Народ, який вбиває своїх дітей – не має майбуття!

Допустимість аборту - гостра біоетична проблема. Історія суспільних рухів і організацій, які боролися проти штучного переривання життя ембріона, відома вже в XVI столітті. Але глобальніші масштаби вона мала у другій половини XIX ст., коли в США виник загальнонаціональний рух за заборону абортів. Ведучу роль в ньому мало керівництво авторитетної американської медичної асоціації. Спираючись на ембріологічні відкриття, лікарі доказували, що плід - жива істота з моменту зачаття, а не з моменту відчуття матір’ю рухів його тіла (цей момент отримав назву «оживлення плоду»). Тому медики наполягали, що аборт, навіть на початку вагітності, є вбивством плоду. В результаті до 1880 р. аборти в США, якщо річ не йшла про спасіння життя жінки, були заборонені. Прийняті тоді закони в основному зберігались до 60-х років XX ст. Також в цьому аспекті показовий правовий досвід європейських держав. У 1869 г. британський парламент прийняв «Акт про злочини проти особи», згідно якому аборт, починаючи з моменту зачаття, став рахуватися тяжким злочином. Аборт, здійснений самою жінкою, карався строгіше, якщо був здійснений після появи рухів плоду. В Німеччині вже у 1874 г. здійснення аборту за гроші мало обтяжуючі обставини. У Франції було узаконено тяжку кару для лікарів за здійснення або сприяння аборту, причому в той же час (з 1791 по 1810 р.) сама жінка від кари звільнялась повністю.
В дореволюційному законодавстві Росії чітко розрізнялись дозволений законодавством штучний аборт, що здійснював лікар з метою порятунку життя жінки, і аборт, здійснений самою жінкою або будь-якою сторонньою особою із злочинною метою переривання вагітності. Належність особи, що здійснювала кримінальний аборт, до медичної професії (сюди відносились і повивальні бабки) рахувалось обтяжуючими обставинами. В професійному медичному середовищі моральна оцінка штучного аборту не співпадала з юридичною кваліфікацією. У XX ст.. в дискусії про допустимість абортів активно включаються феміністські рухи. Протест сторонників фемінізму проти традиційного стану жінки стосувався і її сексуальної ролі, тобто обов’язково зачіпав і питання статевої моралі. У 50-і роки XIX в. одна з перших американських феміністок С. Гримке, в статті «Супружество» писала про «право жінки вирішувати, коли вона буде матір’ю, як часто і при яких обставинах». Напочатку XX ст. американська феміністка М. Сангер вперше вжила поняття «контроль над народжуваністю», яке спочатку мало зміст пропаганди використання засобів контрацепції, а пізніше стало розглядатися і в контексті євгенічних ідей.

Щодо законодавчого врегулювання цього питання, то зараз як і у випадку з евтаназією, думки різних держав в цьому питанні неоднозначні. В одних країнах, таких, як Ангола, Єгипет і Індонезія, аборти категорично недопустимі. В других, в числі яких Марокко, Саудівська Аравія і Південна Корея, штучне переривання вагітності допустиме лише тоді, коли плід загрожує життю і здоров’ю матері, або виявлені невиправні порушення в розвитку ембріону, здатні призвести до погіршенні здоров’я або смерті жінки. В інших країнах аборти дозволені по просьбі жінки (Росія, Румунія, Франція). Але у зв’язку з дуже високою статистикою здійснення абортів на території Російської Федерації постало питанні про прийняття дієвіших механізмів захисту життя ненароджених дітей. Згідно Пояснюючої записки до проекту федерального закону «О внесении изменений и дополнений в отдельные законодательные акты Российской Федерации, направленных на защиту жизни нерожденных детей», внесеного на розгляд в Державну Думу Федеральних Зборів РФ ще в липні 2011 р., згідно преамбули Конвенції про права дитини, схваленої Генеральною Асамблеєю ООН (ратифікована Постановою Верховної Ради СРСР від 13.06.90 N 1559-1, Росія офіційно визнала себе правонаступницею СРСР), «дитина через її фізичну і розумову незрілість, потребує спеціальної охорони і турботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження». В той же час в нашому суспільстві поширюється погляд на аборт (штучне переривання вагітності) як на звичайну медичну процедуру, єдиною негативною стороною якої може бути шкода здоров’ю жінки. Питання про право ненароджених дітей на життя при цьому практично залишається поза увагою законодавця. Але даний законопроект так і не був прийнятий.

Таким чином, нічого дивного в тому, що в Єгипті Індонезії і Анголі лікарі йдуть на ризик і проводять операцію по штучному перериванню життя плоду. Природно, що такі дії розцінюються владою цих країн, збудованих на жорстких релігійних догматах, не тільки як злочин, але і як грубе порушення канонів етики і моралі.

