Роль народного мистецтва у формуванні особистості

На сучасному етапі суспільного життя головним напрямом культурного й національного виховання є звернення до людини, до її духовного розвитку і становлення. Високий рівень розвитку духовного світу та розуміння етно культури сприяють розвитку традицій національного мистецтва.

Майже в кожної людини з перших років життя відбуваються приємні зустрічі з мистецтвом. З дитинства у своїй пам'яті людина зберігає не лише знайомі краєвиди, а й обличчя багатьох людей, образи предметів, що оточували її в рідній оселі. У кожній хаті - своя краса, у кожної особистості - свої улюблені речі. Це сорочка, вишита добрими матусиними руками, гончарний посуд, дерев'яні ложки, прикрашені різьбленням, яскраві писанки, чарівні вишиті і ткані рушники, вироби лозоплетіння та багато інших речей, які викликають яскраві й милі серцю спогади.

Більшість цих речей можна віднести до естетичних предметів або мистецьких творів, адже вони мають у собі справжню художню цінність, відбивають ставлення людини до навколишнього світу, відтворюють спосіб естетичного та духовно-практичного освоєння дійсності. Вони надзвичайно важливі своєю самодостатністю, своєю включеністю в духовний світ людини, у її культуру.

Цілком імовірно, що розвиток естетичної культури буде більш помітним там, де людина з дитячих років виховується на творах мистецтва рідного краю. Народне декоративно-прикладне мистецтво вічне, як і народ. Воно з покоління в покоління стає дедалі багатшим на різні прояви і дарує своїм шанувальникам нові й нові форми образотворення декору, у яких яскраво відображається коріння українців.

Будувати процес виховання молоді у відриві від національної культури означає формувати покоління людей без роду і племені. Однією з умов формування етно культури дитини є належна організація наукового та навчально-виховного процесу, звернення до духовних коренів народного мистецтва, його зв'язків із природою, побутом, фольклором; до живих традицій, у тому числі й щодо використання матеріалу, інструментів та обладнання.

Народне декоративно-прикладне мистецтво стало невід'ємною частиною нашого духовного багатства. Творчість народних майстрів завжди набувала широкого визнання в нашій країні і за кордоном. А причина цієї всенародної уваги й любові до різноманітного доробку народних митців полягає в демократичній і гуманістичній природі народного мистецтва, яке виражає творений століттями чуттєво-практичний досвід поколінь, показує їхнє розуміння найголовніших закономірностей і фундаментальних цінностей життя. Нас завжди приваблювала й приваблює краса і доцільність творів народного мистецтва. Специфічний зміст їхньої образності завжди знаходив собі найвиразнішу в художньому відношенні та найлаконічнішу - в технологічному форму, яка найбільш повно доносила ідею твору. Нашу увагу не може не привертати шанобливе ставлення майстрів до матеріалу, з яким їм довелося працювати. Воно завжди співвідноситься зі ставленням до природи, розумінням непорушного зв'язку з нею. Народні майстри впродовж віків освоювали секрети технічної майстерності, формотворення, орнаментування, розвитку художніх образів, що надавало витворам народного декоративно-прикладного мистецтва життєствердного характеру, збагачувало яскраву й лаконічну мову мистецтва, запозичену у світі природи, у скарбниці фольклору, в народних звичаях та обрядах. У своїй сукупності ці особливості формували в людей високі патріотичні почуття, оптимістичне ставлення до життя, проявляли риси національного характеру у творах митців. Діалектичне розвиваючись у межах специфіки своїх видів і жанрів, народне мистецтво ніколи не було ізольованим, відособленим від загального художнього процесу доби і, за всієї повільності та поступовості розвитку, залишалося актуальним, співзвучним його прогресивним і демократичним ідеям. Сьогодні вся актуальність народного мистецтва зростає на нових засадах історичного розвитку, що забезпечує повноцінне художнє і водночас інтенсивне розкриття прихованих у його суті можливостей.

Народне мистецтво стало загальнонародним надбанням, значення його виходить далеко за межі суто мистецтвознавчих компетенцій та оцінок. Воно невіддільне від завдань побудови нового демократичного суспільства і формування нової особистості.

У системі естетичного та художнього виховання важливе місце належить народному декоративно-прикладному мистецтву, яке входить у світ людини з перших її днів і супроводжує все життя. Перші іграшки, колискові пісні, казки, легенди, найпростіші рухи в танці вводять дитину в чарівний світ народної творчості. Дитячі малюнки «повторюють» багатовіковий цикл накопичення декоративно-зображувального фону народного мистецтва: починаючи від найпростішої лінії - до умовного зображення зірки, квітки, птаха, риби, звіра і далі, до конкретних предметів і людської постаті.

Неможливо переоцінити цей момент залучення маленької людини до вічного і прекрасного світу фольклору - усного й образотворчого, тому в нашій державі нині велике значення надається художньо-естетичному вихованню підростаючого покоління на зразках «комплексного» народного мистецтва: тут і малювання, і робота з глиною чи пластиліном, деревом, і вишивка, і аплікація, і витинання, і «зодчество» - поки що за допомогою кубиків і найпростіших конструкторських наборів.

Народне декоративно-прикладне мистецтво внаслідок своєї специфіки покликане внести в життя момент гри, прикрасити, розважити, формувати світогляд через ті естетичні почуття, які народжуються в людей від практичного користування справді художніми речами, від споглядання їх як частини природи і навколишньої реальної дійсності. Тому воно є найважливішим компонентом і етапом у вихованні естетичних смаків і формуванні внутрішнього світу дитини. Крім того, народна образність синтезує в собі духовну і матеріальну творчість як цілісну і нерозривну, яка склалася історично і вивірена віками.

Світ декоративних образів, світ яскравих кольорів, простих і доступних форм творів народного мистецтва захоплює людей, викликає насолоду, одухотворює їх, підносить до стану натхнення, створюючи тим самим психологічний комфорт. Це перший етап «діалогу» з красою. Подальше глибоке спілкування зі світом прекрасного активізує людські емоції, викликає до життя творчу уяву, стимулює фантазію, пробуджує художнє відчуття, формує елементи образного мислення. Нагромаджений емоційний досвід пробуджує в людині художника з високою культурою і гамою почуттів, веде до вдосконалення інтелекту.

Крім морально-виховних можливостей, краса творів народного декоративно-прикладного мистецтва має творчо-спонукальну здатність, що є надзвичайно важливою рисою у вихованні гармонійної особистості. Краса викликає бажання творити, додержуватися законів її буття у всіх сферах людської діяльності. Естетичне ставлення, як відомо, виникло на базі предметно-практичної діяльності людини як прояв її духовного начала. Тут важливо підкреслити, що специфічною рисою декоративно-прикладного мистецтва є розуміння людьми краси речей не як результату їх оздоблення, а, головним чином, того творчого процесу, у результаті якого виник той чи інший твір.

Формування людини в праці, творчій діяльності — основоположна теза, з якої ми виходимо при вивченні народного мистецтва, яке є важливою складовою у формуванні гармонійної особистості майбутнього. Через творчу працю, яка дає можливість максимально розкрити всі сторони людської натури, йдуть найактивніші процеси творчої матеріалізації людського духу, самовияву і самоствердження людини. Уроки народного мистецтва підтверджують крилатий вислів «Труд переростає в красу», стимулюють розвиток творчого потенціалу особистості, формують творче ставлення до праці як першої життєвої необхідності у будь-якій діяльності. Трудові процеси, які лежать в основі традиційної майстерності, викликають до дії продуктивну уяву, фантазію, без яких не існує емоційної культури людини, формують цінні риси характеру: почуття власної гідності, наполегливість у подоланні труднощів, цілеспрямованість, уміння пізнавати явища життя у всій їхній складності і суперечливості.

