Масштаб. Хто першим увів поняття масштабу?

Хто першим увів поняття масштабу?

Не можна змалювати на карті гори, річки, міста і всі інші об'єкти у натуральну величину. Тому їх завжди малювали або викреслювали в зменшених розмірах, але на початку це зменшення було довільним. Тобто, дивлячись на карту, не можна було зрозуміти, якої саме висоти гора, яка дійсно ширина річки. Мова карти повинна була стати точнішою, для цього необхідно було будувати карти так, щоб довжині кожної лінії відповідала б конкретна відстань на землі.

Співвідношення довжини на карті до довжини на землі називається масштабом. Першим навчив карту "говорити" мовою масштабу Анаксімандр — грецький учений VII — VI ст. до н.е. Ним була створена карта з використанням масштабу, в центрі якої була розміщена Греція. Її оточували відомі на той час частини Європи і Азії. Карта мала форму круга, по краях якої розташовувався океан.

За допомогою масштабу легко прочитати по карті, скільки сантиметрів на місцевості міститься в одному сантиметрі карти.

Масштаб — це відношення, що показує ступінь зменшення довжини лінії на плані, карті чи глобусі порівняно з реальною відстанню на місцевості. Масштаби карт бувають числові, іменовані та лінійні.

Числовий масштаб виражається дробом, де в чисельнику одиниця, а в знаменнику число, яке показує, у скільки разів зменшене зображення тієї чи іншої частини земної поверхні. Чим більший знаменник, тим меншим є масштаб, дрібнішим зображення об'єктів на карті.

Іменований масштаб відрізняється тим, що' біля кожного числа записана назва одиниці вимірювання. Наприклад, в 1 см — 2 км. Цей масштаб також вказують на всіх картах.

Для безпосереднього визначення відстаней на картах великого масштабу і планах при наявності циркуля-вимірювача зручно користуватися лінійним масштабом. Це графік, що поміщається внизу карти у вигляді лінійки, розділеної на сантиметри. Праворуч від нуля біля кожної поділки лінійки (наприклад, сантиметрової) підписана реальна відстань на місцевості. Ліворуч від нуля лінійку розбивають на менші поділки (міліметрові), для отримання більш точних результатів..

Вимірявши лінійкою чи циркулем відстань на карті, її переносять на лінійний масштаб і отримують шукану відстань без додаткових розрахунків. Із цією метою також, маючи результати вимірювання на карті у сантиметрах, можна перемножити результат на іменований масштаб.

Абсолютна та відносна висоти точок місцевості

Висоту земної поверхні вимірюють зазвичай від рівня Світового океану, який приймають за позначку 0. Висота, виміряна від рівня Світового океану, називається абсолютною. Абсолютна висота дає змогу порівнювати за висотою різні, навіть дуже віддалені між собою, точки земної кулі. Відносна висота — перевищення однієї точки місцевості над іншою, наприклад вершини гори над підніжжям, заплави над руслом.

Для визначення висоти гір чи глибин водойм на карті слід знати, що для зображення рельєфу — нерівностей земної поверхні застосовують горизонталі (ізогіпси) — умовні лінії, що з'єднують точки з однаковою абсолютною висотою. Цифрові значення горизонталей даються через визначені проміжки. Різниця висот двох сусідніх горизонталей називається висотою перетину рельєфу. Знаючи цю величину, за кількістю горизонталей можна обчислити як абсолютну, так і відносну висоту місцевості.

На дрібномасштабних фізичних картах та глобусах рельєф позначають горизонталями у поєднанні зі спеціальним розфарбуванням місцевості залежно від її абсолютної висоти. Якщо абсолютні висоти становлять понад 200 м, то цю місцевість на карті зафарбовують коричневим кольором різної інтенсивності, залежно від прийнятої шкали висот. Якщо абсолютна висота від 0 до 200 м і нижча від 0 м, то зафарбування виконується зеленим кольором різної інтенсивності. Абсолютну висоту окремих точок позначають цифрами.

За цим принципом побудовано й шкалу глибин океанів, морів, озер. Умовні лінії, які з'єднують точки з однаковими глибинами, називаються ізобатами. Глибини на картах показують блакитним кольором різної інтенсивності, а окремих точок — цифрами. Шкала висот і глибин зображається внизу карти у вигляді графіка.

Карти в житті та господарській діяльності людини

Географічна карта є незамінною при розв'язанні господарських завдань, які пов'язані з вивченням, охороною, освоєнням і перетворенням територій. Розвідування корисних копалин, облік і оцінка сільськогосподарських земель, вод, лісів, проведення меліоративних робіт, проектування шляхів, каналів та інших промислових та природоохоронних об'єктів неможливі без карт і планів місцевості. Топографічні карти мають винятково велике і різнобічне застосування у військовій справі, а також у пішохідному туризмі, спортивному орієнтуванні.

