Парадокс Леонтьєва

Модель Леонтьєва є емпіричною перевіркою теорії Гекшера – Оліна. Для такої перевірки необхідно виміряти наступні величини:

1. забезпеченість країни факторами виробництва;

2. місткість факторів виробництва в окремих секторах цих країн;

3. товарні потоки між країнами.

При емпіричних дослідженнях немає такої інформації у "чистому" вигляді. Тому необхідно визначити, які величини за певних умов можна визнати достатніми. Позитивним прикладом цього є дослідження твердження Гекшера – Оліна через парадокс Леонтьєва, яке було проведене для США. Твердження Гекшера – Оліна прогнозує, що країна, де домінує фактор "капітал", експортує капіталомісткий товар й імпортує трудомісткий. Учені доводять, що США платять високу заробітну плату і мають у розпорядженні багато капіталу, отже, США є країною, де домінує фактор "капітал". Тому треба очікувати, згідно з твердженням Гекшера – Оліна, що США будуть експортувати капіталомісткі товари та імпортувати трудомісткі.

Дослідження можна було б провести легко, якщо визначити, що експорт є капіталомістким, а імпорт – трудомістким, але відсутність статистичних матеріалів не дозволяє це зробити. Тому потрібно знайти інші способи вираження місткості факторів експорту й імпорту.

Найбільш акуратно і коректно дослідження теореми Гекшера – Оліна провів у 1953 році американський вчений російського походження Василь Леонтьєв. Він зумів переконливо довести, що теорія співвідношення факторів Гекшера – Оліна за певних умов не підтверджується на практиці.

Для цього визначав використання праці й капіталу у виробництві експортних та імпортних товарів. Зокрема, В. Леонтьєв з'ясовував обсяг факторів виробництва, що вивільняться, якщо США зменшать як свій експорт, так і імпорт на 1 млн. доларів. Це питання вчений аналізував за допомогою даних про структуру експорт" й імпорту в 1947 році на основі моделі "витрати-випуск" для 200 секторів. Проблема полягає в тому, скільки факторів залучено для виробництва експорту й імпорту.

Капіталомісткість імпортних товарів потрібно було б визначити на основі даних країн-експортерів США. Оскільки у розпорядженні Леонтьєва були лише статистичні дані США, то він ввів допоміжну гіпотезу 1, що капіталомісткість імпортних товарів можна порівнювати з вітчизняними субститутами імпорту. Він вважав, що факторомісткість товарів-субститутів імпорту ідентична з факторомісткісю імпортних товарів. Це припущення не діє тоді, коли США не виготовляють деякі товари-субститути імпорту (чай, кава, джут) і відповідно вони виключалися з розгляду.

Треба відзначити, що В. Леонтьєв проводив своє дослідження після закінчення Другої світової війни, коли ні в кого не викликало сумніву, що США є країною з надлишком капіталу порівняно з іншими державами. Адже саме США ще до війни мали високорозвинену капіталомістку промисловість, у роки війни вона розвинулася ще сильніше, а після війни на фоні інших країн, які відновлювали свої зруйновані виробничі потужності, перевага США у забезпеченості капіталом виглядала неперевершеною. Тому в Леонтьєва не було великих сумнівів щодо отримання в результаті дослідження емпіричного підтвердження висновку Гекшера – Оліна. Фактично він порівняв співвідношення капіталу і праці, які є необхідними для виробництва одиниці американського імпорту (К/А)im, із співвідношенням капіталу і праці для виробництва одиниці американського експорту (К/А)еx. Відповідно до цього співвідношення, яке отримало назву "статистика Леонтьєва", країну вважають капіталонасиченою, якщо: