Особливості античної культури

Античний (від лат. antiquus) означає «давній». У працях істориків античним світом традиційно називають суспільства стародавніх Греції та Риму з XI ст. до н.е. до V ст. н.е.

Поняття античності включає також кріто-мікенську епоху (ІІІ-ІІ тис. до н.е.).

Таким чином, історія античності охоплює період формування, розквіту і загибелі рабовласницьких держав Середземномор’я з ІІІ тис. до н.е. до середини V ст. н.е., коли перестала існувати Західна Римська імперія.

Хоч антична культура, особливо у початковий період свого розвитку, немало запозичила з більш розвинених на той час культур Сходу, вона була явищем глибоко оригінальним.

Характерною рисою культур Сходу був теоцентризм (грецьке «теос» - бог), обожнення царської влади, безумовна влада авторитету, підкореність державі, монументальність, символічність, декоративність.

Антична, особливо еллінська культура, звернена до людини, і це природно, бо породило її зовсім інше суспільство.

Основою суспільного життя в античних державах був поліс, тобто місто-держава, що об’єднувала місто і навколишні землі з селами.

Поліс був самостійною політичною, господарською, культурною одиницею, об’єднанням вільних громадян.

З VI ст. до н.е. у більшості полісів встановилась демократична форма правління, що охороняла права кожного громадянина, робила його активним і свідомим учасником політичного життя.

Сутністю полісного життя була єдність незалежних людей в ім’я спільного існування, безпеки та свободи.

Ці обставини сприяли вихованню в еллінів (греків) і римлян патріотизму, розвинутого почуття власної гідності, волелюбності, мужності, допитливості, схильності до раціонального осмислення світу.

Погляд на людину як на унікальне явище природи, повага до особистості вільного громадянина поліса зумовили таку характерну рису античної культури, як антропоморфізм – перенесення властивих людині рис на природу і навіть на богів.

Ідея гармонійного розвитку людини, єдність фізичної і духовної краси знаходилась в центрі античної філософії, мистецтва, міфології.

Все це зумовило неперехідне значення античної доби для людства, його культурного розвитку.