Ринок цінних паперів

Ø акції;

Ø облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

Ø облігації підприємств;

Ø казначейські зобов’язання держави;

Ø ощадні сертифікати;

Ø векселі;

Ø інвестиційні сертифікати.

ЦП поділяються на три групи:

Пайові цінні папери - тобто ті, що засвідчують участь у акціонерному капіталі, дають власникам право на управління корпорацією, на отримання доходів від її діяльності та одержання частки майна за ліквідацією товариства. Емітент таких ЦП зобов’язань щодо повернення грошей, інвестованих у його діяльність, не несе.

Боргові ЦП - ті, за якими емітент несе зобов’язання щодо повернення залучених коштів і виплати грошей за користування ними. Інвестор, що володіє такими ЦП, не має прав на участь у діяльності емітента.

Похідні ЦП - ті, що пов’язані з обігом пайових і боргових ЦП та прав щодо них.

Питання для самоперевірки знань

1. Що таке капітал підприємства?

2. На які види поділяється капітал підприємства?

3. Що належить до основного капіталу?

4. Що належить до оборотного капіталу?

5. З чого складаються фінансові ресурси підприємства?

6. Що належить до внутрішніх фінансових ресурсів?

7. Що належить до зовнішніх фінансових ресурсів?

8. Що належить до залучених фінансових ресурсів?

9. Банки та їх види.

10. Види банківських операцій?

11. Які бувають види кредитів?

12. Етапи кредитування підприємства?

13. За якими показниками оцінюється платоспроможність підприємства?

14. Що таке лізинг і які його види?

15. Що таке факторинг?

16. Що таке ринок цінних паперів?

17. Назвіть види цінних паперів?

18. Види ринку цінних паперів.

Тести для самоконтролю

1. Загальна сума фінансових ресурсів підприємства складається з таких складових:

2. Загальна сума фінансових ресурсів підприємства складається з таких складових:

Теми рефератів

1. Залучення нових джерел надходження фінансових ресурсів на підприємство.

2. Аналіз основного та оборотного капіталу на підприємстві

3. Особливості та проблеми і залученні банківських кредитів.

4. Шляхи спрощення процедури банківського кредитування підприємств.

5. Переваги лізингу перед банківським кредитуванням.

6. Факторинг: особливості розвитку в Україні.

7. Розвиток ринку цінних паперів в Україні.

ТЕМА 5

ВИТРАТИ ПІДПРИЄМСТВА ТА СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ

5.1. Поняття і класифікація витрат підприємства

Підприємство будь-якої форми власності під час своєї діяльності здійснює різноманітні види витрат (матеріальні, нематеріальні, грошові, трудових ресурсів), що пов'язані з простим та розширеним відтворенням основних та оборотних засобів, виробництвом і реалізацією продукції, наданням послуг, виконанням робіт, вкладанням коштів у ринкові фінансові інструменти, залученням зовнішніх джерел фінансування тощо. Відповідні витрати підприємства, що зумовлені такими операціями, класифікуються на операційні, фінансові та інвестиційні.

Витрати, пов'язані з основним видом діяльності підприємства (виробництвом продукції, наданням послуг, виконанням робіт) або такі, що забезпечують здійснення цієї діяльності, називаються операційними.

Витрати, пов'язані з інвестиційною діяльністю, мають місце під час довгострокового вкладення підприємством капіталу з метою отримання прибутку (капітальне будівництво, розширення та розвиток виробництва, придбання довгострокових цінних паперів тощо).

Витрати, пов'язані з фінансовою діяльністю підприємства, включають сплату відсотків іншим юридичним та фізичним особам за отримані від них фінансові кошти у вигляді кредитів та позик, посередникам під час розміщення на первинному ринку цінних паперів акцій, облігацій, витрати внаслідок власної емісії тощо.

Найбільшу частку в усіх витратах підприємства мають операційні витрати. З метою визначення фінансового результату діяльності підприємства операційні витрати класифікуються на: закінчені (спожиті) та незакінчені; витрати на продукцію та витрати періоду; прямі та непрямі; основні та накладні (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Ознаки класифікації операційних витрат підприємства

Закінчені та незакінчені витрати. Фінансовий результат підприємства (прибуток або збиток) визначається як різниця між доходами і витратами звітного періоду. Виникає запитання: які саме витрати підприємства належать до витрат звітного періоду? Розглянемо умовний приклад.

Підприємство протягом звітного періоду витратило гроші на придбання сировини (172 тис. грн.) та обладнання (130 тис. грн.). У виробництво протягом звітного періоду було видано сировини на суму 145 тис. грн. Обладнання введено в експлуатацію і по ньому нараховано амортизацію в розмірі 23 тис. грн. Визначити закінчені витрати звітного періоду.

Розв'язання.

Під час придбання сировини та обладнання мав місце простий обмін грошей у сумі 172 + 130 = 302 тис. грн. на таку саму суму інших видів ресурсів (оборотних та основних фондів), від використання яких очікується отримання певного доходу. Таким чином, затрачені грошові кошти в даному випадку - це незакінчені витрати підприємства, які принесуть йому користь у майбутньому.

Від споживання придбаних ресурсів підприємство отримує певний дохід. Вартість спожитих потягом звітного періоду ресурсів (вартість спожитої сировини -145 тис. грн. та амортизація обладнання - 23 тис. грн.) становитиме закінчені витрати (усього -145 + 23 = 168 тис. грн.).

Не всі витрати підприємства безпосередньо пов'язані з виробництвом. Відповідно розрізняють витрати, що можуть бути віднесеними на продукцію, та витрати періоду.

Витрати на продукцію - це витрати, що безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції: витрачена сировина і матеріали, заробітна плата з нарахуваннями на неї, амортизація виробничого обладнання.

До витрат періоду належать витрати, що безпосередньо не стосуються виробництва і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. До таких витрат відносять витрати на управління, маркетинг, дослідження тощо, тобто всі операційні витрати, крім витрат на виробництво.

Розгляд витрат з такої точки зору є повністю обґрунтованим, оскільки, наприклад, витрати на оренду приміщення або обладнання необхідно сплачувати незалежно від кількості виготовленої та реалізованої продукції.

