Фактура

Фактура /від лат. factura - виконання/ - спосіб подачі, формуван­ня поверхні твору. Загалом її поділяють на природну й технологічну. До природної відносять фактуру поверхні, яка не обробляється. Напри­клад, природна фактура кори дереш, рогу оленя, каменю. Технологічну фактуру отримують у процесі відповідної обробки матеріалів; різання, тесання, кування, карбування, шліфування або внаслідок виготовлення самих творів: плетіння, ткання, вишивання тощо.

Якісна широта ‘спектра’ фактури залежить від кількості й величи­ни виступаючих фактурних елементів щодо її поверхні. Одна межа факту­ри відповідає такій будові поверхні форми, у якій елементи фактури своєю величиною легко сприймаються зором, як самостійні елементи. Од­нак з наступиш збільшенням фактурні елементи можуть перейти у члену­вання форми. Друга межа - така поверхня форми, яка при наближенні ‘рельєфу’ гладкої фактури до нуля фактично дає поліровану дзеркальну поверхню. Звідси весь спектр фактури умовно можна поділити на рельєфну, дрібно-рельєфну, шорстку і гладку.

Рельєфну фактуру мають твори з гостро вираженою пластикою поверх­ні, зокрема плетені вироби з лози, рогози, соломи тощо.

Дрібно-рельєфна фактура характеризується слабо вираженою пласти­кою поверхні. Сюди відносять ткані, в’язані, вишивані твори.

Шорстку фактуру мають здебільшого пошліфовані вироби з дерева, металу, каменю.

Гладку фактуру мають поверхні твердих матеріалів після шліфу­вання, полірування, лакового покриття. Наприклад, поліровані поверхні деяких вироби з дерева, каменю і металу. Поверхня з гладкою фактурою залежно від чистоти обробки буває матовою, напівматовою і дзеркальною.

У творі декоративно-прикладного мистецтва може застосовуватися одна-дві фактури і більше. Їх поєднують переважно за законом контрас­ту: рельєфну і шорстку, дрібно-рельєфну і гладку, шорстку і гладку /дзеркальну/. Так, у художній обробці дерева гуцулів спостерігалося контрастне зіставлення різьблених гладких площинних мотивів орнаменту з вибраним ‘цьоканим’ тлом /дрібно-рельєфна фактура/. На шорсткій по­верхні подільської димленої кераміки добре видні лискучі візерунки, нанесені технікою ‘гладження’ за рахунок контрасту фактур.