Основні закономірності перебігу хімічних реакцій

2.1. ЕНЕРГЕТИКА ХІМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ

Хімічна термодинаміка вивчає енергетичний стан систем, взаємний пе-рехід різних форм енергії під час хімічних реакцій і фазових переходів, мож-ливість і напрямок перебігу того чи іншого процесу.

Термодинаміка оперує системами. Термодинамічною системою називаєтьcя сукупність матеріальних об’єктів, які відокремлені від зовнішнього середовища.

За типом взаємодії з зовнішнім середовищем розрізняють:

- ізольовані системи — відсутність масо- та теплообміну і відсутність зміни об’єму (ґрунтові води, нафтові та газові родовища);

- закриті системи — відсутність масообміну, наявність теплообміну та зміни об’єму (технологічні процеси, що відбуваються в автоклавах);

- адіабатичноізольовані системи — відсутність масо- та теплообміну, наявність зміни об’єму;

- відкриті системи — наявність масо- та теплообміну, наявність зміни об’єму (природні води, атмосферні опади).

Розрізняють також гомогенні та гетерогенні системи. Гомогенні системи складаються з однієї фази і не мають внутрішніх меж поділу (розчини). Гете-рогенні системи містять декілька фаз (лід, який плаває на поверхні води). Під фазою розуміється частина системи, що має однаковий хімічний склад, одна-кові термодинамічні властивості та фізичні межі поділу з іншими фазами.

Сукупність усіх властивостей системи називається її станом. Величини, які описують стан системи, називаються термодинамічними параметрами. Вони поділяються на вимірювані та обчислювані.

Вимірювані термодинамічні параметри — це тиск Р, об’єм V, темпера-тура Т, кількість речовини ν_і, заряд z.

Обчислювані термодинамічні параметри, що називаються термодинаміч-ними функціями, у явному вигляді визначають термодинамічні властивості си-стеми, які залежать від температури, тиску, об’єму і складу системи.

До цих функцій належать: внутрішня енергія U, ентальпія Н, ентропія S, вільна енергія Гіббса (ізобарно-ізотермічний потенціал) G та вільна енергія Гельмгольца (ізохорно-ізотермічний потенціал) F.

Якщо система не обмінюється енергією з зовнішнім середовищем, то всі процеси відбуваються в ній за рахунок зміни її внутрішньої енергії.

Внутрішня енергія системи — це загальний її запас, тобто енергія посту-пального та обертального руху молекул, енергія внутрішньомолекулярних ко-ливань атомів і атомних груп, енергія руху електронів у атомах, внутрішньо-ядерна енергія, тобто всі види енергії, крім кінетичної та потенціальної енергії системи як цілого.

Внутрішня енергія є функцією стану:

U = f (P, T, V),

тобто зміна її не залежить від шляху перебігу процесу і визначається тільки початковим та кінцевим станом системи

∆U = U₂ –U₁,

де ∆U — зміна внутрішньої енергії при переході системи з початкового стану1 в кінцевий стан 2.

Хімічні перетворення супроводжуються, як правило, тепловою енергією та механічною енергією, яка частіш за все приймає форму роботи.

Теплота і робота характеризують якісно та кількісно дві різні форми пере-дачі енергії від одного тіла до іншого (від однієї частини системи до іншої). Те-плота є мірою енергії, що передається у формі теплопередачі чи випроміню-вання. Вона обумовлена хаотичним рухом частинок, що утворюють тіло. При цьому молекули більш нагрітого тіла передають енергію молекулам менш нагрітого. Робота є мірою енергії, що передається від одного тіла до іншого за рахунок переміщення мас під дією будь-яких сил.

Таким чином, теплота та робота не є функціями стану, тому що вони пов’язані з процесом, а не зі станом систем.

Для будь-якого процесу справедливий закон збереження енергії. Теплота Q, що поглинається системою, витрачається на зміну внутрішньої енергії ∆U і

здійснення роботи A, тобто

Q = ∆U + A.

Якщо хімічна реакція відбувається при сталому тиску і єдиним видом роботи є робота розширення А = Р∆V, то для ізобарно-ізотермічного процесу (P = const, T = const) теплота Q_p = ∆U + P∆V. Враховуючи, що ∆U = U₂ – U₁; ∆V = V₂ – V₁ отримуємо Q_p = (U₂ + PV₂) – (U₁ + PV₁). Сума величин (U + PV) називається ентальпією і позначається Н. Ентальпія, як і внутрішня енергія є функцією стану, тобто її зміна ∆Н визначається тільки початковим та кінцевим станом системи і не залежить від шляху перебігу. Позначивши (U + PV) через H, одержуємо: Q_p = H₂ – H₁ = ∆H.