За способом віднесення на окремі види продукції витрати поділяються на прямі та непрямі.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на одиницю продукції. Якщо на підприємстві виробляється один вид продукції, то всі його витрати на її виробництво є прямими. Коли ж виробляється кілька видів продукції, то є такі витрати, які неможливо прямо віднести до виробництва якогось одного виду продукції. Ці витрати називають непрямими. Наприклад, під час пошиття плащів та курток у різних цехах прямими ви­тратами є такі: витрачена сировина (тканина, фурнітура), заробітна плата швачок і закрійників, амортизація швейного обладнання відповідних цехів. До непрямих витрат відносять витрати на заробітну плату адміністративно-управлінського та обслуговуючого персоналу, амортизацію та витрати на експлуатацію основних фондів загальногосподарського призначення, витрати на страхування майна тощо.

З метою визначення собівартості продукції виробничі витрати традиційно поділяють на основні та накладні.

Основні витрати - це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. Основні витрати охоплюють три групи витрат:

• прямі матеріальні витрати;

• прямі витрати на оплату праці;

• інші прямі витрати.

До прямих матеріальних витрат належить вартість витрачених матеріалів, які стали частиною готової продукції і можуть бути прямо віднесені до певного виробу. Наприклад, вартість витрачених дощок під час виготовлення меблів.

Прямі витрати на оплату праці включають заробітну плату робітників, які безпосередньо зайняті у виробництві продукції. Витрати на оплату праці інших категорій працівників, які забезпечують або обслуговують виробничий процес, належать до складу виробничих накладних витрат.

Інші прямі витрати - це всі інші прямі витрати, крім прямих матеріальних витрат та прямих витрат на оплату праці. Наприклад, амортизація або платежі за оренду спеціального виробничого обладнання, нарахування на заробітну плату ро­бітників, безпосередньо зайнятих у виробництві продукції (відрахування на соціальні потреби).

Виробничі накладні витрати - це витрати, пов'язані з процесом виробництва, які не можуть бути віднесені прямо до певного виду виробу. До таких витрат включають витрати матеріалів, витрати на утримання, ремонт і амортизацію приміщень виробничих цехів, вартість енергії, спожитої під час технологічних процесів, та інші.

З метою планування, аналізу та обґрунтування прийняття економічних рішень операційні витрати розподіляють на: релевантні та не релевантні; одноелементні та комплексні; постійні та змінні; маргінальні та середні. Розглянемо цю класифікацію детальніше.

Під час прийняття управлінських рішень необхідно розрізняти релевантні та не релевантні витрати. Релевантні витрати - це витрати, які можуть бути змінені внаслідок прийняття певних рішень. Не релевантні витрати - це витрати, які не зале­жать від прийняття того або іншого варіанта рішень. Прикладом релевантних витрат можуть бути витрати на придбання або оренду комп'ютера. Залежно від прийнятого рішення (купувати або орендувати комп'ютер) величина цих витрат буде різною. Однак, і у випадку купівлі, і у випадку оренди комп'ютера матимуть місце не релевантні витрати, а саме: витрати на придбання програмного забезпечення. Ці витрати не залежать від прийнятого рішення щодо придбання комп'ютера.

Під час планування та аналізу витрати підприємства поділяють на одноелементні та комплексні.

Одноелементні (або прості) витрати мають єдиний економічний зміст і є первинними. Наприклад, витрати сировини і матеріалів, заробітна плата, амортизаційні відрахування тощо.

Комплексні витрати різнорідні за складом і охоплюють кілька елементних витрат. Наприклад, витрати на утримання та експлуатацію устаткування містять кілька елементів витрат: витрати сировини і матеріалів, заробітна плата робітників, що обслуговують устаткування, відрахування на соціальні заходи тощо. До комплексних витрат також відносять загально-виробничі, загальногосподарські витрати, втрати від браку та інші витрати.

Під час прийняття рішень щодо обсягів виробництва необхідним є розподіл витрат на змінні та постійні.

Змінні витрати - це витрати, загальна сума яких змінюється зі зміною обсягу виробництва продукції (надання послуг, виконання робіт). Наприклад, при збільшенні (зменшенні) обсягів перевезень автомобільним транспортом автоматично зростають (скорочуються) витрати на паливо, мастильні матеріали, заробітну плату водіїв, нарахування на заробітну плату водіїв (відрахування на соціальні потреби). Таким чином, вони є змінними витратами, оскільки залежать від зміни обсягів перевезень.

До постійних витрат відносять такі, загальна сума яких не залежить від кількості виготовленої продукції, їх обсяг змінюється лише із дією часу. Наприклад, сума витрат на орендну плату за приміщення зростатиме не зі збільшенням обсягу виробництва, а зі збільшенням тривалості оренди. До постійних витрат також можна віднести такі: витрати на утримання й експлуатацію будівель та споруд загальногосподарського призначення, адміністративно-управлінські витрати тощо.

У складі постійних витрат розрізняють умовно-постійні витрати, які неістотно змінюються при зміні обсягу виробництва, наприклад, витрати на оплату праці адміністративно-управлінського персоналу з відрахуваннями на соціальні заходи при нарахуванні працівникам премій змінюються, але неістотно.

При нульовому обсязі виробництва змінні витрати підприємства на виробництво продукції дорівнюють нулю. Вони зростають зі збільшенням обсягів виробництва.

Постійні витрати мають місце за будь-якого обсягу виробництва продукції.

Для зручності обчислень на практиці загальну поведінку змінних витрат спрощують, вважаючи їх сукупність пропорційною до зміни обсягів виробництва, а умовно-постійні витрати розглядають як постійні.

Співвідношення постійних та змінних витрат називають структурою витрат підприємства. Знання структури витрат підприємства є необхідним під час обґрунтування вибору проектних і планових рішень. При цьому доцільно користуватись графічним зображенням витрат підприємства й очікуваної виручки від продажу його продукції. На рис. 5.1 подано графік співвідношення загальної суми витрат і доходу від обсягу продукції.

