Образотворче мистецтво: іконопис, фреска, мозаїка

У мистецтві Київської Русі, поряд з архітектурою, значного розквіту набуває монументально-декоративний живопис. Живописні зображення в храмах були своєрідною Біблією для тих, хто не знав грамоти. Візантійський живопис поширився в Київській Русі в Х ст. у формі монументальних стінних розписів (фресок) і мозаїк. Оздоблення Десятинної церкви започатковує київську мистецьку школу. Мозаїки Десятинної церкви не збереглися, а від фресок залишилися лише уламки.

Мозаїки і фрески Софіївського собору в Києві належать до найвизначніших пам’яток українського і світового мистецтва. Вціліла лише третина всього живопису (260 м² мозаїк і близько 3000 м² фресок). Мозаїчна палітра нараховує 177 відтінків. Фрески мали як релігійний сюжет, так і цілком світський зміст.

З середини ХІІ ст.. в самостійних князівствах – Київському, Чернігівському, Переяславському, Галицькому та Волинському – створюються місцеві самобутні художні школи. Фресковий живопис повністю замінює настінну мозаїку.

Окрім монументального, на Русі значного розвитку набуло й станкове малярство. Станкове мистецтво – це термін, яким позначають твори образотворчого мистецтва, що мають самостійний характер (щодо доби Київської Русі – то це іконопис). Наприкінці ХІ ст.. склалася київська школа іконопису. Визначним майстром цього мистецтва був чернець Києво-Печерського монастиря Алімпій (Олімпій, Аліпій), який освіту художника здобував, за твердженням літопису, в Царгороді. Алімпій розмальовував Успенський собор Києво-Печерської лаври, виконував багато замовлень від князів та бояр. За легендою, йому допомагали навіть самі ангели. Окрім Алімпія, літопис зберіг для нас ім’я ще одного художника – Григорія. Серед ікон ХІІ ст.. привертає увагу ікона “ Ярославська Оранта ”, присвячена Діві Марії. Поширення набули ікони “ Георгія-воїна ”, “ Дмитра Солунського ”, “ Архангела ”. У цей період з’являються ікони із зображенням перших руських святих – Бориса і Гліба.

Традиції Києва поширюються на іконописні школи Галицько-Волинського князівства та інших руських земель. Прикладом може бути ікона “ Волинської Богоматері ” (ХІІІ ст..), виявлена на Волині в Покровській церкві м. Луцька.

Великою славою користувалися київські ювеліри за своє витончене карбування, золочення, гравірування, техніку емалі та зерні. Це знамениті київські “зміївники”, лунниці, колти, оздоблені зерню або емаллю, вироби художнього ремесла Русі, що у значній кількості вивозилися за кордон. Речі, виготовлені у Києві, Галичі, Чернігові та в інших містах, трапляються під час розкопок в усіх європейських країнах.

Отже, якщо у часи Володимира і Ярослава нова культура, активно утверджуючи себе, прагнула промовляти мовою монументальних архітектурних образотворчих форм, то в останню третину ХІ – на початку ХІІ ст. образотворча мова стає більш динамічною, здатною виражати багату асоціаціями думку. Утверджується смак до вишуканих рафінованих форм.