D. Все перераховане

E. Нічого з перерахованого.

10. Вітамін Е не впливає на:

A. Регуляцію перекисного окислення ліпідів.

B. Регуляцію репродуктивної функції.

C. Стабілізацію мембран.

D. Фосфорно-кальцієвий обмін.

5. Задачі для самоконтролю:

Задача 1

Хворий 60 років страждає на ІХС, переніс інфаркт міокарда, рівень загального ХС-6,8 ммоль/л, ЛПНЩ-4,5, АТ-130/80, палить, окружність талії 110 см, фізична активність - прогулянка один раз на тиждень протягом години, харчування – жирна та смажена їжа, білий хліб, овочі, фрукти.

1. Провести стратифікацію кардіоваскулярного ризику.

2. Дати рекомендації щодо зміни способу життя.

3. Призначити медикаментозне лікування.

4. Цільовий рівень холестерину.

Задача 2

Чоловік 45 років. Палить 1 пачку сигарет на добу, зріст175 см, вага 95 кг, окружність талії 105 см, протягом 3 років підвищений АТ до 160/100, ліки приймає періодично, ЗХС – 5,8 ммоль/л, харчування – жирне м’ясо, сало, картопля, овочі, у батька – гіпертонічна хворобаз молодих років.

1. Проведіть стратифікацію ризику за шкалоюSCORE.

2. Проведіть стратифікацію ризику додаткового по АГ.

3. Визначить ІМТ.

4. Призначте рекомендації по зміні способу життя.

5. Медикаментозне лікування.

6. Цільовий рівень холестерину.

Задача 3

Жінка 45 років, палить, має АТ – 140/80, батько помер від інсульту у 48 років, цукор крові - 4,5 ммоль/л, вага 75 кг, ЗХС – 5,5 ммоль/л, зріст – 165 см.

1. Визначить ІМТ

2. Проведіть стратифікацію ризику за шкалою SCORE.

3. Проведіть стратифікацію ризику додаткового за АГ.

4. Призначте рекомендації щодо зміни способу життя.

5. Медикаментозне лікування.

Задача 4

Чоловік 40 років проходив профілактичний огляд, було виявлено: АТ – 130/80, маса тіла 102 кг при зрості 175 см, глюкоза крові - 6,0 ммоль/л, ЗХс - 7,0 ммоль/л, ЛПНЩ - 5,3 ммоль/л, не палить.

1. Визначте фактори ризику.

2. Оцініть загальний ризик.

3. Визначте відносний ризик.

4. Призначте рекомендації щодо зміни способу життя.

5. Цільові показники ліпідів.

Задача 5

Хвора 45 років страждає на цукровий діабет 2 типу, приймає цукорзнижуючі препарати, рівень цукру – 7,0, АТ – 130/75, вага – 76 кг при зрості 165 см, ЗХС - 5,5 ммоль/л, ХСЛНЩ - 4,0ммоль/л, не палить.

1. Оцініть загальний ризик.

2. Призначте рекомендації щодо зміни способу життя.

3. Цільові показники ліпідів.

Задача 6

Хворий 38 років без ознак ІХС та АГ, але палить, має зайву вагу, у харчуванні занадто тваринних жирів, в анамнезі у батька інфаркт міокарда у 40 років, при проведенні обстеження виявлено: рівень глюкози - 5,8 ммоль/л, ЗХС – 5,2 ммоль/л, ЛПНЩ - 3,5 ммоль/л.

1. Проведіть стратифікацію загального ризику.

2. Проведіть стратифікацію відносного ризику.

3. Проведіть стратифікацію індивідуального ризику.

4. Призначте рекомендації щодо зміни способу життя.

5. Цільові показники ліпідів.

ТЕМА 4

Організація позалікарняної допомоги при найпоширеніших захворюваннях терапевтичного профілю. Організація роботи денних та домашніх стаціонарів. Загальні питання медико-соціальної експертизи.

Кількість навчальних годин: 6 годин

I. Актуальність теми. Сучасні несприятливі соціально-економічні й екологічні умови в Україні значно загострили проблему профілактики захворювань, збереження і зміц­нення здоров'я населення, посилили вимоги до якості та ефективності ме­дичного обслуговування. Вирішення нагальних проблем вітчизняної охорони здоров'я нерозривно пов'язано з переорієнтацією галузі на пріоритетний роз­виток первинної медико-санітарної допомоги, перехід до сімейної медицини, широке запровадження стаціонарозамінних форм медичного обслуговування.

Одним із реальних механізмів раціоналізації медичної допомоги, підвищення її доступності та якості є розвиток різнопрофільних денних стаціонарів, медико-соціальну та економічну ефективність яких доведено вітчизняною та іноземною практикою. Актуальність подальшого розвитку денних стаціонарів в Україні під­креслено в «Концепції розвитку охорони здоров'я населення України» (2000), Міжгалузевій комплексній програмі «Здоров'я нації» на 2002—2011 р. та інших державних і галузевих документах.

Широке запровадження їх у роботу закладів, які функціонують на засадах сімейної медицини, дозволяє забезпечити амбулаторне надання прикріпле­ному населенню кваліфікованої медичної допомоги, наближеної за рівнем та якістю до стаціонарної, що сприятиме скороченню ресурсних витрат галузі за рахунок зміщення акцентів у медичному обслуговуванні на рівень ПМСД та зменшення навантаження на дороговартісний лікарняний сектор.

II. Навчальна мета заняття: оволодіти основними принципами організації позалікарняної терапевтичної допомоги при найпоширеніших захворюваннях терапевтичного профілю, вивчити організацію роботи денних та домашніх стаціонарів, загальні питання медико-соціальної експертизи.

III. Основні учбові цілі:

В результаті вивчення теми студент повинен теоретично знати:

– показання та протипоказання для направлення хворого в денний стаціонар;

– організація лікувально-діагностичного процесу в денних стаціонарах;

– основні завдання і загальні показання до лікування в домашніх стаціонарах;

– види непрацездатності;

– клінічний та трудовий прогноз;

практично вміти:

– проводити збір анамнезу, об'єктивне обстеження пацієнта, визначати фактори ризику розвитку найбільш поширених захворювань внутрішніх органів;

– вирізняти симптоми та синдроми при найпоширеніших захворюваннях внутрішніх органів;

– вміти докладно доповідати історію ведення амбулаторного хворого на заняттях в групі, клінічних розборах, практичних конференціях;

– проводити диференційну діагностику, призначати лікування, здійснювати медичну та трудову експертизу;

– складати програми ведення амбулаторних хворих терапевтичного профілю з урахуванням трьохетапності надання медичної допомоги;

– під керівництвом викладача організовувати стаціонар на дому пацієнту згідно вимог ПМСД;

– призначати лікування в денних і домашніх стаціонарах;

– визначати тактику в процесі експертизи втрати працездатності (тимчасової та стійкої), заповнювати відповідні документи;

IV. План та організаційна структура заняття – див. додаток 1.

V. Граф логічної структури заняття -див. додаток 2.

VІ.Матеріали для самопідготовки

1. Питання, що підлягають самостійному вивченню.

– Взаємодія сімейного лікаря з вторинним і третинним рівнями надання медичної допомоги. Показання та протипоказання для ведення хворих в амбулаторних умовах (перший рівень).

– Організація лікувально-діагностичного процесу в денних стаціонарах, наступність та послідовність лікувально-діагностичного процесу з іншими підрозділами та лікувальними закладами. Медична та соціально-економічна ефективність денних стаціонарів.

– Основні завдання і загальні показання до лікування в домашніх стаціонарах. Протипоказання до лікування вдома. Режим поведінки хворих і комплекс лікувальних заходів у домашніх стаціонарах.

