Духовне життя суспільства. Поняття культури

Якщо матеріальна культура є результатом матеріальної діяльності людей, то духовна культура — результат духовної діяльності» Вона відоб­ражає досягнення, які показують рівень і глибину пізнання природи і су­спільства, ширину світогляду, втілення в суспільне життя ідей і знань.

До структури духовної культури суспільства включені такі основні елементи:

- явища сфери суспільної свідомості, тобто політична культура, світоглядна культура (філософські, політичні, соціальні та інші ідеї і погляди людей);

- моральна культура (норми поведінки, "культурні форми спілку­вання", культура почуттів);

- естетична культура (література і мистецтво, художнє конструюван­ня, технічна естетика), а також науково-технічна творчість.

Ці цінності закріплюються у поглядах та вчинках людей, звичаях і традиціях, у творах літератури та мистецтва.

Такі явища духовного життя людей, як мова, мислення (логіка), — також характеризують духовну культуру суспільства. Звільнення людських почуттів та характеру від так званого "зоологічного індивідуалізму", вміння володіти своїми почуттями і настроями є також суттєвими елементами ду­ховної культури.

Різні соціальні інститути й організації, які здійснюють духовне виробництво, регулюють і спрямовують культурно-історичний процес у відповідності з політикою держави.

Матеріально-технічна базадуховної культури, яка використовуєть­ся для виробництва і поширення досягнень культури серед населення (окремі галузі промисловості — поліграфічна, книговидавництво, музичних інструментів, паперова; театри, музеї, палаци культури, бібліотеки, а також засоби зв'язку, масової інформації тощо).

Духовна культура,таким чином, є вищим проявом і спрямовуючим чинником у системах цілісної людської культури, оскільки саме вона орієнтує, мотивує, формує, визначає, надає сенсу всім сферам діяльності людини, в тому числі сфері матеріального виробництва.

Саме духовна культура є тим, що культивує гуманність сутнісних сил людини, — почуттів, розуму, волі, освітлюючи їх вищими духовними цінно­стями: добром, правдою, красою та любов'ю, яка є вищим проявом і реалізацією духовності людини.

Отже, культура як феномен суспільного життя є результатом суспільної діяльності, засобами якої практично і духовно людина пе­ретворює світ і саму себе, створюючи свій власний, надприродний світ, в якому вона живе.

Людський світ величезний, строкатий і різноманітний — політика, економіка, релігія, наука, мистецтво тощо. Всі сфери людської діяльності переплетені і впливають одна на одну. Кожна сфера є відображенням інших. Тому спробуємо коротко розглянути ці сфери "по частинах".

Політична культура включає в себе найкращі способи політичного вибору і дії, цінності та ідеали політичної перебудови суспільства, опти­мальні форми суспільних взаємовідносин людей у процесі взаємного уз­годження їх інтересів тощо.

У моральній культурі фіксується досягнутий суспільством рівень уявлень про добро, зло, честь, справедливість, обов'язок тощо. Ці уявлен­ня, норми регулюють поведінку людей, характеризують соціальні явища. Засвоюючи моральні погляди і принципи, людина перетворює їх у мо­ральні якості і переконання.

Естетична культура суспільства включає в себе естетичні цінності (прекрасне, ведичне, трагічне та ін.), способи їх створення і споживання. Особливість естетичного сприйняття полягає в тому, що люди, їх вчинки, продукти діяльності, явища природи сприймається перш за все чуттєво, в їх зовнішній виразності.

Актуального значення сьогодні набуває екологічна культура. Дра­матична ситуація, яку переживає сучасне людство, багато в чому зумовле­на катастрофічними змінами, які відбуваються у природі в результаті людської діяльності. Вона включає в себе нові цінності і способи виробничої, по­літичної та іншої діяльності, спрямовані на збереження планети як унікаль­ної екологічної системи.

Крім цього, існує багато інших видів культури: економічна, наукова, релігійна, трудова, побутова та ін., які відображають різні форми людської життєдіяльності. Важливою є також культура спілкування, орга­нічно пов'язана з культурою мислення, почуттів, мови тощо.

Поділ культури на матеріальну та духовну здається самоочевид­ним. Зрозумілим є й те, що предмети цих культур можна використовувати по-різному. Знаряддя праці і твори мистецтва, наприклад, слугують різним цілям. Такі відмінності між матеріальною та духовною культурою дійсно існують. Але разом з тим і та, й інша є культурою, яка включає в себе матеріальне і духовне в їх єдності. Адже у матеріальній культурі міститься формуюче її духовне начало, оскільки вона завжди є втіленням ідей, знань, цілей людини; продукти ж духовної культури завжди виражені у матеріальній формі, і завдяки цьому вони можуть існувати, передаватися від покоління до покоління.

Все це дає підстави говорити про культуру як таку, незалежно від її поділу на матеріальну та духовну. Такий підхід зводиться не до розмежу­вання цих культур, а до визнання їх органічного зв'язку з розвитком всього суспільства.

Функції культури. Будь-який зовнішній вияв культури — госпо­дарська діяльність чи наука, архітектура чи література, мистецтво та ін. є проявом міри розвитку людини. Тому гуманістична, людино-творча сутність культури розкривається через пізнання її соціальних функцій.

Пізнавальна функція культури полягає в тому, що культура дає можливість людині краще й глибше пізнати навколишній світ, себе і су­спільство. Зрозуміло, що для забезпечення запитів суспільства і перетво­рення дійсності у потрібному напрямку люди повинні мати певну суму відомостей про речі, що їх оточують, явища, а також про самих себе. Це втілюється в таких елементах культури, як знання, трудові навички, зви­чаї, правила і закони логіки тощо. їх засвоєння допомагає оволодіти накопиченим досвідом людства, орієнтуватися в навколишньому як при­родному, так і соціальному середовищі. Тому кожний етап пізнання є своєрідною сходинкою в культурному розвитку людини.

Суспільно-перетворююча функція культури визначається тим, що культура слугує цілям перетворення природи, суспільства і людини. Вона є знаряддям перетворюючої діяльності людей в інтересах задоволення все-зростаючих потреб суспільства. Здійсненню цієї функції сприяють засоби праці, наукові дослідження та багато інших форм і продуктів творчих зусиль людини.

Виховна і нормативна функція культури полягає у формуванні певного типу особистості, а також у регулюванні поведінки людей через систему норм і правил, у відповідності до вимог суспільства. Існують завж­ди, наприклад, норми поведінки у виробництві, побуті, сім'ї, у міжособис-тісних стосунках тощо. Такі норми закріплюються в юридичних актах, в кодексах моралі, статутах.

Комунікативна функція зводиться до передачі історичного досвіду поколінь через культурну спадковість та формування на цій основі різно­манітних типів і способів спілкування між людьми (мова, обряди, засоби виробництва, предмети споживання, побуту тощо). Вона пов'язана з тим, що культура є засобом спілкування між людьми, обміну інформацією, матеріальними цінностями тощо. Вирішенню цих завдань сприяють мова, засоби зв'язку, транспорту, книговидавництво, кіно, радіо, телебачення і — особливо в наш час — комп'ютерні засоби, Інтернет.

Ціннісно-орієнтаційна функція реалізується через систему ціннос­тей і норм, які є регулятором суспільних відносин, культурно-духовними орієнтирами на кожному етапі розвитку суспільства.

Нарешті, інтегративна функція культури виявляється у здатності об'єднувати людей незалежно від їх світоглядної орієнтації, національної чи расової приналежності, а народи — у світову цивілізацію.