Для ізохорно-ізотермічного процесу (V = const, T = const) ∆V = 0, тому робота розширення A = P∆V дорівнює нулю. В цьому випадку Q_v = ∆U.

Таким чином, теплота за сталої температури Т у ізохорних та ізобарних процесах набуває властивостей функції стану і не залежить від шляху перебігу процесу.

Якщо процес супроводжується поглинанням теплоти (ендотермічний процес) Q_p<0, то внутрішня енергія системи збільшується і відповідно збільшується ентальпія системи, ∆Н>0.

Якщо процес супроводжується виділенням теплоти Q_p>0 (екзотермічний процес), то внутрішня енергія системи знижується і ентальпія її зменшується ∆H<0. Отже зміна ентальпії в хімічних реакціях відповідає взятій з протилежним знаком величині теплового ефекту реакції, що відбувається за сталих температур та за сталого тиску.

Тепловим ефектом називається кількість теплоти, що виділяється чи поглинається в термодинамічній системі при перебігу в ній хімічної реакції, якщо система не здійснює ніякої роботи, окрім роботи розширення, та темпе-ратури вихідних і кінцевих речовин однакові. Розмірність теплового ефекту (кДж).

Розділ термодинаміки, який вивчає теплові ефекти хімічних реакцій, називається термохімією. Термохімічні дані необхідні для оцінки стійкості системи при перебігу реакції, для визначення оптимального режиму роботи при промисловому здійсненні будь-якої хімічної реакції, для розрахунку теплових балансів різних процесів і таке інше.

Рівняння хімічних реакцій, які включають теплові ефекти та фізичний стан речовин, називаються термохімічними рівняннями. Наприклад:

H_2(r) + ½ O_2(г) → Н₂О_(пара), ∆Н = -241,8 кДж.

В термохімічних рівняннях коефіцієнти можуть бути дробовими числами. Величина теплового ефекту залежить від природи вихідних речовин і продуктів реакції, їхнього агрегатного стану, температури та тиску, тому для порівняння теплових ефектів різних реакцій їх звичайно вказують за стандартних умов (Р = 101325Па, Т = 298К) і для стійких фізичних станів речовин. Стандартні умови позначають верхнім індексом “0” та нижнім “298” (∆Н⁰₂₉₈).

Теплові ефекти хімічних реакцій визначаються як експериментально, так і за допомогою термохімічних розрахунків, які базуються на двох законах термохімії.

Перший закон термохімії (А. Лавуазьє — П. Лапласа 1784р.). Теплота утворення хімічної сполуки дорівнює теплоті її розкладу, але протилежна за знаком:

∆Н⁰_утв. = - ∆Н⁰_розк.

Другий закон термохімії (Г. І. Гесса 1840р.). Тепловий ефект хімічної реакції не залежить від шляху її перебігу, а визначається тільки природою та фізичним станом вихідних речовин і продуктів реакції.

Наприклад, утворення оксиду вуглецю (IV) з простих речовин можна здійснити двома шляхами:

Перший — безпосереднє згоряння графіту до СО₂:

С_{(графіт)} + О_2(г) → СО_2(г), ∆Н₁.

Другий (у дві стадії) — утворення оксиду вуглецю (II) та його окиснення до оксиду вуглецю (IV):

С_{(графіт)} + 1/2О_2(г) → СО_(г), ∆Н₂;

СО_(г) + 1/2О_2(г) → СО_2(г), ∆Н₃.

Виходячи з закону Гесса,

∆Н₁ = ∆Н₂ + ∆Н₃.

При розрахунках теплових ефектів хімічних реакцій на основі закону Гес-са користуються теплотами утворення або теплотами згоряння хімічних сполук.

Теплотою (ентальпією) утворення ∆Н⁰_утв. сполуки називається тепловий ефект реакції утворення 1 моль цієї сполуки з простих речовин, стійких за да-них умов. Її розмірність кДж/моль. Теплоти утворення сполук, визначені за стандартних умов називаються стандартними теплотами утворення (∆Н⁰_утв.), їхні значення наведені в таблицях. Стандартні теплоти утворення простих ре-човин приймаються рівними нулю.