Важливо підкреслити ще один аспект цього питання. Прикладне мистецтво народу завжди розвивалося в тісному зв'язку з природою, яка була базою сировини, світом художніх прообразів, тем тощо. Таке спілкування завжди породжувало бережливе та економне ставлення до матеріалу і тих художніх цінностей, якими природа його наділила. Велику виховну роль відіграє народне мистецтво у вирішенні одного з проблемних питань сучасності «людина і річ»: художній смак і коло речей, якими людина оточує своє предметне середовище і які є виразниками її інтересів. Вирішальною особливістю творів народного мистецтва є їх невіддільність від повсякденного життя. Входячи в побут, вони проектують цю свою рису на доцільність нашого відбору речей, які в подальшому «виховуватимуть» і нас самих.

Таким чином, активне засвоєння спадщини народного мистецтва як своєрідної форми трудової і творчої діяльності має важливе значення у вихованні людині майбутнього. Ми розглянули вплив лише деяких естетичних категорій творів декоративно-прикладного мистецтва. Як і все мистецтво, народне мистецтво перебуває нині в колі найголовніших взаємозв'язків культурного процесу (колективного, індивідуального та національного), які, у свою чергу, генерують і збагачують можливості виховних функцій мистецтва в розвитку людської особистості засобами народного мистецтва на новому історичному етапі розвитку незалежної української держави.

Одним із принципів народного мистецтва справедливо вважається колективність. «Твори колективної творчості становлять суспільну цінність та інтерес не в силу індивідуальної неповторності, а навпаки, тому що в них синтезувалися і набули вираження думки, почуття і настрої багатьох людей», - читаємо в «Естетиці фольклору». Показово, що мажорний тон народного мистецтва зумовлений саме колективним його характером. Спільне вирішення творчих і технологічних питань, передача майстерності з одного покоління в інше, система творення образів, естетичних уявлень тощо утверджували в певних суспільних групах віру в цінність праці, породжували оптимістичні погляди на життя. Саме колектив, а не окремі його представники, формував локальні риси місцевої самобутності, виховував і виховує патріотичні почуття, гордість за ту землю, яка віками народжувала художників-однодумців, викристалізовує і підтримує спільність і постійність смаків у часі.

Згуртовуюча функція народного мистецтва неоціненна. Однак вона полягає не в тому, щоб сформувати якийсь усереднений, однорідний смак мас, а навпаки, - у стимулюванні індивідуального розвитку на основі існуючого суспільно-історичного досвіду. Саме тому масовість народного мистецтва розглядається нами не як самоціль, а як можливість охопити його впливом якомога більше членів суспільства, розбудити в них творчу активність, творчу індивідуальність. Сьогодні поняття колективності народного мистецтва як поняття творчої співдружності групи майстрів району чи регіону, об'єднаних спільною ідейно-художньою позицією, доповнюється розумінням самих якостей художніх структур певного виду чи жанру, створених багатовіковим досвідом народу, тобто розглядається як категорія естетична. Це розширює діапазон можливого впливу народного мистецтва на формування світогляду особистості.

З питанням колективного та індивідуального в народному мистецтві тісно пов'язане питання традицій і новаторства. Колективні засади народного мистецтва в ході своєї еволюції сформували ядро народної творчості - традицію. Вона дисциплінує наші смаки, формує кодекс народної етики та естетики, передає з минулого в майбутнє встановлені століттями форми, ідеї, образи, теми і саме цим акцентує розуміння стабільності світу, стабільності всього кращого в людині. Разом з тим традиція ніколи не сприймалась як догма чи канон. Традиція жодним чином не заперечує розвиток, а навпаки, диктує потребу постійного оновлення, розширення, поглиблення. Тому традиційне мистецтво народу постійно супроводжують новації та новаторство.

Причетність до часу, відповідальність за нього - одна із суспільне вагомих рис, яка визначатиме рівень особистості майбутнього. Традиції народного мистецтва навчають наших сучасників уважно, аналітичне ставитися до питань новаторства: у лоно народного мистецтва, власне, як і в усі види діяльності, не повинно потрапити випадкове, епізодичне. У цьому плані слід рівнятися на еталонні зразки, вивірені найпринциповішим суддею - часом і смаком попередніх поколінь; справжнє новаторство в народному мистецтві слід розуміти як таке, що в недалекому майбутньому перейде в ранг традиції.

У цій спробі визначити місце та роль народного мистецтва у вихованні гармонійно розвиненої особистості майбутнього, певна річ, окреслені лише деякі вихідні положення. Кожне з них при спеціальному і систематичному вивченні розгалужується на складний та багатоаспектний комплекс досліджень, який сьогодні розглядається як проблема важливої суспільної ваги і значимості.

2. ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ АКТИВНОСТІ УЧНІВ НА УРОКАХ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА.

Основний мотив творчої діяльності на початковій стадії її формування полягає для дитини в самому процесі прояву відчуттів. Пізніше ця діяльність супроводжуватиметься свідомими пошуками засобів вираження, але в багатьох дітей виникає розчарування в зображувальній діяльності, оскільки рівень їхнього загального розвитку входить у суперечність із тими дитячими засобами зображення, якими вони володіють. Дуже важливо, щоб у цей час доросла людина допомогла дитині оволодіти новими засобами творчого відображення навколишньої дійсності. При цьому усвідомленість, яку вносить у діяльність дитини дорослий, не повинна порушувати дитячого бачення і відображення. «Велика свобода думки в справжній творчості. Справжнім же буде те, що є прекрасним і переконливим. Творчість - це оволодіння новимиможливостями. Творчість - це мирна перемога над відсталістю та аморфністю. У творчості вже закладений рух. Творчість - це вираження основних законів всесвіту. У потаємних куточках серця, за які відповідальна сама людина, закладене правильне судження про те, що є істина, переконливість, що є творчість, що є краса».

Як уже зазначалось, у сучасній психолого-педагогічній літературі з найбільшою визначеністю описані два напрямки в керівництві дитячою творчою діяльністю: створення умов, які сприяють творчості, і побудова логічної поетапності в досягненні творчого результату.

Основу умов, як і в навчальній діяльності, складає створення тих психологічних передумов, які забезпечують успіх творчого процесу, іншими словами, визначають психологічну готовність до творчості. До таких умов, у першу чергу, належать:

- сукупність спеціальних здібностей, знань, умінь і навичок, тобто тих якостей, які, як уже зазначалося, сприяють успішному оволодінню засобами образотворчого мистецтва, а отже, забезпечують реалізацію художнього задуму;

- уява (відтворювальна і творча), яка породжує художній задум і визначає загальні шляхи його реалізації;

- естетична позиція, яка в учнів проявляється в емоційному відчутті прекрасного, у відборі естетичних, моральних та суспільних ідеалів, які художньо уявляються і відтворюються відповідними образотворчими засобами.

У цьому плані уява становить собою одну з форм відображення дійсності. «Творча діяльність уяви, - писав Л.С. Виготський, - знаходиться в прямій залежності від багатства та різноманітності попереднього досвіду людини, тому що цей досвід являє собою матеріал, на якому формується фантазія. Чим більший досвід людини, тим більший матеріал, яким володіє її уява».

Спостереження за самостійною дитячою діяльністю виявляє характерну для дитини захопленість зображенням. Часто, не пам'ятаючи про оточуючих, вона розмовляє сама із собою, щось наспівує, її настрій і темп роботи змінюються залежно від змісту, який передається, і т.д. Ці зовнішні вияви складають враження про багатство і високий рівень розвитку дитячої уяви. Як свідчить досвід, зародок задуму дитячого малюнка складається не попередньо, а головним чином у процесі малювання. Але саме готовність уявити свій майбутній малюнок, відтворити його задум є найбільш яскравим показником розвитку уяви.

Якісні зміни в розвитку творчості учнів обумовлюють відповідні зміни в педагогічному керівництві їхньою творчістю, що відображається в розробці логічної поетапності творчого процесу.

