Проблемне завдання. Прокоментуйте цитату з твору: «В цій війні не буде переможців і пере­можених, а будуть загинулі і вцілілі»

Прокоментуйте цитату з твору: «В цій війні не буде переможців і пере­можених, а будуть загинулі і вцілілі».

Інтерактивна вправа «Мікрофон».

— Актуальність проблем кіноповісті О. Довженка «Україна в огні» в наш час, на мій погляд, полягає в тому.

4. О.Довженко. «Зачарована Десна»

«.Кіноповість "Зачарована Десна" сповнена глибоких роздумів про життя. українського села. Вся кіноповість ніби сплетена з вінка задушевних ліричних новел-спогадів, пройнята м'яким народним гу­мором. За своїм художнім і філософським звучанням твір стоїть на рів­ні кращих світових зразків художньої прози автобіографічного змісту..Але на відміну від усіх інших "Зачарована Десна" своєрідна за жанром і манерою викладу. Це кіноповість, написана дуже стисло, оповідь у ній пройнята тонким ліризмом, у ній відчутно велику любов письменника- патріота до своїх героїв-земляків і всього трудящого люду, до рідної землі».

Цим висловлюванням літературознавець С. Пультер окреслює зна­чення твору та його особливість, оригінальність. Ю. Лавріненко ставить твір на ще вищий щабель: «.Через "Зачаровану Десну" українська лі­тература в УРСР пережила своєрідне чудо воскресіння духу і розмаху 20-х років». Яке враження від кіноповісті О. Довженка залишилося у нас — з'ясуємо на сьогоднішньому уроці.

ІСТОРІЯ ЗАДУМУ, ПРОБЛЕМАТИКА, АВТОБІОГРАФІЧНІСТЬ

ТВОРУ «ЗАЧАРОВАНА ДЕСНА»

За словами критика Л. Новиченка, «Зачарована Десна» — «найвидатніша в сучасній літературі розповідь про те, від яких духовно-поетичних "берегів" від­чалюють народи — і разом із ними їхні художники — на переломі нової епохи, що вони беруть від свого історичного "дитинства" у майбутнє і що залишають у минулому».

Задум написати такий твір виник у Довженка ще в роки Другої світової війни. Автор обдумує твір досить довго, говорить про це в листах до рідних, у щоденнику, маючи намір видати таку книжку, яка б «принесла людям утіху, відпочинок, добру пораду і розуміння життя». 30 березня 1948 року письменник уже чітко заявляє про свій намір «написати докладно і абсолютно відверто, як труд цілого фактичного життя, з великими екскурсами в біографію, в дитинство, в родину, природу, пригадати всі чинники, які створювали й визначали смак, тонкість сприймання».

Проте «Зачарована Десна» з'явилася лише в 1955 році, за рік до його смерті.

Кіноповість «Зачарована Десна» — твір новаторський за художньою фор­мою, за розв'язанням проблем: які основні фактори формування людської осо­бистості, в чому духовне джерело справжнього таланту, яка роль праці в житті людини. Новаторським цей твір можна назвати ще й тому, що він висвітлює глибокі філософські категорії про шляхи народу й людини до щастя, прекрасне й потворне в житті, покликання, сутність людини, її можливості, добро і зло, життя і смерть.

«Зачарована Десна» — твір автобіографічний. Але не тільки «свою приро­ду на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел» показав автор, а й пе­реконливо довів, що дитинство — найщасливіша і водночас найвирішальніша пора в житті кожного. Те, якою зросте людина, залежить від багатьох факторів, які впливають на неї в перші роки життя, коли формуються її смаки, принципи та переконання. Отже, в «Зачарованій Десні» ми можемо прочитати не лише про дитячі роки Довженка, а й про дитинство тисяч селянських дітей, що зростали в радості навпіл із горем та печаллю.

Справедливості ради слід зазначити, що О. Довженко уникає виграшного композиційного прийому — показу свого малого героя в стосунках з однолітка­ми, і зосереджується на внутрішньому світі хлопчика.

Оповідач у творі — сам письменник, який виступає у двох образах: як автор і як герой кіноповісті — маленький Сашко. Відповідно і розповідь має двоплановий характер. Перший план — це своєрідне поетичне відтворення світу в дитячій свідомості; другий — філософські роздуми зрілої людини-митця про смисл людського буття, роль дитинства у формуванні особистості. Саме в роз­думах найбільше розкривається літературна особистість автора. Письменник прагне показати межу між добром і злом, красивим і потворним, велич духовних можливостей простої людини і тягар трагічних випробувань, що чомусь завжди випадає на її долю.