Теплотою (ентальпією) згоряння ∆Н⁰_згор. називається тепловий ефект пов-ного окиснення 1 моль речовини киснем з утворенням вищих оксидів. Її роз-мірність кДж/моль. Стандартні теплоти згоряння вищих оксидів (SO₃, H₂O та ін.) приймаються рівними нулю. Окрім теплоти згоряння важливою характе-ристикою палива є його теплотворна здатність — теплота Q, що виділяється при згорянні 1кг твердого або рідкого та 1м³ газоподібного палива. Тепло-творна здатність індивідуальних паливних речовин є сталою величиною, оскільки сталим є їхній хімічний склад.

Для термохімічних розрахунків використовують наслідки з закону Гесса:

1) тепловий ефект реакції ∆Н_р⁰ дорівнює різниці між сумою теплот утворення продуктів реакції (∆Н⁰ _утв^прод.) та сумою теплот утворення вихідних речовин (∆Н⁰ _утв.^вих.) з урахуванням стехіометричних коефіцієнтів:

∆Н_р⁰ = ∑m ∆Н⁰ _утв.^прод. - ∑n ∆Н⁰ _утв.^вих.;

2) тепловий ефект реакції ∆Н_р⁰ дорівнює різниці між сумою теплот згоряння вихідних речовин (∆Н⁰ _згор.^вих.) та сумою теплот згоряння продуктів реакції

(∆Н⁰ _згор.^прод.) з урахуванням стехіометричних коефіцієнтів:

∆Н_р⁰ = ∑m ∆Н⁰ _згор.^вих. - ∑n ∆Н⁰ _згор.^прод..

2.2. НАПРЯМЛЕНІСТЬ ХІМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ

При вивченні хімічних взаємодій важливо не тільки оцінити теплові ефекти реакцій, а й можливість самочинного перебігу процесів за заданих умов.

Напрямленість хімічних процесів визначається хімічною термодинамі-кою. У хімічній термодинаміці властивості системи розглядаються в її рівно-важних станах. Термодинамічний стан системи називають рівноважним, якщо він характеризується сталістю термодинамічних параметрів в усіх точках си-стеми та не змінюється самочинно. Зміна значення принаймні одного з термо-динамічних параметрів веде до зміни стану системи в цілому.

Вивчаючи термодинамічні параметри у початковому та кінцевому станах можна оцінити можливість, напрямленість і межі самочинного перебігу проце-сів за заданих умов.

Під самочинними процесами розуміють процеси, що відбуваються за рахунок внутрішньої енергії системи, вони не потребують витрат роботи зовні. У результаті може бути одержана робота проти зовнішніх сил, яка пропорційна зміні енергії системи, що відбулася. Наприклад, процеси переходу теплоти від тіла з більш високою температурою до тіла з меншою температурою, розчи-нення солі, змішування двох газів та ін. є самочинними процесами. В ізольо-ваній системі, внаслідок відсутності зовнішнього впливу, можуть відбуватися тільки самочинні процеси.

Напрямок самочинного перебігу хімічних реакцій визначається сукуп-ністю двох факторів: тенденцією до переходу системи в стан з найменшою вну-трішньою енергією та тенденцією до досягнення найбільш ймовірного стану.

Макростан системи залежить від стану окремих складаючих цю систему частинок, тому будь-який макростан тим більш ймовірний, чим більшою кіль-кістю мікростанів він може реалізуватися. Число можливих мікростанів, які від-повідають даному макростану, називається термодинамічною ймовірністю і по-значається W. На практиці для характеристики системи використовують не саму ймовірність, а величину, що пропорційна її логарифму. Вона називається ентропією і позначається S (Дж/мольК). Ентропія пов’язана з термодинамічною ймовірністю реалізації даного стану системи рівнянням Больцмана

де N_A — стала Авогадро;

R — універсальна газова стала.

Ентропія є мірою невпорядкованості стану системи. Чим менше впоряд-кована система, тим більше її ентропія. Тому ентропія зростає при розчиненні речовин, плавленні, випаровуванні, нагріванні, розширенні газу, при ослабленні або розриві зв’язків між атомами, при ускладненні молекул. Ентропія змен-шується при конденсації, кристалізації, стиску, зміцненні зв’язків тощо.