Якщо уявити в найбільш загальних рисах творчий пошук художника, то в ньому можна виділити такі етапи: перші художні накопичення, виникнення задуму, реалізація змісту композиції, остаточна розробка.

Перші художні накопичення - вивчення всього того, що дає багатий інформаційний матеріал: навколишньої дійсності, архівних документів, літературних джерел, художньої спадщини, музейних експонатів, а також окремих рішень - виконання начерків, ескізів. Таким чином, на основі пізнавальної діяльності накопичується, а в результаті оцінювання відбирається певний матеріал, який веде до виникнення задуму.

Другий етап творчого процесу - виникнення задуму - це визначення і конкретизація сюжету, характеру дії, стану та взаємовідносин його учасників, вибір відповідних деталей і т. ін. На відміну від письменника, який має можливість чергувати картини життя в часі, змальовувати різні пригоди, передавати хвилювання й роздуми своїх героїв, художник відтворює життя лише в його одномоментному стані, у замкнених рамках картини. Це обумовлює специфічні особливості вибору виражальних засобів художником.

На стадії зображення задуму художник створює ескіз свого майбутнього твору, який удосконалює в наступних фазах творчого процесу. Етап реалізації задуму передбачає обмірковування, уточнення, удосконалення задуму. Уточнюється зміст майбутнього твору, відбираються виражальні засоби, порівнюються варіанти рішень.

Період остаточної розробки сюжету полягає в авторедагуванні, остаточному допрацюванні як окремих елементів, так і твору в цілому. Перш ніж визнати свій твір закінченим, художник порівнює задум і результат з точки зору уявного глядача.

Наведені раніше напрямки керівництва творчістю - створення умов, які забезпечують успішну діяльність, та поетапне здійснення творчого процесу - можна реалізувати на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах. При цьому керівництво творчим процесом дітей має передбачати такі моменти:

1. Етап накопичення перших уявлень з вибраної теми. Велике значення має вибір тематики зображення.

Вивчаючи зміст малюнків дітей багатьох національностей, В.С. Мухіна дійшла висновку про те, що тематика цих малюнків і виражальні засоби, якими діти підкреслюють своє ставлення до намальованого, свідчать про засвоєння дитиною духовної культури того соціального середовища, у якому відбувається її розвиток.

Необхідно залучати дітей до прекрасного і розвивати в них бажання відтворювати прекрасне.

2. При визначенні обсягу теми слід ураховувати вік дітей, загальний рівень їхньої підготовленості, умов проживання (місто, село) і характерні особливості рідного краю (ліс, гори, річки, озера).

Треба навчити дітей вибирати при малюванні опорні об'єкти, які дозволяють концентрувати увагу на головному і допомагають визначити змістовий центр майбутньої композиції. Педагог повинен попередньо вибрати джерело інформації для ознайомлення дітей з тим колом предметів і явищ, яке передбачене обсягом теми (навколишня дійсність, твір образотворчого мистецтва, художня література, діафільми), визначити форми організації процесу ознайомлення (екскурсія, прогулянка, творча гра, трудова діяльність), відібрати методи ознайомлення (спостереження, обстеження, бесіда, розповідь).

Творчому заняттю повинні передувати підготовчі заняття, які у своїй сукупності спрямовані на накопичення уявлень з вибраної теми: на вирішення навчальних завдань: оволодіння засобами обстеження об'єктів зображення, ознайомлення з елементами образотворчої грамоти, удосконалення техніки зображення та ін. Кількість таких підготовчих занять визначається змістом теми і ступенем підготовленості дітей до її творчого втілення. Якщо мета зрозуміла, то підготовчий період складається з двох-трьох занять, під час яких діти знайомляться із зовнішніми ознаками того чи Іншого птаха і послідовністю його зображення, опановують засоби виявлення змістового центру композиції (на даному прикладі засобом кольору) і передачі руху (розміщення птаха по діагоналі у висхідному чи низхідному напрямку), закріплюють раніше засвоєні засоби композиційної виразності (ритм повторів і чергування); удосконалюють засоби роботи кольоровими олівцями або фарбами.

Не треба проводити багато підготовчих занять, оскільки в дітей може зникнути інтерес до теми. Скороченню підготовчого періоду сприяє встановлення змістовного взаємозв'язку між попередніми і наступними творчими завданнями. Наприклад, у циклі творчих завдань «Золота осінь», «Добрий день, школо!», «Свято врожаю» є багато спільних об'єктів, уявлення про які можуть бути сформовані в дітей у процесі підготовки до першого з цих завдань, а при підготовці до двох інших завдань більше часу приділяється вивченню нових об'єктів.

Малювання з натури не тільки є основною умовою зорової оцінки й відображення ознак об'єктів, але й сприяє розвитку зорової пам'яті. На основі зорової пам'яті вдосконалюється художній задум, породжуються асоціації, без яких неможливі образне сприйняття та образне мислення. Тому при навчанні малювання необхідно цілеспрямовано формувати в дітей зорову пам'ять.

Крім уже названого способу малювання, існують способи малювання за пам'яттю і за уявою.

Малювання за пам'яттю - це відображення будь-якого об'єкта в тому стані, у якому знаходився цей об'єкт під час його зорового сприйняття в минулому. Практика проведення уроків малювання за пам'яттю полягає у вільному запам'ятовуванні характерних ознак предмета та наступному зображенні. Дітям демонструють будь-який об'єкт і пропонують запам'ятати окремі його ознаки: колір, розміщення деталей, їхню форму та ін. Потім об'єкт закривають і діти відтворюють ознаки, які запам'ятали. Подібні заняття краще проводити у вигляді гри, змагання «Хто краще і більше запам'ятає?».

У подальшому малювання за пам'яттю ускладнюється: пропонується запам'ятати найбільше ознак, збільшується час від безпосереднього сприйняття до малювання побаченого - від кількох годин до декількох діб.

Малювання за уявою - це відтворення будь-якого об'єкта в довільному положенні. Воно базується на безпосередньому запам'ятовуванні того, що мало емоційний вплив (наприклад, святковий ранок, екскурсія), або на сприйманні об'єктів, які виділяються своїми якостями: незвичністю форми, новизною, яскравістю, величиною і т. ін. Малювання за уявою полягає у відтворенні побачених об'єктів у різних просторових положеннях, що створює можливість для різноманітних імпровізацій. Слід враховувати, що діти звичайно запам'ятовують об'єкт у тому просторовому положенні, у якому його показав на занятті педагог. Таким вони його потім і відтворюють у різних образотворчих ситуаціях, що обмежує можливості варіювання композиційними рішеннями. Тому на заняттях необхідно спрямовувати діяльність дітей не тільки на більш чи менш точне відтворення об'єкта, що запам'ятався (на першому етапі ця вимога є обов'язковою умовою), але й на зміну його положення в просторі.

Малювання за уявою та за пам'яттю має важливе значення для розвитку творчості і обов'язково має бути присутнім у діяльності учнів. Але слід пам'ятати, що не можна створити повноцінний художній образ без практичного досвіду і теоретичних знань, що їх учні набули на уроках малювання з натури.

У підготовчий період необхідно закріплювати засоби зображення, які засвоюються дітьми на тому чи іншому етапі навчання. Оволодіння засобами зображення та їх удосконалення - найважливіша умова готовності дитини не тільки до наступної образотворчої діяльності, але й до виконання в подальшому більш складних творчих завдань. Як зазначала Е.О. Фльоріна, ускладнення творчих завдань прямо пропорційне закріпленню і росту навчальних досягнень.

Накопичення перших уявлень та оволодіння художніми засобами зображення відбуваються в контексті формування естетичного ставлення до об'єкта, який сприймається та відображується. Важливе й відповідальне завдання вчителя - навчити дітей бачити красу світу, захоплюватися барвами природи, химерними формами рослин, квітами, блакитним небом, палітрою творчості народних майстрів. Поетичне слово, органічно вплетене в процес безпосереднього сприйняття, робить його більш яскравим, сприяє образному баченню навколишньої дійсності.

