вартісного обсягу експортованих товарів, робіт, по­слуг відняти вартісний обсяг всього імпорту за певний період, от­римуємо сальдо торговельного балансу.

Обсяг експорту, імпорту, ЗТО на душу населення - вартісний обсяг експортних, імпортних чи зовнішньоторговельних операцій країни впродовж певного періоду в розрахунку на душу населення.

Частка експорту, імпорту, ЗТО у ВВП - питома вага експорт­них, імпортних чи зовнішньоторговельних операцій країни протя­гом певного періоду у валовому внутрішньому продукті.

Індекс «умови торгівлі» - відношення індексу середніх цін екс­порту певного товару, групи товарів чи експорту країни загалом до індексу середніх цін відповідного імпорту за певний період.

Показник «умов торгівлі» є важливим орієнтиром для зовнішньо­економічної політики країни, оскільки відображає динаміку конку­рентоспроможності вітчизняних товарів щодо імпортних товарів.

Розглянемо за допомогою діаграми деякі показники експортно-імпортних операцій України.

Рис.2.1. Обсяги експорту та сальдо зовнішньо торгівлі України товарами та послугами (млн. дол. США)