Лекція № 1. Поняття технологій навчання в світлі сучасних представлень педагогічної теорії і практики

Поняття «педагогічні технології» або «технологічні підходи до навчання» зародилися більше тридцяти років тому в США, були схвалені в багатьох країнах світу, у тому числі і в Росії, в Україні, отримали визнання ЮНЕСКО.

За визначенням ЮНЕСКО, педагогічна (освітня) технологія - це в загальному значенні системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням людських і технічних ресурсів, їх взаємодії і ставлячий своєю задачею оптимізацію форм освіти.

Слово «технологія» походить від грецьких слів «techne» - майстерність і «logos» - поняття або навчання. Іншими словами, це мистецтво навчання. Можна визначити поняття технології навчання як науку техніки освіти або отримання системи знань по предмету. Спробуємо співвіднести це поняття з традиційними поняттями сучасної педагогіки: метод, засіб, методика і ін.

В даний час існують абсолютно різні трактування цих понять і їх співвідношень, і головні суперечності в трактуваннях полягають саме у визначенні співвідношення цих понять.

В одному випадку автори (Сибірська М.П.) вважають, що методом навчання слід називати спосіб взаємозв'язаної діяльності викладача і учня, направлений на рішення комплексних задач. Методика - система науково-обгрунтованих правил і прийомів навчання, а технологія навчання - інструмент досягнення мети навчання або систематичне і послідовне втілення на практиці спроектованого процесу навчання. Звідси витікає, що технологія навчання - це система способів і засобів досягнення мети управління процесом навчання.

В цьому трактуванні понять найширшим з перерахованих понять є поняття «технології навчання». В інших випадках ряд авторів (Гусаку В.В.) показують, що поняття «методика» ширше, ніж «технологія навчання», бо методика відповідає на питання -чому, кого і як учити, а технологія тільки «як учити».

Різні уявлення існують і відносно понять «педагогічні технології» і «технології навчання». Ряд авторів (Бабанській Ю. К., Сибірська М. П., Лозова В. І.) відзначають, що поняття «педагогічні технології» ширше, ніж поняття «технології навчання», оскільки вони включають і технологію виховання, і технологію навчання. Для того, щоб, розібратися у всіх цих тлумаченнях, слід прослідити основні тенденції розвитку технологічного підходу до навчання і виділити його єство і характерні особливості. Це дасть можливість встановити співвідношення даних термінів і зрозуміти прогресивність сучасних теорій, пов'язаних з технологічним підходом до навчання і виховання.

На початковому етапі розвитку цього напряму в педагогіці на перший план висувалася ідея використовування в учбовому процесі єдиної системи технічних і дидактичних засобів, що дозволяють шляхом створення оснащених аудиторій удосконалювати учбовий процес.

У зв'язку з цим, до середини 70-х років технологія навчання ототожнювалася з використанням технічних засобів навчання. Для такого її трактування характерним було визначення «технологія - техніка» навчання. Тільки на початку 80-х років встановилося більш певне розуміння технології навчання, і були тим самим враховані всі її визначення і сфери застосування.

В цей же час розповсюджується один з найпрогресивніших напрямів технології навчання - програмоване навчання, яке зажадало уточнення учбової мети і послідовних процедур їх досягнення. Характерними рисами програмованого навчання, як відзначають автори роботи «Педагогічна технологія», є подача учбового матеріалу у вигляді безперервного потоку інформації з невеликими логічно зв'язаними частинами; наявність систем і правил по послідовному виконанню певних дій на засвоєння кожної частини В кінці 70-х років в поняття «технології навчання» стали вкладати інше значення. Сучасне трактування цього поняття приводить Тализіна Н. В., затверджуючи, що єство сучасної технології навчання полягає у визначенні найраціональніших способів досягнення поставленої мети. При цьому учбовий процес розглядається комплексно, як система, в її єдності і у взаємозв'язку.