СЮЖЕТ, КОМПОЗИЦІЯ, ЖАНР ТВОРУ

Деякі дослідники зазначають, що в кіноповісті «Зачарована Десна» «чіт­кий сюжет відсутній», однак це не перешкоджає читати книжку з неослабною увагою.

У пошуках необхідної для форми втілення художнього задуму, кращої організації матеріалу О. Довженко звертався до випробуваних часом джерел — фольклору і класичної літератури. Саме від фольклору значною мірою йде звер­нення автора до так званого «нанизування мотивів, використання ліричних і пу­бліцистичних відступів, традиційних зачинів і закінчень, обрамлення, поетичної антитези і зіставлення, ретардацій» (ретардація — штучне уповільнення дії для звернення уваги читача на дану подію, епізод, думку).

Композиція кіноповісті «Зачарована Десна» складна. Весь твір — це орга­нічне поєднання ліричних і філософських роздумів літнього Довженка з роман­тичним, відкритим світу поглядом малого Сашка. Умовно твір можна поділити на окремі новели («Город», «Хата», «Смерть братів», «Смерть баби», «Повінь», «Сінокіс», «Коні», «До школи» плюс ліричні та публіцистичні відступи), але це зруйнує цілісність твору. «Зачарована Десна» — немов суцільний плин думок, спогадів, що напливають одні на інші, це зображення умов, в яких формувався світогляд майбутнього митця. Особливості композиції «Зачарованої Десни» зу­мовлені ще й жанром твору — кіноповість. Звідси й фрагментарність, швидка зміна «кадрів», планів. Однак знову ж таки зазначимо, що це не впливає на цілісне сприйняття ліричної, сповненої тонкого гумору авторської сповіді. Сам О. Довженко як кіносценарист вважав, що «сценарій [а кіноповість «Зачарова­на Десна» є одночасно сценарієм до однойменного фільму] треба писати двома руками: в одній маленький тонкий пензель для виписування очей і вій, а в дру­гій — великий пензель для широкого, розмашистого письма стокілометрових просторів, пристрастей, масових рухів».

ОБРАЗ ОПОВІДАЧА. ДЖЕРЕЛА СТАНОВЛЕННЯ ОСОБиСТОСТІ

ПИСЬМЕННИКА, ЙОГО ТАЛАНТУ

Як ми знаємо, оповідач у кіноповісті — то малий Сашко, то літній митець Довженко. І їхні розповіді органічно переплітаються навіть у характеристиках героїв. Так, хлопчик любить батька за працьовитість і красу, а зрілий пись­менник відзначає, що батько зневажав начальство і царя, любив гостре, влуч­не слово, розумів такт і шанобливість. На образі Сашка простежуються шляхи формування особистості письменника і його таланту. Одне з таких духовних джерел — це, безумовно, краса природи. Але найсильніший, на наш погляд, фактор — краса людської праці.

З дитинства Сашко був оточений людьми, що не мислили свого життя без праці. Батько, мати, дід, односельці — хлібороби та косарі — багато справ пере­робили за своє життя. І робота для них була не тільки необхідністю, а й потре­бою душі. Хлопчик спостерігав також, як трудяться бджоли, співчував коням, яким доводилося тяжко працювати, трудився й сам. Перші мозолі з'явилися на дитячих руках ще тоді, коли малий ходив у тютюні, мов у лісі. А взірцем пра­цьовитості завжди були найближчі люди. Батько Сашка «скільки. землі впорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий!»

Невтомною трудівницею була й мати, яка любила «саджати що-небудь у землю, щоб проізростало». Дід Семен «пахнув. теплою землею і трохи мли­ном», мав сухі натруджені руки, якими вмів ловити линів без всяких рибаль­ських приладь. Особливо захоплювався Сашко роботою дядька Самійла — коса­ря. Він «орудував косою, як добрий маляр пензлем,— легко і вправно. Коли б його пустили з косою просто, він обкосив би всю земну кулю.» Тож недаремно в ранньому дитинстві для О. Довженка найкращою музикою була музика праці: «Коли тихого вечора, десь перед Петром і Павлом, починав наш батько клепати косу під хатою в саду, ото й була для мене найчарівніша музика».

На все життя зберігає письменник почуття сорому за тих, хто в гарячу косовицю обирає собі поблизу місце відпочинку, вважає це нетактовним: «.мені й досі так соромно відпочивати там, де працюють люди».