Період виникнення задуму. Оточуючий дитину предметний світ багатий та різнобарвний. Однак не всі предмети, які сприймаються органами чуттів і зафіксовані на образотворчому полі, можуть стати художніми і нести певну інформацію. Тому при уточненні майбутнього сюжету необхідно виходити з вибраного дитиною задуму і в доброзичливій формі (якщо є в цьому необхідність) допомогти їй визначити головне в композиції і підпорядкувати все це певній сюжетній лінії. Не слід при цьому прагнути до перенасиченості композиції різноманітністю образів, щоб не втратити змістовну лінію і не знизити якість зображення.

Відбору змістовності та виражальної сторони задуму значною мірою сприяє назва твору. Дитині важко на перших етапах залучення до творчості образно висловити свою думку. Тому вчитель допомагає їй встановити зв'язок між змістом задуму і, наприклад, вивченим напам'ять або прослуханим віршем (піснею, загадкою і т.ін.). Назву дають на основі найбільш характерного фрагмента композиції, наприклад, «Рушничок», «Мамина хустина».

Обмірковування змісту майбутнього малюнка та його назви може бути своєрідним домашнім завданням, яке діти разом з батьками виконують напередодні реалізації творчого задуму. Назва і зміст малюнка уточнюються на занятті, у вступній його частині. У бесіді з двома-трьома дітьми вчитель своїм схваленням або підказками орієнтує дітей на оригінальне, індивідуальне вирішення теми.

Період реалізації задуму. Активне ставлення до дійсності в процесі її відображення виявляється не тільки у вибірковому ставленні до предметів і явищ світу, але й у виборі та використанні тих багатих художніх засобів, якими володіє мистецтво. Видатний педагог Є.А. Фльоріна так пише про вимоги до творів мистецтва для дітей: «Мистецтво для дітей має бути багатим, різноманітним за змістом, за тим відчуттям, яке воно викликає, а також за художньою виразністю. Одноманітність тематики, жанрів і прийомів виконання гальмує загальний і естетичний розвиток дитини».

У дитячій творчості часто виникає суперечність між радісним, цікавим, інколи хвилюючим сприйняттям навколишнього світу та певними можливостями художнього відображення цих почуттів. Тому в процесі реалізації творчого завдання вчитель повинен допомагати дитині знайти ті засоби, які найбільшою мірою відповідають її можливостям і задуму. Можливе створення проблемної ситуації: «Як краще розмістити аркуш?» або «Яким кольором треба намалювати узор вітальної листівки, щоб було зрозуміло, який настрій ти хочеш подарувати мамі?».

Особливості художньої мови визначаються специфікою мистецтва, про що відомий учений П.В. Симонов говорить так: «Найголовніше в моделях науки - це інформація про те, що становить собою модельоване явище. Найголовніше в моделях мистецтва - це інформація про те, чим є явище, яке ми моделюємо, для нас мистецтво втілює ставлення людини до відтворених явищ, але категорія ставлення можлива тільки в координатах бажаного чи небажаного. Поза цими координатами психологічний факт ставлення неможливий, його просто немає».

Для молодших школярів дуже характерне активне ставлення до відображуваних подій. Можна спостерігати навіть, як деякі діти, малюючи, «озвучують» зображувані дії. Захопленість учнів змістом своїх малюнків, активне виявлення особистого ставлення до зображуваних персонажів - усе це робить дитячі роботи більш виразними. Не випадково багато хто з художників звертається до дитячої творчості, як до невичерпного джерела щирості, безпосередності, художньої виразності.

Головне, що засвоюють діти, - важливість зацікавленого спостереження. Адже перш ніж рука торкнеться аркуша, щось має вразити, сподобатися, яскраво запам'ятатися. Для художника важливо вчасно помітити в житті нове і цінне, не побачене іншими.

Досвід спілкування з рідною природою, накопичений у першому класі, й надалі збагачується, але слід звертати увагу і на красу рукотворну, яка оточує нас всюди: вдома, на вулицях рідного міста чи села, у театрах, музеях, школі.

Активне керівництво творчим процесом учнів є необхідним на перших етапах його формування. Поступово, у міру накопичення життєвого і творчого досвіду (у 5-7 класах), учитель спонукає дітей до самостійності, свідомих творчих проявів.

Для успішного керівництва творчістю дітей важливе значення мають постійний аналіз та оцінка якісних і кількісних показників їхньої діяльності.

Під якісною характеристикою цих показників розуміють оцінку розвитку психічних процесів та уявлень, у першу чергу тих, що забезпечують успіх оволодіння творчим процесом - загальних і спеціальних здібностей, загальнихі спеціальних знань, умінь і навичок у динаміці, тобто на шляху від простих форм їх виявлення до більш складних. Наочним показником цих змін є творча діяльність дітей при виконанні робіт різних рівнів складності.

Підготовка учнів до творчої роботи з тематичного та декоративного малювання, спрямована на успішне засвоєння доступних їм закономірностей композиції, передбачає ряд педагогічних умов: формування вміння зображувати предмети і навколишнє життя на уроках з малювання; взаємозв'язок декоративного малювання з іншою образотворчою діяльністю і з усією виховною та освітянською роботою в школі; визначення тематики завдань для декоративної діяльності; формування уявлень про предмети, явища, які зображуватимуться в композиції; організація творчих груп із метою створення малюнків; створення належного емоційного фону на всіх етапах навчання учнів малювання; виділення мотиву досягнення результату образотворчої діяльності; знайомство учнів з послідовністю і правилами виконання завдання з декоративного малювання; навчання учнів елементарних правил композиції; урахування індивідуальних та вікових особливостей дітей; оцінка композиції вчителем і дітьми - членами творчих груп у процесі її створення з метою більш повного відтворення задуму (виявлення сюжетно-композиційного центру, цілісності композиції, єдності в зображенні предметної площини, форми, змісту і образів; аналіз результатів декоративної образотворчої діяльності учнів). Цей комплекс педагогічних умов необхідний для реалізації творчого процесу створення композиції. Розглянемо ці умови.

Педагогікою доведена залежність розвитку сторін особистості від навчання. Саме тому навчання а декоративного малювання має базуватися на співвідношенні творчих і навчальних завдань залежно від ступеня засвоєння учнями матеріалу.

Навчання малювання учнів 1-7 класів на уроках, де діти індивідуально виконують завдання, має розглядатись як умова успішного оволодіння декоративним малюванням. Тому надається велике значення навчанню зображення окремих предметів у декоративному вирішенні. Знайомимо учнів із доступними їм основними поняттями, правилами і засобами композиції та стилізації.

Оскільки образотворча діяльність може дати позитивний результат лише в цілісній системі виховної та навчальної роботи з учнями, то здійснюватися вона має у взаємозв'язку з усіма видами образотворчої діяльності.

Виконанню декоративних композицій може передувати малювання з натури, ліплення, аплікація. Вони впливають на якість малюнка, допомагають передати форму предмета, виразність образу в загальному малюнку. При взаємозв'язку всіх видів образотворчого мистецтва створюються нові можливості ознайомлення з навколишньою дійсністю, учні збагачуються різними засобами образного відображення. У зв'язку із цим заняттям з образотворчого мистецтва приділяємо велику увагу, вважаючи їх основою для набуття дітьми необхідних для декоративного малювання умінь.

Тематика завдань визначається тими враженнями, які виникають в учнів у процесі пізнання навколишнього світу під керівництвом учителя. Малювання служить засобом закріплення знань, умінь і навичок, необхідних для виконання декоративної композиції, пізнання учнями навколишньої дійсності; закріплення, уточнення, поглиблення їх морального, суспільного досвіду. Оскільки центральне місце в декоративному малюванні належить відображенню в малюнках рідної природи, людської діяльності, доцільно підбирати такі теми для виконання, які легко зображуються, сприяють створенню відповідних образів у малюнках. Як орієнтир відбору завдань для виконання було використано «Програму для шкіл (класів) з поглибленим теоретичним та практичним вивченням образотворчого мистецтва та архітектури»: 1-2 кл., К.: Рад. школа, 1990, «Програму образотворчого мистецтва 1-4 кл. (для загальноосвітніх шкіл, ліцеїв та гімназій)», К.: Освіта, 1993; «Програму курсу, тематичне планування, розробки уроків з образотворчого мистецтва 5-7 кл.», X., 2004.