Узагальнюючи основні напрям розвитку технології навчання, Ф. Янушкевич виділяє основні ознаки технології навчання, до яких він відносить:

- сучасність, що припускає обов'язкове упровадження в освітню практику науково-обгрунтованих і експериментально завершених нововведень, що, в свою чергу, вимагає пошуку постійно нових знань, інформації і шляхів підвищення ефективності навчання;

- оптимізацію учбового процесу за допомогою досягнення мети з мінімальними витратами сил навчаючихся і викладача з одночасним обліком таких показників, як високу якість навчання, мінімальні витрати часу;

- синтез результатів, отриманих в суміжних науках, і, перш за все, при рішенні задач практичного характеру;

- науковість і відтворність процесу навчання і його результатів. Незалежно від різних уявлень про педагогічну технологію або технологію навчання, можна чітко виділити основні ознаки технологічного підходу до навчання і визначити, які переваги сучасного технологічного підходу в порівнянні з традиційним (табл. 1.1). Розглядаючи з цих позицій педагогічну діяльність, можна відзначити, що педагогічна технологія є сукупністю науково-обгрунтованих способів організації і здійснення педагогічної діяльності, які направлені на оптимізацію навчання.

В будь-якій діяльності, у тому числі і педагогічної, є три початкові моменти: задачі (мета і мотиви), технологія досягнення мети, контроль і зіставлення отриманого результату з метою. Іншими словами, будь-яка діяльність має цільову і процесуальну сторони.

В педагогічній діяльності також є, відповідно, задача, способи її рішення і контролю. Ці «способи» носять назви технологій навчання, технологій виховання і технологій контролю.

В загальному випадку технологія навчання є інструмент для досягнення мети навчання. Іншими словами, технологія навчання є одна з частин (компонентів) педагогічної діяльності, яка є інструментом для вирішення педагогічних задач. Технології навчання і виховання будуються за тими ж принципами, що і педагогічна технологія, бо їм властивий технологічний підхід до навчання.Технологія навчання є науковим підходом до того, як учити, тобто сукупність способів взаємодії викладача і учнів, що гарантують

оптимальне отримання результатів. Вона реалізується в учбовому процесі через розробку і використовування таких його компонентів, як методи, форми, принципи і включає, у свою чергу, цілий ряд технологій таких, наприклад, як: технологія активізації пізнавальної діяльності, мотиви і т.д

Таблица 1.1. Особливості технологічного підходу до навчання

п/п	Основні ознаки технологічного підходу до навчання	Переваги технологічного підходу до навчання
	Підпорядкування всіх елементів навчального процесу єдиної мети. Перетворення навчального процесу в єдиний механізм із заздалегідь запрограмованим результатом	Цілеспрямованість усього процесу навчання й гарантованість одержання необхідних результатів всіма учнями
	Наявність суворого послідовного технологічного ланцюжка дій викладача і учня, спрямованого на рішення цільових задач.	Цілеспрямованість всіх педагогічних дій, відсутність хибних кроків, упорядкованість і технологічність процесу навчання
	Постійна орієнтація на учнів. Забезпечення успіху засвоєння за рахунок безпосередньої діяльності учнів. Єдність діяльності викладача й учня	Поліпшується якість навчального процесу, тому що особиста участь учнів у навчальному процесі сприяє їхньому розвитку й вихованню
	Наявність обов'язкових діагностичних процедур, що містять критерії, показники і інструменти вимірювання результатів діяльності	Постійна діагностика стану учнів шляхом порівняння їх з еталонами діяльності на всіх етапах навчання, що дає можливість отримання запланованого результату
	Орієнтація всього процесу навчання на отримання оптимальних результатів.	Оптимізація навчання: отримання якнайкращого результату з мінімальними витратами часу і засобів.
	Можливість відтворення елементів педагогічних технологій будь-яким викладачем	Полегшення роботи викладача при підготовці до занять, можливість використовування розробоки, які вже маються

Сучасні технології професійного навчання на сьогоднішній день мають ряд недоліків. Вони призводять до того, що переважна більшість людей після завершення професійного навчання не вміє самостійно справлятися з практичною роботою за профілем своєї підготовки, що, у свою чергу, вимагає перенавчання фахівця вже безпосередньо на робочому місці. Зрештою терміни навчання різко зростають. Хоча в сучасних підручниках педагогіки враховуються психофізіологічні особливості навчання, але фактично, при побудові учбового процесу у сфері професійної освіти вони не враховуються. Традиційні технології професійного навчання

можуть бути представлений таким чином (мал. 1.2).