Нині карти й атласи видаються не тільки на папері, а й на електронних носіях інформації (компакт-дисках). Такі атласи, окрім власне карт, часто містять велику кількість додаткової інформації — тексти, схеми, таблиці, графіки, діаграми, фотографії, а також аудіо- та відеоматеріали (мелодії гімнів країн і народні пісні окремих регіонів, відеоряди цікавих місць тощо). Уже створено електронні атласи України, що охоплюють десятки карт різного змісту.
Сучасні комп'ютерні технології, які дають змогу поєднувати електронні карти, схеми, аерокосмічні зображення земної поверхні з різноманітною інформацією в таблицях, називаються геоінформаційною системою (ГІС). Вона дає можливість використовувати, аналізувати, зберігати, редагувати відтворені географічні дані. ГІС широко використовується для дослідження різноманітних проблем природокористування.

Що таке комп'ютерна карта?

У 70-х рр. XX століття почали розвиватися комп'ютерні роботи з картами і іншою інформацією про земну поверхню, звані геоінформаційними технологіями — ГІС.

Що ж повинна уміти робити ГІС? По-перше, ГІС — це географічна база даних, тобто це список об'єктів, де про кожен об'єкт зберігається все, що про нього відомо, і звичайно, відомості про його географічне положення. Ось така база даних з картами і називається географічною. Карти в географічній базі даних відрізняються від усіх інших зображень земної поверхні тим, що мають "географічну прив'язку". Кожна крапка на них має географічні координати. Тому, завдяки єдиним географічним координатам, можна взнати розташування ділянок відносно одна одної. Окремі карти різних фрагментів земної поверхні, виконані в різних масштабах, зв'язуються в єдину інформаційну систему.

Крім того, карти в базі даних розташовуються "горизонтально" відносно одна одної, як ділянки земної поверхні, і на одну і ту ж територію можна зробити багато карт. Тобто можна зробити, наприклад, декілька карт одного заповідника: карту грунтів, рослинності, рельєфу, тваринного світу.

Можливості в ГІС великі. Це, перш за все, швидкий пошук необхідних відомостей. Визначивши курсором те місце на карті, яке нас цікавить, на екрані ми одержуємо відповідь на запит: яка держава тут знаходиться, її розміри, чисельність населення та інші загальні відомості. Може бути і зворотний запит, тобто ви повідомите інформацію про країну і запитаєте, яка це може бути країна.

Наступна можливість ГІС — це можливість звільнити картографа від рутинної роботи по зображенню всіх символів на карті, можливість випускати якісні карти і робити швидкий роздрук їх на принтері.

Геоінформаційні технології включають і роботу із зображеннями реальної земної поверхні — аерофотозйомками і космічними знімками. На знімках вони прибирають спотворення, визначають географічні координати, розпізнають об'єкти.

Найважливіша здатність ГІС — моделювання явищ на земній поверхні. Це — "думаючі" карти. Використовуючи дані для розрахунків з бази даних і програму, складену програмістом, ГІС малює нову карту, відповідаючи, наприклад, на запитання: "Яким буде озеро Байкал через 100 років?"

Таким чином, ГІС на сьогодні — робочий інструмент для картографічних організацій, що дозволяє швидко і якісно випускати карти; це інструмент і для спеціалістів, що працюють з інформацією, яку одержують із супутників Землі.

Запитання і завдання

1. Визначте географічні координати Мурманська, Ташкента, Каїра, Нью-Йорка, Мельбурна, Буенос-Айреса, Джакарти. Визначте геогра­фічні координати крайніх точок України.

2. Знайдіть міста за такими координатами:

а) 60° пн. ш. і 30^е с. д.;

б) 36° пн. ш. і 140° с. д.

3. Ведіть спостереження за місцями сходу і заходу Сонця протягом року.

4. Протягом року, раз на місяць, вимірюйте довжину тіні від гномона опівдні.

5. Чим відрізняється план від малюнка і карти.

6. Перерахуйте переваги глобуса у порівнянні з картою.

7. У якому місці на Землі можна побудувати дім, де всі вікна дивляться на південь?

Теми рефератів, доповідей

1. Способи орієнтування на місцевості за приладами, небесними тілами.

2. Розвиток картографічної науки.

3. Компас і його історія.

4. Орієнтування на місцевості за місцевими ознаками.

5.Історія географічної карти.

6. Цікава топографія.

7.Історія глобуса.