Подібно до внутрішньої енергії U та ентальпії Н зміна ентропії ∆S, як функції стану системи, залежить тільки від початкового й кінцевого станів і не залежить від шляху перебігу:

∆S⁰_p = ∑mS⁰_прод. - ∑nS⁰_вих.,

де m і n — стехіометричні коефіцієнти.

На відміну від внутрішньої енергії та ентальпії абсолютні значення ентро-пій речовин відомі та наводяться у таблицях за стандартних умов.

Отже, рушійна сила процесу складається з одночасного прагнення систе-ми перейти в стан з найменшою енергією, тобто виділити теплоту в зовнішнє середовище, зменшити ентальпію (тенденція до порядку) та прагнення системи перейти до стану з найбільшою ентропією (тенденція до безладу).

Сумарний ефект цих факторів для ізобарно-ізотермічних процесів харак-теризується зміною енергії Гіббса ∆G (ізобарно-ізотермічний або ізобарний потенціал) (кДж/моль)

∆G = ∆H - T∆S.

Енергія Гіббса G, як і U, H, S є функцією стану, тому

∆G_p⁰ = ∑m∆G⁰_утв.^прод. - ∑n∆G⁰_утв^вих.,

де m та n — стехіометричні коефіцієнти;

ΔG⁰_утв. — стандартна енергія Гіббса утворення 1моль сполуки з простих речо-вин, стійких за даних умов. ΔG⁰_утв. простих речовин приймаються рівними нулю.

Критерієм принципової можливості самочинного перебігу ізобарно – ізотермічного процесу є зменшення енергії Гіббса, тобто

∆G_PT<0.

На рисунку 1 наведена залежність енергії Гіббса системи А <=> В від складу реакційної суміші.

Точці А відповідає склад 100% речовини А, точці В – 100% речовини В. Процеси А → В та В → А проходять самочинно доти, доки величини енергії Гіббса зменшуються до G_min. Точка С на осі абсцис, що відповідає мінімальному значенню енергії Гіббса G_min, визначає склад (рівноважний) суміші за заданих Р,Т. Стан рівноваги характеризується рівністю:

∆G_P,T = 0.

А

Рис.1. Зміна енергії Гіббса в системі А <=>В

Аналогічно для ізохорно-ізотермічного процесу

∆F_V,T = 0.

Чим менші ∆G_P та ∆F_P, тим сильніше прагнення даної реакції до перебігу.

З рівняння ∆G = ∆H - T∆S випливає, що при T = const зміна енергії Гіббса хімічної реакції ∆G_P тим менша, чим менша ∆H_Р та чим більша ∆S_Р. Найбільша хімічна спорідненість між речовинами виявляється у реакціях, що відбуваються з виділенням теплоти (∆Н<0) та зростанням ентропії системи (∆S>0). Самочинно не можуть здійснюватися ендотермічні процеси (∆Н>0), які йдуть зі зменшенням ентропії (∆S<0), оскільки в цьому випадку величина ∆G завжди позитивна. Ендотермічні взаємодії (∆Н>0) можуть самочинно відбуватися за умов TDS>DH. Таким взаємодіям сприяє підвищення температури, оскільки при цьому збільшується значення ентропійного фактора T∆S. Межею самочинного перебігу реакції при Р, Т = const є мінімальне значення енергії Гіббса, яке відповідає рівноважному стану системи. Стан рівноваги найбільш стійкий і будьяке відхилення від нього потребує витрати енергії.

Термодинамічна можливість ще не означає неодмінно перебіг процесу, тому що він може відбуватися з надзвичайно малою швидкістю. У цьому випад-ку необхідно використовувати прискорювачі реакцій — каталізатори.

2.3. ХІМІЧНА КІНЕТИКА

Кінетика — розділ хіміі, що вивчає швидкості перебігу хімічних реакцій, залежність швидкості від різних факторів і механізм хімічних реакцій.

Швидкість реакції вимірюється зміною концентрації речовин, що всту-пають в реакцію або утворюються в результаті реакції, за одиницю часу в оди-ниці об’єму для гомогенних реакцій (моль/(л.с) або на одиниці площі поверхні поділу фаз в гетерогенних реакціях (моль/(м_­².с). Знайдена таким чином швид-кість є середньою швидкістю реакції () за певний проміжок часу t:

де С₁ і С₂ — концентрації будь-якої з речовин в момент часу t₁ і t₂.