Рис. 1.2. Традиційна схема організації навчання

При такому традиційному підході після отримання знань відбувається істотна «втрата інформації», яка пов'язана з рядом причин:

· недостатнім розумінням учбового матеріалу в процесі пояснення;

· трудністю запам'ятовування навіть того, що зрозуміло;

· забування.

Слід зазначити, що сучасна педагогіка пропонує боротися з тим, що забувається шляхом багатократного повторення, але на практиці це повторення перетворюється на елементарне зубріння, абсолютно неприйнятне для дорослих людей.

В результаті такого підходу до навчання пам'ять завантажується великим об'ємом інформації, яка шкодить тільки, створюючи ілюзію навчання і заважаючи йому наблизитися до життя і практики. Тому представлена на рис.1.2 схема процесу навчання невірна з психологічної точки зору, бо закон засвоєння знань полягає в тому, що вони формуються в людській голові не до, а в процесі їх застосування і завдяки цьому застосуванню. Іншими словами, людина простіше за все запам'ятовує ті знання, які він використовував в яких-небудь власних діях, практично опробував, застосував до рішення реальних задач. Все інше, що не знайшло застосування, як правило, швидко забувається.

Головним недоліком традиційного навчання є те положення, що навчання діям підмінено навчанням знанням, а сам процес придбання знань міцно відокремлений і далеко видалений від процесу застосування знань. Таким чином, велика частина знань, що завчасно повідомляються, не доноситься до практики і у принципі донесена бути не може.

Задача педагогіки професійного навчання полягає в навчанні людини, в першу чергу, діяти, тобто в навчанні його використовувати придбані знання

для вирішення практичних задач. Ця задача складає особливу проблему, що виходить за рамки процесу традиційного навчання. Наявність знань, які навчаний демонструє згідно представленій схемі (рис 1.2) на іспиті, не є критерієм того, що в професійній ситуації вони будуть правильно використані. Ідеальним було б, якби, запасаючись потрібними знаннями, людина, подібно «хірургічній сестрі», змогла виймати необхідні їй в потрібний момент часу інструменти і користуватися ними. Але насправді це відбувається далеко не так, бо природні закони функціонування пам'яті не дозволяють людині зберігати «на все подальше життя» всі знання, що зберігаються в книгах, фіксувати всі можливі варіанти їх практичного використовування. Тим більше, нереально передбачати всі наявні життєві ситуації. Шлях до рішення проблеми якнайкращого засвоєння учбового матеріалу на початку 50-х років був знайдений професором П. Я. Гальперіним, автором концепції поетапного формування розумових дій.

В руслі цієї концепції надалі отримали узагальнення і систематизацію сотні фактів, здобутих його учнями і послідовниками. Дана теорія лягла в основу координального вдосконалення всієї системи навчання професійної діяльності. Теорія поетапного формування розумових дій розглядає навчання як систему «певних видів діяльності, виконання яких приводить до нових знань і умінь». Ця теорія виникла і розвивалася на базі загальнопсихологічних теорій діяльності і интеріорізації. Під интеріорізацією розуміють розумовий перехід, в результаті якого зовнішні по своїй формі процеси з речовинними предметами перетворяться в процеси, що протікають

розумово, при цьому вони піддаються специфічній трансформації -узагальнюються, вербалізуються, скорочуються і стають здібними до подальшого розвитку, який переходить межі можливої зовнішньої діяльності. Логіка міркувань Гальперина П.Я., що поставив під сумнів традиційну структуру процесу навчання, привела до висновку, що учити потрібно не для того, щоб давати суму знань, а для того, щоб діяти. Дія ж завжди є застосуванням знань з практики. При традиційних методах навчання воно формується вже після отримання знань, частіше всього за рамками масового процесу навчання. По новій теорії навчання, уміння діяти формується не після, а в процесі придбання знань, інакше кажучи, знання засвоюються в ході їх практичного застосування.

Психологічна теорія виходить з розуміння всякої діяльності (розумової, мовної, фізичної, перцептивной) як єдність взаємозв'язаних частин дії (орієнтовної, виконавчої і контрольної). Без чіткого орієнтування про те, що і як треба робити, неможливо правильно виконати діяльність і окремі її елементи - операції. А без правильного виконання операцій, дії і діяльності неможливо вірно оцінити результат кожної дії, зорієнтувати подальші дії і продовжити діяльність.