– Проведення медико-соціальної експертизи непрацездатності в амбулаторних умовах.

– Застосування розробленої програми ведення проблем сім'ї, враховуючи наявні фактори ризику, оцінки психологічного стану і здоров'я сім'ї, профілактика, ранню діагностика, лікування та реабілітація при виявленні функціональної та органічної патології терапевтичного профілю.

2. Зміст теми заняття.

Денні і домашні стаціонари - структурні підрозділи, які створюються з метою забезпечення хворих гострими та хронічними хворобами в фазі загострення, жінок з патологією вагітності, хворих в післяопераційному періоді та інших категорій дорослого і дитячого населення своєчасною кваліфікованою і ефективною лікувально-діагностичною, профілактичною і реабілітаційною медичною допомогою в позалікарняних умовах на рівні, максимально наближеному до умов стаціонару.

Відповідно до цієї мети на денні і домашні стаціонари покладаються такі функціональні завдання:

- здійснення своєчасного і повноцінного обстеження пацієнтів;

- надання комплексної кваліфікованої медичної допомоги, наближеної за обсягом і якістю до стаціонарної, пацієнтам з гострими та хронічними захворюваннями, невідкладними станами тощо, при відсутності медичних показань для стаціонарного лікування та цілодобового медичного нагляду чи відмови хворих від госпіталізації;

- оздоровлення осіб, що часто і тривало хворіють, диспансерних хворих;

- проведення експертизи тимчасової непрацездатності зниження рівня захворюваності з тимчасовою втратою працездатності;

- здійснення заходів вторинної профілактики;

- санітарно-гігієнічне виховання населення, пропаганда та сприяння формуванню здорового способу життя.

На лікування в умовах денних і домашніх стаціонарів можуть направлятись такі категорії хворих:

- хворі з гострими хворобами середньої тяжкості та хронічними хворобами в фазі загострення середньої тяжкості з неускладненим перебігом, які не потребують цілодобового медичного нагляду та інтенсивного лікування в умовах лікарні;

- хворі гострими хворобами в фазі реконвалесценції та хронічними хворобами в фазі затухаючого загострення або неповної ремісії, жінки з патологією вагітності, післяопераційні хворі та інші категорії хворих після виписки з лікарні, які потребують доліковування, медичної, соціальної та побутової реабілітації в амбулаторних або домашніх умовах;

- часто і тривало хворіючі пацієнти, яким показано оздоровлення і превентивне лікування в умовах денного чи домашнього стаціонару;

Обов'язковими умовами для направлення хворих на стаціонарозамінне лікування є:

- відсутність потреби в цілодобовому медичному нагляді за станом здоров'я хворих і здійснення інтенсивного лікування в умовах лікарні;

- середньотяжкий стан пацієнтів та неускладнений перебіг хвороби;

- наявність членів сімей та родичів хворих, здатних забезпечити належний лікувально-охоронний режим та догляд за пацієнтами в домашніх умовах;

- можливість організації повноцінного обстеження та комплексного кваліфікованого лікування хворих в умовах денних і домашніх стаціонарів;

- згода хворого на проведення стацінарозамінного лікування.

Загальними протипоказаннями для лікування хворих в денних і домашніх стаціонарах слід вважати:

- тяжкий стан пацієнтів;

- ускладнений перебіг хвороби;

- необхідність постійного медичного нагляду за станом пацієнтів;

- необхідність здійснення інтенсивного медикаментозного лікування з частим внутрішньовенним введенням медикаментів;

- необхідність здійснення оперативних втручань;

- неможливість здійснення повноцінної діагностики захворювань в умовах денних і домашніх стаціонарів;

- можливість розвитку ускладнень у хворих в разі лікування в денних і домашніх стаціонарах;

- незадовільні житлові та матеріальні умови для організації домашнього стаціонару:

- неможливість забезпечення належного нагляду за хворими в процесі лікування вдома та дотримання необхідного лікувально-охоронного режиму.

На кожного пацієнта денного і домашнього стаціонару заповнюється вкладний лист до «Медичної карти амбулаторного хворого» (облікова форма № 025/о) або «Історії розвитку дитини» (форма № 112/о), «Індивідуальної карти вагітної» (форма № 11 l/o).

Облік пацієнтів здійснюється в «Книзі обліку хворих денного/домашнього стаціонару». Оформляються також «Карта хворого денного стаціонару поліклініки, стаціонару вдома» (форма. N ООЗ-2/о), «Процедурний лист» (форма -№ 116/о) (Додаток 23).

ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДЕННИЙ СТАЦІОНАР

(згідно з наказом МОЗ України від 23.02.2001 р. № 72)

1. Денний стаціонар організується для надання кваліфікованої медичної допомоги хворим шляхом їх госпіталізації на денний час за відсутності показів до постійного лікарського нагляду.

2. Основні завдання денного стаціонару:

2.1 Проведення заходів щодо діагностики та лікування хворих при гострих захворюваннях або загостренні хронічних хвороб, за умови відсутності показів до цілодобового лікарського нагляду.

2.2 Надання кваліфікованої медичної допомоги хворим при невідкладних станах в умовах амбулаторно-поліклінічного закладу та за наявності показань - забезпечення їх госпіталізації до лікарняного закладу.

2.3 Доліковування хворих та проведення їх реабілітації в стадії затухаючого загострення захворювання, неповної ремісії, в післяопераційному періоді тощо, після виписки з лікувально-профілактичного закладу.

2.4 Забезпечення наступності з іншими лікувальними відділеннями амбулаторно-поліклінічного закладу та стаціонарними відділенням лікарняних закладів щодо надання медичної допомоги хворим.

2.5 Проведення профілактичних та лікувально-оздоровчих заходів хворим, які перебувають на диспансерному обліку.

3. Денний стаціонар організується в самостійних амбулаторно-поліклінічних закладах та при поліклінічних відділеннях лікувально-профілактичних закладів.

4. Керівництво денним стаціонаром здійснює завідувач відділенням денного стаціонару або завідувач лікувальним відділенням, в складі якого організовано денний стаціонар, в дільничній лікарні або амбулаторії- головний лікар лікувально-профілактичного закладу.

5. Потужність денного стаціонару визначається керівником лікувально-профілактичного закладу за узгодженням з територіальним органом управління охороною здоров'я.

6. Чисельність штатних посад медичного персоналу денного стаціонару встановлюється з розрахунку: 1 посада лікаря на ЗО ліжок соматичного профілю, 1 посада лікаря на 20 ліжок хірургічного профілю, 1 посада - на 15 ліжок для неврологічних хворих, 1 посада - на 20 ліжок длякардіологічних хворих. Посади медичних сестер (палатних) установлюються з розрахунку 1 посада на ЗО ліжок усіх профілів. У відділеннях хірургічного профілю вводяться посади операційних медичних сестер. Посади операційних, процедурних або маніпуляційних медичних сестер (сумарно) встановлюються з розрахунку 1 посада на 20 ліжок. У відділеннях кардіологічного і неврологічного профілю вводиться посада медичної сестри з лікувальної фізкультури з розрахунку 1 посада на 60 ліжок відповідного профілю.

Посади молодших медичних сестер — прибиральниць (палатних) установлюються з розрахунку 1 посада на 30 ліжок. Посади молодших медичних сестер операційних і перев 'язувальних установлюються відповідно до посад операційних медичних сестер. Посади молодших медичних сестер-буфетниць установлюються з розрахунку 1 посада на 30 ліжок у випадку організації харчування хворих.

При роботі стаціонарів у дві зміни штати медичного персоналу подвоюються, крім посади завідувача відділенням та старшої медичної сестри.

