Філософія Стародавньої Індії

Найбільш стародавніми філософськими вченнями є вчення, що виникли в Індії 2-3 тисячі років тому.

Історія індійської філософської думки починається з вед (II тис. до н.е.).
Саме слово «веда» означає «знання», «ведення». Веди представляють собою великий комплекс літературних пам'яток. Їх вміст у поєднанні з релігійним світоглядом викладає філософські думки, надання про світ, про людину та її морального життя.
Давньоіндійська філософія розвивалася в рамках певних систем або шкіл. Ці системи або школи можна розділити на дві великі групи:

1) ортодоксальні, тобто визнають авторитет вед;

2) неортодоксальні, що не визнають авторитет вед;

Більшість з них були ортодоксальними і релігійними. Такі школи веданта, міманса, санкх'я, йога, ньяя, вайшешика. Однак у деяких школах проявилися матеріалістичні тенденції. До неортодоксальним школам відносяться джайнізм, буддизм і школа чарвака-локаятніков.
Веданта. Це ідеалістичні вчення. Вперше його систематично розвинув Бадараяна. У цьому навчанні можна відзначити два різних аспекти: 1) душа і Бог принципово різні; 2) душа і Бог по суті єдині.

Згідно Веданта, пов'язана зі своїм тілом душа не вільна. Вона жадає чуттєвих задоволень і відчуває довгий ряд перевтілень. Перемога над незнанням, порабощающих душу, досягається вивченням веданти. Будучи системою об'єктивного ідеалізму, веданта призводить до містики, до споглядальності, до відмови від боротьби і до підпорядкування філософських вчень релігії.

Міманса. Відмінна риса міманса полягає в тому, що вона приділила більше уваги питанням теорії пізнання і логіки. Чуттєве сприйняття розглядається нею як особливий джерело знань. Предмети сприйняття характеризуються як реальні і обладающ0іе різними об'єктивними ознаками. Крім сприйняття, джерелами пізнання вважаються: логічний висновок, порівняння, авторитетне свідчення священних книг і визнання деяких невоспрінімаемих істин постулатами.

Санкхья. Це дуже давня форма філософії в Індії. Засновник санкхья-Капіла (ок.VII ст. До н.е.). Вчення санкхья передбачає два начала: речовий і духовне. Для пояснення світу вихідним санкхья вважає поняття про матеріальну першопричину всіх речей і явищ, у тому числі явищ і психічних. Першопричина, будучи речовій, повинна разом з тим бути настільки всепроникною, щоб були можливі навіть найтонші породження, такі наприклад як розум.

Система йогів. Багато в чому близькою до системи санкхья була система йога. Слово йога позначає «зосередження». Засновником йоги вважається мудрець Патанджалі (імовірно в період II ст. До н.е.). У системі віра в бога розглядається як елемент теоретичного світогляду і як умова успішної практичної діяльності, спрямованої до звільнення від страждань. Серед шляхів, які йога рекомендує для звільнення, частина ставиться до практики аскетизму, частина до принципів етики, заснованої на співчутті всім формам і видам життя. У числі правил йоги міститься ряд раціональних, певною мірою перевірених на досвіді приписів, що відносяться до гігієни дихання, режиму харчування і т.п.

Матеріалістична система ньяя. Засновником ньяя вважається мудрець Готама. Філософія ньяя-це вчення про пізнання, зокрема про логічне виведення. Воно розвинене на основі матеріалістичної системі буття. Ця теорія покликана служити практичної задачі: звільнення людини від усіх страждань. Вона розглядає джерела і методи пізнання, класифікує предмети пізнання і саму реальність.
Система вайшешика. Це найбільш зріла система староіндійської філософії, що визнає авторитет Вед. Мета мудрості вайшека бачить у звільненні людського «я» від страждань і залежності. При цьому, остання причина страждань-незнання. Шлях до звільнення лежить через знання, тобто через істинне розуміння реальності.
Яскравим представником неортодоксальних шкіл є вчення чарвака-локаятніков, локаята (лок-світ, люди) і чарвака (чарвака-дохідливе слово). Основні ідеї та положення чарвака:

1.Світ матеріальний. Усі складається з чотирьох елементів-вогню, повітря, води, землі. Життя сталася з матерії.