Маленький Сашко дитячим чутливим серцем розумів, що батькам жило­ся нелегко, та не міг пояснити причин. А ставши дорослим, із сумом згадував: «Було в минулому житті моїх батьків занадто багато неладу, плачу, темряви й жалю. Всі прожили свій вік нещасливо, кожен по-своєму — і прадід, і дід, і батько з матір'ю». Він завжди помічав, що в очах у батька повно смутку через «тяжкі кайдани неписьменності і несвободи». Та не дивлячись ні на що, уроки людяності й доброти хлопчик одержував саме від своїх рідних.

Від батька Сашко перейняв шанобливість до старших, працьовитих і чес­них людей. Тому не хоче знімати шапки перед хитрим крамарем Масієм, не співчуває старцю Холоду, якого й батько не любив «за марно погублену силу чи за пропащий богатирський голос». І навпаки, любив, як і батько, старця Кулика за талант до пісень.

Петро Довженко безкорисливо рятував людей від повені, і його син допо­магав гребти так, що було «жарко од труда і весело».

Ніжності вчився Сашко у матері. Проводжаючи його з батьком та дідом на косовицю, вона зозулею «кувала розлуку».

А скільки мудрості й доброти було в дідові Семенові! Хлопцеві подобалося, як, показавши дорогу незнайомому подорожньому, дід хвилинку мовчав, а потім зітхав і казав: «Добра людина поїхала, дай їй Бог здоров'я». Дід був прекрасним оповідачем. Своїми казками він просто заворожував онуків: «.ми переставали дихати і бити комарів на жижках і на шиї, і тоді вже комарі нас поїдом їли, пили нашу кров, насолоджуючись, і вже давно вечір надходив, і великі соми вже скидалися у Десні між зірками, а ми все слухали, розкривши широко очі, поки не повергались у сон у запашному сіні.» Видно, талант майстерно розповідати у О. Довженка спадковий. У прадіда Тараса «голос. був такий добрий, і погляд очей, і величезні, мов коріння, волохаті руки були такі ніжні, що, напевно, нікому й ніколи не заподіяли зла на землі, не вкрали, не вбили, не одняли, не пролили крові. Знали труд і мир, щедроти і добро».

Малого Сашка від перших літ оточував неповторний світ народних ві­рувань, традицій і звичаїв. Особливо поетично змальовує Довженко обряд ко­лядування.

«— Пустіть колядувати! — чую голос дівочий знадвору.

Я — зирк у вікно: то не повний місяць з зоряного неба засвітив у хату перед Новим роком. В маленькім віконці, якраз проти печі, рожевіє на моро­зі дівоче лице». Мати дозволяє і просить заколядувати Сашкові, бо колядки й щедрівки суворо персональні — кожному членові сім'ї, кожному станові (чи дівчині, чи молодиці, чи вдовиці, чи сиротині). І ось уже Сашко — не Сашко, а молодець, який ходить по торгу та продає свого старого коня, а кінь просить не продавати і згадати, як разом билися з ордою, виручали один одного. Тоді хлопець вирішує ніколи не продавати свого товариша — коня. А сивий митець зазначає: «Так і не продав я його по сей день. Ой коню, коню, не продам я тебе. Як би часом не було мені трудно, як турки й татарове не обступали на торгу мене, не розлучуся з тобою ні за яку ціну». Йдеться ж тут, звичайно, про вір­ність своєму народові і про все те, що дороге письменникові, як і оцей звичай колядувати людям на Новий рік.

Отже, філософськи осмислюючи дитячі роки, О. Довженко доходить ви­сновку, що саме тут криються джерела становлення його як особистості, тут криниця його таланту митця. Наддеснянські хлібороби навчили його, ще малого, трудитися, поважати старших, розуміти і цінувати прекрасне, любити людей і свою землю, творити добро. Завдяки чарівній Десні і рідним людям він упро­довж усього життя «не втрачав щастя бачити. зорі навіть у буденних калюжах на життєвих дорогах».

ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОЇ ФОРМИ ТВОРУ

Кіноповість «Зачарована Десна» складається з об'єднаних між собою міс­цем дії і героями маленьких оповідань про дитинство хлопчика Сашка і публі­цистичних та ліричних письменницьких відступів.