При проведенні оперативних втручань в умовах денних стаціонарів може вводитись 0,5 посади лікаря-анестезіолога та 0,5 посади медичної сестри-анестезистки.

Посади вихователів у дитячих відділеннях установлюються з розрахунку 1 посада на 30 ліжок.

У денних стаціонарах психоневрологічних і психіатричних лікувально-профілактичних установ штатні посади медичного персоналу визначаються з розрахунку: 1 посада лікаря на 50 ліжок для психіатричних хворих дорослих, але не менше 0,25 посади на денний стаціонар, 1 посада на 30 ліжок для психіатричних хворих дітей; штатні посади медичних сестер - з розрахунку 1 посада на 30 ліжок, у дитячих відділеннях — на 20 ліжок; штатні посади медичних сестер маніпуляційного кабінету - на зміну 0,5 посади, посади сестер-господинь - І посада на денний стаціонар за наявності не менше 50 ліжок, посади молодших медичних сестер - з розрахунку 1 посада на 50 ліжок, посади молодших медичних сестер - буфетниць: 1 посада на стаціонар за наявності не менше 30 ліжок (вводиться у випадку організації харчування в денному стаціонарі), посади інструктора з праці - з розрахунку 1 посада на кожні 25 хворих, посади лікарів-психотерапевтів - з розрахунку 0,5 посади на 50 ліжок, посади психологів - з розрахунку 0,5 посади на 50 ліжок, вихователів — 0,5 посади у дитячих відділеннях.

Посада завідувача денним стаціонаром встановлюється в кожному денному стаціонарі на 50 ліжок та більше. У денних стаціонарах до 100 ліжок завідувач денним стаціонаром виконує обов'язки лікаря-психіатра з безпосереднього обслуговування хворих. У складі центральних районних (міських) лікарень можуть створюватись денні стаціонари для психоневрологічних та психосоматичних хворих меншої потужності, штати яких установлюються виходячи з наведених нормативів та обсягу робіт без уведення посади завідуючого при кількості ліжок менше 15.

7. При штатній чисельності посад лікарів денного стаціонару 2 посади і більше організується відділення денного стаціонару. Посада завідувача відділенням вводиться замість 0,5 посади лікаря денного стаціонару, посада старшої медичної сестри вводиться замість 0,5 посади медичної сестри денного стаціонару. Посада сестри-господині вводиться замість 0,75 посади молодшої медичної сестри.

8. До складу денного стаціонару входять:

- палати для денного перебування хворих -операційно-перев 'язувальний блок

- палата інтенсивної терапії

- маніпуляційна, процедурна

- кабінет психологічного розвантаження та відпочинку хворих

- буфет

- кімнати медичного персоналу

- допоміжні приміщення

9. Медикаментозне забезпечення та харчування хворих здійснюється за рахунок асигнувань лікувально-профілактичного закладу, в якому функціонує денний стаціонар, а також за рахунок установ, підприємств, організацій та інших надходжень.

10. Режим роботи денного стаціонару затверджується керівником лікувально-профілактичного закладу відповідно до режиму роботи закладу.

11. Відбір хворих для госпіталізації в денний стаціонар здійснюють завідувачі лікувальними відділеннями амбулаторно-поліклінічних закладів за поданням дільничних терапевтів, дільничних педіатрів, лікарів загальної практики-сімейних лікарів, інших фахівців лікувально-профілактичного закладу, на базі якого він функціонує.

12. Показання та протипоказання для лікування хворих в денному стаціонарі затверджуються головним лікарем лікувально-профілактичного закладу за погодженням з територіальним органом управління охороною здоров'я.

13. У випадку несприятливого перебігу захворювання під час перебування хворого у денному стаціонарі він госпіталізується у профільне відділення лікарняного закладу.

14. На хворого, який знаходиться в денному стаціонарі, заповнюється "Карта хворого денного стаціонару поліклініки, стаціонару вдома" (ф.003-2/о).

15. При виписці хворого з денного стаціонару заповнюється виписка, яка передається лікарю, який направив хворого до денного стаціонару.

16. При потребі лікарі денного стаціонару залучають до обстеження і лікування хворого лікувально-діагностичні відділення закладу, в складі якого він функціонує, або за домовленістю - інших лікувально-профілактичних закладів.

17. На час перебування хворих в денному стаціонарі документи, які засвідчують тимчасову непрацездатність, видаються в установленому порядку.

18. Звіт про роботу денного стаціонару подається у встановлені терміни і у встановленому порядку.

ПОЛОЖЕННЯ ПРО СТАЦІОНАР УДОМА

(зідно з Наказом МОЗ України «Про затвердження окремих документів з питань сімейної медицини» від 23.02.2001 р. за № 72)

1. Стаціонар удома організується для надання кваліфікованої медичноїдопомоги в домашніх умовах хворим, яким рекомендоване стаціонарне лікування за відсутності необхідності в госпіталізації.

2. Основні завдання стаціонару вдома включають проведення заходів щодо діагностики та лікування хворих при гострих захворюваннях або загостренні хро-хвороб, доліковування та реабілітації хворих після виписування із лікуючого закладу, а також проведення профілактичних і лікувально-оздоровчих і хворим, які перебувають на диспансерному обліку.

3. Стаціонар удома організовується при самостійних амбулаторно-поліклініч-закладахі і на базі поліклінічних відділень лікувально-профілактичних закладів.

4. Керівництво стаціонаром удома здійснює завідувач лікувального відділення амбулаторно-поліклінічного закладу або поліклініки в складі лікувально-профілактичного закладу, у дільничній лікарні або амбулаторії — головний лікар. За поданням дільничних терапевтів, педіатрів, лікарів загальної практики - сімейних лікарів, інших фахівців він проводить відбір хворих для лікування у стаціонарі вдома.

5. Показання та протипоказання до лікування хворих у стаціонарі вдома
іновлюються для кожного лікувально-профілактичного закладу індивідуаль-
затверджуються його керівником за узгодженням із територіальним органом
звління охороною здоров'я.

6. Чисельність посад медичного персоналу стаціонару вдома встановлюєтьсяіз розрахунку 1 посада лікаря та 1 посада медичної сестри на 12—14 відвідувань протягом робочого дня.

7. Режим роботи стаціонару вдома встановлюється керівником лікувально-зілактичного закладу, виходячи з потреб хворих і з урахуванням можливостей лікувально-профілактичного закладу.

8. Забезпечення медикаментами хворих для лікування у стаціонарі вдомаіснюється за рахунок лікувально-профілактичного закладу, на базі якого вінзорений або за рахунок фондів медичного страхування, установ, підприємств, організацій та інших надходжень. Предметами догляду за хворим забезпечує лікувально-профілактичний заклад.

9. У випадку ускладненого перебігу захворювання хворого необхідно госпіталізувати до профільного відділення лікувального закладу.

10. На хворого, який перебуває в стаціонарі вдома, заповнюється «Картка ізорого денного стаціонару поліклініки, стаціонару вдома» (ф. № 003-2/о).

11. Звіт про роботу стаціонару вдома подається у встановлені терміни у встановленому порядку.

12. 3а потреби лікарі стаціонару вдома залучають до обстеження і лікування іворого лікувально-діагностичні відділення закладу, у складі якого він функціонує, або за домовленістю — інших лікувально-профілактичних закладів.

13. На час перебування хворих у стаціонарі вдома документи, які засвідчу­ють тимчасову непрацездатність, видаються в установленому порядку.

14. За потреби засідання ЛКК проводиться вдома у хворого у встановленому порядку.

