Принципи військового управління

% централізація

% повна єдиноначальність

% військова дисципліна

СХЕМА ВІЙСЬКОВОГО УПРАВЛІННЯ

Акт військового управління - виданий в межах компетенції органу військового управління, в установленій формі документ, спрямований на регулювання відносин в сфері життя, побуту та діяльності і військових формувань.

Ознаки актів військового управління:

- законність

- авторитарність (одноосібне прийняття рішень)

- імперативність (обов'язковість для всіх на кого вони поширюються)

Особливості актів військового управління:

Акти військового управління діють в специфічній військовій сфері державного управління і поруч із загальними для всіх актів державного управління ознаками мають свої особливості, що проявляються:

- в їх змісті (управління відносинами у військовій сфері);

- в суб'єктах, які уповноважені видавати і зобов'язані виконувати акти військового управління (органи військового управління, військові посадові особи, військовослужбовці);

- в їх обов'язковій беззаперечності для військовослужбовців;

- в підвищеній відповідальності військовослужбовців, в порівнянні з аналогічною відповідальністю осіб, що знаходяться на цивільній державній службі, за невиконання чи порушення акти військового управління (наприклад кримінальна відповідальність за невиконання наказу), що характерно лише для військового законодавства.

Акти військового управління	зобов’язуючі
уповноважуючі

Види актів військового управління:

Наказ - обов'язкове для виконання усне або письмове повеління начальника підлеглим, що вимагає виконання певного завдання, дотримання тих чи інших правил або порядку, положення, що встановлюється.

Правом видання письмових наказів користуються: командири військових частин і з'єднань, начальники установ і навчальних учбових закладів, начальники гарнізонів і вище.

Директива – письмовий бойовий або службовий документ, що містить керівні вказівки щодо підготовки та ведення бойових дiй, постачання, навчання, штатної організації та з інших питань життя i діяльності військ (сил). В директиві викладають мету заходів, що проводяться, завдання, порядок i терміни їх виконання. Директиви можуть бути: оперативні, організаційно-мобілізаційні, з бойової i оперативної підготовки, з тилу та iн.

Статути військові – офіційні нормативно-правові документи, які регламентують поведінку i діяльність військовослужбовців, життя, побут, несення служби у Збройних Силах, підготовку особового складу підрозділів, частин та з'єднань, і визначають основи їх бойових дій. В них концентрується узагальнений бойовий досвід, досвід різних навчань, які проводяться в мирний час, досягнення вiйськово-теоретичної думки. Статути військові поділяються на бойові та загальновійськові.

До загальновійськових (затверджені законами України) статутів відносять: Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарний статут Збройних Сил України, Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, Стройовий статут Збройних Сил України.

Настанова - систематизований звід правил діяльності окремих органів військового управління чи правил користування бойовою зброєю, військовою технікою і їх застосування (наприклад, настанови по використанню видів зброї та інші).

Інструкція – відомчий документ, що регламентує яку-небудь сторону діяльності військ (сил) або містить докладні вказівки з питань використання i застосування засобів боротьби.

Положення – звід нормативних приписів, який визначає організаційні принципи будівництва, організаційну структуру, місце і роль органів (військ, служб), основні завдання і напрями діяльності, порядок підпорядкування і конкретні обов’язки.

Розпорядження – форма доведення начальником завдань до підлеглих із часткових питань – наказ, що стосується окремих військовослужбовців (виконавців), а не всієї вiйськової частини (підрозділу) або наказ, що віддає начальник штабу від імені командира.

В розпорядженні міститься формула: "Командир (начальник) наказав'".

Припис - письмове розпорядження, складене по певній формі, що стосується окремих військовослужбовців.

За юридичними властивостями акти військового управління діляться на	НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ
ІНДИВІДУАЛЬНІ

Нормативно-правовий – офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб’єктом нормотворення, у визначеній законодавством формі, та встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має не персоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

Нормативні, тобто такі, що містять правила загального характеру

Індивідуальні акти військового управління не містять правил загального характеру і призначені для регулювання конкретних питань, окремих випадків в житті військ.

Класифікація актів військового управління по органах, що видають акти, проводиться згідно з системою органів військового управління.