Рис. 5.1. Графік залежності загальної суми витрат і доходу підприємства від обсягу виробництва

За нульового обсягу виробництва та реалізації дохід підприємства і його змінні витрати дорівнюють нулю. Однак мають місце постійні витрати, які підприємство несе при будь-якому обсязі виробництва. Із зростанням обсягу виробленої продукції збільшуватимуться змінні витрати та дохід. Повні витрати підприємства складаються із його постійних та змінних витрат. У точці перетину ліній доходу і повних витрат (Q) має місце рівність між витратами підприємства й отриманим доходом. Обсяг виробництва, що відповідає цій точці, називається беззбитковим або критичним (Q_кр). Якщо підприємство буде реалізовувати продукцію в обсязі, меншому за критичний обсяг виробництва, воно буде нести збитки, оскільки витрати перевищуватимуть дохід підприємства. У випадку, коли обсяг реалізації продукції перевищує критичний обсяг виробництва, підприємство отримуватиме прибуток, оскільки дохід буде більшим за його витрати.

Повні витрати підприємства визначають за формулою:

С_повн = С_пост + С_зм1 *Q (5.1)

де С_повн- повна сума витрат, грн.;

С_пост - постійні витрати, грн.;

С_зм1 - змінні витрати на одиницю продукції, грн.;

Q - обсяг виробництва у натуральних вимірниках.

Критичний обсяг виробництва, за якого сума здійснених витрат дорівнює отриманому підприємством доходу, визначається так:

(5.2)

де Q _кр - критичний обсяг виробництва у натуральних вимірниках;

Ц - продажна ціна одиниці продукції, грн.;

Звідси критичний обсяг виробництва (Q _кр) дорівнює:

(5.3)

Приймаючи рішення про збільшення обсягів виробництва продукції, необхідно розрізняти маргінальні та середні витрати.

Маржинальні витрати - це витрати підприємства на виробництво однієї додаткової одиниці продукції. Середні витрати визначають, скільки в середньому витрат припадає на виготовлення одиниці продукції. Ці витрати різні. Наприклад, загальні витрати на виробництво однієї шафи 280 грн. На виробництво двох шаф витрати становили 550 грн. Таким чином, маргінальні витрати становлять 270 грн. (550 грн. - 280 грн.). Виникає запитання: чому загальна сума витрат на виробництво двох шаф 350 грн., а не 360 грн.? Це пояснюється тим, що крім прямих витрат, які залишаються незмінними на одиницю продукції незалежно від обсягів виробництва, необхідно враховувати і поведінку постійних витрат. Із зростанням обсягів ви­робництва частка постійних витрат, що припадає на одиницю продукції, зменшується. Таким чином, зменшуються і витрати на виробництво однієї додаткової одиниці про­дукції. Однак, таке зменшення витрат при випуску кожної додаткової одиниці продукції обмежене потужністю діючого обладнання підприємства, що визначає максимально можливий обсяг виробництва.

Таким чином, середні витрати на виробництво однієї шафи становлять 550/2 = 275 грн., хоча фактичні витрати на її виготовлення різні.

З точки зору можливості контролю за рівнем витрат розрізняють контрольовані та неконтрольовані витрати.

Контрольовані витрати - це витрати, які керівництво підприємства може безпосередньо контролювати або на які може суттєво впливати.

Неконтрольовані витрати - це витрати, які підприємство не може контролювати або суттєво впливати на них.

До контрольованих витрат можна віднести ступінь корисного використання матеріалів, робочого часу тощо. Витрати, спричинені дією руху ринкових цін на сировину, тарифів на енергію тощо, є неконтрольованими, оскільки підприємство не може впливати на них.

5.2. Собівартість продукції та її планування

Операційні витрати формують собівартість продукції, яку воно виготовляє. Собівартість продукції - це вираження у грошовій формі поточних витрат підприємства на підготовку виробництва, виготовлення і збут продукції. Для забезпечення беззбиткової виробничо-господарської діяльності підприємства ці витрати мають відшкодовуватись за рахунок доходу від продажу виготовленої продукції (наданих послуг, виконаних робіт).

Собівартість продукції відображає рівень витрат підприємства на її виробництво і комплексно характеризує ефективність використання ним усіх ресурсів, організаційний та технічний рівень виробничого процесу, рівень продуктивності праці тощо. Показник собівартості продукції є дуже важливим і використовується для обґрунтування багатьох економічних рішень, зокрема:

1) під час встановлення ціни на продукцію. У цьому разі собівартість є нижньою межею і базою для встановлення ціни на продукцію підприємства. Тому зниження собівартості продукції є важливим чинником, що дає змогу підприємству при діючих ринкових цінах отримувати більший прибуток;

2) під час економічного аналізу господарської діяльності підприємства показник собівартості продукції застосовується для контролю за використанням матеріальних, нематеріальних, грошових і трудових ресурсів;

3) при схваленні рішень щодо вдосконалення виробництва собівартість продукції використовується як показник доцільності впровадження організаційно-технічного за­ходу. Захід вважається економічно ефективним, якщо внаслідок його впровадження собівартість продукції підприємства знижується.

Розрізняють індивідуальну та галузеву собівартості продукції. Індивідуальна собівартість продукції характеризує витрати конкретного підприємства на виробництво та реалізацію продукції. Вона застосовується при плануванні та оцінці роботи конкретного підприємства. Галузева собівартість відображає середні у галузі витрати на виробництво і реалізацію продукції.

На собівартість продукції впливає багато факторів, що обумовлені як специфікою галузей господарства країни, так і конкретними умовами, що склались на підприємстві. Підвищений рівень собівартості продукції підприємства порівняно із галузевою собівартістю свідчить про наявність негативного впливу низки факторів, що мають місце на цьому підприємстві. Такими факторами можуть бути: застаріле технологічне обладнання, неефективне використання робочого часу, низька продуктивність праці, невиправдано високі матеріаломісткість, витрати на доставку, адміністративні витрати, застосування непродуктивних технологій тощо.

З метою проведення економічного аналізу рівня витрат підприємства собівартість продукції класифікується за низкою ознак.

1. Залежно від часу формування витрат розрізняють нормативну, планову, фактичну та кошторисну собівартості продукції.

Нормативна собівартість продукції формується з витрат на виробництво та реалізацію продукції, визначених на основі діючих норм витрат ресурсів.

Планова собівартість визначається перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та діючих цін на ресурси у момент складання плану. Вона приймається нижчою або такою самою, як і нормативна собівартість.

