Предмет, завдання та основні розділи курсу «Релігієзнавство»

Релігієзнавство – галузь гуманітарної науки, об`єктом вивчення якої є такий особистісний стан людини, який можна назвати станом самовизначення її в світі, здобуття самої себе на основі віднайдення в собі того, що єднає її з трансцендентним. У своєму функціонуванні релігія виходить за межі свого індивідуального буття, піддається доктринальній і обрядово-культовій інтерпретації, входить в різні сфери людської життєдіяльності. Релігієзнавство у своєму предметі значно ширше, ніж у своєму об`єкті. Предметом релігієзнавства в широкому його аспекті є, окрім природи релігії, її функціональність: об’єктивні закономірності виникнення, поставання та розвитку релігій, їх функціонування, структура та відповідні явища, взаємозв’язок і взаємодія релігії з іншими галузями знань. Якщо об`єкт релігієзнавства відносно сталий, то предмет його збільшується в обсязі і дещо змінюється в часі.

Предмет релігієзнавства постійно розвивається, розростаючись за обсягом, змінюючись з плином часу. Головним для нього є вироблення найбільш універсальних понять і теорій науки про релігію. Внаслідок цього наукові пошуки та результати досліджень релігієзнавства активно використовують правознавство, мовознавство, фольклористика, етнографія, мистецтвознавство, інші науки, які аналізують релігію під своїм кутом зору. При дослідженні релігій релігієзнавство неминуче звертається до філософсько-світоглядних питань про людину, світ, суспільство, спирається на історію природничих і суспільних наук, особливо на досягнення сучасної науково-технічної революції, на наукове тлумачення феномена релігії.

Релігієзнавство поділяють на академічне і богословське. На відміну від першого останнє входить до богословського комплексу, розвивається певною мірою на основі закономірностей цього виду духовності. Особливістю світського релігієзнавства є дотримання принципу нейтральності щодо релігії, чого немає в богословському релігієзнавстві, яке, до того ж, ще має конфесійну зорієнтованість.

Відповідно до сьогочасних норм наукових досліджень, тлумачення понять подається згідно з «Релігієзнавчим словником» (К., 1996) або в редакції, наближеній до нього.

Бог — верховна надприродна сутність, яка, згідно з різними релігійними вченнями, наділена вищим розумом, абсолютною досконалістю і всемогутністю, є творцем світу, зумовлюючи все, що відбувається в ньому.

Теологія (богослов’я) та її світоглядні опоненти багато віків шукають доказів як «за», так і «проти» існування Бога. Наслідком таких пошуків став висновок, що будь-які докази марні. Вони нічого не доводять людині, яка не вірить, і непотрібні людині, яка вірує. Німецький філософ І.Кант (1724—1804) вважав, що існування Бога не можна логічно ні довести, ні спростувати.

Прагнення з’ясувати витоки і сутність релігії, її риси зумовило виникнення спеціальної галузі знань — релігієзнавства. Релігієзнавство і теологія — дві відмінні форми осягнення релігії як явища.

Богословсько-теологічне дослідження релігії.Теологія (богослов’я) виникає із спроби пояснити, зробити доступними для віруючих загальні положення певної релігії, образи, втілені у священних книгах, постанови соборів, догматичні формули. До неї входять розділи: догматика (системний виклад положень, які вважають істинними), моральне богослов’я, екзегетика (тлумачення біблійних текстів), літургія (теорія богослужіння), каноніка (теорія церковного права) тощо. Теологія безпосередньо пов’язана з конкретним віросповіданням, вивчає релігію та різні форми релігійного життя з погляду їх практичного використання. Релігієзнавство намагається порівняти різні релігійні системи, узагальнити релігійний досвід різних народів в історичному розвитку.

Богословсько-теологічний підхід до релігії — це погляд на неї зсередини, з позиції самої релігії. Основою його і релігійна віра. Збагнути релігію, вважають теологи, може тільки релігійна людина. Їй властивий особливий вид духовного пізнання — релігійний досвід — переживання, пов’язані з відчуттям присутності у житті Вищого начала. Реалізується він на основі визнання абсолютності релігійного віровчення. Головне в богословсько-теологічному підході - обґрунтування та захист релігійного віровчення, доказ вічної цінності релігії для кожної конкретної людини і людства.

Богословсько-теологічному підходові до релігії (погляд «зсередини») протистоїть філософський метод розуміння релігії (погляд «іззовні»).

Релігієзнавство становить цілісну систему філософських, соціологічних, психологічних та історичних знань про релігію, її виникнення, розвиток і соціальні функції, про побудову релігійного комплексу, сутність релігії як одного з проявів людської духовності. Багатоплановість проблематики релігієзнавства як системи наукових знань зумовлює складну його структуру, що має два важливих напрямки дослідження релігії - теоретичний та історичний.