Обсяг досліджень, які мають бути проведені в умовах стаціонару вдома

Обов'язкові: загальні клінічні дослідження крові й сечі, крові на глюкозу електрокардіографія.

За показаннями: біохімічні дослідження крові; загальне дослідженні мокротиння; посів мокротиння на мікрофлору й чутливість до антибіотиків визначення протромбінового індексу; флюорографія або рентгенографія органі! грудної клітки та інші дослідження. Узяття крові для клінічних досліджень, і також матеріалу (сечі, мокротиння) для біохімічних досліджень здійснюєтьа медичною сестрою стаціонару вдома. Для проведення флюорографічного рентгенографічного та інших діагностичних досліджень хворого доставляють до поліклініки автотранспортом стаціонару вдома.

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ МЕДИКО-СОЦІАЛЬНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ

Експертиза працездатності є невід'ємною частиною роботи лікаря. Вона має велике клінічне, соціально-економічне і правове значення. Встановлено, що більше ніж 1/3 всіх хворих, які відвідують поліклініку, становлять особи з тим­часовою втратою працездатності.

Право визнати хворого непрацездатним накладає на лікаря велику мораль­ні і юридичну відповідальність та вимагає оволодіння теоретичними основами і тактичними навичками медико-соціальної експертизи.

Від якості експертизи працездатності залежить зниження показників захво-рованості населення з тимчасовою непрацездатністю. Правильно організована вкпертиза дає виражений профілактичний ефект, тому що своєчасне звільнен­ій від роботи у випадках, коли хворий потребує спокою, нерідко має вирішальне жачення для ефективного завершення лікування. Звільнення від праці, таким «ном, перетворюється на важливий лікувальний захід.

За останні роки з'явилася низка документів, що регламентують експертну діяльність лікаря. Це закон «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»; «Положення про медико-соціальну експертизу» і «Положення про індиві­дуальну програму реабілітації та адаптації інвалідів», затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 р. № 83; «Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи», затверджений Постановою Кабіне­ту Міністрів України від 04.04.1994 р. № 221.

Медико-соціальна експертиза визначає ступінь обмеження життєдіяльнос­ті та працездатності людини, причину, час настання, групу інвалідності, сприяє проведенню ефективних заходів щодо профілактики інвалідності, реабілітації ін­валідів, пристосування їх до суспільного життя.

Медико-соціальній експертизі підлягають особи, які втратили здоров'я вна­слідок захворювання, травми та вроджених дефектів, що обмежує їх життєдіяль­ність, а також особи, які за чинним законодавством мають право на соціальну допомогу, компенсацію втраченого заробітку або звільнення від виконання від­повідних обов'язків.

Основні завдання медико-соціальної експертизи:

• науково обґрунтована оцінка обмеження життєдіяльності людини, у тому числі й стану працездатності, визначення групи, причини і часу настання інвалід­ності при різних захворюваннях, травмах і каліцтві;

• вивчення причин втрати працездатності, опрацювання та реалізація захо­дів, спрямованих на запобігання тимчасовій непрацездатності та інвалідності;

• визначення ступеня втрати працездатності для використання залишкової працездатності людини;

• опрацювання науково обґрунтованих трудових рекомендацій хворим та ін­валідам, які дозволяють без шкоди для здоров'я виконувати певні види праці;

• організація та проведення реабілітаційних заходів і визначення показань до різних видів соціальної допомоги хворим та інвалідам;

• оцінка стану здоров'я населення і прогноз динаміки захворюваності і первинної інвалідності.

Види непрацездатності:

Працездатність слід вважати порушеною або втра­ченою повністю чи частково, якщо виконання професійної діяльності є немож­ливим у зв'язку з хворобою, а функціональні порушення і патологічні зміни ви­ражені в такому ступені, що слід дотримуватися ліжкового або амбулаторного режиму.

Розрізняють два види непрацездатності — тимчасову і стійку.

Під тимчасовою непрацездатністю розуміють такий стан організму, за якого гостре захворювання, загострення хронічного захворювання або травма не дають хворому можливості тимчасово займатися трудовою професійною ді­яльністю.

Тимчасова непрацездатність може бути частковою або повною. Якщо хво­рий тимчасово не може продовжувати свою професійну трудову діяльність, але загальний стан його здоров'я дозволяє виконувати іншу роботу, не порушуючи процесу лікування, це свідчить про часткову тимчасову непрацездатність. Такий хворий потребує переведення на іншу роботу на визначений термін.Тимчасову непрацездатність вважать повною, якщо хворий у зв'язку із захво­рюванням або травмою потребує звільнення від усіх робіт на визначений термін.

Причинами тимчасової непра­цездатності можуть бути:

1) хвороби або травми, що мають оборотний характер;

2) санаторно-курортне лікування хвороби членів сім'ї у разі необхідності догляду за хворим;

3) хвороби членів сім’ї у разі необхідності догляду за хворим;

4) карантин;

5) тимчасове переведення на іншу роботу у зв'язку з туберкульозом або про­фесійним захворюванням;

6) протезування з перебуванням у стаціонарі протезно-ортопедичного під­приємства;

7) вагітність, пологи та аборт;

8) усиновлення дитини віком до 2 міс. з дня її народження з пологового бу­динку.

Тимчасову непрацездатність застрахованого засвідчує листок непрацездат­ності (лікарняний листок). Застрахованим листки непрацездатності видають лікарі лікувально-профілактичних закладів системи Міністерства охорони здоров'я і Міністерства шляхів сполучення України, стаціонарів протезно-ортопедичних установ Міністерства праці та соціальної політики, лікарі туберкульозних санаторіїв. Лікарям лікувальних закладів інших відомств і науково-дослідних інститутів право видавати лікарняні листки може бути надано лише за розпорядженням Міністерства охорони здоров'я України. Видача лікарняних листків у платних поліклініках та інших лікувальних закладах заборонена.

У місцевості, де немає лікарів, право видавати лікарняні листки може бути надано фельдшеру, який завідує медичним пунктом, під контролем завідувача лі­карської дільниці.

Під час видачі лікарняного листка керуються інструкцією «Про порядок заповнення бланка листка непрацездатності» (2000).У випадку втрати працездатності внаслідок хвороби або каліцтва лікарняні листки видаються лікарями-кураторами поліклінік, амбулаторій, диспансерів, лікарень та пунктів охорони здоров'я.

Листокнепрацездатності (ЛН) виконує такі функції:

• медичну - у листку непразездатності зазначають захворювання, яке є причиною тимчасової непрацездатності;

• юридичну - листок непразездатності свідчить про непрацездатність хворого, характеризує загальний стан його здоров'я, визначає встановлений на термін хвороби режим і можливості виконання тих або інших громадських обов'язків у зазначений термін;

• страхову та фінансову (ці функції взаємозв'язані) - листок непразездатності дає право на отримання допомоги по соціальному страхуванню, залежно від віку, стажу роботи, причин непрацездатності та інших факторів, визначає розмір до­помоги;

• статистичну - листок непразездатності є єдиним документом, на основі якого складається звіт про захворюваність з тимчасовою втратою працездатності та проводиться її аналіз.

Для того, щоб ЛН виконував усі функції, слід оформляти його безпомилково. Відповідальність за це в кожному окремому випадку несе лікар-куратор.