При відборі програмних завдань враховувалося поступове ускладнення образотворчих і виховних завдань.

Дуже важлива умова підготовки учнів до відтворення задуму - спостереження ними навколишнього світу, цілеспрямоване сприйняття явищ природи та суспільного життя. Спостереження спонукає учнів до активної пізнавальної діяльності, самостійного виділення форм, кольору предметів, розміщення їх у просторі, розвиває естетичне сприйняття природи та навколишньої дійсності.

Цілеспрямовані екскурсії та прогулянки поглиблюють знання дітей, отримані на уроках з образотворчого мистецтва, розширюють світогляд та активізують самостійну роботу над малюнком. Кожна екскурсія відбувалася з метою більш повного розкриття теми завдання. У процесі екскурсії учитель привертає увагу учнів до гарного в житті, побуті, навчає їх помічати, відчувати, сприймати красу природи, милуватися нею, знаходити в природі гармонію кольору, лінії, форми. Під час спостережень звертаємося до учнів із питаннями про те, що вони бачать, пропонуючи їм охарактеризувати явища в природі, об'єкти. Щоб підкреслити красу дерев в осінньому лісі (парку, сквері), можна читати вірші, використовувати образні вислови («Ось стоять дві ялинки, біля них маленькі ялички танцюють у колі»), пропонувати відшукати в лісі образи та пейзаж, змальовані у вірші. Поставити завдання знайти щось гарне і запам'ятати, щоб потім виконати декоративний малюнок, розглянути окремі образи природи -ялинки, ромашки, листя кульбаби. При цьому мова дітей активізується питаннями, які допомагають розкриттю образу. Пропонується помацати, розглянути, порівняти з поетичним виразом. Наприклад, кульбаби діти порівнюють із жовтими курчатами, сонечком, кулькою. Так у підсумковій цілеспрямованій роботі учні під керівництвом педагога накопичують чуттєвий досвід, на основі якого формують нескладні поетичні та художні образи.

Можна організувати заняття у формі уявних екскурсій: діти подумки ходять у гості до різних учнів та разом намагаються виявити, як попрацювали художники, перш ніж та чи інша річ потрапила в домашню обстановку. Ефект таких «походів» у гості достатньо високий, оскільки діти активніше починають виконувати домашні завдання на спостереження, заохочують своїх родичів до бесід про працю художників.

Творчий характер повинна мати не тільки практична робота, але й бесіди з дітьми, і якщо учні власної ініціативи приносять на уроки зразки декоративного мистецтва, якщо можуть своїми словами пояснити, яке за загальним настроєм, кольором та малюнком оформлення вони хотіли б бачити в ігровій кімнаті, у робочому кабінеті для серйозної роботи, у спальні тощо, то це означає, що діти вже досить продумано починають придивлятися до змісту робіт художника.

«Мистецтво навколо нас» — на цих уроках має бути чітко визначена, перш за все, орієнтація на ті художні музеї та виставки, музеї-садиби, майстерні художників, які діти реально могли б відвідати з класом або з батьками, щоб глибше познайомитися з творами мистецтва. Відвідування одного з музеїв можна запланувати на найближчий канікулярний час, а під час уроків звертатися до уявних екскурсій за допомогою слайдів.

Щоб декоративні роботи були виразними, учитель збагачує дітей знаннями про предмети (їх форму, розмір, будову, колір, декоративність), про об'єкти шляхом вивчення їх конструктивної будови. Для цього необхідно організувати учнів на сприйняття предмета, обстеження предметів, запропонованих для зображення за методикою Н.П.Сакуліної. Спочатку діти роздивляються предмети і милуються ними (сприймають форму, будову, колір), а потім розглядають та обмацують їх (об'ємна форма, розмір, пропорції, поверхня шорстка, гладка). Обстеження предмета супроводжують словом, жестом. Коли учні розповідають про конструктивну будову предмета, вони одночасно обводять кожну деталь і весь предмет пальцем, рукою, немовби малюючи його. Таке «обмальовування» контуру активізує дітей, допомагає відчути пластичність форми, підводить їх до елементарної побудови зображення.

У педагогічній літературі велике значення надається поєднанню безпосереднього сприйняття краси предметів і явищ природи з їх поетичним, художнім образом, створеним поетом, письменником, художником, скульптором. Тому, організовуючи спостереження або вивчення конструктивної будови предметів, узорів, орнаментів, які увійдуть у майбутню композицію, необхідно турбуватися, щоб в основі була яскрава емоційність. Для цього використовуємо вірші, загадки, епітети, які викликають емоційний настрій у дітей і підкреслюють характерні ознаки та індивідуальні особливості образу, предмета, явища.

Учні обстежують образи і під час безпосереднього спостереження, використовуючи різні іграшки, муляжі, предмети побуту, роботи майстрів прикладного мистецтва (вишивки, розпис, кераміку), які будуть зображуватися в композиції. Якщо в сюжеті заплановане зображення тварин, птахів, то перед виконанням теми доцільно провести екскурсію на птахоферму, у зоопарк, живий куточок або поспостерігати за птахами на території школи.

Знання про народне декоративно-прикладне мистецтво, про закони композиції, гармонію лінії закріплюють в процесі проведення дидактичних і конструктивних ігор, які дають можливість цікаво і доступно вивчити конструктивну будову предметів, об'єктів. Ігри-драматизації художніх творів допомагають учням краще розібратися в змісті казки, оповідання, вибрати тему для декоративної композиції. Запропонована для зображення тема попередньо аналізується учнями, уточнюються епізоди композиції, що можуть бути зображені. Такий попередній аналіз спрямовує учнів на більш глибокі зображувальні задуми.

Не менш цінним є використання репродукцій картин, ілюстративного матеріалу для орієнтації дітей на правильну композиційну побудову малюнка на площині аркуша, виділення головного (сюжетно-композиційного центру, кольору), досягнення взаємо узгодженості всіх елементів композиції та гармонійного сполучення в малюнку. Активізуючи діяльність учнів за допомогою художніх картин, ілюстрацій, зразків народно-прикладного мистецтва, необхідно враховувати результати психолого-педагогічних досліджень проблем спостереження та сприйняття і домотатись, щоб учні зрозуміли, яким чином художник виділив у картині сюжетно-композиційний центр (розміром, кольором, детальною прорисовкою), передав її цілісність, підпорядкував засоби композиції ідейному задуму картини.

Щоб піднести творчу активність дітей, при розгляді картин, ілюстрацій, творів народних майстрів можна використовувати поетичне слово, музику. Художні ілюстрації знайомлять дітей із різними засобами зображення природи, із засобами відображення виразного образу художником (стилізація, форма, пропорції, колір, декоративність, розміщення в просторі).

Ознайомлення з творами образотворчого мистецтва (живопис, графіка, скульптура дрібної пластики, декоративно-прикладне мистецтво) проводиться на уроках (з малювання, ліплення, аплікації, розвитку мовлення та ін.) та у повсякденному житті.

У процесі навчально-виховної роботи педагог переконується, що ефективність формування вміння виконувати сюжетні й декоративні малюнки багато в чому залежить від повноти і конкретності, чіткості зорових образів у пам'яті учнів. Тому під час творчої діяльності учнів потрібно звертати увагу на те, хто з них потребує допомоги, і вчасно надавати її в потрібному обсязі. За необхідності слід уточнити уявлення про зображуваний предмет, додатково пояснюючи, як малювати той чи інший предмет. Як нагадування про засоби дії, напрямок лінії при малюванні, формоутворюючі рухи можна використовувати жест, яким обмальовують предмет по контуру. Спираючись на відповіді тих учнів, які добре малюють, можна нагадати про потрібний спосіб малювання. Учнів викликають до дошки і пропонують показати послідовність виконання малюнка.