Фактична собівартість відображає фактичні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції за даними бухгалтерського обліку. Вона може бути нижчою від планової собівартості або перевищувати її. В останньому випадку мати­муть місце або здійснення додаткових не передбачуваних витрат внаслідок дії об'єктивних факторів (зростання цін, тарифів тощо), або перевищення запланованих норм витрат через зростання браку, низьку ефективність технології тощо. Для виявлення причин відхилення фактичної собівартості від планової проводиться аналіз дотримання нормативних витрат на підприємстві.

Кошторисна собівартість відображає витрати підприємства на виріб або замовлення, які виконуються в одиничному (індивідуальному) виробництві або в разовому порядку.

2. Залежно від послідовності формування витрат на виробництво та збут

продукції розрізняють цехову, виробничу та повну собівартості продукції.

Цехова собівартість продукції включає всі прямі поточні витрати, пов'язані з виробництвом продукції у межах цеху підприємства (сировина, заробітна плата основних робітників, нарахування на заробітну плату основних робітників, амортизація обладнання цеху).

Виробнича собівартість продукції охоплює витрати на виробництво продукції в межах усього підприємства, тобто як прямі, так і накладні виробничі витрати (витрати на енергію, спожиту в технологічних цілях, витрати на утримання й експлуатацію обладнання, амортизація будівлі виробничого корпусу тощо).

Повна собівартість продукції - це сукупність витрат, що складаються з виробничої собівартості та поза виробничих витрат підприємства (адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат).

Слід зауважити, що не всі витрати підприємства включаються до собівартості продукції. Через собівартість відшкодовуються лише ті витрати, які забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, природних ресурсів і робочої сили. До таких відносять витрати, пов'язані з:

- дослідженням ринку і виявленням потреби у продукції;

- підготовкою й освоєнням нової продукції;

- виробництвом продукції (витрати сировини, матеріалів, енергії, амортизація основних фондів та нематеріальних активів, оплата праці виробничого персоналу з нарахуваннями на неї);

- обслуговуванням виробничого процесу й управління ним;

- збутом продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати тощо);

- розвідкою, використанням і охороною природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за використання водних, лісових ресурсів, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів тощо);

- набором та підготовкою кадрів;

- поточною раціоналізацією виробництва (вдосконаленням технології, організації виробництва та праці, підвищенням якості продукції), крім капітальних витрат.

Крім зазначених витрат, підприємство здійснює й інші, які не включають до собівартості виготовленої ним продукції, а відносять на витрати періоду. Так, підприємство може реалізовувати свою продукцію як на умовах її попередньої оплати покупцями, так і оплатою рахунків після відвантаження їм продукції. В останньому випадку виникає дебіторська заборгованість покупця перед підприємством. Практика свідчить, що не всі дебітори розраховуються з підприємством вчасно і в повному обсязі, а деякі і взагалі не сплачують виставлені їм рахунки за відвантажену їм продукцію. У цьому разі підприємство втрачає і продукцію, і кошти, які могло б отримати від її реалізації. Для відшкодування подібних втрат підприємство здійснює витрати на створення резерву сумнівних боргів дебіторів підприємства. Цей резерв використовується для покриття збитків від безнадійної дебіторської заборгованості. Зрозуміло, що такі витрати не можуть входити до собівартості продукції підприємства. Вони належать до інших операційних витрат і відшкодовуються під час визначення фінансового результату від операційної діяльності підприємства.

Обчислення собівартості продукції підприємства передбачає визначення суми попередньо обчислених собівартостей окремих виробів:

(5.4)

де С_і - собівартість виробу і - го виду продукції, грн.;

Q_i - кількість виготовленої продукції і-го виду в натуральних вимірниках.

Показник собівартості реалізованої продукції застосовується для визначення фінансового результату операційної діяльності підприємства. Собівартість реалізованої у звітному періоді продукції визначається шляхом коригування ви­робничої собівартості виготовленої підприємством продукції на зміну залишків нереалізованої продукції:

(5.5)

де С_вп - виробнича собівартість продукції, виготовленої підприємством у звітному періоді, грн.;

С"_гп, С^к_вгп - виробнича собівартість залишків готової продукції на складі підприємства на початок та кінець звітного періоду відповідно, грн.

5.3. Калькулювання собівартості продукції

Під час прийняття багатьох економічних рішень важливу роль відіграє обчислення собівартості одиниці продукції, зокрема при обґрунтуванні ціни на продукцію, при схваленні рішення про випуск нової продукції, при визначенні рентабельності виробництва окремих видів продукції тощо.

Процес обчислення собівартості одиниці продукції називається калькулюванням собівартості продукції.

Калькулювання собівартості продукції передбачає встановлення об'єкта калькуляції, вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат.

Об'єкт калькулювання - це та продукція або робота (послуга), собівартість яких обчислюється. До об'єктів калькулювання на підприємстві належать основна і допоміжна продукція, послуги і роботи, що призначені для споживання як за межами, так і всередині цього підприємства.

Для кожного об'єкта калькулювання обирається калькуляційна одиниця - одиниця його кількісного виміру (маса, площа, об'єм, кількість у штуках тощо).

При калькулюванні витрати підприємства групують відповідно до калькуляційних статей. Статті калькуляції включають витрати, що відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі й місцем виникнення. Перелік статей калькуляції витрат може бути різним, що обумовлено особливостями галузі, до якої належить підприємство.

Для визначення повної собівартості окремих видів продукції застосовують таку номенклатуру статей калькуляції.

1) сировина і матеріали (за винятком зворотних відходів);

2) куплені напівфабрикати, комплектуючі вироби;

3) паливо та енергія, спожита на технологічні цілі;

4) заробітна плата виробничих робітників (основна і додаткова);

5) відрахування на соціальні заходи;

6) підготовка та освоєння виробництва;

7) знос інструментів та пристосувань цільового призначення, інші спеціальні витрати;

8) утримання та експлуатація машин і устаткування;

9) цехові витрати;

10) загально-виробничі витрати;

11) загальногосподарські витрати;

12) втрати від браку;

13) інші виробничі витрати;

14) поза виробничі витрати.

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат кошторису виробництва полягає у тому, що в статтях калькуляції враховуються тільки витрати на одиницю певного виду продукції, а в кошторисі - всі витрати підприємства, пов'язані з його основною діяльністю за певний період.

Розрізняють такі методи калькулювання повної собівартості.