Філософський, соціологічний і психологічний аспекти вивчення релігії становлять теоретичний напрямок, головним у якому виступає філософія релігії, оскільки розкриває онтологію та гносеологію релігії. Основними проблемами філософського вивчення релігії є питання про її сутність, гносеологічну природу релігійної свідомості, її структуру та особливості змісту, характер релігійного відображення, формування релігійних понять, символів, образів тощо.

Як соціальне явище чи складник суспільних відносин вивчає релігію соціологія. Важливими проблемами соціологічного аналізу релігії є з’ясування соціальних причин її виникнення, існування та відтворення, її місця в соціальній системі її внутрішньої структури, її соціальних функцій та ролі в конкретному суспільстві. Причому наукове вивчення релігії передбачає не лише загальносоціологічний аналіз релігійних феноменів, а й конкретно-емпіричне дослідження релігійності, культової поведінки послідовників конфесій в окремих регіонах тощо.

Оскільки релігія впливає насамперед на психіку особи, створюючи в ній певну систему емоційно-інтелектуальних образів, стереотипів і норм поведінки, то важливе місце в їі дослідженні відводиться психологічному аспекту /психології релігії/, який передбачає вивчення почуттів, настроїв, емоцій, переживань у релігійній свідомості, внутрішніх психічних процесів, стану та властивостей віруючої особи.

Цілісну систему наукового осмислення релігійного феномена допомагає скласти історичне вивчення релігії. Зокрема, історичне релігієзнавство досліджує історію виникнення і розвитку релігій в усій повноті їхніх історичних зв’язків. Насправді, щоб проаналізувати сучасну релігію в усій складності її елементів, необхідно знати історичний процес їхнього розвитку: перехід від первісних форм релігії через полідемонізм до політеїзму, а потім і до монотеїзму; від родових культів до племінних і національних і, нарешті, до світових релігій. Проблемами історичного релігієзнавства є також порівняльна історія церков, історія релігійних рухів, церкви як інституту тощо.

Релігієзнавство як самостійна дисципліна недавно з’явилося в учбових планах вузів. Його мета: підвищити рівень гуманітарної освіти, особливого морального виховання молоді через розкриття історії і сутності релігії; її місця в системі духовної культури, в житті суспільства взагалі; дати характеристику релігій, які поширені на території України і тим самим сприяти досягненню міжцерковної, міжконфесійної, громадянської злагоди в суспільстві.

Релігієзнавство допомагає краще зрозуміти духовний світ релігійної і нерелігійної людини. Необхідно мати на увазі й те, що більшість сучасного населення світу - віруючі. Для них релігія не просто сукупність уявлень про світ і не просто світогляд. Це й конкретна моральна програма, і певний вид повсякденної діяльності; душевного стану, почуттів та роздумів.

Релігія тісно пов’язана з правом і потребує знань конституційно-правових принципів свободи совісті, вміння практичного вирішення питань, направлених на надання державою гарантій рівноправності громадян, незалежно від їхнього ставлення до релігії.

Вагомою є значимість релігієзнавства для розуміння мистецтва. Без знання його, скажімо, важко зрозуміти церковні музику і співи, літературу і образотворче мистецтво, адже вони часто спирається на біблійні сюжети і образи. Культові споруди, як правило, є кращим із того, що створено архітекторами.

Знання про релігію - це також своєрідний засіб здобуття свободи власного духу. З допомогою релігієзнавства людина усвідомлює своє «я», набуває інтелектуальної розкутості. Воно дає такі відомості, які не дає і не може, дати в такому обсязі жодна інша галузь знань.

Аналізуючи будь-яку форму релігії, релігієзнавство використовує:

1) загальнофілософські та соціально-філософські категорії: буття, свідомість, святість, символ, істина, фальш, суспільство, культура;

2) загальнонаукові терміни: структура, система, фун­кція, закон, роль та ін.;

3) конкретні наукові терміни: епоха, право, віра, почуття, настрій, страждання, спілкування, мова, життя, смерть;

4) спеціальні релігієзнавчі терміни: релігія, теологія, релігійний культ, церква, конфесія, храм, молитва, теїзм, деїзм, пантеїзм, атеїзм, скептицизм. Особливе місце посідають терміни: Бог, ангел, пекло, рай, привид, карма тощо, які в науці мають інше значення, ніж в релігії;

5) терміни, які відображають процеси трансформації релігії: сакралізація, секуляризація, розвиток і еволюція релігії, церквоутворення, сектоутворення, детеологізація, модернізація, деміфологізація.