Поняття про антропогенні модифікації природних комплексів

Методологічне підґрунтя підходу до характеристики й оцінки антропогенного впливу на ландшафт становить постулат, що як би сильно не був змінений людиною ландшафт, у які й би мірі не був насичений результатами людської праці, він залишається частиною природи природною системою, і в ньому продовжують діяти природні закономірності.

Людина не в змозі відмінити об’єктивні закони функціонування і розвитку геосистем і нівелювати якісні відмінності між ландшафтами тундри і пустель, гір і рівнин, зандрових низовин та лесових височин.

Рілля в тайзі і в степу – це зовсім різні речі в ландшафтному відношенні.

У найбільш сильно перетвореному ландшафті залишаються інваріантні природні риси, обумовлені непідвладними людині зональними і азональними чинниками.

Нові техногенні об’єкти входять у ландшафт, стають його елементами, а сам ландшафт залишається природною системою. Техногенні форми рельєфу виконують ті ж функції, що і природні, штучні фітоценози функціонують як природні, штучні споруди підлягають вивітрюванню, водосховища заповнюються наносами, випаровують воду, заростають, покинуті канали мандрують тощо.

У результаті людської діяльності з’явилося багато модифікацій первинних геосистем. Вони є похідними від того чи іншого природного інваріанту. Кожен природний інваріант може бути представлений різними модифікаціями, що походять з одного кореня під впливом розорювання, випасу худоби, забудови, меліорації та інших впливів.

Усі модифікації мають різну стійкість. Змінені геосистеми, зазвичай, менш стійкі, ніж первинні, оскільки природний механізм саморегулювання в них порушений. Тому певні екстремальні відхилення параметрів зовнішнього середовища, котрі «гасять» в природних ландшафтах, можуть стати катастрофічними для антропогенної модифікації. Наприклад, одинична злива змиває верхній шар ґрунту, одноденний заморозок губить культурну рослинність, пилова буря за кілька днів зносить родючий шар ґрунту.

Зазвичай, антропогенно – техногенні новоутворення у ландшафті не здатні до самостійного функціонування та існують лише за постійної підтримки з боку людини. До найбільш нестійких утворень відносять посіви монокультури. Для їх підтримання слід боротися із мусонними зливами, паводками, природною тропічною рослинністю, підтримувати штучний водний режим і поповнювати втрати родючості ґрунтів.

Найбільш стійкі зміни в геосистемах відбуваються при перетворенні твердого фундаменту і повітряних мас. Адже вони грають роль основних входів, через які в ландшафт надходять речовини та енергія ззовні. Твердий фундамент до того ж характеризується необоротністю. Ці перетворення обмежені в основному локальними масштабами (фації, урочища).

На рівні ландшафту і регіональних геосистем більш високих рангів суттєвим перетворенням піддаються біота, ґрунт, водний режим. Їх перебудова звичайно викликає лише часткове й переважно оборотне порушення структури ландшафту. найбільш стійкі (необоротні) зміни в структурі ландшафту спостерігаються за таких умов:

1. Людське вторгнення дає поштовх процесам, до яких ландшафт уже підготовлений природними тенденціями розвитку. Стимулювання заболочування, деградації багаторічної мерзлоти, яроутворення, остепнення, опустелення. У природних умовах такі процеси стримуються стабілізуючим впливом рослинності, який людина знімає.

2. Екологічно еквівалентна заміна одних елементів ландшафту іншими. Наприклад, перебудова рослинного покриву і зооценозів, яка ґрунтується на стихійному, або спрямованому використанні екологічного потенціалу геосистем. Штучні лісонасадження є прикладом заміни природної рослинності.

До речі людина не створила нових компонентів ландшафту. Усі її техногенні новоутворення спів ставні лише з елементами – посіви й штучні насадження є елементами рослинного покриву; канали, водосховища – водного компоненту; кар’єри, відвали є елементами рельєфу.