Причини правопорушень

Відповідно до антропологічного вчення, злочинність є явищем біологічним і підкоряється фізіологічним, а також психологічним законам. Біля витоків антропологічної школи стояли Ч. Ломброзо і Е. Феррі.

Чезаре Ломброзо розробив теорію природженого злочинця, згідно з якою існують люди з певним набором ознак (стигматів). Ці стигмати пояснюють їх схильність до здійснення злочинів, тобто йдеться про потенційних злочинців. Особа, яка сполучає в собі не менше п'яти таких ознак, Ч. Ломброзо називав злочинним типом.

Другий підхід – соціальний.

Вчення про соціальну природу злочинності протистоїть антропологічній школі.

Злочинність, на думку представників цієї теорії, за своєю природою є суто соціальним явищем. Корінь його треба шукати не в природі людини, а в економічних, політичних і інших соціальних умовах життєдіяльності особи.

Питання про природу правопорушень і їх причини має, окрім теоретичного, також виключно велике практичне значення, оскільки визначає шляхи і засоби боротьби з протиправною поведінкою. Якщо у здійсненні правопорушень, зокрема злочинів, вирішальну роль відіграють соціальні чинники, то, очевидно, що боротьба з правопорушеннями повинна мати соціальну спрямованість. Якщо ж справа в біології людини, то доведеться винаходити методи медичної дії на злочинців, тобто методи генетичного контролю. Так само слід підходити і до природи правопорушень і їх причин.

Серед причин правопорушень можна виділити наступні:

1) чинники суб'єктивного характеру — низький рівень правової культури, правовий нігілізм, помилки в ціннісній орієнтації особи;

2) конкретні суперечності в суспільстві, прояви суспільної кризи, нестабільність соціального положення, розбіжності між рівнем розвитку продуктивних сил і потребами суспільства;

3) недоліки у правотворчості і правозастосуванні: встановлення протиприродних для суспільства заборон, розбіжності нормативно-правових актів, пропуски в законодавстві, малоефективна діяльність правоохоронних органів і ін.