Політичне життя суспільства

Для характеристики політики як складного соціального явища дослідники використовують поняття „політичної сфери”. Воно зосереджує в собі всі явища політичного характеру. Це політичний простір, в якому протікають всі політичні процеси. Структура політичної сфери аналізує такі питання як політична свідомість, норми, політичні організації, політична діяльність та відносини. Якщо ми досліджуємо політику як засіб зміни світу, то використовуємо поняття „політична культура”. Коли нас цікавить специфіка політичної сфери, ми звертаємося до поняття „політична система”. Для аналізу політичної діяльності і відносин ми використовуємо поняття „політичне життя”.

Політичне життя суспільства криє в собі найрізноманітніші політичні процеси, явища й відносини, що існують в суспільстві (державі) або між суспільствами. Це знаходить свій прояв у різноманітних формах політичного співробітництва, в діяльності партій, рухів і громадянських організацій, в їхньому суперництві за вплив на народні маси тощо. В рамках політичного життя розробляються правила та норми розвитку суспільства та контроль за соціальними процесами, здійснюється керівництво, відбувається політична діяльність, складаються, розглядаються та регулюються політичні відносини. Останні представляють собою стійкі політичні зв’язки та взаємодії, які складаються в зв’язку з діяльністю політичної влади. Це відносини політичних діячів, керівників та народу, еліти та електорату (виборців), лідерів та груп підтримки. Тобто можна сказати, що політичні відносини виникають між суб’єктами (творцями, учасниками) політики, тими хто її творить й приймає участь, формує відносини.

В якості суб’єктів політики виступають:

- народ або суспільство загалом. Для даного суб’єкта політики діяльність не є професійною, але участь у політиці – умова його існування;

- представники певних частин суспільства, що займаються політичною діяльністю тимчасово (депутати);

- окремі люди, для яких політична діяльність є професійною. Це зазвичай керівники та діячі партій, професійних спілок, інших громадських організацій, праця в яких стала для них професією;

- працівники владної верхівки, які дістали політичну владу як спадщину і тому змушені займатися політичною діяльністю професійно;

- представники всіх адміністративно-виконавчих органів державної влади.

Серед суб’єктів політики значне місце належить таким великим спільностям, як нація. Відповідно виділяють таку форму національної політики як етнополітика.

Роль націй, етнічних утворень у процесі суспільного розвитку, вирішенні політичних проблем визначається змістом національної політики, яка залежить від типу й характеру політичної влади, від форми політичного панування.

Орієнтуючись на роль суб’єктів політики, її масштаби та спрямованість виділяють:

- Внутрішню політику (комплекс заходів спрямованих на забезпечення стабільності відносин в рамках країни. Наприклад, політика соціального забезпечення громадян України);

- Зовнішню політику (направлена на встановлення зв’язків між двома країнами, або в ситуації, коли ряд країн, утворивши спільну, проводять будь-яку єдину політику з певного питання. Наприклад, учасники військово-політичної організації НАТО).

- Міжнародну політику (проявляє себе, коли багато країн співдіють з приводу вирішення глобальних проблем, питання розроблення, охорони навколишнього середовища чи врегулювання конфліктів).

Звичайно, що масштабність та спрямованість політики зумовлює необхідність застосування більшої чисельності її учасників, тобто суб’єктів політики, розширює межі їх політичних відносин та діяльності.

Отже, суб’єктами політики, політичних відносин виступають всі, хто прямо чи опосередковано бере участь в політичній діяльності. В загальному розумінні політична діяльність – це сукупність дій окремих осіб, соціальних груп, спрямованих на завоювання чи утримання в своїх руках політичної влади, тобто на задоволення своїх політичних інтересів. До останньої відноситься участь у виборах органів влади, здійснення законодавчих, управлінських функцій, керівництва, організації партійної роботи. Головною метою політичної діяльності є втілення політичних інтересів громадян, тому її не можна зводити лише до розв’язання соціальних протиріч. Людське суспільство дуже ускладнилося. На різній основі в ньому виникають нові соціальні утворення. І всі вони мають свої інтереси. А там де є політичний інтерес, виникає політична діяльність. Різноманітність політичних інтересів, що відображають потреби різних соціальних груп та об’єднань, зумовлює багатогранність політичної діяльності. Зазначимо, що остання впливає на всі політичні, економічні й соціальні відносини, тому що спрямована на організацію суспільно-політичного життя і на процеси політичного розвитку держави.

Характер політичних відносин визначає на що орієнтується державна влада: чи то на співробітництво з народом (демократичне суспільство) чи на боротьбу за політичне керівництво (пригадайте з історії хоча б Жовтневу революцію 1917 року, після якої політичні відносини в країні набули конфліктного характеру).

Зазначимо, що в суспільстві знайдуться сили, які не сприймають наявні владні структури. Тобто будь-яка влада не завжди і не всім подобається. Тут відбувається постійне протистояння. Тому всі, хто приходить до влади, прагнуть розбудувати владні структури на свій лад. Тому рано чи пізно між цими силами виникають відносини конфлікту: одні намагаються відстояти вже сформовану структуру, а інші – змінити, розбудувати політичну систему.

Тема 3. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ.

План:

1. Поняття соціалізація.

2. Етапи соціалізації.