1. Нормативний метод. Цей метод передбачає встановлення витрат на одиницю продукції відповідно до діючих норм.

2. Параметричний метод. Витрати на проектний виріб при цьому встановлюють, виходячи із ступеня залежності рівня цих витрат від зміни техніко-економічних параметрів виробу.

3. Розрахунково-аналітичний метод. Передбачає розподіл прямих витрат на виробництво одиниці продукції на основі діючих норм, а непрямих - пропорційно до заробітної плати основних робітників.

5.4. Шляхи зниження собівартості продукції в умовах ринкової економіки

Собівартість продукції є одним з найважливіших показників, який комплексно характеризує якісні зміни в техніці, технології, організації праці та виробництва, що відбуваються на підприємстві. Зниження витрат виробництва та собівартості продукції є однією з основних умов зростання прибутку підприємства, підвищення рентабельності та ефективності його роботи.

Зниження собівартості продукції підприємства може здійснюватись внаслідок скорочення:

1) витрат уречевленої праці, що може бути досягнуто поліпшенням використання засобів та предметів праці;

2) затрат живої праці, що можуть бути скорочені за умови зростання продуктивності праці;

3) адміністративно-управлінських витрат, зниження яких досягається розумною економією.

Основним шляхом зниження рівня собівартості продукції підприємства є скорочення тих витрат, які мають найбільшу частку в її структурі. Зменшення цих витрат може відбуватись під впливом низки таких факторів:

• підвищення технічного рівня виробництва;

• вдосконалення організації виробництва і праці;

• зміни структури та обсягу продукції;

• галузевих та інших чинників.

Підвищення технічного рівня виробництва може спричинити економію витрат внаслідок дії таких двох факторів:

1) зниження норм витрат матеріалів. У цьому разі економія обчислюється за формулою:

(5.6)

де Е_м - економія за рахунок зниження норм витрат матеріалів, грн.;

Н_м0 та Н_м1 - норма витрат матеріалів до і після здійснення заходу відповідно, нат. од.;

Ц_м — ціна матеріального ресурсу, грн.;

Q₁ - обсяг випуску продукції після здійснення заходу, нат. од.;

2) зростання продуктивності праці, тобто зниження трудомісткості продукції:

(5.7)

де Е_пр - економія витрат за рахунок зниження трудомісткості продукції, грн.;

t₀ і t₁- трудомісткість одиниці продукції до і після здійснення заходу відповідно, н.-год;

Сг₀ та Сг₁- середньо-годинна ставка робітників до і після здійснення заходу відповідно, грн./год;

%_дзп - середній відсоток додаткової заробітної плати для певної категорії робітників, %;

%_всз - встановлений законодавством відсоток відрахувань на соціальні заходи, %.

Вдосконалення організації виробництва і праці на підприємстві зумовлює економію витрат за рахунок поглиблення спеціалізації і розширення кооперування, яка визначається так:

(5.8)

де Е_СП - економія витрат внаслідок поглиблення спеціалізації та розширення кооперування, грн.;

- собівартість одиниці виробів, виробництво яких планується розмістити на спеціалізованих підприємствах, грн./од.;

- оптова ціна виробу, виготовленого на спеціалізованому підприємстві, грн.;

В_т.з.в - транспортно-заготівельні витрати на одиницю виробу, грн./од.;

Q^сп - кількість виробів, отриманих по кооперації зі спеціалізованих підприємств з моменту проведення спеціалізації до кінця року, нат. од.

Зміна структури й обсягу продукції зумовлює відносне зниження умовно-постійних витрат підприємства, яке можна обчислити так:

(5.9)

де Е_у.п - економія витрат у результаті зниження умовно-постій­них витрат підприємства, грн.;

- приріст обсягу випуску продукції в плановому році, %;

С_у.п - сума умовно-постійних витрат у базовому році, грн.

Загальний вплив зазначених факторів на собівартість про­дукції визначається так:

(5.10)

Зниження собівартості продукції за наведеними вище факторами обчислюють у такій послідовності.

1. Визначають витрати на 1 грн. товарної продукції у базовому році:

(5.11)

де - собівартість товарної продукції у базовому році, грн.;

- обсяг товарної продукції у базовому році, грн.

2. Обчислюють собівартість товарної продукції у планово­му році на рівні витрат базового року:

(5.12)

де - обсяг товарної продукції підприємства у плановому році, грн.

3. Визначають економію витрат, спричинену техніко-економічними факторами, методом прямого розрахунку.

4. Обчислюють планову собівартість продукції:

(5.13)

5. Визначають рівень витрат на 1 грн. товарної продукції в плановому році:

(5.14)

6. Обчислюють відсоток зниження витрат на 1 грн. товарної продукції в пла­новому періоді порівняно з базовим:

(5.15)

Визначати зниження собівартості продукції за факторами можна не тільки методом прямого розрахунку, а й індексним методом.

Зменшення собівартості продукції за рахунок зміни норм витрат матеріалів та цін на них обчислюється так:

(5.16)

де І_нм та І_ц - індекси зміни норм витрат матеріалів на 1 виріб та зміни ціни матеріального ресурсу відповідно;

_м.в - частка матеріальних витрат у собівартості, %.

Зниження собівартості продукції за рахунок зростання продуктивності праці:

(5.17)

де І_зп, та І_пр - індекси зростання середньої заробітної плати та продуктивності праці відповідно;

- частка заробітної плати у собівартості продукції, %.

Зниження собівартості продукції (%) за рахунок зміни умовно-постійних витрат:

(5.18)

де І_у.п та І_Q - індекси зростання умовно-постійних витрат та обсягу виробництва відповідно;

- частка умовно-постійних витрат у собівартості про­дукції, %.

Питання для самоперевірки знань

1. Що являють собою операційні, інвестиційні та фінансові витрати підприємства?

2. За якими ознаками класифікують операційні витрати підприємства?

3. Чим відрізняються прямі витрати від непрямих?

4. Що належить до постійних та змінних витрат?

5. Який обсяг виробництва називають беззбитковим?

6. Які показники включає критичний обсяг виробництва?

7. Що таке собівартість продукції і що вона відображає?

8. Наведіть характеристику індивідуальної та галузевої собівартості.

9. За якими ознаками класифікують собівартість продукції?