Підчас оформлення ЛН слід дотримуватися таких положень:

1) у лікувальних закладах, де видають листок непразездатності, заповнюють лише його лицевий бік, відмітки на зворотньому боці роблять у разі призначення до­помоги;

2) у графі «Діагноз заключний» записують остаточний діагноз, а на полі для кодування — код відповідно до МКХ 10-го перегляду;

3) у графі «Причина звільнення від роботи» вказують, що листок непразездатності видано в зв'язку із захворюванням, нещасним випадком на виробництві чи в по­буті, карантином, доглядом за хворим членом сім'ї, допологовою чи післяполого­вою відпусткою; санаторно-курортним лікуванням, протезуванням чи абортом;

4) у графі «Режим» лікар зазначає, який режим призначено хворому (ліж­ковий, амбулаторний, госпітальний, домашній). Якщо хворий порушив призначений йому режим, то у верхній частині поля для кодування лікар робить відпо­відний запис;

5) у графі «Приступити до роботи» відзначають число й місяць, коли робіт­ник повинен стати до роботи, або вказують номер листка непразездатності, яким про­довжено попередній.

Печатку лікувального закладу ставлять справа в першому розділі лицевого боку ЛН, зверху і внизу в разі виписки на роботу або продовжен­ня листка непразездатності. ЛН видають тільки в день встановлення не­працездатності (крім лікування в стаціонарі).

Лікарі зобов'язані записати в історію хвороби або амбулаторну картку номер ЛН, термін непрацездатності і дату виписування на роботу.

Якщо втрата працездатності сталася у зв'язку з побутовою травмою, листок непрацездатності видають у день встановлення непрацездатності. Якщо захво­рювання виникло внаслідок сп'яніння або дій, пов'язаних зі сп'янінням, а також унаслідок зловживання алкоголем (травма, алкогольний психоз, біла гарячка, хронічний алкоголізм), листки непразездатності під час амбулаторного і стаціонарного лікування видають з обов'язковою відміткою про це в ньому та в медичній картці амбулаторного чи стаціонарного хворого.

Лікар має право особисто видавати листки непразездатності кожний раз не більше ніж на 5 днів, а загалом із причини одного випадку захворювання або травми не більше ніж на 10 днів.

Продовження листка непразездатності понад 10 днів проводить лікар-куратор тіль­ки за погодженням із головним лікарем або ЛКК. У лікувально-профілактичних закладах, де організовані спеціалізовані відділення, продовження листків непразездатності на термін понад 10 днів покладається на завідувачів відділень. У вели­ких лікувальних закладах функції з експертизи непрацездатності покладають на заступника головного лікаря з медико-соціальної експертизи, який є головою ЛКК, що продовжує листок непразездатності після 30 днів.

Пацієнтів, які хворіють або мають несприятливий трудовий прогноз, направ­ляють на МСЕК не пізніше як через 4 міс. з дня настання безперервної непра­цездатності та не пізніше як через 5 міс. тимчасової непрацездатності в загальній сукупності протягом 12 міс. у разі повторних загострень однієї і тієї самої хво­роби.

Усі службові особи, яким надано право продовження листка непразездатності по­над 10 днів, можуть санкціонувати продовження його тільки після особистого огляду хворого. У разі тривалого перебігу захворювання ці огляди треба повто­рювати не рідше ніж через 10 днів.

У випадках звернення хворих у пункт охорони здоров'я вночі, коли лікар відсутній, чергова медична сестра або фельдшер, який надає медичну допомо­гу, видає довідку й пропонує наступного дня звернутися в поліклініку чи амбу­латорію або викликати лікаря додому. Якщо лікар наступного дня встановив працездатність, то він видає листок непразездатності з моменту, зазначеного в довідці.

Під час лікування в стаціонарі листок непразездатності видає або продовжує на весь період лікування лікар-куратор разом із завідувачем відділення. У лікуваль­них закладах з одним лікарем йому надається право видавати листки непразездатності особисто на весь період захворювання.

У випадку вагітності та пологів листок непразездатності видають лікарі жіночих консультацій або лікар, який веде загальний прийом. У разі фізіологічних поло­гів листок непразездатності видають на 126 днів.

У випадку штучного переривання вагітності за бажанням жінки листок непразездатності видають на 3 дні з урахуванням дня операції. Якщо у разі штучного пе­реривання вагітності виникає ускладнення під час операції чи у післяабортний період, листок непрацездатності видається на весь період непрацездатності. У випадках аборту за медичними показаннями або спонтанного аборту листок непразездатності видають на весь період тимчасової непрацездатності.

Листок непразездатності з догляду за хворим членом сім'ї видає лікар, який лікує цього хворого. Листок непразездатності з догляду за дорослим хворим членом сім’ї видають на термін не більше ніж 3 календарні дні. Продовжити цей термін у виключних випадках залежно від тяжкості захворювання мають право лікар-куратор разом з головним лікарем, однак не більше ніж на 7 днів у загальній сумі, а по догляду за хворою дитиною, яка не досягла 14 років, листок непразездатності видають на весь період, протягом якого дитина потребує догляду, але не більше ніж на 14 календарних днів. Якщо дитина продовжує хворіти після закінчення максимального терміну, видають довідку про тимчасове звільнення від роботи (ф. № 138/о).

По догляду за здоровою дитиною віком до 3 років листок непразездатності вида­ють працюючим особам, які здійснюють догляд за дитиною у випадку хвороби матері, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною віком до 3 років, на весь період, поки мати не може доглядати за дитиною. Листок непрацездатності видає лікар-педіатр на підставі довідки, що засвідчує захворювання матері. У випадку її госпіталізації листок непрацездатності видає дільничний лікар на підставі довідки зі стаціонару.

Листок непразездатності у разі карантину видає лікар ЛПЗ на весь час карантину згідно з висновком лікаря-епідеміолога територіальної CEC.

Для санаторно-курортного лікування листок непразездатності видає ЛКК, а де її немає, - лікар-куратор разом із головним лікарем на кількість днів, що переви­щують основну і додаткову відпустки хворого, однак необхідні для лікування та переїзду хворого в санаторій і додому, якщо необхідність санаторно-курортного лікування встановлена ЛКК лікувально-профілактичного закладу за місцем спо­стереження.

Працюючим інвалідам, незалежно від групи та причини інвалідності, листок непрацездатності видається не більше ніж на 2 міс. відразу і 3 міс. у календарному році. Якщо непрацездатність продовжується більше цього терміну і немає підстав для перегляду групи інвалідності, то листок непрацездатності видається і далі, тому що він є єдиним документом, який підтверджує тимчасову непрацездатність працюючого, однак час понад 2 міс. оплаті не підлягає. У цьому випадку виконуються медична, юридична і статистична функції листка непрацездатності, однак не виконуються страхова і фінансова.

Якщо тимчасова непрацездатність працюючого інваліда зумовлена профе­сійним захворюванням або трудовим каліцтвом, оплату листка непрацездатності по­трібно проводити до одужання або перегляду групи інвалідності у зв'язку з новиу захворюванням.

Зазначені вище терміни оплати листка непрацездатності не стосуються працюю­чих пенсіонерів, видача листків непрацездатності та оплата яких проводиться на загальних підставах.

Листок непрацездатності видає лікувальний заклад, до якого звернувся пацієнт за місцем його праці або проживання. Якщо тимчасова непрацездатність настала не за місцем постійного проживання або праці, листок непрацездатності вида­ється в місці тимчасового перебування хворого, однак його затверджує головний лікар лікувально-профілактичного закладу.

Звільненим із роботи листок непрацездатності не видається. У разі втрати листка непрацездатності дублікат видає той заклад, який видав оригінал. Листок непраце­здатності видається з дня огляду лікарем і встановлення непрацездатності хворо­го, крім випадків лікування в стаціонарі. Заповнюється листок непрацездатності згідно з вимогами, зазначеними в інструкції. За неправильну видачу або неправильне заповнення листка непрацездатності лікарі несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Відповідальність за всю роботу з експертизи непрацездатності, зберігання, видачу та облік листків непрацездатності покладається на головного лікаря лікувально-профілактичного закладу.