3. Гендерна соціалізація особистості.

4. Розвиток сім’ї як соціального інституту.

5. Шлюб – основа сімейних відносин.

6. Функції сім’ї.

1. Поняття соціалізація.

Процес, коли людина пізнає соціальну організацію суспільства, соціальних відносин, засвоєння соціальних ролей, традиційно називають процесом соціалізації.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ - процес і результат засвоєння й активного відтворення індивідом соціального досвіду (знань, цінностей, соціальної компетентності), що дає йому змогу інтегруватися в суспільство і поводитися там адаптивно.

Соціалізація може відбуватися і в умовах стихійного впливу на особистість різних обставин життя в суспільстві, і в умовах виховання (цілеспрямованого формування особистості). Поняття «соціалізація» було введено у психологію в 40-50-х pp. у працях Дж. Долларда і П. Міллера. Сьогодні процеси соціалізації досліджує вікова та соціальна психологія, а також етнопсихологія. Їх можна охарактеризувати як поступове розширення сфери соціальної взаємодії індивіда, як процес розвитку саморегуляції і становлення самосвідомості, засвоєння та реалізації соціальних ролей. Соціалізація допускає активну участь самої людини в освоєнні культурних норм, засвоєнні навичок і вмінь, необхідних для успішної соціальної адаптації.

Одним з основних механізмів соціалізації є культурна трансмісія, або передавання соціальних і культурних цінностей, норм, способів поведінки молодому поколінню.

Виокремлюють 3 види культурної трансмісії:

· вертикальну (від батьків до дітей);

· горизонтальну (у спілкуванні з однолітками);

· непряму (через спеціалізовані інститути й контакти з іншими людьми в умовах суспільно значущої спільної діяльності).

У різних наукових школах поняття «соціалізації» інтерпретують по-різному: у необіхевіоризмі його трактують як соціальне вчення, у школі символічного інтеракціонізму - як результат соціальної взаємодії, у гуманістичній психології - як результат само актуалізації «Я-концепції» тощо.

Для успішної адаптації до предметного і соціального середовища дитині необхідно створити суб´єктивну концепцію світу й одночасно помістити в ньому себе як активного суб´єкта. Дитина ставить такі завдання: впорядкувати навколишній світ, виокремити в ньому фізичні й соціальні (наділені психікою) об´єкти, встановити закономірності взаємодії зі світом предметним і соціальним. Паралельно в неї формується «Я-концепція» (Я - екологічне (фізичне) і Я - інтерперсональне через встановлення еквівалентності Я - інший).

У дослідженнях соціальної поведінки дитини широко застосовують методи спостереження в ситуаціях різного ступеня структурованості. Особливо популярна «Незнайома ситуація» М. Ейнсворт. Процедура цього тесту складається з 8 епізодів. Загальна тривалість - 20 хв.

Поведінку дитини в цій ситуації і щодо матері, і щодо чужої людини оцінюють за 7-бальною шкалою (досліджують пошук контакту, встановлення контакту, опір, уникнення). Іноді оцінюють також пошукову поведінку під час розлуки з матір´ю і дистанцію взаємодії. У результаті численних досліджень виокремлено кілька груп дітей, які відрізняються за реакцією на незнайомі обставини, незнайому людину, розлуку з матір´ю і на її появу.

Виокремлюють такі типи соціалізації особистості:

· НАДІЙНИЙ ТИП - найбільш поширений і конструктивний, дитина спокійно реагує на зустріч з незнайомими людьми, неспокійна під час розлуки з матір´ю, радіє її поверненню.

· НЕНАДІЙНИЙ ТИП - властиве уникання, такі діти ігнорують матір і незнайомих людей.

· АМБІВАЛЕНТНИЙ ТИП - у незнайомих обставинах такі діти тривожні і прагнуть перебувати біля матері, бурхливо реагують на розлуку з нею.

· ДЕСТРУКТИВНИЙ ТИП - діти не демонструють чіткого патерну поведінки в тестовій ситуації, можуть бути розгальмовані чи в ступорному стані, або виявляти стереотипні форми поведінки.

2. Етапи соціалізації.

Живі організми складають природну ієрархію. Усе їхнє різноманіття можна розташувати на сходах видів від найпростіших до самих складних. Чим складніший організм, тим довше доводиться йому пристосовуватися до навколишнього середовища. Комахи народжуються вже дорослими, тобто готових нормально функціонувати у своїй екологічній ніші.

Вищим організмам доводиться сутужніше. Природа подбала про те, щоб виділити спеціальний період часу, у плині якого немовля навчається і пристосовується до дорослого світу. Цей період називається дитинством. У птахів воно триває один сезон, у тигрів, слонів і мавп - кілька років. Чим вище стоїть тварина на сходах видів, тим триваліший період адаптації.

Самим затягнутим є період підготовки до дорослого життя в людини. Раніше вважалося, що він обмежується дитинством, сьогодні в нього включають період юності і молодості. Третина свого життя людина навчається жити в самому складному з існуючих світів - у світі суспільних відносин. Такої екологічної ніші немає у жодного з видів. Останнім часом фахівці прийшли до думки, що людина навчається і переучується усе своє життя. Такі вимоги сучасного суспільства. Цей процес одержав назву соціалізації.