На основі наростаючих протиріч по оцінці допустимості евтаназії і аборту, а також інших медичних процедур, що складають основні проблеми біоетики, світове співтовариство в особі ЮНЕСКО спланувало проведення ряду міжнародних форумів і конференцій, присвячених даним питанням. 2-5 вересня 2012 р. в м. Тверія (Ізраїль) відбулась 8-ма Міжнародна конференція з освіти в області біоетики: контент, методи, тренди. В рамках конференції були винесені на обговорення правові проблеми захисту прав пацієнтів і надання допомоги умираючим пацієнтам (хоспіси і організації паиіативної допомоги). 23–25 вересня 2012 р. на базі Медичного факультету Університету м. Ріеки (Хорватія) відбулася IX конференція Міжнародного товариства клінічної біоетики «Глобальна і фундаментальна біоетика» і «Від нової медичної етики до інтегративної біоетики. Інтерес до правових питань біоетики послужити подальшому прогресивному розвитку законодавства багатьох держав у сфері біомедицини.

Сурогатне материнство.

Внаслідок проблем зі здоров'ям не кожна жінка може реалізуватися як мати у всебічному розумінні цього слова. З тієї ж причини не кожний чоловік може стати батьком. Щодня значна кількість подружніх пар не залишають без уваги щонайменшу надію пролікуватися з метою народити дитину. Звичайно, в Україні значна кількість дітей потребує усиновлення. Але, зокрема, відсутність точних відомостей про генотип батьків, невпевненість щодо стану здоров'я дитини в найніжнішому віці та психологічна травма у зв'язку зі зміною оточуючого середовища породжують небезпідставні сумніви щодо цього.

Згідно з відомостями, наведеними у Розпорядженні Кабінету міністрів України від 27 квітня 2006 р. № 244-р «Про схвалення Концепції Державної програми «Репродуктивне здоров'я нації на 2006–2015 роки», на сьогодні 10–15 % українських сімей страждають від безплідності, що можна віднести до прямих репродуктивних втрат. Кількість безплідних подружніх пар досягає близько 1 мільйона. За науковими даними, майже у 80 % випадків причиною безплідності в жінок є штучне переривання вагітності, у 15–25 % — запалення статевих органів. В таких випадках безплідні пари користуються послугами сурогатних матерів.

Тема застосування допоміжних репродуктивних технологій, а особливо методу так званого сурогатного материнства, за останні декілька років набула в Україні чималої популярності

. Сурогатне материнство — це одна з репродуктивних технологій, за якою здорова жінка на основі угоди (договору) після штучного запліднення виношує та народжує дитину для іншої сім'ї. Зачаття відбувається в умовах спеціалізованого медичного закладу (без статевого акту), з метою чого можуть використовуватися яйцеклітини та сперма безплідної подружньої пари або донорів. Отже, сурогатне материнство можна розділити на дві категорії: гестаційне та гендерне.

При гестаційному типі сурогатна матір не має генетичного зв'язку з дитиною., тобто жінка виношує чужу дитину як контейнер. В тих випадках, якщо в сім”і дружина не здатна виносити дитину, - в лоно сурогатної матері підсаджують запліднені клітини дружини і чоловіка з певної сім”і. У випадку, коли обоє з подружжя безплідні, штучно запліднюються клітини донорів. Якщо один із подружжя безплідний – запліднюються клітини одного з подружжя, який здатен до репродуктивної функції, і клітини донора.

При гендерному сурогатному материнстві сурогатна матір не лише виношує маля, але є й донором ооцитів.

На території СНД перша дитина від сурогатної матері з'явилася в Харкові у 1991 році. З того часу сурогатне материнство інтенсивно розвивається в країнах СНД.

Досить часто сурогатними матерями стають жінки з найближчого оточення подружньої пари, але існують також «професійні» сурогатні матері, які з тих чи інших причин, переважно заради матеріального збагачення, погоджуються на цей відповідальний крок.

Питання сурогатного материнства підлягають обов'язковому регулюванню з боку держави. Не в кожній країні ця репродуктивна технологія дозволена законом, а у випадку дозволеності існують суттєві розбіжності в правовій основі.

Сурогатне материнство заборонено законом в Австрії, Норвегії, Швеції, Франції, Італії, Швейцарії, Німеччині.

Цитуємо закони:

1) «Верховний апеляційний суд (Cour de Cassation) постановив, що воно (читати: сурогатне материнство) суперечить законодавству про усиновлення й порушує закони про невідчужуваність людського тіла» (Франція);

2) «Злочином вважається будь-яка спроба здійснити штучне запліднення жінки, яка готова відмовитися від своєї дитини після її народження (сурогатної матері), або імплантувати їй людський ембріон» (Німеччина).