Знак перед дробом залежить від того, концентрації яких речовин маються на увазі (вихідних або продуктів реакції). Оскільки концентрації реагуючих ре-човин безперервно змінюються, розглядають істинну (миттєву) швидкість хімі-чної реакції у даний момент, яка дорівнює похідній від концентрації речовини за часом:

Реагуючі системи можуть бути двох типів: гомогенні (однофазні) і гете-рогенні (багатофазні).

Швидкість хімічної реакції залежить від природи реагуючих речовин, їх-ньої концентрації, тиску, температури, присутності каталізатора, а для деяких реакцій від освітлення (радіації), властивостей розчинника (якщо реакції від-буваються в розчині), площі поверхні дотику (для гетерогенних процесів).

Залежність швидкості реакції від природи реагуючих речовин. Вплив природи реагуючих речовин визначається типом зв’язку. Сполуки з іонним або ковалентним полярним зв’язком у водних розчинах дисоційовані і тому взає-модіють між собою дуже швидко. Швидкість взаємодії сполук з неполярним ковалентним зв’язком різна і залежить від хімічних властивостей. Наприклад, реакція водню з фтором відбувається дуже швидко (з вибухом) за кімнатної температури, а реакція водню з йодом відбувається повільно під час нагрівання.

Залежність швидкості реакції від концентрації реагуючих речовин. Чим більше частинок реагуючих речовин знаходиться в одиниці об’єму, тим частіше відбуваються зіткнення між ними і тим більшою є швидкість реакції. Але не кожне зіткнення призводить до взаємодії. У реакцію вступають лише активні молекули, які в момент зіткнення для здійснення реакції мають достатню енергію. Надлишкова енергія у порівнянні з середньою енергією, яку мають молекули, що вступають у хімічну взаємодію при зіткненні, називається енергією активації. Її позначають через Е­­_акт і вимірюють у кДж/моль.

На основі численного експериментального матеріалу норвезькі вчені К. Гульдберг та П. Вааге у 1867р. сформулювали закон діючих мас: за сталої температури швидкість хімічної реакції пропорційна добутку концентрацій реа-гуючих речовин у степенях, що дорівнюють стехіометричним коефіцієнтам у рівнянні реакції. Для реакції

mA + nB →cD

закон описується кінетичним рівнянням

де С_А і С_В — молярні концентрації речовин А і В;

m і n — стехіометричні коефіцієнти в хімічному рівнянні;

k — коефіцієнт пропорційності, що називається константою швидкості реакціі. Вона відповідає швидкості реакції за концентрацій реагуючих речовин, що дорівнюють 1 моль/л. Константа швидкості залежить від природи реагу-ючих речовин, температури й каталізатора і не залежить від концентрації.

У гетерогенній системі реакції відбуваються тільки на межі поділу фаз. Тому для гетерогенних реакцій у рівняння швидкості реакції входять концентрації тільки тих речовин, що знаходяться в газовій фазі або розчині і не входять концентрації твердих речовин. Концентрація твердої речовини є сталою величиною і входить до константи швидкості k. Так, наприклад, для реакції горіння вугілля С+О₂→СО₂ кінетичне рівняння реакції має вигляд V=k×СO₂, тобто швидкість реакції пропорційна тільки концентрації газоподібної речовини О₂.

Молекулярність і порядок реакції. У хімічній кінетиці реакції взаємодії класифікують або за принципом молекулярності або за ознакою порядку реакції.

Молекулярність визначається числом молекул, одночасно взаємодіючих при здійсненні елементарного акту хімічного перетворення.

За цією ознакою реакції поділяються на:

t

мономолекулярні CaCO₃ ® СaO+CO₂;

бімолекулярні Н₂+І₂<=>2НІ;

тримолекулярні 2NO+O₂<=>2NO₂.

Реакції більш високої молекулярності не зустрічаються, оскільки імо-вірність одночасного зіткнення більше ніж чотирьох молекул виключно мала.

Порядком реакції називають суму показників степенів концентрацій у рівнянні закону діючих мас. Наприклад, реакція

H₂S₂O₃®H₂O+SO₂+S

є реакцією першого порядку (V=k×СН₂S₂O₃) і одночасно мономолекулярною реакцією.