У «Положенні про експертизу тимчасової непрацездатності в лікувально-профілактичних закладах» описано загальні функціональні обов'язки з питань експертизи тимчасової непрацездатності застрахованих.

Документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність:

1. Листок непрацездатності (лікарняний листок).

2. Довідка про тимчасову непрацездатність студентів, учнів професійно-
технічних училищ (ф. № 095), що затверджена наказом МОЗ України від
29.12.2000 р. № 369.

3.Довідка з догляду за хворим членом сім'ї (ф. № 138/о).

4.Довідка довільної форми.

Довідки довільної форми видають у таких випадках:

• звернення хворого у пункт охорони здоров'я у нічний час, коли чергує тіль­ки середній медичний персонал (довідка з коротким описом захворювання або травми, зазначенням дати і часу звільнення від роботи);

• обстеження в поліклінічних умовах або в умовах стаціонару у робочий час за відсутності в обстеженого ознак тимчасової непрацездатності;

• стаціонарне, диспансерне, поліклінічне обстеження осіб за направленням військкоматів у період їх призову на військову службу; за направленням слідчих органів, прокуратури і суду;

• тимчасової непрацездатності осіб, звільнених із роботи;

Критерії визначення груп інвалідності.

У разі виражених анатомо-морфологічних або інших функціональних порушень і значного зниження кваліфікації людини встановлюється стійка непрацездатність (інвалідність). Залежно від сту­пеня втрати здоров'я інвалідність поділяється на три групи.

Підставою для встановлення першої групи інвалідності є різко виражене обме­ження життєдіяльності, зумовлене захворюванням, наслідками травми, при­родженими дефектами, що призводить до значної соціальної дезадаптації вна­слідок неможливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності, якщо вказані порушення зумовлюють потребу в постійному сторонньому до­гляді чи допомозі.

Другу групу інвалідності встановлюють у разі вираженого обмеження жит­тєдіяльності, зумовленого захворюваннями, наслідками травми, природже­ними дефектами, що не потр е бує постійного стороннього догляду чи допомо­ги інвалідові, але призводить до вираженої соціальної дезадаптації внаслідок значного утруднення навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності або неможливості працювати. За умови забезпечення засобами компенсації анатомічних дефектів чи порушених функцій організму, створення спеціальних умов праці на виробництві чи вдома інваліди II групи можуть виконувати різні види роботи.

Третю групу інвалідності встановлюють у разі обмеження життєдіяльності, зумовленого захворюванням, наслідками травми, природженими дефектами, що призводить до зниження можливостей соціальної адаптації внаслідок утруд­нення навчання, спілкування, пересування, участі у трудовій діяльності (значне зменшення обсягу трудової діяльності або зниження кваліфікації, значні утруд­нення у виконанні професійної роботи внаслідок анатомічних дефектів).

Третю групу інвалідності встановлюють у разі значного зниження працездат­ності у таких випадках:

а) за станом здоров'я хворого необхідно перевести на іншу роботу, нижчої
кваліфікації;

б) потрібні значні зміни умов праці попередньої професії, які призведуть дозначного скорочення обсягу виробничої діяльності;

в) за станом здоров'я існує значне обмеження можливостей працевлашту­вання внаслідок виражених функціональних порушень в осіб із низькою кваліфікацією або тих, хто раніше не працював.

Групи інвалідності визначають МСЕК, щоорганізуються у самостійні цен­три, бюро при головних управліннях охорони здоров'я.

Основні терміни:

Працездатність - це сукупність фізичних, розумових та емоційних можливостей, яка дає змогу працівникові виконувати роботу визначеного обсягу, характеру та якості.

Непрацездатність - це стан здоров'я (функцій організму) людини, обумовлений захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання роботи визначеного обсягу, професії без шкоди для здоров'я.

Тимчасова непрацездатність - це непрацездатність особи внаслідок захворювання, травми або з інших причин, що не залежать від факту втрати працездатності (пологи, карантин, догляд за хворим тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин - до закінчення причин відсторонення від роботи. Тимчасова непрацездатність застрахованих осіб засвідчується листком непрацездатності. Тимчасова непрацездатність поділяється на повну і часткову.

Повна непрацездатність - це втрата можливості продовження професійної праці, пов'язана з необхідністю дотримання спеціального режиму та проведення лікування.

Часткова непрацездатність (або обмеження працездатності) - це неможливість виконання звичайної професійної діяльності. При цьому хворий без шкоди для здоров'я може виконувати іншу, легшу роботу. Хворі з частковою непрацездатністю потребують працевлаштування за висновком клініко-експертної комісії або бюро медико-соцІальної експертизи.

Клінічний прогноз передбачає прогнозування на найближчий час (один-два роки) перебігу захворювання (тривалість ремісії, частота загострень, кризових станів тощо). Клінічний прогноз буває:

- сприятливий - можливість стабілізації чи поліпшення стану здоров'я, зменшення ступеня прояву порушень функцій організму, які призводять до обмеження життєдіяльності;

- несприятливий - неможливість стабілізації стану здоров'я, призупинення прогресування патологічного процесу та зменшення ступеня прояву порушень функцій організму, які призводять до обмежень життєдіяльності;

- сумнівний (невизначений).

Трудовий прогноз - передбачувана можливість хворого відновити або продовжити трудову діяльність.

3. Завдання для самопідготовки і самокорекцїї вихідного рівня знань.

1. Первинна лікарсько-профілактична допомога передбачає:

A. лікування в спеціалізованих відділеннях;

B. лікування основних найбільш поширених захворювань, проведення оздоровчих заходів;

C. направлення хворого для надання спеціалізованої та високо спеціалізованої допомоги;

D. просту діагностику, гігієнічне виховання населення;

E. консультацію лікаря загальної практики (сімейного лікаря), просту діагностику, направлення хворого для надання спеціалізованої та високо спеціалізованої допомоги.

2. Які види медичної допомоги отримує сільське населення у місті проживання:

A. долікарську;

B. загальну лікарську та спеціалізовану;

C. спеціалізовану та вузькоспеціалізовану;

D. загальну лікарську;

E. немає вірної відповіді.

3. При якому виді захворюваності визначається група, які тривало та часто хворіють:

A. загальна захворюваність;

B. гостра інфекційна захворюваність;

C. захворюваність на найважливіші неепідемічні хвороби;

D. захворюваність із тимчасовою втратою працездатності;

E. госпіталізована захворюваність.

4. Під вторинною лікарсько-профілактичною допомогою розуміють:

A. направлення хворого для надання спеціалізованої та високо спеціалізованої допомоги;

B. просту діагностику, гігієнічне виховання населення;

C. консультацію лікаря загальної практики (сімейного), просту діагностику, направлення хворого для надання спеціалізованої та високо спеціалізованої допомоги;

D. кваліфіковане консультування, діагностику та лікування лікарями-спеціалістами;

E. лікування основних найбільш поширених захворювань.

5. Вкажіть показники, які характеризують захворюваність із тимчасовою втратою працездатності:

A. абсолютне число випадків тимчасової непрацездатності;

B. абсолютне число днів тимчасової втрати працездатності;

C. середня тривалість випадку тимчасової непрацездатності;

D. первинна захворюваність;

E. поширеність захворювань.

6. Третинна лікарсько-профілактична допомога надається лікарями або групою лікарів, що мають підготовку в галузі:

A. складних що до діагностики і лікування хвороб та хвороб, що рідко зустрічаються;

B. проведення профілактичних оглядів;

C. проведення диспансеризації;

D. простої діагностики та гігієнічного виховання населення;

E. лікування основних найбільш поширених захворювань.

7. Готується до виписки зі стаціонару хвора, що перенесла гіпертонічний криз. Хвора працює ткачихою суконної фабрики. Як вирішується питання її працездатності?

