Тема 1: Релігія як феномен духовної культури

План

1. Релігія - складне соціальне та духовне явище: сутність, ознаки, структура.

2. Функції та типологія релігій. Основні релігієзнавчі концепції (срс).

3. Предмет та структура релігієзнавства.

4. Історія вільнодумства.

5. Свобода совісті в Україні (срс).

Релігія (від лат. religio – благочестя, зв’язок ) - форма суспільної свідомості, що ґрунтується на вірі в Бога, надприродні сили.

Ознаки релігійного світогляду:

• передбачає роздвоєність світу на земний, реальний та потойбічний, “надприродний”;

• доводить, що у світі в цілому та в людині, зокрема відбувається боротьба двох протилежних початків, які ототожнюються з Богом і дияволом, душею і плоттю, добром і злом;

• характеризується символізмом;

• привертає людину до моральної відповідальності за свої вчинки (введене поняття гріха);

• дотримується ідеї креаціонізму (створення Богом світу з нічого);

• визнає фаталізм.

В структуру сучасних релігійних систем входять:

Віра – особливий психічний стан повного визнання і прийняття якогось твердження без достатніх обгрунтувань

Віровчення – систематизований виклад змісту віри в догматах, істинах, визнаних раз і назавжди незмінними, які не підлягають критиці

Релігійний культ – реалізація віри в діях груп або окремих людей через обряди задля встановлення зв’язку з Богом.

Культова діяльність є символічною, канонічною (не підлягає жодним довільним змінам) і використовує спеціальні засоби (культові будівлі, предмети).

Релігійні організації - об’єднання людей на основі спільних вірувань, інтересів щодо відправлення релігійних культових дій.

Етапи розвитку:

· релігійні групи, які в первісному суспільстві співпадали з родом, племенем;

· професійні релігійні групи - чаклуни, шамани, жреці;

Сучасні релігійні інститути:

Церква (від грец. “господній дім”) - централізоване, численне об’єднання віруючих, приналежність до якого визначається, як правило, не особистим вибором, а традицією..

Ознаки:

• наявність спільного віровчення та розробленої догматики (Символ віри);

• централізоване та ієрархічне управління;

• відсутній контроль за членством;

• поділ віруючих на клір (професійне священство) і мирян.

Деномінація (лат. denominatio – наділення спеціальним ім’ям) – релігійне об’єднання, що перебуває в стадії організаційного оформлення; перехідний тип організації, яка має характеристики церкви(централізація, ієрархічні принципи управління, відмова від ізоляціонізму) та секти (визнання своєї виключності, богообраності, добровільність і контрольованість членства)

Секта (лат. secta – напрям) - релігійне об’єднання, що виникає, як правило, в результаті відділення від більшої організації на засадах зміни віровчення та культу

Ознаки:

• визнання своєї виключності, богообраності;

• добровільність і контрольованість членства

Харизматичний культ – невелика за чисельністю, короткотривала, часто локальна релігійна організація, що об’єднує прихильників конкретної особи, носія особливих божих дарів (харизми).

Ознаки:

• культова практика, яка повністю відрізняється від пануючої релігійної традиції;

• ізоляціонізм, фанатизм, містицизм;

Два основні підходи до вивчення релігії:

Теологічний (богословський)	Світський (науково-філософський)
• розглядає релігію “зсередини”;	• вивчає релігію “ззовні”;
• теологія (богослов’я) завжди є тенденційною;	• наукове знання є нейтральним;
• об’єктом дослідження є божественне одкровення;	• об’єктом дослідження є природа і людство;
• багато положень сприймаються на віру або на підставі авторитету священних текстів.	• результати дослідження піддаються логічній та емпіричній перевірці.

Релігієзнавство – комплексна дисципліна, яка поєднує дані соціології, психології, історії та інших галузей суспільствознавства з метою з’ясування природи й сутності релігії, її місця в житті індивіда і суспільства, перспектив її розвитку.

Виникає у другій половині XIX ст. у Європі на перетині багатьох наук і має багато відгалужень:

• філософія релігії,

• соціологія релігії,

• історія релігії,

• психологія релігії,

• географія релігії

• феноменологія релігії та ін.

Вільнодумство – широка духовна течія, яка визнає право розуму на критичний розгляд релігії та вільне дослідження навколишнього світу.

Вільнодумство може здійснюватися стихійно, несвідомо, але й може відстоюватися свідомо і втілюватися в теоретичній формі.

Основними чинниками вільнодумства є:

• неухильний ріст виробництва, який веде до успішного освоєння світу людиною;

• зростання активності людей в ході історичного розвитку;

• підвищення рівня духовної культури людства;

• збільшення рівня соціальної свободи.

Вільнодумство щодо релігії проявляється в таких основних формах:

Богоборство – сама рання та слабка форма критики релігійних уявлень, виявляється у почутті протесту щодо Бога, який створив світ і, який уявляється жорстоким та несправедливим.

Скептицизм (грец. skeptikos – той, що розглядає, досліджує) – сумнів в істиності релігії або окремих її положень.

Антиклерікалізм (лат. anti – проти, clericalis – церковний) – ідеологічний і соціальний рух, спрямований проти прагнення церкви і духовенства панувати у суспільстві.

Індифферентизм (лат. indifferens – байдужий) – байдужість, у ставленні до релігії або до її ідей.

Пантеїзм (грец. pan – все, theos – Бог) – зближує Бога і світ, визнає їх єдинисть, навіть до тотожності.

Деїзм (лат. deus – бог) – трактує Бога як певний безособистий розум, першодвигун, який знаходиться поза природою.

Натуралізм (лат. naturalis – природний) – філософський напрям, який визнає, що існує лише природа, яка є всеохоплюючим буттям, не визнає нічого надприродного.

Атеїзм (грец. а – заперечувальна частка і theos – бог, бук. “безбожжя”) – заперечення існування Бога.