2.Свідомість-властивість, притаманне тілу. Зі смертю тіла зникає й свідомість. Вчення про переселення душ безглуздо.

3.В елементах, взятих окремо, свідомості немає: воно виникає в результаті поєднання чотирьох стихій-вогню, повітря, води і землі-в людському тілі. Ні душі відокремленою від тіла.

Філософія джайнізму виникла в результаті розвитку стародавніх учень мудреців. Джайнізм у своїй головній частині - це етичне вчення. Воно вказує шлях «звільнення» душі від її підпорядкування пристрастям. Мета філософії джайнізму - «святість», тобто особливий спосіб поведінки, за допомогою якого досягається зазначене звільнення. Джерелом мудрості в джайнізм вважається не Бог, а особливі святі, які досягли сили і щастя на основі досконалого знання і за допомогою поведінки, що випливає з цього знання.
Буддизм. Буддизм виник на північному сході Індії в областях добрахманистской культури. Буддизм швидко поширився по всій Індії і досяг максимального розквіту в кінці I тисячоліття до н.е. - початку I тисячоліття н.е. Буддизм справив великий вплив на відроджується з брахманізму індуїзм, проте був витіснений індуїзмом і до XII століття н.е. практично зник з Індії. Основною причиною цього стало протиставлення ідей буддизму освяченому брахманізмом кастовому строю. Одночасно, починаючи з III століття до н.е., він охопив Південно-східну і Центральну

Азію і частково Середньої Азії та Сибіру. Страждання і звільнення представлені в буддизмі як різні стани єдиного буття: страждання - стан буття проявленого, визволення - невиявленого. Те й інше, будучи нероздільним, виступає, однак, у ранньому буддизмі як психологічна реальність, в розвинутих формах буддизму - як космічна реальність.

Звільнення буддизм уявляє собі перш за все як знищення бажань, точніше - угашение їх пристрасності. Буддійський принцип так званого середнього (серединного) шляху рекомендує уникати крайнощів - як потягу до почуттєвого задоволення, так і досконалого придушення цього потягу. У морально-емоційній сфері пануючої в буддизмі виявляється концепція терпимості, відносності, з позицій якої моральні приписи не є обов'язковими і можуть бути порушені.

У буддизмі відсутнє поняття відповідальності й вини як чогось абсолютного, отраженьем цього є відсутність у буддизмі чіткої грані між ідеалами релігійної і світської моралі і, зокрема, пом'якшення або заперечення аскетизму в його звичайній формі. Моральний ідеал буддизму з'являється як абсолютне неспричинення шкоди оточуючим (ахінса), що виникає з загальної м'якості, доброти, почуття досконалої задоволеності. В інтелектуальній сфері буддизму усувається відмінність між чуттєвою і розумової формами пізнання і встановлюється практика так званого споглядального міркування (медитації), результатом якого є переживання цілісності буття (нерозрізнення внутрішнього та зовнішнього), повна самозаглибленість. Практика споглядального міркування служить, таким чином, не стільки засобом пізнання світу, скільки одним з основних засобів перетворення психіки та психофізіології особистості. В якості конкретного методу споглядального міркування особливо популярні Дхьяна, що отримали назву буддійської йоги. Стан досконалої задоволеності і самозаглибленості, абсолютної незалежності внутрішнього буття - позитивний еквівалент угашения бажань - є звільнення, або нірвана.

Філософія Стародавньої Індії формувалася в суспільстві в якому існувало кастовий поділ, і по моєму це обумовлює, те що у практично у всіх течіях філософії, людина повинна страждати і відмовитися від благ і своїх слабкостей, щоб осягнути блаженство - таке трактування була вигідна людям стоять при владі і багатим членам суспільства; не без їх впливу були створені ортодоксальні течії, які грунтувалися на принципах зазначених у «Ведах». Так буддизм який не вітав кастового поділу, відсутність провини за провини, і аскетизм - поступово був витіснений з Індії, але прижився за межами батьківщини. Зараз це одна зі світових релігій.