A. Після проходження амбулаторного етапу лікування рекомендувати зміну місця роботи.

B. Закрити листок непрацездатності та направити до роботи.

C. Закрити листок непрацездатності та рекомендувати зміну роботи.

D. Продовжити листок непрацездатності на місяць.

E. Після проходження амбулаторного етапу лікування повернутися до свого робочого місця.

8. Сімейним лікарем після тривалого диспансерного спостереження прийнято рішення щодо переведення хворого на інвалідність. Хто буде направляти хворого на медико-соціальну експертну комісію?

A. Завідувач відділення поліклініки.

B. Лікарська консультативна комісія.

C. Лікар вузької спеціальності.

D. Сімейний лікар.

E. Завідувач стаціонарного відділення.

9. Механізатор селянської спілки лікувався в сільській сімейній амбулаторії, в якій працює тільки один лікар. На який термін цей лікар може видавати листок непрацездатності особисто?

A. Максимально до 30 днів з наступним направленням до ЛКК.

B. На весь період тимчасової непрацездатності.

C. Максимально до 6 днів з наступним направленням до ЛКК.

D. Максимально до 10 днів з наступним направленням до ЛКК.

E. Максимально до 14 днів з наступним направленням до ЛКК.

10. Працівник приватної фірми захворів на ГРВІ. При звертанні до сімейного лікаря, останній констатував факт тимчасової втрати непрацездатності. Однак, відмовився видати листок непрацездатності, мотивуючи своє рішення тим, що пацієнт працює в приватній, а не в державній установі. Чи видається листок непрацездатності працівникам таких установ?

A. Так, видається незалежно від форм власності.

B. Ні, видається тільки працівникам державних установ.

C. Ні, видається тільки довідка про тимчасову непрацездатність.

D. Так, видається за умови гарантії оплати його власником фірми.

E. Ні, не видається ні листок непрацездатності, ні довідка.

4. Тестові завдання для самопідготовки і самокорекцїї заключного рівня знань:

1. Хворий 37-ми років скаржиться на постійний біль в надчеревній ділянці, переважно справа з іррадіацією в спину, нудоту, блювання. Хворіє на виразкову хворобу 15 років, лікувався нерегулярно. Об’єктивно: шкіра бліда, волога, язик обкладений, живіт напружений, болючий при пальпації в пілородуоденальній зоні, „+” симптоми Менделя, Образцова. Ан. крові: нейтрофільний лейкоцитоз, ШОЕ – 28 мм/год. Реакція Грегерсена негативна. Рентгенологічно: в цибулині 12-палої кишки занурена трьохшарова ніша 0,8х1,2 см із запальним валом до 7 мм. Тактика ведення хворого:

A. лікування на денному стаціонарі;

B. планова госпіталізація у терапевтичне відділення;

C. негайно госпіталізувати у хірургічне відділення;

D. планова госпіталізація у хірургічне відділення;

E. амбулаторне лікування.

2. Під час медичного огляду у чоловіка, який не пред’являв скарг, були виявлені зміни при об’єктивному дослідженні. Шкіра помірна бліда. Межі серця: права – по правому краю грудини, верхня – верхній край III ребра, ліва – 1 см вліво від середньо-ключичної лінії. I тон ослаблений над верхівкою, акцент II тону у II міжребер’ї зліва від грудини, над верхівкою систолічний шум, який проводиться у пахвинну ділянку. Який комплекс дослідження необхідно виконати насамперед?

A. Біохімічні аналізи крові для визначення активності ревматизму.

B. Біохімічні аналізи крові для визначення активності ревматизму + Ехо-КС.

C. ЕКГ + Ехо-КС.

D. Рентгенологічне дослідження серця + ЕКГ + Ехо-КС.

E. Зондування порожнин серця.

3. Під час медичного огляду у чоловіка, який не пред’являв скарг, були виявлені зміни при об’єктивному дослідженні. Шкіра помірна бліда. Межі серця: права – по правому краю грудини, верхня – верхній край III ребра, ліва – 1 см вліво від середньо-ключичної лінії. I тон ослаблений над верхівкою, акцент II тону у II міжребер’ї зліва від грудини, над верхівкою систолічний шум, який проводиться у пахвинну ділянку. Який комплекс дослідження необхідно виконати насамперед? Яку медичну тактику Ви запровадити до цього хворого?

A. Проводити вторинну профілактику.

B. Призначати сезонне лікування.

C. Рекомендувати хірургічну корекцію вади серця.

D. Тільки динамічне спостереження.

E. Призначати біцилін-5 один раз у місяць на протязі 1-го року.

4. Хворий 25-ти років звернувся до сімейного лікаря зі скаргами на біль та припухання в правому колінному та міжфалангових суглобах правої ступні, підвищення температури тіла до 37,8 °С, кволість. Хворіє 2 тижні. До цього приватно лікувався з приводу появи слизово-гнійних виділень з уретри, періодично з’являлося відчуття «піску в очах». Об’єктивно: загальний стан задовільний. Температура тіла 37,3 °С. На шкірі поодинокі псоріатичні висипки до 5 мм у діаметрі. Кон’юнктива гіперемована, ін’єкція склер. Межі серця не змінені. Тони серця збережені, на верхівці вислуховується систолічний «клік». Дефігурація правого колінного суглоба, міжфалангових суглобів правої ступні. Визначте подальшу тактику ведення хворого:

A. направити на лікування до дерматовенеролога;

B. направити до ревматологічного/терапевтичного стаціонару;

C. амбулаторне лікування без листку непрацездатності;

D. лікування на денному стаціонарі;

E. амбулаторне лікування за листком непрацездатності.

5. Хворий 25-ти років звернувся до сімейного лікаря зі скаргами на біль та припухання в правому колінному та міжфалангових суглобах правої ступні, підвищення температури тіла до 37,8 ⁰С, кволість. Хворіє 2 тижні. До цього приватно лікувався з приводу появи слизово-гнійних виділень з уретри, періодично з’являлося відчуття «піску в очах». Об’єктивно: загальний стан задовільний. Температура тіла 37,3 ⁰С. На шкірі поодинокі псоріатичні висипки до 5 мм у діаметрі. Кон’юнктива гіперемована, ін’єкція склер. Межі серця не змінені. Тони серця збережені, на верхівці вислуховується систолічний «клік». Дефігурація правого колінного суглоба, міжфалангових суглобів правої ступні. Призначте план лікування:

A. мелоксікам 15 мг/добу;

B. азитроміцин 1 г перорально одноразово + мелоксікам 15 мг/добу;

C. преднізолон 30 мг/ добу;

D. пеніцилін 3 млн/добу в/м + целекоксіб 400 мг/добу;

E. лікування псоріазу згідно рекомендаціям дерматовенеролога + целекоксіб 400 мг/ добу.

6. Найхарактерніша клінічна ознака стабільної стенокардії:

A. біль здавлюючого характеру;

B. біль загрудинний;

C. ефективність нітрогліцерину;

D. розширена іррадіація болю;

E. нормальна ЕКГ під час приступу і після фізичного навантаження;

F. запаморочення.

7. У пацієнта 55 років, який декілька років тому переніс інфаркт міокарду, став підвищуватись АТ до 160/100 мм.рт.ст. Спадковість за гіпертонією обтяжена. Які гіпотензивні засоби Ви призначите, враховуючи дані анамнезу?