При цьому відповідальність несе лікар, а не сурогатна матір чи подружжя-замовники.

В інших державах (Греція, Нідерланди, Норвегія, Швейцарія, Іспанія) заборонене лише комерційне сурогатне материнство та не допускаються судові позови за такими угодами.

У 2006 році в Китаї розпочато пропаганду проти сурогатного материнства.

Законодавство США не має єдиної правової бази на всій території США з використання цього методу. Конституція надає державним Зборам штатів право самостійно приймати законодавчі акти в галузі охорони здоров'я. Кожний штат самостійно створює законодавчу базу, у тому числі і щодо питань сурогатного материнства

У Бельгії, Ірландії, Фінляндії сурогатне материнство ніяк не регламентується законом, але існує. В Австралії, Великобританії, Данії, Ірландії, Канаді дозволене лише некомерційне сурогатне материнство. На комерційній основі воно дозволене у більшості штатів Америки, ПАР, Російській Федерації (далі — РФ), Грузії та Україні.

Отже, Україна відноситься до числа небагатьох країн, де сурогатне материнство дозволено законом.

На жаль, законодавство України на сьогоднішній день не має єдиного затвердженого закону щодо репродуктивного здоров'я, який би відповідав вимогам часу..

Продовження життя в наступних поколіннях з використанням методу сурогатного материнства породжує низку не лише правових, але й морально-етичних та психологічних проблем. Кожне право, пов'язане з репродуктивним здоров'ям людини, має своїх противників та прихильників, лише незначна кількість людей залишаються осторонь.

Противники сурогатного материнства вважають, що воно перетворює дітей на товар, створюючи ситуацію, коли багаті люди можуть найняти жінок для виношування своїх нащадків, вони також стверджують, що материнство стає при цьому договірною роботою, тому прагнення збагатитися може превалювати над користю для сторін. Крім цього, деякі феміністки думають, що така практика буде сприяти експлуатації жінок, а деякі церковні групи вбачають у сурогатному материнстві дегуманізуючу, аморальну тенденцію, що посягає на святість шлюбу та сім'ї. Існує також занепокоєння, що деяких сурогатних матерів може психологічно травмувати необхідність віддати «свою» дитину.

Прихильники використання сурогатного материнства мають протилежну точку зору. Вони вказують на те, що іноді для бездітної сім'ї це єдиний спосіб отримати дитину. Вони розцінюють сурогатне материнство як гуманний акт любові та співпраці. Звичайно, цей акт пов'язаний з потенційною небезпекою для сурогатної матері, але вона може її оцінити і свідомо ризикувати. Прихильники сурогатного материнства не вважають його формою експлуатації жінок, вони стверджують, що жінка, яка добровільно вирішила стати сурогатною матір'ю, отримує за виконання цієї ролі достатню матеріальну компенсацію, а також моральне задоволення від користі, що вона приносить суспільству.

Недостатньо дослідженими є психологічні аспекти сурогатного материнства: психологія дитини, народженої сурогатною матір'ю, сурогатної матері, якій необхідно розлучитися з дитиною, що внутрішньоутробно в ній розвивалася, батьків, які не змогли реалізувати своє право на батьківство без ДРТ тощо. Не викликає сумнівів лише той факт, що сім'ї потрібна допомога кваліфікованого психолога, щоб уникнути непорозуміння та конфліктів, особливо якщо сурогатна матір — з близького оточення сім'ї, з ким дитина буде безпосередньо контактувати протягом життя.

У дитини може відбутися криза самосвідомості та надзвичайно сильна психологічна травма. Сурогатне материнство та донорство статевих клітин передбачає наявність у дитини не лише біологічних, але й генетичних батьків. З точки зору моралі, питання щодо особи справжніх батьків надзвичайно тяжке. Суб'єктивно людина сприймає себе як «відірвану від коріння». Наслідком можуть бути розлади психіки та поведінки, а також загострення вже наявних соматичних і психічних розладів. Отже, сурогатне материнство порушує традиційні уявлення про соціальну роль матері, батька та дитини; складним є юридичний аспект відношень біологічної і генетичної матері; нові технології ставлять під загрозу принцип відповідальності батьків за своїх дітей, значимість сім'ї в житті окремої людини і всього людського суспільства; комерційне сурогатне материнство несе загрозу виникнення складних моральних проблем у випадку народження дитини «на замовлення», «неякісної» (хворої або небажаної статі).

Отже, сурогатне материнство в Україні займає належне місце серед репродуктивних технологій у лікуванні безплідності, але породжує значну кількість юридичних та морально-етичних проблем, професійне та своєчасне вирішення яких безпосередньо пов'язане з його результативністю та подальшими перспективами застосування.