Учитель дуже рідко використовує повний показ послідовності зображення, частіше за все він вдається до часткового показу. Це дозволяє активізувати творчий пошук дітей, залучити їхній образотворчий досвід. Необхідно протягом усього процесу навчальної роботи систематично спрямовувати учнів на творче вирішення завдання. Для активізації творчої діяльності клас необхідно умовно поділити на дві групи: перша - учні, які можуть виконувати графічні композиції; друга - ті, що виявляють схильність до декоративного живопису.

Ці дві групи легко можна виявити як у молодших класах, так і в 5-7 класах за зовнішніми ознаками поведінки та за результатами аналізу їхніх малюнків.

До групи декоративного живопису належать діти з підвищеною емоційною збудженістю, які добре відчувають кольорові співвідношення, передають мальовничі образи у своїх малюнках плямами, узагальнюють і стилізують зображене на картинній площині. Труднощі в них може викликати рівномірне покриття поверхні кольором з передачею при цьому контуру, чітке виявлення форми зображуваних образів декоративного малюнка.

До «графіків» належать діти, які намагаються чітко передати форму, прорисувати малюнки та їх дрібні деталі контурними лініями, вкривають зображення, не виходячи за контур.

Поділ дітей на «графіків» та умілих виконавців декоративного живопису, переконує, що важливо, з ким (з «графіком» чи «декоративістом») дитина виконує малюнок, адже вплив з боку однолітка, який добре вміє малювати, є досить відчутним. При цьому важливо забезпечити, щоб провідна позиція в процесі виконання малюнка належала дітям з високим рівнем образотворчих умінь. Стиль виконання робіт «декоративним живописцем» або «графіком» впливатиме на манеру виконання малюнка тим однолітком, який йому симпатизує. У такій ситуації учні швидше здатні до наслідування і з насолодою виконують вимоги до виконання декоративної композиції.

Об'єднуючи учнів у творчі групи і підгрупи, необхідно враховувати взаємні симпатії між учнями з високим, середнім та низьким рівнем образотворчих умінь, а потім бажання учнів дуже низького рівня виконувати малюнок з учасниками, що мають високий рівень образотворчих умінь. За такого підходу до комплектування творчих груп забезпечується можливість створення умов для формування творчої активності при виконанні малюнка в найбільшій кількості різних творчих груп.

Цілеспрямовано організовуючи творчі групи, необхідно зважати на те, що коли спочатку учні твердо не засвоїли правила взаємовідносин, то характер поведінки між ними змінюється залежно від складу учасників діяльності. Даному питанню слід приділяти особливу увагу на другому і третьому етапах активізації творчої діяльності учнів.

Виходячи з викладених положень, можна запропонувати такі варіанти об'єднання дітей у групи для виконання творчих завдань на уроках декоративного малювання:

1. Об'єднання учнів високого рівня образотворчих умінь («декоративних живописців» та «графіків») з учнями низького та дуже низького рівня за взаємної симпатії одне до одного.

2. Об'єднання учнів середнього рівня образотворчих умінь і співробітництво з однолітками високого рівня образотворчих умінь за умови, що вони симпатизують один одному.

3. Залучення дітей, які виявляють егоїстичні риси, у творчі групи учнів із високим рівнем образотворчих умінь.

4. Об'єднання «декоративних живописців» та «графіків» із високими уміннями виконувати сюжетні та декоративні композиції, якщо вони симпатизують один одному.

5. Порівняння як основний шлях активізації художнього мислення. Це метафоричні, образні порівняння за типом: «Що на що схоже»; це спостереження та зіставлення виражальних можливостей різних матеріалів, різних видів діяльності (зображення, оздоблення, побудова), різних художніх засобів (ритм, композиція, виразність кольору, декоративність, пластика і т.ін.).

6. Цілеспрямована діяльність (метод педагогічного обмеження завдання за різноманітності варіантів його вирішення). Дітям надається творча свобода не безкінечна, а цілеспрямована, відповідно до теми навчального уроку, теми чверті. Тематична цілісність протягом чверті та року допомагає цілеспрямовано будувати педагогічні завдання художнього розвитку у поєднанні образотворчої, декоративної та конструктивної діяльності.

7. Поділ класу на підгрупи при виконанні завдання. Для найкращого застосування методу порівняння можна пропонувати поділ класу на підгрупи, що збільшує можливу варіативність завдання. Конкретні форми і мета поділу на підгрупи відповідають тематиці, завданням навчального року. Клас можна ділити на підгрупи, які працюють із різними матеріалами: одна працює гуашшю, друга - крейдою, третя - аквареллю, четверта - у техніці аплікації з кольорового паперу. Необхідно звернути увагу на емоційно-художній зміст мистецтва. Поділ класу в такому випадку дає можливість наочно зіставляти відбиті в малюнках настрій, характер, ставлення (радісне - сумне, повсякденне - святкове і т.ін.).

На наступному уроці ставимо мету порівнювати художні засоби, наприклад, кольорові сполучення (теплі - холодні, глухі - дзвінкі, світлі - темні). Одна половина класу може малювати в теплій гамі кольорів, друга - у холодній, а результати зіставляються. 8. Щоб захопити всіх дітей художньою творчістю, необхідно надати кожній дитині можливість пережити успіх у роботі. За такого широкого діапазону діяльності кожна дитина має можливість знайти види роботи, що найбільшою мірою відповідають її внутрішньому стану. Після кожного завдання або перед уроком пропонує влаштувати в класі тимчасові виставки робіт учнів (бажано всього класу). Обговорення таких імпровізованих вернісажів можна починати на перерві під час монтування виставки. Пропонується прикріплювати роботи шпильками до натягнутого полотна або на класну дошку за допомогою кнопок чи інших зажимів. Під час подібних обговорень педагог виховує доброзичливість і конструктивність у критичних зауваженнях. Діти не просто глядачі, вони виступають у ролі критиків-мистецтвознавців і тому мають бути особливо уважними до робіт один одного.

Тимчасові виставки в класі створюють естетичне середовище, приносять емоційне задоволення дітям, які бачать, що їхня праця потрібна, а це, у свою чергу, збільшує бажання працювати.

Клас завжди має бути прикрашений дитячими малюнками, ліпленням, декоративними та конструктивними роботами.

Учні з готовністю беруть участь в обговоренні своїх робіт. Учителів не повинна хвилювати непрофесійність їхньої термінології. Спираючись на активність дітей, на їхні вдалі слова-образи, педагог може ненав'язливо спрямувати обговорення в потрібне русло. 9. Декоративні та конструктивні роботи виконуються на уроках у процесі колективної творчості. Ці роботи часто стають предметом гордості дітей, особливо якщо вони прикрашають шкільні коридори, зал, кабінети, класи.

Проблема пошуку органічних засобів художнього відображення (кольору, ліній, ритму, композиції), які відповідають авторському задуму, - це невирішена проблема в сучасній педагогіці мистецтва.

Складність вирішення цієї педагогічної проблеми полягає в тому, що коли учень дійсно знайшов адекватні засоби відображення для свого задуму, то оцінити їх зі сторони, користуючись загальними готовими мірками, навряд чи можливо, бо для нового задуму й виміри потрібні інші.

Накопичення ремісничих умінь і засвоєння правил графічної грамотності педагогу оцінювати легко.

Адже є зразки для наслідування та порівняння з ними учнівських робіт. Але зразків для порівняння та оцінки творчих задумів і адекватності їх виконання немає і бути не може, якщо ці задуми справді творчі, нові, самостійні. Не випадково багато хто з великих художників, письменників, музикантів не були визнані сучасниками, адже у своїй творчості вони випереджали час і не відповідали прийнятим тоді канонам.