Значно частіше зустрічаються реакції другого порядку, наприклад, реакція Н₂+І₂<=>2НІ (V=kCH₂×СI₂) є реакцією другого порядку і одночасно бі-молекулярною.

Існують реакції нульового порядку, наприклад, вище наведена реакція го-ріння вугілля. У випадку надлишку кисню його концентрація залишається прак-тично сталою і тоді V=k, тобто швидкість не залежить від концентрації.

Якщо процес багатостадійний і тому запис рівняння реакції лише фіксує вихідний та кінцевий стан системи, не виявляючи механізму процесу, а також у тих випадках, коли за умовами експерименту різниця між концентраціями реа-гентів досить велика, порядок реакції не збігається з її молекулярністю. На-приклад, тримолекулярна реакція 2NO+O₂<=>2NO₂ є реакцією другого по-рядку, бо ця реакція відбувається за стадіями:

1. 2NO→[NO…NO]

2. [NO…NO]+O₂→[ON…O-O…NO]

3. [ON…O-O…NO]→2NO₂

Молекулярність найповільнішої стадії (1) визначає порядок реакції V=kC²_NO.

Вплив температури на швидкість реакції. Залежність константи швидкості від температури описується рівнянням С. Арреніуса (1889р.):

де k — константа швидкості реакції;

А — передекспоненціальний множник;

е — основа натуральних логарифмів, що дорівнює 2,72;

Е_акт — енергія активації;

Т — абсолютна температура;

R — універсальна газова стала.

Чим більша Е_акт, тим менша швидкість реакції й тим більшою мірою змі-нюється швидкість залежно від температури. Вплив температури зводиться, головним чином, до збільшення числа активних молекул, зіткнення яких приз-водить до утворення продукту реакції (ефективне зіткнення).

Для наближених розрахунків використовується правило Вант-Гоффа: з підвищенням температури на 10^°С (або 10К) швидкість більшості реакцій зростає в 2-4 рази:

де v_T1 і v_T2 — швидкості реакції за зазначених температур T₁ і T₂;

g — температурний коефіцієнт реакції, що показує в скільки разів збільшу-ється швидкість реакції з підвищенням температури на кожні 10^°С (або 10К).

Із рівняння Арреніуса виходить, що залежність константи швидкості від температури в координатах lnk — 1/T лінійна. Ця залежність дає змогу визна-чити енергію активації Е_акт. за тангенсом нахилу прямої (рис.2).

Рис.2. Залежність константи швидкості хімічної реакції від температури

Енергія активації залежить від природи реагуючих речовин і служить характеристикою кожної реакції. Для того, щоб реагуючі речовини А і В утворили продукти реакції С і D, вони повинні подолати бар’єр Е (рис.3), на це витрачається енергія активації Е_акт., на величину якої зростає енергія системи. При цьому в процесі реакції з частинок реагуючих речовин утворюється проміжне нестійке угрупування, яке називається перехідним станом, або активованим комплексом, подальший розпад якого призводить до утворення кінцевих продуктів С і D. Якщо при розпаді активованого комплексу енергії виділяється більше, ніж це необхідно для активації частинок, то реакція буде екзотермічною, а в іншому випадку — ендотермічною.

а)Е, кДж/моль

		Екін
			t, с

A…B

б) E, кДж/моль

Рис.3. Енергетична діаграма для: а) екзотермічної реакції, б) ендотермічної реакції

Енергія активації необхідна для послаблення хімічних зв’язків у вихідних речовинах і для подолання відштовхування між електронами, яке виникає при зближенні молекул та атомів взаємодіючих речовин і заважає їх зіткненню.

Одна з основних задач хімічної кінетики полягає в установленні елемен-тарних хімічних актів, що визначають справжній шлях реакції, або її механізм. Тільки знання реального механізму дозволяє керувати процесами. Розрізняють реакції лінійні та ланцюгові.

Ланцюгові реакції. Теорія ланцюгових реакцій створена працями російського вченого Н.Н. Семенова та С. Хіншельвуде (Англія), які в 1956р. за свої праці в цій галузі були відзначені Нобелівською премією. Ланцюговими називаються реакції, які включають велику кількість стадій, що відбуваються послідовно. Здійснення цих реакцій зумовлене наявністю вільних радикалів, які перетворюють неактивні молекули на активні. Вільні радикали — це атоми, або електронейтральні групи атомів, що мають неспарені електрони, наприклад, × Н, , , які знаходяться в енергетично нестійкому стані. Процеси, що відбуваються за участю вільних радикалів, характеризуються дуже малими енергіями активації, а отже, високими швидкостями.