10.Як визначаються планова і фактична собівартості?

11.Що включає в себе цехова, виробнича та повна собівартості продукції?

12.Перелічіть витрати, які включають в собівартість продукції.

13.Як називається процес обчислення собівартості одиниці продукції?

14.Що є об'єктом калькулювання?

15.Які існують методи калькулювання повної собівартості?

16.Внаслідок чого здійснюється зниження собівартості продукції?

17.Під впливом яких факторів відбувається зменшення витрат на виробництво продукції?

Тести для самоконтролю

1. Витрати, що мають місце під час довгострокового вкладення підприємством капіталу з метою отримання прибутку, називають:

а) фінансовими;

б) інвестиційними;

в) операційними.

2. Операційні витрати поділяють на закінчені та незакінчені за ознакою:

а) мета обґрунтування економічних рішень;

б) мета визначення фінансового результату;

в) можливість контролю.

3. Витрати, що безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, належать до:

а) витрат періоду;

б) витрат на продукцію;

в) прямих витрат;

г) незакінчених витрат.

4. До накладних витрат належать:

а) вартість витрачених матеріалів;

б) оплата праці працівників;

в) витрати на утримання приміщень;

г) амортизація виробничого обладнання.

5. Витрати, загальна сума яких не залежить від кількості виготовленої продукції, називають:

а) змінними;

б) постійними;

в) комплексними.

6. Розрахунок критичного обсягу виробництва включає в себе такий показник:

а) змінні витрати на одиницю продукції;

б) загальні змінні витрати;

в) кількість виготовленої продукції;

г) обсяги заробітної плати основних робітників.

7. Залежно від послідовності формування витрат на виробництво та збут собівартість буває:

а) кошторисна;

б) фактична;

в) виробнича;

г) планова.

8. Калькулювання собівартості продукції - це:

а) кількість одиниць виготовленої продукції;

б) обсяг реалізованої продукції;

в) кількість готової продукції на складах підприємства;

г) процес обчислення собівартості одиниці продукції.

9. Що із наведеного нижче не належить до статей калькуляції:

а) відрахування на соціальні заходи;

б) загальний час перерв на підприємстві;

в) сировина і матеріали;

г) загальновиробничі витрати.

10.Зниження собівартості продукції підприємства може здійснюватись внаслідок:

а) скорочення адміністративно-управлінських витрат;

б) доплат, пов'язаних з компенсацією працівникам додаткової роботи;

в) збільшення кількості відряджень працівників на підприємстві.

Теми рефератів

1. Витрати виробництва, їх економічна сутність і класифікація.

2. Собівартість продукції, її види, показники.

3. Методи калькулювання собівартості продукції.

4. Характеристика чинників, що впливають на собівартість продукції.

5. Шляхи зниження собівартості продукції.

ТЕМА 6

ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА ТА УПРАВЛІННЯ НИМ

6.1. Формування доходу підприємства

Дохід є основним джерелом покриття здійснених підприємством витрат та формування прибутку. Це один з найголовніших показників, що впливає на фінансовий стан підприємства.

Підприємство отримує доходи як від звичайної діяльності, так і в результаті надзвичайних подій.

Під звичайною діяльністю розуміють будь-яку діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок здійснення такої діяльності. Прикладами звичайної діяльності є виробництво та реалізація продукції, розрахунки з постачальниками, покупцями та замовниками, працівниками, податковими органами, банківськими установами тощо. До звичайної діяльності також відносять такі операції, як переоцінка вартості майна підприємства, списання знецінених запасів матеріальних цінностей, економічні санкції за порушення договірних зобов'язань або податкового законодавства та інші.

До надзвичайної діяльності підприємства відносять операції, які не відбуваються часто або регулярно і відрізняються від звичайних операцій, наприклад пожежі, стихійні лиха, техногенні аварії тощо.

Звичайну діяльність підприємства поділяють на операційну та іншу (у тому числі фінансову та інвестиційну).

Дохід підприємства від операційної діяльності складається з доходу від його основної діяльності та інших операційних доходів.

Основна діяльність підприємства пов'язана з виробництвом та збутом продукції (наданням послуг, виконанням робіт) і має забезпечувати отримання доходів, достатніх для відшкодування витрат виробництва й обігу та отримання певного прибутку.

У світовій практиці для визначення доходу підприємства від реалізації продукції застосовують касовий метод та метод нарахувань.

При касовому методі доходом або виручкою підприємства за певний період вважається сума грошових коштів, що надійшла від покупців протягом цього періоду в його касу або на розрахунковий рахунок за продукцію, що була фактично відвантажена покупцям (або за фактично здійснені та надані для них роботи і послуги).

За методом нарахувань доходом або виручкою підприємства за певний період визнається вартість продукції (наданих послуг, виконаних робіт), відвантаженої покупцям протягом цього періоду, незалежно від того, оплачена вона ними у цьому періоді, чи ні.

В Україні визначення доходів підприємств здійснюється за методом нарахувань.

Розмір самого доходу або виручки підприємства від реалізації продукції за однакових умов залежить від кількості, асортименту та якості реалізованої продукції, розрахункової дисципліни та рівня реалізаційних цін.

Реалізаційні ціни можуть бути фіксованими, регульованими та вільними.

Фіксовані ціни встановлюються в адміністративному порядку на державному рівні. Такі ціни застосовуються до товарів та послуг першої необхідності, а також енергетичних ресурсів (газу, електроенергії тощо).

Регульовані ціни встановлюються державою шляхом регулювання рівня рентабельності (прибутковості) товарів першої необхідності (хлібобулочних виробів, продуктів дитячого харчування тощо). Основними формами регулювання цін є такі:

- встановлення граничних рівнів (максимальних або мінімальних) цін і тарифів;

- затвердження граничних рівнів рентабельності (тобто частки прибутку в ціні, тарифі);

- встановлення граничних рівнів торговельних надбавок та постачальницько-збутових націнок при реалізації товарів, робіт, послуг.

У решті випадків застосовуються вільні ціни, тобто ціни, які складаються на ринку під впливом попиту та пропозиції або за домовленістю постачальників та споживачів (у цьому разі їх називають договірними). Вільні ціни сприяють економічній зацікавленості виробників у розширенні асортименту товарів та підвищенні їх якості.

