Висновки до розділу І

Дослідники соціальних комунікацій послуговуються тлумаченням поняття «медіадипломатія» у вузькому та широкому значеннях. У вузькому значенні медіадипломатія – це діяльність зовнішньополітичних державних відомств, спрямована на використання засобів масової інформації з метою впливу на громадську думку за кордоном. Натомість у широкому значенні медіадипломатію розглядають як різновид публічної дипломатії, який базується на концепціях «м’якої» та «розумної сили», послуговується традиційними каналами передачі інформації та новітніми веб-технологіями з метою реалізації різноманітних дипломатичних цілей, промоції держав на міжнародному рівні, лобіювання політичних та економічних інтересів, коригування суспільної думки тощо.

Одним із найефективніших інструментів медіадипломатії є соціальні мережі, що формують так звану netizen-аудиторію, яка активно долучається до обговорення державних та міждержавних рішень і таким чином безпосередньо впливає на процеси прийняття рішень. Проте держави, прагнучи формувати погляди індивідуумів та спільнот, ведуть активну боротьбу за домінування у віртуальному просторі, а також застосовують методи прихованої подачі інформації, політичну пропаганду, медійно-культурну інтервенцію і розповсюдження міфів.

Цифрова дипломатія націлена на формування позитивного іміджу акторів політичної взаємодії, тому її можна ототожнити із маркетингом у соціальних мережах і пабліситі – це продуманий спосіб керування сприйняттям громадянами певного суб’єкта комунікації. Негативним явищем є те, що медіадипломатія сприяє встановленню інформаційної гегемонії держав-лідерів, які тісно співпрацюють із медіа-холдингами, що контролюють левову частку ринку ЗМІ, а тому країни «третього світу» виступають лише як пасивні споживачі новин.

РОЗДІЛ ІІ. ВПЛИВ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ НА ГЕОПОЛІТИКУ ТА КІБЕРПОЛІТИКУ ХХІ СТОЛІТТЯ