Значне місце тут відведене описам природи. Усі вони динамічні. Нема у творі жодного статичного і не оживленого присутністю людини пейзажу. У них завжди діє або сам Сашко — мрійник і фантазер, або хтось із його рідних чи знайомих. Птахи, тварини, зорі, трави — все говорить чи принаймні розу­міє мову людей. «Справді, два деркачі, що почали перегукуватися в траві над Десною, раптом притихли, немов почуваючи, що мова йде про їхню деркацьку долю». Або: «О! Вже кульгає.— кряче було стара качка своїм каченятам.— Киш у ситняк!»

Сашко живе разом з усім, що оточує його: «Я пливу за водою, і світ пливе наді мною, пливуть хмари весняні — весело змагаються в небі, попід хмарами лине перелітне птаство — качки, чайки, журавлі. Летять чорногузи, як чоло­віки у сні. І плав пливе. Пропливають лози, верби, в'язи, тополі у воді, зелені острови».

Твір пройнятий народним гумором. Згадаймо, як хлопчик іде «шанувати великих людей», епізод з освяченням пасок або опис «собачого артиста» Пірата. Підсміюється, але дуже тактовно, автор і над релігійними переконаннями своїх односельців: «Самого ж бога не те щоб не визнавали, а просто з делікатності не наважувались утруждати безпосередньо. Повсякденні свої інтереси прості люди хорошого виховання, до яких належала і наша сім'я, вважали по скромності недостойними божественного втручання.

Тому з молитвами звертались до дрібніших інстанцій, до того ж Миколая, Петра та інших».

Кіноповість «Зачарована Десна» відзначається всепроникаючим ліриз­мом. Це досягається широким вживанням народнопісенних зворотів, фольклор­них образів-символів: «Коло хати мати-зозуля кує мені розлуку. Довго-довго, не один десяток років буде проводжати мене мати, дивлячись крізь сльози на дорогу, довго хреститиме мені слід і стоятиме з молитвами на зорях вечірніх і ранішніх, щоб не взяла мене ні куля, ні шабля, ні наклеп лихий», «Із стріх вода капле, із стріх вода капле.»

Форма звернення оповідача створює враження причетності до описуваного читача: «Але сідаймо ще раз у вербові човни, прошу вас. Візьмемо весла ясенові і вернімось на Десну.»

Твір багатий різноманітними художніми засобами.

Так, тютюн для Сашка цвів поповими ризами, кукурудза нагадува­ла стрункі тополі. Отця Кирила батько втяг, «як сома в свій ковчег до корів і овечок», кашель у дідових грудях клекотів, мов лава у вулкані. Як бачимо, порівняння увиразнюють зображені предмети і картини, роблять їх зримими і водночас розкривають оригінальність бачення героєм навколишнього світу. Вже в ранньому віці майбутній митець виявив у себе здатність порівнювати: «Все жило в моїх очах двоїстим життям. Все кликало на порівняння, все було до чогось подібне, давно десь бачене, уявлене й пережите».

Не можна обійти увагою й специфічні довженківські гіперболи. Ось Саш­ко слухає колядки, в яких дівчата «.довго й повільно, ніби линучи в безмежну далечінь часу, на сімсот, може, літ виспівують мені талан». Або бійка на сінокосі.

До реальних подій уява хлопчика домальовує фантастичне: «Вже замахнувся дід на Самійла сокирою. Тоді я не витримував і затуляв очі, а вони рубали один одного сокирами, як дрова. Кров лилася з них казанами.»

Це очевидне перебільшення виправдане всім змістом твору, в центрі якого знаходиться Сашко з його фантастичним сприйняттям навколишнього світу.

Притаманний письменникові і такий прийом, як контрастне зображення подій і явищ. Пригадаємо, як одного дня в хаті Довженків народжується дитина і помирає прабабуся Марусина. Або монолог-міркування Сашка про приємне та неприємне, де так достовірно передано дитяче сприйняття світу. Зображе­ні контрасти спонукають читача до філософських роздумів про сенс людського буття.

Слід відзначити реалізм автора в зображенні побутових деталей. Напри­клад, описуючи буяння городини й саду, письменник зауважує, що в завжди напівголодних дітей, які поласують фруктами, «цілий день живіт як бубон». Реалістично описує він свою хату, схожу на «стареньку білу печерицю», тіс­ну для великої сім'ї, картини монастирів у ній і особливо картину «страшного Божого суду», не забувши сказати, що «її мати купила за курку на ярмарку на страх лютим своїм ворогам — бабі, дідові і батькові». Реалістичні і разом з тим трагічні описи смерті чотирьох Сашкових братів від епідемії, затоплення повінню села та багато інших сцен та епізодів.