A. β-адреноблокатори.

B. Діуретики.

C. ІАПФ.

D. Прямі вазодилататри.

E. Можна кожний з перелічених.

F. ІАПФ або β-адреноблокатори.

8. Основна відмінність ІІ А стадії серцевої недостатності за лiвошлуночковим типом від І стадії:

A. підвищення артеріального тиску;

B. поява периферичних набряків (транзиторних);

C. тахикардiя в стані спокою;

D. явища застою у великому колі кровообігу;

E. явища застою в малому колі кровообігу.

9. При яких формах хронічного гломерулонефриту призначається гепарин:

A. з сечовим синдромом, прогресуючий перебіг;

B. з гематуричним синдромом;

C. з нефротичним синдромом в будь-якій стадії;

D. з нефротичним синдромом в стадії ХНН;

E. з сечовим синдромом в стадії ХНН;

F. все, крім Б.

10. В принципи лікування вторинного хронічного пієлонефриту входить все, крім:

A. відновлення та нормалiзацiя пасажу сечі;

B. сечогінні;

C. імуномодулятори;

D. глюкокортикостероїди.

11. Які з зазначених показників використовують для моніторингу та оцінки ступеня тяжкості бронхіальної астми:

A. ОФВ₁ – об’єм повітря, який видихається при форсованому видиху за першу секунду після повного вдиху;

B. МПВ – показник максимального потоку, який формується за час форсованого видиху;

C. ЖЄЛ – життєва ємність легень;

D. ФЖЄЛ – форсована життєва ємність легень.

12. Службовець А. внаслідок високої гарячки та нездужання не вийшов на роботу. Зателефонував своєму сімейному лікареві додому і попросив відкрити листок непрацездатності. При виконанні якої умови лікар може видати листок непрацездатності?

A. На підставі висновку лікарсько-консультативної комісії.

B. При наявності запису в «Журналі обліку викликів лікарів додому».

C. Після особистого огляду хворого лікуючим лікарем.

D. При наявності результатів аналізу крові, сечі та флюорографії.

E. Після проходження комплексного медичного огляду.

5. Задачі для самоконтролю:

Задача 1. Оформити направлення на консультацію до судинного хірурга пацієнта з діагнозом: облітеруючий атеросклероз судин нижніх кінцівок.

Задача 2. Оформити направлення на стаціонарне лікування хворого на негоспітальну пневмонію.

Задача 3. Скласти програму ведення в амбулаторних умовах хворого на гіпертонічну хворобу ІІ стадії, 2 ступеня, помірного ризику (стать – чоловік, вік 45 років).

Задача 4. Скласти програму ведення в амбулаторних умовах хворого на ІХС: постінфарктний кардіосклероз. Постійна форма фібриляції передсердь. СН І ст. ІІ ФК. (стать – жінка, вік 65 років).

Задача 5. Скласти програму ведення в амбулаторних умовах пацієнта з цукровим діабетом 2 типу, середньої тяжкості, стадія субкомпенсації (стать – чоловік, вік – 55 років).

Задача 6. Скласти програму ведення в амбулаторних умовах хворого на хронічний неатрофічний гастрит, асоційований з H. Рylori (чоловік, 30 років).

Задача 7. Скласти програму ведення в амбулаторних умовах хворого на хронічне обструктивне захворювання легень ІІ ст (чоловік, 48 років).

Задача 8. Скласти програму ведення в амб. умовах пацієнта з хронічним вторинним пієлонефритом, латентним перебігом, догіпертензивна стадія (жінка, 25 років).

Перелік питань

для підготовки студентів VI курсу 1,2 медичного факультету

до підсумкового модульного контролюз дисципліни

«ЗАГАЛЬНА ПРАКТИКА – СІМЕЙНА МЕДИЦИНА»

1. Предмет і завдання загальної медицини (сімейної медицини). Історія розвитку. Основні напрямки розвитку.

2. Сучасні уявлення про структуру ПМСД.

3. Особливості роботи сімейного лікаря.

4. Принципи сімейного обслуговування

5. Облікова документація в сімейній медицині.

6. Організація роботи сімейного лікаря.

7. Функції та зміст роботи сімейного лікаря.

8. Деонтологія та етика відносин сімейного лікаря з пацієнтом і родиною.

9. Вирішення соціально-медичних проблем родини.

10. Моделі страхової медицини в країнах світу.

11. Перспективи розвитку страхової медицини в Україні.

12.Сучасні методи інформаційного забезпечення амбулаторій сімейного лікаря.

13.Впровадження телемедицини в практику сімейного лікаря.

14. Головні принципи доказової медицини.

15.Поняття про здоров'я, проміжний стан, хворобу.

16.Функціональні клінічні синдроми в практиці сімейного лікаря.

17. Загальні принципи укріплення здоров'я.

18.Класифікація та значення факторів ризику.

19.Сучасні погляди на профілактику, диспансеризацію.

20.Показання та протипоказання для ведення хворих в амбулаторних умовах.

21.Переваги надання медичної допомоги в денних стаціонарах.

22. Показання до ведення хворих вдома, організація стаціонару на дому.

23.Проведення медико-соціальної та трудової експертизи в амбулаторних умовах.

24. Складання «генеалогічного» дерева сім'ї.

25.Складові поетапної програми профілактики захворювань сім'ї.

26. Надання невідкладної допомоги на догоспітальному етапі в практиці сімейного лікаря.

27. Причини зупинки серцевої діяльності та зовнішнього дихання.

28. Надання невідкладної допомоги на догоспітальному етапі при зупинці серцевої діяльності.

29.Надання невідкладної допомоги на догоспітальному етапі при зупинці зовнішнього дихання.

30. Види аритмій, які потребують невідкладної допомоги та надання невідкладної допомоги при них.

31. Типи гіпертензивних кризів та невідкладна допомога при них.

32.Надання допомоги з гострим коронарним синдромом на догоспітальному етапі.

33.Класифікація судом.

34.Особливості надання допомоги при генералізованих та локальних судомах.

35. Причини втрати свідомості, надання невідкладної допомоги при втраті свідомості.

36.Надання невідкладної допомоги на догоспітальному етапі приастматичному статусі.

37.Надання невідкладної допомоги при укусах комах та тварин.

38.Надання невідкладної допомоги при електротравмах.

39.Надання невідкладної допомоги при утопленнях.

40.Надання невідкладної допомоги при дії низьких та високих температур.

41. Принципи організації "Школи здоров'я".

42. Принципи раціонального та профілактичного харчування.

43.Принципи реабілітації, визначення поняття медичної реабілітації, чинники, види та етапи.

44.Класифікація санаторно-курортних закладів. Показання та протипоказання для санаторно-курортного лікування.

45.Роль сімейного лікаря у виконанні національних програм України з артеріальної гіпертензії, цукрового діабету.

Орієнтовний перелік практичних навичок, які повинні опанувати студенти VI курсу при вивчені дисципліни

«ЗАГАЛЬНА ПРАКТИКА – СІМЕЙНА МЕДИЦИНА»

1. Опанування навичками оцінювання здоров'я, раннього виявлення відхилень від норми та ранньої діагностики захворювань.

2. Опанування навичками ведення хворих в амбулаторних умовах.

3. Виявляти наявність основних клінічних симптомів та синдромів при первинному контакті з пацієнтом.

4. Вміти проводити збір анамнез захворювання, життя, страхового анамнезу, епідеміологічного анамнезу.

5. Застосування об’єктивних методів обстеження: загальний огляд, перкусія, аускультація та пальпація органів з метою виявлення загальних та специфічних ознак захворювань.

6. Проводити диференційний діагноз, вміти обґрунтовувати його при найбільш поширених захворюваннях терапевтичного профілю.