Усвідомлюючи своє безсилля перед проблемою навчання творчості, академічна методика орієнтується виключно на навчання відомих правил зображення, засвоєння яких можна однозначно оцінити. При цьому талант оголошується долею лише небагатьох визначних осіб.

Але існують і інші погляди з приводу цього питання. «Уявлення про те, що геніальність - доля лише обраних, лишилося нам у спадок від суспільства відчуження, яке перетворило працю з творчості на роботу, коли більшість людей не породжували діло своє із себе, а отримували його іззовні як роботу - і довіряли не собі, а правилам. Між тим потенційна геніальність живе в кожній людині - як здатність створити і побачити нове (а нового, невідкритого у світі набагато більше, ніж відкритого). А оскільки кожний індивід новий і неповторний, ця його індивідуальна своєрідність і є його геніальністю, їй лише важко проявитися, адже люди привчаються з дитинства не вірити собі. Тому вона гальмується в більшості людей, і люди не відчувають у собі присутності цієї сили».

Щоб допомогти кожній дитині набути цю внутрішню силу і віру в себе, необхідно рішуче відмовлятися від роз'єднаності між шкільними навчальними предметами, між видами діяльності молодших школярів у позаурочний час. Тоді індивідуальний комплекс здібностей кожного учня зможе більш повно виявитися, особливо якщо педагог буде накопичувати і фіксувати спостереження за дітьми, їх нахилами, інтересами, особливостями реакції, поведінки, дій. Завдання на розвиток фантазії, уявлення можна використовувати як матеріал для творчого переходу з мови одного виду мистецтва на мову іншого. Наприклад: «Навчаємося в природи», «Колір у природі», «Якого кольору літо (осінь)», організувати екскурсію з метою більш детального знайомства з навколишнім світом, розглянути квіти, дерева, кущі, проаналізувати. Потім дати дітям аркуші паперу і запропонувати пофантазувати: згадати будь-який предмет, людину, тварину або фрагмент зображення якогось великого предмета, і все, що підкаже їм фантазія, намалювати в кольорі. Розвиток творчих здібностей, на думку багатьох учених (Л.С. Виготський, Н.А. Ветлугіна, Е.І. Ігнатьєва, А.Н. Леонтьєв, Н.П. Сауліна, Б.М. Теплов, Е.О. Фльоріна та ін.), залежить від розширення їхнього практичного досвіду та участі в різних видах художньої діяльності. Необхідною умовою формування творчої активності є мотив діяльності. Мотивація виконання композиції має бути такою, щоб учні розуміли значущість її виконання: зробити малюнок для прикрашення класного куточка, подарунок до свята або придумати та виконати узор для оздоблення предметів побуту.

Усвідомлення того, що робота комусь потрібна, задоволення учня від результату образотворчої діяльності - це умова творчої активності на уроках декоративного малювання. Якщо учні творчих груп легко, із задоволенням та радістю виконують сюжетну та декоративну композиції, ефективність формування творчої активності та образотворчих умінь значно підвищується.

Щоб створити сприятливі умови для виконання малюнка та для регулювання відносин, що виникають у процесі виконання завдання, можна на основі даних науково-методичного і теоретичного аналізу літератури розробити та запропонувати учням правила і послідовність малювання.

Для навчання дітей навичок колективного створення сюжетних і декоративних композицій пропонуються правила колективної роботи над декоративним малюнком «Новорічне свято».

Починати малювати слід після того, як вибрано сюжет для зображення. Щоб малюнок був грамотним, необхідно на аркуші намітити, де малювати головне (сюжетно-композиційний центр), де решту образів малюнка.

Ознайомлення учнів із послідовністю й правилами створення композиції проводиться протягом кількох уроків, а свідоме засвоєння їх здійснюється протягом усього часу знайомства із граматикою декоративного малювання.

Надзвичайно важливе значення для учнів має процес створення композиції, який у зрозумілій, доступній формі демонструє учитель разом з одним із учнів на уроці декоративного малювання і у вільний від уроків час. Підготовча робота до цього може відбуватися самостійно в позаурочний час. Педагог з учнями знайомляться з творами декоративного мистецтва, компонують на аркуші паперу малюнок, будують окремі елементи.

Кращому розвитку творчої активності в образотворчій діяльності сприяє показ спільних образотворчих дій учителя та учня на спеціально організованому уроці. Процес виконання малюнка учитель демонструє на аркуші паперу або виконує фрагменти малюнка на дошці.

Разом з показом побудови композиції одночасно пояснюються і засоби зображення фрагментів декоративного малюнка. Для закріплення уявлення про побудову та виконання композиції після показу та пояснення педагога пропонується комусь із учнів на аркуші паперу показати, як компонувати та послідовно виконувати малюнок.

Виконання малюнка вчителем створює передумову для виникнення і розвитку емоцій та активності учнів, дає їм можливість спостерігати за процесом створення декоративної композиції.

Важливість демонструючого показу виконання малюнка вчителем підтверджують наукові дослідження про те, що наслідування дорослій людині підказує дитині спосіб дій, розкриває їй власні можливості, стимулює творчий потенціал.

Такому засобу у формуванні особистості, як уподібнення, багато уваги приділяли психологи І.М. Сєченов, Л.В. Запорожець та ін. На думку І.М. Сєченова, уподібнення - складний і багатогранний процес. Він вважав, що суб'єкт шляхом спроб координує свої рухи, щоб наблизитися до «мірки». Міркою для учнів у викладеній раніше ситуації є діяльність педагога, який дає учню наочний приклад того, як потрібно вибирати тему для зображення, створювати композицію декоративного малюнка.

У подальшій роботі педагог підводить учня до самостійного рішення, як виконати задум, виховуючи ініціативу та активність в образотворчій діяльності. Спрямовуючи учня на самостійне творче вирішення композиції, педагог до початку малювання пояснює учням, як треба працювати, беручи при цьому до уваги висновки досліджень А.В. Запорожця про те, що теоретичний наказ або інструкція можуть викликати правильну систему відповідних рухів лише в тому випадку, якщо діти правильно розуміють слова інструкції і вони викликають уявлення про те, що і як має бути зроблено. У зв'язку з цим необхідно турбуватися, щоб на занятті з образотворчої діяльності, виконуючи завдання індивідуально, учні вчилися планувати і виконувати декоративні композиції.

Важливе значення має дослідження проблеми творчої активності на уроках образотворчого мистецтва - проблема підвищення активності учнів засобами гармонізації кольору в малюванні. Учитель пояснює значення кольорових рішень та закономірності гармонізації кольору в художній діяльності, використовує пошуковий експеримент при розв'язанні проблеми гармонізації кольору як засіб підвищення творчої активності школярів молодших класів.

Досі існує думка, що сприйняття кольору, відчуття кольору не піддається вивченню. Однак мистецтвознавці, психологи, педагоги відчуття кольору розглядають як виявлення художніх здібностей, які є результатом виховання, розвитку, а отже, можуть бути вивчені і піддаватися впливу.

«Кожний елемент природи є колір: блідо-рожевий, сіро-зелений, темно-ліловий, будь-який відтінок, який ви можете зустріти в природі, розглядайте як колір... Око людини розвивається так, як слух... Треба «поставити» око так, як виконавцю пісень ставлять голос». Ця теза Б.В. Йогансона підтверджує необхідність постановки та вирішення питання виховання відчуття кольору як педагогічної проблеми.

Спеціального дослідження, присвяченого вивченню кольору як засобу активізації творчої активності школярів, немає. Разом з тим питання естетичного впливу кольору та кольорової гармонії на людину з давніх часів привертали увагу вчених. Відкриття ньютонівської теорії спектральних кольорів здійснило переворот у системі наукових знань та уявлень про колір. Наприкінці XIX сторіччя з'являється ряд досліджень у галузі фізіології кольорового зору та психології зорового сприйняття кольору, у яких показано, що колір і сполучення кольорів сильно впливають на людину.