По правозобов'язаним суб'єктам акти військового управління поділяються на такі групи:

► акти, звернені до військових органів (військових посадових осіб)

► акти, звернені до окремих військовослужбовців чи до категорій особового складу

► акти звернені до військовозобов'язаних запасу і призовників

► акти, звернені до невійськових державних органів, громадських організацій і до цивільних осіб

За характером питань, які регулюють акти військового управління, можуть бути розділені на акти:

► управління бойовими діями військ

► управління бойовою підготовкою особового складу

► з організації служби військ

► з матеріально-технічного забезпечення військ

► з приводу проходження військової служби

Тема 7: Військовий обов'язок в Україні. Комплектування військових формувань України особовим складом.

Учбові питання: 1. Військовий обов’язок: мета та складові. 2. Військова служба, види та підготовка до військової служби. 3. Відстрочки та звільнення від призову на строкову військову службу. 4. Порядок комплектування.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, (ст. 1 Закону України „Про військовий обов'язок і військову службу" далі - Закону).

Мета військового обов'язку:

- підготовка громадян України до захисту Вітчизни;

- забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Порядок та форми виконання громадянами України військового обов'язку залежать від віку, статі, стану здоров'я, сімейного положення, професії, а також, в мирній чи воєнний час громадянин виконує такий обов'язок.

Громадяни України щодо військового обов'язку поділяються на такі категорії:	Допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць (15-17 років)
Призовники - особи, приписані до призовних дільниць (18-25 років)
Військовослужбовці - особи, які проходять військову службу (з 18 років)
Військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави (до 60 років)
Резервісти - військовозобов'язані, які у добровільному порядку проходять у військовому резерві ЗС України та інших військових формувань (до 65 років)

Військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни (ст. 2 Закону)

Джерелом комплектування Збройних Сил України - є громадяни, які при наявності встановлених Законом умов підлягають призову (або можуть бути прийняті) на військову службу. Основним джерелом комплектування є особи чоловічої статі з 18 до 25 років. Крім того на військову службу можуть бути прийняті жінки віком від 19 до 40 років.

Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом:

- призову громадян України на військову службу;

- прийняття громадян України на військову службу за контрактом (п.2 ст.4 Закону).

При оголошенні мобілізації у воєнний час комплектування ЗС України всіма категоріями військовослужбовців, як правило проводиться призовом з запасу на військову службу необхідної кількості військовозобов'язаних та резервістів.

Відбір призовного контингенту – це комплекс, заходів здійснюється для забезпечення ЗС України особовим складом необхідної чисельності, що відповідає встановленим законом вимогам стану здоров'я та соціальної підготовки. Відбір призовного контингенту починається з приписки громадян до призовних дільниць і продовжується до часу відправлення їх у війська.

Для проведення приписки громадян до призовних дільниць щороку розпорядженням Голови районної державної адміністрації створюються комісії з питань приписки.

Завдання приписки (щорічно протягом січня - березня):

· взяття на військовий облік громадян чоловічої статі;

· визначення наявних призовних ресурсів;

· визначення ступеня придатності до військової служби, вивчення особистих якостей.

Приписка проводиться районним (міським) військовими комісаріатами за місцем проживання.

Для проведення призову громадян на строкову військову службу Головою районної державної адміністрації (виконавчого органу міської ради) створюються призовні комісії.

В мирний час від призову на строкову службу звільняються громадяни (ст.18 Закону):

ü визнані за станом здоров'я непридатними до військової служби в мирний час;

ü які до дня відправки на строкову військову службу досягли 25-річного віку;

ü батько (мати), рідний брат чи сестра яких загинули чи померли або є інвалідами, якщо інвалідність настала під час проходження військової служби. Призовники, які мають право на звільнення від призову на цій підставі, можуть його не використовувати;

ü які пройшли військову службу в інших державах;

ü які засуджені за вчинення злочину до позбавлення волі, арешту чи виправних робіт у тому числі із звільненням від відбування покарання;

ü яким після закінчення вищих навчальних закладів присвоєно військові (спеціальні) звання офіцерського (начальницького) складу.

Призов громадян на строкову службу проводиться на підставі Указу Президента України.

Фінансове і матеріальне забезпечення заходів, пов'язаних з виконанням загального військового обов'язку і проходженням військової служби, проводиться за рахунок державного бюджету України.

Громадянам, які призвані на строкову військову службу, виплачується допомога у розмірі двох мінімальних заробітних плат за рахунок коштів Державного бюджету України.