У публіцистичному відступі письменник, розповідаючи про нелюдські злочини фашистів, ніби кидає світові глибоко хвилюючі й пристрасні слова: «Горів і я тоді у тім вогні, загибав усіма смертями людськими, звірячими, рос­линними: палав, як дерево чи церква, гойдавсь на шибеницях, розлітався прахом і димом од вибухів катастрофічних». Це метафоричне висловлювання виростає до глибокого символу. За словами критика Ю. Барабаша, саме тут видно «злиття художника зі своїм народом, яке визначає глибоку народність його [О. Довжен­ка] творчості».

ОБРАЗ ПРиРОДи

На все життя О. Довженко зберіг у своєму серці образ ріки дитинства, яку він називає зачарованою. «А на Десні краса! Лози, висип, кручі, ліс — все бли­щить і сяє на сонці. Стрибаю я з кручі в пісок до Десни, миюся, п'ю воду. Вода ласкава, солодка. П'ю ще раз, убрівши по коліна і витягнувши шию, як лошак, потім стрибаю на кручу і гайда до сінокосу. І вже я не ходжу, тільки літаю, лед­ве торкаючись лугу. Вбігаю в ліс — гриби. У лози — ожина. В кущі — горіхи. В озері воду скаламучу — риба».

Така поліфонічна картина незайманих багатств природи дивує і чарує читача, особливо сучасного. Письменник же не лише відтворює красу улюбленої річки та її берегів, а й утверджує взаємозв'язок людини і природи як необхідну умову духовності, показує благотворний вплив природи на людські розум і по­чуття, особливо дитячі.

Спостережливий, наділений почуттям прекрасного, Сашко з літа в літо бачив, якими барвами вигравав город, і вбирав ті кольори й запахи у свою чут­ливу душу: «.огірки цвітуть, гарбузи цвітуть, картопля цвіте. Цвіте малина, смородина, тютюн, квасоля. А соняшника, а маку, буряків, лободи, укропу, моркви!» Знав, яка рослина як пахне і який смак має квітка. Хлопчик любив усе в природі: «пташиний щебет у саду і в полі. Ластівок любив у клуні, дерка­чів — у лузі. Любив плескіт води весняної. І жаб'яче ніжно-журливе кумкання в болоті, як спадала вода весняна».

Картинами неповторної природи наповнена вся кіноповість «Зачарована Десна». Це і описи повені, сіножаті з «фамільною вороною», і змалювання со­бак, коней, і полювання дядька Тихона, і ще безліч перлинок — міні-пейзажів на зразок: «Дивлюся у воду — місяць у воді сміється», «чумацький віз тихо рипить піді мною, а в синім небі Чумацький Шлях показує дорогу» чи «хмари по небу пливуть вибагливо й вільно і, пливучи в просторах голубих, вчиняють битви і змагання.»

Інтерактивна вправа «Мозковий штурм».

Визначте тему та ідею твору.

Тема: -щира сповідь письменника про дитинство, сповнене радощів і смутку, як джерело його духо­вності й мистецького таланту;

- кревний зв'язок з народом і рідною землею; минулого із сучасним та майбутнім.

Ідея: - заклик любити життя, цінувати й берегти все те прекрасне, що робить людину духовно багатою і щасливою;

- не забувати, якого ти кореня і що тобі дав народ, батьки, щоб ти став їх гідним сином;

- уславлення працелюбства, людської гідності, кращих звичаїв та традицій народу, морально- етичних норм;

- необхідність усвідомлення кожним своєї особистої відповідальності за сьогодення та май­бутнє.

Міні-диспут.

— Яку мету ставив перед собою О. Довженко, геніальна людина, котра прожила яскраве, сповнене масштабних, цікавих подій життя, вирішивши описати своє дитинство і враження від нього?

Сам письменник відповідає: «Непереможне бажання усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел». X Як пише літературознавець С. Жила, О. Довженко творив «у заблокованій культурі, де митець став жертвою варварських умов праці», тому робота над «Зачарованою Десною» упродовж 14 років давала йому змогу спочити душею від тяжкого ідеологічного пресингу, в якому він опинився після написання «України в огні». X Робота над «Зачарованою Десною» давала Довженкові відчуття того, що він «народився на березі сивої Десни і ніколи не зійшов з її берегів» (М. Жулинський), як і ніколи «не продав свого коня». [7]