Структура учбового процесу у відповідність з цими положеннями представляється на рис.1.3.

Рис. 1.3. Структура учбового процесу згідно теорії поетапного формування розумових дій

Гідність такої схеми полягає в тому, що вона, будучи один раз складена, може застосовуватися різними викладачами при використовуванні різних технологій навчання.

При практичній реалізації заданої методики з'являється економічний ефект в навчанні, оскільки вона дозволяє забезпечити правильну постановку професійної підготовки кадрів, скоротити терміни навчання і підняти його якість, заощадивши при цьому засоби і ресурси.

Теорія поетапного формування розумових дій склала наукову основу для розробки методик навчання, що забезпечують гарантоване засвоєння знань, формування умінь і навиків професійних дій, і зокрема: безпомилкове оволодіння потрібними для діяльності практичними діями і діяльністю в цілому, без попереднього заучування теоретичних знань про діяльність; оволодіння теоретичними знаннями в тій мірі, в якій необхідно і достатньо, щоб упевнено і свідомо виконувати діяльність (а значить звільнення учбового часу від непотрібної роботи по запам'ятовуванню надмірної інформації); скорочення часу навчання з одночасним підвищенням якості навчання.

Основні положення даної теорії будуть розглянуті нижче, саме на них будується класифікація технологій навчання і діяльність викладача по розробці технологій навчання в професійній освіті.

Технологія навчання є науковим підходом до того, як учити, тобто сукупність способів взаємодії викладача і учнів, що гарантуються оптимальне отримання результатів. Вона реалізується в учбовому процесі через розробку і використовування таких його компонентів, як методи, форми, принципи. І включає цілий ряд технологій: технологію активізації пізнавальної діяльності, мотиву. З вище сказаного видно, що педагогічна технологія є найширшим поняттям з тих, що розглядаються раніше (технології навчання, методи, методика і т.д.)

Педагогічні технології

Відповідно до функціональної Відповідно до структури

структури педагогічної дидактичного процесу:

діяльності: - мотиваційні;

- технологія - навчаючі;

проєктування; - активізуючі;

- технологія - контролюючі.

реалізації проекта;

- технології контроля

і корекції.

По предмету впливу:

По виду діяльності: - самоаналізу і самооцінки;

-технологія діяльності - аналіза.

викладача (викладання,

управління);

-технологія діяльності По педпгогічній діяльності:

учня (вчення). – навчання;

-виховання.

Рис.1.4

Наприклад, педагогічна технологія включає технологію навчання і виховання. У свою чергу технологія навчання включає технологію діяльності викладача і технологію діяльності учня. Технологія діяльності викладача, у свою чергу, включає технологію проектування, реалізації і контролю, і т.д. Все це показано на рис 1.6

Педагогічна технологія

Технологія діяльності викладача

Технологія Технологія Технологія діяльності

проєктування реалізації учня

Технологія контроля

і корекції

рис.1.6.

Для того, щоб система навчання відповідала технологічному підходу, вона повинна бути керованою. Іншими словами, одним із способів реалізації технологічного підходу є представлення учбового процесу з позицій управління або представлення педагогічної системи як системи управління навчанням. Термін «управління» прийшов в педагогіку з кібернетики, і на сьогоднішній день вивчення управління проводиться сумісними зусиллями багатьох наук теорії управління, кібернетикою, теорією систем, теорією інформацією, педагогікою.

Управління можна визначити як комплекс необхідних заходів впливу на групу, суспільство, його окремі ланки з метою їх впорядкування, збереження якісної специфіки, удосконалення і розвитку.

Поняття «управління» також можна визначити як приведення системи в заданий стан.

Поняття «управління», в даному випадку, зв'язує викладача і учня в єдину систему взаємозв'язаної, цілеспрямованої, усвідомленої діяльності. При цьому викладач управляє процесом засвоєння діяльності, а учень реагує на дію. При цьому діяльність викладача і учня має певні особливості і включає певні блоки. Схема управління процесом навчання або функціональна система діяльності управління представлена на рис.1.7.

Як видно з схеми, першим блоком управління є блок проектування. Іншими словами, для успішного управління системою навчання викладач повинен заздалегідь спроектувати цей процес, визначивши оптимальні шляхи досягнення мети управління - досягнення рівня професійної компетентності у навчаних.