Базою для встановлення вільної ціни на продукцію слугує її собівартість та прибуток, який підприємство може отримати з урахуванням рівня існуючих ринкових цін на аналогічну продукцію. Собівартість виготовлення продукції та прибуток, що припадає на одиницю продукції, формують її ціну виробництва:

Цв = Сп+ П, (6.1)

де Ц_в - ціна виробництва продукції, грн.;

С_п - повна собівартість одиниці продукції, грн.;

П - прибуток, що припадає на одиницю продукції, грн.

Під час реалізації продукції, згідно з чинним в Україні законодавством, до складу реалізаційної ціни необхідно включити непрямі податки: акцизний податок (для підакцизних товарів) та податок на додану вартість:

Цр = Сп + П + А + ПДВ = Цв + А + ПДВ (6.2)

де Ц_р - ціна реалізації продукції, грн.;

А - акцизний податок, грн.;

ПДВ - податок на додану вартість, грн.

Реалізаційні ціни поділяють ще на оптові та роздрібні.

Оптові ціни встановлюються між підприємством-виробником продукції та підприємствами-споживачами або збутовими організаціями, оптовими та роздрібними торговельними підприємствами. Оптова ціна, за якою підприємства-виробники реалізують продукцію, включає в себе собівартість одиниці виробу та прибуток, тобто дорівнює ціні виробництва. Якщо реалізацію продукції здійснюють збутові, посередницькі та інші торговельні підприємства, то до оптової ціни додаються постачальницько-збутові націнки та надбавки, які є джерелом покриття їхніх витрат, пов'язаних з організацією постачання та збуту продукції.

Оптові ціни можуть включати також транспортні та страхові витрати, що пов'язані з доставкою продукції споживачам. У цьому разі вони називаються цінами "франко". Термін "франко" визначає, до якого пункту транспортні та страхові витрати покриваються за рахунок постачальника при вказаній оптовій ціні. У практиці застосовують такі ціни: франко-склад постачальника, франко-станція призначення.

Роздрібні ціни застосовуються при реалізації товарів та послуг населенню через підприємства торгівлі, громадського харчування та фірми послуг. Нарівні з оптовою ціною вони включають торговельні націнки (надбавки), які слугують джерелом покриття витрат роздрібної торговельної організації.

Під час операційної діяльності підприємство, крім доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), отримує й інші операційні доходи. До таких доходів належать: отримана орендна плата за майно, надане у тимчасове користування іншим особам; дооцінка вартості запасів матеріальних цінностей, що знаходяться на складі підприємства; дохід від зростання курсу валюти, якою володіє підприємство на банківських рахунках.

Доходи підприємства від іншої діяльності включають: дохід від участі в капіталі, інші фінансові та інші доходи.

До доходів від участі в капіталі відносять дохід, отриманий підприємством від здійснених ним інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких ведеться за методом участі в капіталі. Цей дохід має місце, коли прибуток, отриманий підприємством-об'єктом інвестування, не спрямовується на виплату дивідендів інвесторам, а залишається на його ж подальший розвиток. У такому разі відбувається зростання вартості інвестицій, здійснених підприємствами-інвесторами, пропорційно до їхніх часток у капіталі цього підприємства. Відповідна величина зростання вартості інвестицій, здійснених підприємством-інвестором, і є його доходом від участі у капіталі.

Якщо ж асоційоване (дочірнє, спільне) підприємство зазнало збитків, вартість інвестицій, здійснених підприємствами-інвесторами, зменшиться пропорційно їхнім внескам до його статутного капіталу. При цьому підприємство-інвестор матиме втрати від участі в капіталі.

Якщо ж частка інвестицій підприємства до статутного капіталу іншого підприємства становить менш як 20% його обсягу, то доходи, отримані від таких інвестицій, відносять до інших фінансових доходів. До складу інших фінансових доходів включають: отримані дивіденди, відсотки, доходи від фінансової оренди (від наданих в оренду майнових об'єктів з правом їх викупу орендарями) та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій (крім доходів, отриманих за методом участі в капіталі).

До інших доходів належать доходи, отримані підприємством від:

- реалізації необоротних активів і майнових комплексів, фінансових інвестицій;

- зростання курсу валюти, якою володіє підприємство на банківських рахунках (якщо валютні операції не пов'язані з основною діяльністю підприємства);

- безоплатно отриманих матеріальних і нематеріальних цінностей;

- дооцінки вартості основних фондів тощо.

6.2. Визначення фінансового результату діяльності підприємства

В умовах ринкових відносин важливе значення має спроможність підприємства працювати прибутково. Саме прибуток стає основним чинником, який впливає на можливість підприємства забезпечувати фінансування багатьох своїх програм, пов'язаних з розширенням потужностей, підвищенням якості продукції, зміцненням власної конкурентної позиції та виходом на нові ринки тощо.

Фінансування програм розвитку підприємства передбачає використання як власних (статутний капітал, прибуток, акумульована сума амортизаційних відрахувань), так і залучених зовнішніх джерел коштів (отримання позик та банківських кредитів). Потенційних кредиторів та інвесторів передусім цікавить результативність діяльності підприємства, тобто величина отриманого ним прибутку. Прибутковість є одним із показників кредитоспроможності підприємства, що враховується під час укладання кредитної угоди з банком. Прибуток також є джерелом виплати дивідендів за випущеними підприємством акціями; при цьому розмір сплачуваних дивідендів впливає на їхню інвестиційну привабливість на фондовому ринку.

Прибуток підприємства визначається з урахуванням фінансових результатів як операційної, так і іншої його діяльності.

Порядок визначення фінансового результату від звичайної діяльності підприємства подано на рис. 6.1. Він складається з двох етапів: на першому обчислюється прибуток (збитки) від операційної діяльності, на другому - фінансові результати з урахуванням фінансової та інвестиційної діяльності.

Визначення фінансового результату від операційної діяльності підприємства передбачає здійснення таких кроків:

1) обчислення чистого доходу (виручки) від реалізації продукції, (товарів, робіт, послуг);

2) визначення валового прибутку;

3) обчислення прибутків (збитків) від операційної діяльності.