У деяких психолого-педагогічних дослідженнях (К.М. Лепілов -1914 р., М.П. Ткаченко - 1924 р., Є.А. Фльоріна - 1924 р., С.С. Алексєєв - 1939 р., Є.Є. Рожкова, М.М. Анісімов, В.С. Кузін, О.О. Ро-стовцев, Є.В. Шорохов та інші -1964-1986 рр.) частково розглядаються питання кольору в художній педагогіці. Однак усі дослідження підкреслюють необхідність подальшого спеціального вивчення в теорії та практиці шкільного навчання проблеми кольору та його роль у формуванні творчої особистості.

Питання про красу кольору та його сполучень здавна привертало до себе увагу вчених і художників. Науці відомі імена багатьох дослідників, які в тій чи іншій формі намагалися сформувати теорію кольору та кольорових гармоній, побудовану на абстрактному кольорі, без жодного зв'язку з природою. Досі впродовж ряду років одним із найбільш складних і нерозроблених питань художнього виховання є питання, як відрізнити позитивне від негативного. Це стосується й кольору. Які кольори і кольорові сполучення слід вважати гарними чи негарними, які гармонійними чи дисгармонійними? На це не можна відповісти однією фразою, тому що в кожному конкретному випадку колір є носієм окремого змісту. Гармонію кольору не можна розглядати абстрактно. Безвідносність кольорових сполучень до конкретних умов спростовується матеріалістичним розумінням законів навколишнього світу, колір є однією з якостей матеріального світу. Колір, отже, не може розглядатися абстрактно, без зв'язку з якостями предметів або явищ дійсності, у яких він присутній. «Правдивість відображення з натури досягається пластичним ліпленням форми кольором, обумовленим освітленням середовища, простором, а також кольором, нанесеним у пропорційних відношеннях і підпорядкованим цілісному зоровому сприйняттю натури»¹. У живопису кольорові вирішення є засобом виявлення художником ставлення до предметів і явищ дійсності, їхнього умовного зображення.

«Так, уявлення про вагу предметів пов'язане з передаванням матеріальної субстанції, уявлення про температуру повітря, гарячого, теплого, холодного, пов'язане з нюансуючими відтінками живопису, як і з передаванням матеріалів і форм предметів... Колір - один із п'яти основних елементів живопису. До числа його складових та спостережень над природою слід віднести уточнюючі та доповнюючі окремі його якості: поняття про колорит, тон, тембр, нюанс або відтінок і так звані валери».

К.Ф. Юон, пояснюючи значення колориту, тону, тембру, нюансу і валеру підкреслював, що наведені ним «терміни, які відзначають окремі якості живописної майстерності, є дуже умовними», тобто залежними від суб'єктивного світосприйняття і художнього відображення дійсності.

Й.В. Гете, який 20 років присвятив дослідженню кольору, вважав, що кожний колір впливає на людину певним чином. Чим тонше людина розрізняє кольори та відтінки, тим глибше вона може відчувати радість від сприйняття гармонійних сполучень. Теоретичні положення підтверджуються в практичній художній діяльності. «Тільки око обдарованої в живопису людини може витончено бачити різницю тонів... як музикант, обдарований тонким слухом, чує різницю менше півтона».

Колір, який сприймає людина, може викликати в неї відчуття прохолоди, свіжості, легкості і навіть аромату. Здатність кольору впливати на психіку людини, викликати різні почуття або стани, називається психологічною ознакою кольору.

Роль психологічних ознак кольору в підвищенні творчості дітей у процесі малювання вивчена недостатньо. У цілому проблема розвитку відчуття кольору в структурі формування всебічно розвинутої, соціальне активної особистості є актуальною в теорії та практиці художньої педагогіки. Як відомо, у багатьох країнах знайомство з кольором і його естетичними ознаками є обов'язковим етапом навчання та виховання дітей шкільного віку.

На уроках декоративного малювання можна використовувати можливості кольору у двох планах: з одного боку - як засіб виразності в образотворчій діяльності, з другого - як ефективний засіб підвищення творчої активності особистості школяра при образному сприйнятті дійсності та мистецтва в процесі навчального і творчого малювання.

Використання різних ознак кольору в навчальному і творчому малюванні школярів найбільш ефективним буде за умови засвоєння ними системи знань про кольорознавство, формування умінь із гармонізації кольорів, використання теоретичних і практичних знань та умінь в ініціативній, самостійній образотворчій діяльності та в спілкуванні з творами образотворчого мистецтва.

Для підтвердження наших припущень висунуто завдання дослідження: здійснення теоретичного аналізу психолого-педагогічної та мистецтвознавчої літератури; і розробка і систематизація відомостей про кольорознавство; виявлення особливостей підвищення творчої активності школярів засобами кольорових рішень у малюванні; і розробка педагогічних рекомендацій для вчителів щодо використання кольору як засобу підвищення творчої активності в малюванні в школярів молодшого та середнього віку.

Учитель використовує широке визначення гармонії в понятті сполучення кольорів як гармонійної узгодженості, яка свідчить про досягнуту єдність. Складаючи кольорову гармонію, необхідно йти від кольорової хаотичності до побудови усвідомленого об'єднання, створювати порядок на основі взаємної відповідності один одному якихось ознак кольору.

Гармонійне ціле можна створити за різними характеристиками кольору (тону, світлості, насиченості), за психологічними ознаками. Необхідно враховувати і кількісне співвідношеня кольорів.

В образотворчому мистецтві кольорова гармонія невідривно пов'язана з матеріальними носіями кольору. У педагогічній роботі ми також пов'язані й залежимо від наявності матеріалів. Тому при виборі системи гармонізації ми керувалися принципами легкості її складання і практичного використання в школі (гуаш, акварель, туш). Розглянемо один із принципів гармонізації, використаний нами в роботі з учнями на уроках з образотворчого мистецтва.

Гармонізатор - «кольорове коло». Природний порядок кольорів розкривається в спектрі сонячного проміння. Черговість кольорів у спектрі пов'язана з послідовною зміною довжини світлової хвилі, тобто з об'єктивними причинами.

Вони, у свою чергу, позначилися на фізіологічних особливостях зорового сприйняття людини. Тому ця природна веселка є природною основою кольорових гармоній.

Слідом за Ньютоном, який складав кольорову систему із семи кольорів, цим займалися багато художників та вчених-просвітителів. Наприклад, Й.В. Гете склав коло з шести кольорів, вибраних на основі особливостей фізіології сприйняття додаткових кольорових пар. Правила побудови кольорового кола зараз точно сформульовані. Це спектральна послідовність, поступовість і равномірність між тонами. Коло може бути сконструйоване з різної кількості тонів. Нині як оптимальне в кольорознавстві прийняте коло з 24 кольорів.

Побудоване за принципом природного порядку, кольорове коло дозволяє складати тональні гармонії. На основі кольорового кола можливий вибір хроматичних тонів у різноманітних гармонійних співвідношеннях. Розділимо коло на дві частини діаметром, на кінцях якого знаходяться контрастні кольори, протилежні за своєю природою. Якщо умовно розділити коло на три рівні частини, то кожні три кольори дадуть тріаду кольорів - потрійне гармонійне сполучення. Три кольори, взяті по колу підряд, створюють аналогічну тріаду. Група, що складається з будь-якого кольору з двома найконтрастнішими до нього кольорами, створює контрастну тріаду. Гармонійну групу з чотирьох кольорів по колу створюють: аналогічна тріада з додатковим кольором поміж ними; дві пари найконтрастніших кольорів; класична тріада з одним додатковим кольором. Навхрест розміщені кольори не завжди складають гармонійну групу, наприклад, чотири основних кольори в тональному відношенні не створюють зв'язків, композиції із цих сполучень мають будуватися на інших, не хроматичних відношеннях.