Ланцюгові реакції поділяються на нерозгалужені та розгалужені. Прик-ладом нерозгалуженого процесу є реакція взаємодії водню з хлором:

Н₂+Cl₂<=>2НCl.

Ця суміш у темряві реагує повільно, бо кількість вільних радикалів мала. Якщо освітити суміш сонячним світлом, то енергетичні кванти ультрафіолетової час-тини спектра вбиратимуться молекулою Cl₂, надаючи їй енергії, достатньої для розриву зв’язку Cl-Cl, потім радикали ×Cl вступають у реакцію з воднем за схемою:

стадія зародження ланцюга: (а)

Cl₂+hn=2Cl×

стадія розвитку ланцюга: (б)

×Cl+H₂®HCl+H×

×H+Cl₂®HCl+Cl×

стадія обриву ланцюга: (в)

H×+×H®H₂

Cl×+Cl×®Cl₂

H×+×Cl®HCl.

Підсумовуючи процеси (б), дістають

×Cl+H₂+×H+Cl₂®HCl+×H+HCl+×Cl

або після скорочення: H₂+Cl₂®2HCl.

Чим інтенсивніше освітлення, тим більше утворюється вільних радикалів ×Cl і тим вища швидкість реакції.

У нерозгалуженій ланцюговій реакції в кожному акті взаємодії один радикал утворює тільки один радикал, який в свою чергу — теж один радикал і так далі, кожен радикал продовжує свій ланцюг.

Ланцюгові реакції з розгалуженими ланцюгами відбуваються таким чином, що кожна активна частинка породжує мінімум дві нові активні частинки. Наприклад, процес взаємодії Н₂ і О₂ з утворенням води відбувається за стадіями:

Н₂+hn®2Н· (1)

Н·+О₂®НО·+О· (2)

НО·+Н₂®Н₂О+Н· (3)

О·+Н₂®НО·+Н· (4)

Стадії (2) та (3) — розгалужені ланцюгові реакції; (4) — нерозгалужена.

Поряд з виникненням вільних радикалів можуть відбуватися і процеси їхнього зникнення:

Н·+Н·®Н₂ ;

Н·+·ОН®Н₂О.

Радикали гинуть стикаючись один з одним або на стінках посудини, від-даючи їм ененргію.

Каталіз. Швидкість хімічної реакції змінюється за наявності деяких речовин. Речовини, що змінюють швидкість реакції, але не входять до складу продуктів реакції, називаються каталізаторами. Кількість каталізатора, що вводять в систему, як правило, набагато менша за кількість реагуючих речовин.

За допомогою каталізаторів можна змінити швидкість тільки термодина-мічно можливого процесу.

Каталізатори бувають позитивні — прискорюють реакцію, і негативні – уповільнюють її. Негативні каталізатори називаються інгібіторами. Залежно від характеру систем, в яких відбувається каталітичний процес, розрізняють гомо-генні і гетерогенні каталізатори. Під час гомогенного каталізу каталізатор зна-ходиться в тому ж агрегатному стані, що й реагуючі речовини, у разі гете-рогенного каталізу каталізатор перебуває в іншому агрегатному стані. Під час гетерогенного каталізу реакції відбуваються на поверхні каталізатора, тому їхня швидкість залежить від площі та властивостей поверхні. Каталізатор абсорбує молекули реагуючих сполук і збільшує їхню активність.

Загальний механізм гомогенного каталізу полягає в тому, що каталізатор утворює з однією з реагуючих речовин проміжну активну нестійку сполуку, яка розкладається в процесі реакції. Наприклад, реакція між речовинами А і В відбувається повільно:

А+В=АВ.

Внаслідок взаємодії каталізатора К з речовиною А утворюється активна не-стійка проміжна сполука АК:

А + К = АК.

Ця сполука легше і швидше взаємодіє з речовиною В ніж А з В:

АК + В = АВ + К.

У результаті утворюється речовина АВ і каталізатор у вільному стані.

Енергія активації каталітичної реакції значно менша, ніж некаталітичної (табл.1).

Таблиця 1