Філософія Г. Лейбніца

Спробу подолати дуалізм, вирішити проблему єдності мислення і буття намагався німецький філософ і природодослідник Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646-1716). Ученню Спінози про єдину субстанцію Лейбніц про­тиставляє плюралістичну концепцію — знамениту монадологію. Якщо суб­станція одна і нерухома, — міркує Лейбніц, то з неї не можна вивести все різноманіття, індивідуальність і неповторність реального існування.

Згідно з вченням Лейбніца, Всесвіт складається з нескінченної мно­жини монад (гр. monos — одиниця), безтілесних простих субстанцій "істинних атомів природи", "елементів речей". Монади неподільні, незнищувані, не­повторні, діяльні.

Лейбніц наголошує, що субстанції-монади є носіями сили та актив­ності і мають духовну природу, оскільки матерія в філософії ХVII ст. вважалась пасивною, не здатною до саморуху. Монади є вічними, вони не виникають і не зникають природнім шляхом, а є породженням неперерв­них "випромінювань Божества". Монади є індивідуально-неповторними і незалежними одна від одної, не можуть впливати на внутрішнє буття одна одної. Єдність та взаємоузгодженість монад є результатом передбаченої Богом гармонії, яка перетворює кожну монаду у "живе дзеркало Всесвіту". Єдиним відношенням між монадами є гармонія.

Лейбніц розрізняє три види монад, в залежності від їх досконалості: 1) найнижчі, що характеризуються "перцепцією", тобто здатністю чуттєво­го пасивного сприйняття; 2) монади-душі, які можуть мати відчуття та більш-менш яскраві уявлення; 3) монади-духи, які характеризуються най­вищим ступенем досконалості і мають свідомість, "аперцепцію", здатність до міркування та рефлексії. Монади самі по собі не сприймаються у чуттє­вому досвіді, а осягаються лише розумом. Тіла ж, що сприймаються чуттє­во є поєднанням монад з матерією і відрізняються одне від одного тим, з якими монадами поєднується матерія. Тіла неживої природи містять монадиперцепції, живі тіла — монади-душі, а людина — це поєднання матерії з монадами — духами, аперцепцією і рефлексією. Поєднання монад з мате­рією є результатом передбаченої Богом гармонії.

Монади, на думку Лейбніца, не взаємодіють між собою, але завдяки божественній мудрості створюють єдиний світ, якому притаманна гармо­нія. Отже, Лейбніц теж не вирішує проблеми мислення і буття. З позицій науки він переходить на позиції теології. Першим, хто розкрив наявність дисгармонії, був німецький філософ Іммануїл Кант.