Значним здобутком для України в період революції 1905-1907 рр. було скасування заборони на український друк. („Валуєвський” (1863 р.) та „Емський” (1876 р.) укази)

Починаючи з 1905 року в Наддніпрянській Україні одна за одною народжуються газети, місячники, аль­манахи. Багато з них велику увагу приділяли питанням культури, друкували літературні твори (особливо - щоденна «Рада», яку видавав Є. Чикаленко), Великої по­пулярності зажив сатиричний журнал «Шершень», у яко­му співробітничали видатні українські письменники. Лише рік - 1906 - виходив журнал «Нова громада», але встиг донести до читачів ряд творів Лесі Українки, М. Коцюбин­ського, Б. Грінченка, А. Тесленка, А. Кримського, В. Самійленка, М. Вороного, Л. Яновської, X. Алчевської, П. Капель-городського, М.. Чернявського, С. Черкасенка, С. Єфремова. У журналі «Рідний край», редагованому Дмитриєвим, О. Пчілкою (1905-1907, Полтава; 1908-1914, Київ; 1915- 1916, Гадяч), друкувалися П. Мирний, О. Олесь, Грицько Григоренко, Н. Кибальчич, Л. Лазаревський, Д. Яворський та ін. Тут 1912 р. з'явилася одна з перших публікацій П. Тичини.

Місячник «Сяйво» (1913-1914) багато уваги приділив різним галузям українського мистецтва. На сторінках «Ук­раїнської Хати», часопису, кваліфікованого в радянському літературознавстві минулих десятиліть як «декадентський» і «войовничо-націоналістичний», виступали О. Кобилянська, О. Олесь, М. Рильський, М. Чернявський, Галина Журба, П. Тичина, М. Семенко, Я. Мамонтов, X. Алчевська, Г. Хоткевич, А. Хомик, критики і публіцисти М. Євшан та М. Сріблянський, а також Б. Лепкий, О. Грицай, М. Могилянський. Журнал мав на меті «пробудження національної свідомості серед нашого суспільства і розвиток рідного пись­менства, культури і штуки». Він виразно підтримував мо-дерністичні течії в літературі й мистецтві.

Сумнівну репутацію мав у радянському літературознав­стві і урнал «Дзвін» (1913-1914), який обстоював політичну й організаційну самостійність ук­раїнського робітничого руху, що зумовило відомий грубий критичний випад В. Леніна. Крім В. Винниченка, Д. Донцова, Л. Юркевича, на його сторінках виступали також А. Луначарський, Д. Мануїльський, а з художніми твора­ми - Леся Українка, С. Васильченко, М. Вороний, С. Черкасенко.

Українська преса зазнавала цензурних утисків, тому переважна більшість видань проіснували недовго. Їх просто забороняли. Щоб легше було обходити цензурні ро­гатки, а також задля пропаганди української справи серед російської і європейської громадськості передова українська інтелігенція багато зусиль докладала для видання часописів у Росії та за кордоном. Так, 1906 р, українські депутати Думи видавали в Петербурзі тижневик «Украинский вестник»; редагував його М.Славинський, а серед співробітни­ків були М. Грушевський, Д. Багалій, Д. Овсянико-Куликовський, М. Туган-Барановський, Д. Дорошенко, М. Могилянський, С. Русова, О. Русов. У 1912—1917 рр. у Москві виходить місячник «Украинская жизньз» під редакцією О. Саліковського (непостійний редактор) та С. Петлюри, за участю багатьох визначних українських і російських полі­тиків, учених, письменників.

Українські видання німецькою мовою виходили у Відні й Будапешті, французькою - в Лозанні. Понад двадцять українських газет видавали в США, Канаді, Бразилії, Аргентині українські емігрантські гро­мади. Всього в 1912 р., за підрахунками катеринославського часопису «Дніпрові хвилі», у світі функціонувало понад 80 українських газет і журналів (проти 13 у 1892 р.), зокрема у Галичині - понад 50, в Східній Україні - 12. Напередодні 'першої світової війни кількість їх зросла.

Як уже зазначалося, українська література і преса зазнавали значних цензурних утисків, переживали великі клопоти матеріально-фінансового характеру. Однак, незважаючи на це, вимальовується картина великого піднесення національно-культурного життя. Наголосити на цьому слід, оскільки впродовж багатьох десятиліть нам нав’язувалося спрощене уявлення, нібито розквіт укр. культури почався тільки після встановлення радянської влади на Україні. Насправді ж він розпочався на хвилі укр. національного піднесення ХІХ – поч. ХХ ст., особливо під час революції 1905 – 1907 рр.