Робота над орфоепічними нормами

Орфоепічні норми регулюють правильну вимову звуків.

1. Нормативними в українській мові є:

- чергування [о ], [ е ] з [ і ] у закритих складах (обх і дний – обх о дити, оп і р – оп о ру, ступ і нь – ступ е ня),

- перехід приголосних г, к, х у ж, ч, ш та [з’], [ц’], [с’] (рівнова г а - у рівнова з і; напру г а - напру ж ення; ділян к а - на ділян ц і; відно ш ення - шлюбні відно с ини.

2. В українській мові треба розрізняти вимову:

- [г] і [ґ], наприклад: ре ґ ламент — ре г улювати; ґ рунт — г урт; ґ ніт — г ніт;

- фонем [ф] і [хв], наприклад: фах – хвах, фено′мен – хвеномен, хвороба – фороба;

- звуків [і] та [и] після приголосних у словах іншомовного походження: д и ректор – д і ректор, т и раж – т і раж, с и мпозіум – сімпозіум, р и торика – риторика;

3. Нормативними в українській мові є асимілятивні зміни у таких групах приголосних:

а) – ться вимовляється як ця: листується, гнівається, учаться;

б) – шся вимовляється як ся: звітуєшся, вітаєшся;

в) – жці вимовляється як зьці: криворіжці, запоріжці;

г) – сши вимовляється як ши: принісши;

д) – шці вимовляється як сьці: на дошці.

4. Один із засобів досягнення милозвучності української мови – уникнення насамперед збігу голосних, а потім – приголосних. Наприклад: увести в оману; поїхав у Київ на конференцію; внесок у науку.

Проте незалежно від того, на який звук кінчається попереднє слово, вживаємо, як правило:

а) у перед звуками в, ф та звукосполуками, у яких є ці звуки: св, льв, зв, дв, тв, хв, гв, сф: надруковано у «Вечірньому Києві», події у світі, будівля у дворі, досягнення у сфері економіки;

б) і перед буквами й, я, ю, є, ї: злагода і єдність.

в) прийменник із, зі вживаємо, щоб уникнути зіткнення звука з з іншими приголосними: із святом, зі святом, зі школи, зі мною.