Розглянемо послідовність здійснення розрахунків.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

- (мінус)

Податок на додану вартість Акцизний податок Інші збори або податки з обороту Інші відрахування з доходу

= (дорівнює)

Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

- (мінус)

Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)

= (дорівнює)

Валовий прибуток (збиток)

+ (плюс)

Інші операційні доходи

- (мінус)

Адміністративні витрати Витрати на збут Інші операційні витрати

= (дорівнює)

Фінансовий результат від операційної діяльності (прибуток або збиток)

+ (плюс)

Дохід від участі в капіталі Інші фінансові доходи Інші доходи

- (мінус)

Фінансові витрати Витрати від участі в капіталі Інші витати

= (дорівнює)

Фінансовий результат – прибуток або збиток – від звичайної діяльності до оподаткування

- (мінус)

Податок на прибуток

= (дорівнює)

Фінансовий результат від звичайної діяльності

Рис. 6.1. Визначення фінансового результату від звичайної діяльності підприємства

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - це загальний дохід підприємства від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) з урахуванням сум непрямих податків (акцизного податку, податку на додану вартість) та без ураху­вання наданих покупцям знижок, вартості повернених ними товарів. Він зменшується на такі податки, збори і відрахування.

Податок на додану вартість - це сума податку на додану вартість, яка була включена до складу доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, послуг).

Акцизний податок - це сума, врахована у складі доходу (виручки) від реалізації підакцизної продукції (товарів).

Інші відрахування з доходу - це сума наданих покупцям знижок, вартість повернених ними товарів та інші суми, що підлягають вилученню з доходу від реалізації.

Зменшення доходу підприємства на суму зазначених податків, зборів і відрахувань дає змогу отримати чистий дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) підприємства.

Визначимо валовий прибуток (збиток) підприємства. Для цього необхідно від чистого доходу підприємства відняти виробничу собівартість реалізованої ним продукції.

До валового прибутку (збитку) додаються отримані підприємством інші операційні доходи. До них відносять доходи від реалізації іноземної валюти, інших оборотних активів (крім фінансових інвестицій), доходи від надання в оренду майна тощо.

Для обчислення фінансового результату операційної діяльності підприємства валовий прибуток зменшується на:

- адміністративні витрати - загальногосподарські витрати, пов'язані з управлінням та обслуговуванням підприємства: витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу; витрати на утримання основних засобів загальногосподар­ського призначення (орендні платежі, амортизація, страхування, поточний ремонт, комунальні послуги, охорона тощо); витрати на зв'язок; оплата послуг аудиторських та консалтингових фірм; інші витрати загальногосподарського призначення;

- витрати на збут - це витрати, пов'язані з реалізацією продукції, товарів: витрати на пакувальні матеріали та ремонт тари; оплата праці та комісійні продавцям, торговим агентам, робітникам відділу збуту та складів, водіям тощо; витрати на рекламу та дослідження ринку; інші витрати, пов'язані зі збутом (відрядження, транспортування продукції підприємства покупцям, страхування доставки тощо);

- інші операційні витрати включають: собівартість реалізованих виробничих запасів; витрати на формування резерву для покриття сумнівних (безнадійних) боргів дебіторів (боржників) підприємства; втрати від знецінення запасів; інші витрати, що виникають у процесі операційної діяльності підприємства, крім тих, які включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).

Різниця між валовим прибутком (збитком) та зазначеними витратами становить фінансовий результат від операційної діяльності підприємства. Він коригується на суми таких доходів (збільшується) та витрат (зменшується), що пов'язані з інвестиційною та фінансовою діяльністю:

- дохід від участі у капіталі - це дохід, отриманий підприємством від здійснених ним інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких здійснюється за методом участі у капіталі;

- інші фінансові доходи включають: отримані підприємством дивіденди та інші доходи від здійснених ним фінансових операцій;

- інші доходи - це дохід від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів та майнових комплексів; інші доходи, не пов'язані з операційною діяльністю підприємства;

- фінансові витрати включають витрати на сплату відсотків та інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позичкового капіталу;

- втрати від участі в капіталі - це збиток підприємства, спричинений його інвестиціями в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких здійснюється методом участі у капіталі.

Інші витрати підприємства включають: собівартість реалізованих фінансових інвестицій; балансову вартість необоротних активів, майнових комплексів; втрати від зниження курсу валюти, якою підприємство володіє на банківських рахунках (і яка не використовується ним під час операційної діяльності); втрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів; інші витрати, що виникають у процесі нормального функціонування підприємства, але які не пов'язані з операційною діяльністю підприємства.

Таким чином, отримуємо фінансовий результат (прибуток або збиток) від звичайної діяльності підприємства до оподаткування.

Якщо підприємство отримало прибуток, він підлягає оподаткуванню. Різниця між отриманим підприємством прибутком та сумою податку на прибуток становить чистий прибуток підприємства або фінансовий результат його діяльності.

6.3. Прибуток підприємства, його види

Кінцевим позитивним результатом господарської діяльності будь-якого підприємства є прибуток. Прибуток визначається як перевищення доходів підприємства над його витратами. Основними функціями прибутку є такі:

- слугує мірилом, що дає змогу оцінити результати господарської діяльності підприємства;

- є джерелом винагороди засновникам (власникам) підприємства. За показником прибутку визначається частка доходів засновників (власників) підприємства та розміри очікуваних дивідендів (для акціонерних товариств);

- в умовах ринкових відносин прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства та вдосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування;

- прибуток виступає критерієм доцільності під час схвалення господарських рішень на підприємстві. Оскільки більшість рішень підприємства пов'язана з витрачанням ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових), вони мають розглядатись з урахуванням величини прибутку, який підприємство отримає у результаті їхньої реалізації;

- прибуток є основним фінансовим важелем при формуванні надходжень до бюджету країни. Регулюючи розміри прибутку, що залишаються у розпорядженні під­приємств, держава стимулює ділову активність суб'єктів господарювання.

З метою аналізу та забезпечення ефективного управління формуванням прибутку розрізняють такі види прибутку підприємства:

1. Маргінальний прибуток (П_м) - це різниця між чистим доходом підприємства та змінними витратами, пов'язаними з виробництвом реалізованої продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Він є джерелом покриття всіх постійних витрат підприємства. Обчислюється так:

Пм = ЧД - Сзм, (6.3)

де ЧД— чистий дохід підприємства, грн.;