Поняття та ознаки науки «державне будівництво та самоврядування України». Ідеологія державотворення

Існує декілька аспектів щодо розуміння Державного будівництва та місцевого самоврядування (далі – ДБМС):

- категорія державознавства;

- наука;

- навчальна дисципліна;

- певна сфера діяльності державних та самоврядних інституцій;

- підгалузь конституційного процесуального права України, що регулює внутрішні організаційні структури, форми і методи діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування.

В сучасній науці склалися два підходи до розуміння ДБМС:

1) ДБМС в широкому розумінні – процес формування існування і розвитку системи публічної влади в суспільстві, тобто державного механізму та системи місцевого самоврядування.

2) ДБМС у вузькому розумінні – організаційно-функціональна характеристика механізму публічної влади,яка охоплює питання виключно із організацією органів публічної влади,тобто характеризує структуру,функції, компетенцію,повноваження,форми та методи діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Структура ДБМС в Україні як категорії державознавства

(за широким підходом)

1. Засади організації і функціонування публічної влади, у тому числі й засади здійснення перетворень щодо встановлення різних моделей організації влади.

Тобто всі ідеї(- правової держави,- поділу на 3 гілки влади), концепції (відкритої держави),які закладені в основу.

2. Суб'єкти, які здійснюють перетворення.

Суб’єкти,їх методи та форми діяльності,від яких головним чином залежить режим (- демократичний, - тоталітарний тощо)

3. Етапи розвитку державних та самоврядних інституцій

Розглядаються етапи сучасного періоду:

1)1990-1995 рр. – прийняття Декларації про державний суверенітет,Акт проголошення незалежності; внесення відповідних змін до чинної на той час Конституції 1978р. З 1992 р. початок роботи Конституційних комісій;

2)1995-1996 рр. – етап розбудови сучасного державного ладу України,який був закріплений конституційним договором;

3)1996-2004 рр. – етап становлення і розвитку державного ладу,передбаченого новою Конституцією 1996 року,яка закріпила якісно новий державний лад;

4)2004 – вересень 2010рр. – перші зміни до нової КУ; закріплення парламентсько-президентської республіки;

5)2010 р. – лютий 2014 – повернення України до президентсько- парламентської республіки; створення Конституційної асамблеї з метою оновлення чинної КУ.

6) лютий 2014 р. – до нині – відновлення дії окремих положень Конституції України, проголошення парламентсько-президентської республіки, продовження конституційної реформи.

4. Порядок організації і проведення виборів чи порядок призначення відповідних посадових осіб у країні (Україна – республіка; органи - обираються).

5.Системно-структурна організація органів публічної влади.

Структура ДБМС в Україні як категорії державознавства

(за вузьким підходом):

1) Принципи діяльності органів публічної влади (далі – ОПВ).

2) Функції діяльності ОПВ.

3) Компетенція ОПВ.

4) Структура ОПВ.

5) Основні форми і методи діяльності ОПВ.

Основними ознаками державного будівництва і місцевого самоврядування є такі складові:

• система правових норм, що закріплюють і регулюють організацію і діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування;

• здійснення визначених завдань і функцій;

• реалізація функцій за допомогою певних форм і методів;

• метою є керівництво державним і місцевим економічним, політичним та соціально-культурним будівництвом;

• здійснення контролю і нагляду за реалізацією законодавства на загальнодержавному, центральному та місцевому рівнях.

Основними напрямками здійснення державного будівництва і місцевого самоврядування в Україні на сучасному етапі є такі:

- оновлення правової основи державного будівництва і місцевого самоврядування з урахуванням новітніх наукових розробок, вітчизняного й зарубіжного досвіду; адаптація національного законодавства до законодавства Євросоюзу;

- подальша деконцентрація та децентралазація влади; забезпечення правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування;

- поглиблення демократичних тенденцій в управлінській діяльності; запровадження нових форм залучення громадськості до процесу вироблення й обговорення владних рішень;

- оптимізація структури і штатів органів державної влади та місцевого самоврядування;

- чітке розмежування функцій і компетенції між «рівнями» і «підсистемами» публічної влади;

- забезпечення «прозорості» державної політики, боротьба з бюрократизмом і волюнтаризмом в системі органів публічної влади;

- запровадження чітких процедур політичної та юридичної відповідальності при здійсненні публічної влади;

- створення системи адміністративних судів, їх кадрове та матеріально-технічне забезпечення.

- удосконалення системи підготовки кадрів для державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;

- удосконалення правових та організаційних форм і методів діяльності органів публічної влади;

- запровадження технологій «електронного врядування»;

- раціоналізація документообігу в органах публічної влади;

- упорядкування системи дорадчих, координаційних та інших до -поміжних структур при органах публічної влади;

- упорядкування й оптимізація системи оплати праці в органах публічної влади та їхньому апараті, забезпечення її «прозорості».

Науковці виділяють два підходи до розуміння місцевого самоврядування:

- державницька теорія;

- громадівська теорія.

1.В основі державницької теорії лежить ідея децентралізації державної виконавчої влади, що полягає в делегуванні певної частини державних повноважень територіальним громадам. Стосовно центральних і місцевих органів державної влади місцеве самоврядування має лише певну правову, організаційну та фінансову основи. З цих позицій місцеве самоврядування розглядається як здійснення державних функцій за допомогою недержавних суб'єктів. Такі органи місцевого самоврядування повинні діяти за принципом «дозволено лише те, що передбачено законом». Ця теорія, започаткована в магдебурзькому праві, поширилася в Європі та була втілена у Європейській хартії про місцеве самоврядування.

2.Прихильники громадівської теорії місцевого самоврядування розглядають громади як самостійне джерело публічної влади. Влада згідно з такою теорією належить не державі, а громадам як «муніципальна». Вирішуючи питання місцевого значення, органи місцевого самоврядування мають діяти за принципом «дозволено все, що не заборонено законом». В Україні громадівська теорія втілюється на базовому рівні (село, селище, місто). На регіональному рівні поєднуються громадівська і державницька теорії місцевого самоврядування. Разом з тим повноваження місцевого самоврядування на базовому і регіональному рівнях регулюються Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Таким чином, організація структур державного будівництва і місцевого самоврядування регулюється конституційним правом і може бути охарактеризована як підгалузь конституційного процесуального права. В Україні ж спостерігається поєднання обох теорій: базовий рівень – громадівський підхід, регіональний рівень – державницький.