Вступ. Роль української літератури воєнних літ

Модуль 6. Українська література

40-50 –х років ХХ ст.

Лекція ЗМ 37.

Тема: Вступ. О.Довженко. „Зачарована Десна”,

Україна в огні” (скорочено).

Мета: ознайомити учнів із літературним процесом періоду Другої світової війни та в повоєнний час, його особливостями, зацікавити особистістю видатного митця О. Довженка, спону­кати до читання його творів; розвивати аналітичне мислення, вміння систематизувати й узагальнювати, виділяти головне, висловлювати власну думку; активізувати міжпред- метні зв'язки; виховувати почуття патріотизму, відповідальності за майбутнє.

План

Вступ. Роль української літератури воєнних літ.

О.Довженко. Огляд життя і творчості.

3. О.Довженко «Україна в огні»

О.Довженко. «Зачарована Десна».

Вступ. Роль української літератури воєнних літ.

«Не було в історії світу, щоб на одну державу падав такий тя­гар»,— писав О. Довженко про цей час. Навіть фахівцям тепер важко сказати, хто більше винен у розв'язанні такого жахливого кровопро­лиття. Проте кожній свідомій людині точно зрозуміло, завдяки кому і якою ціною здобуто Перемогу. Самовідданість і мужність народу, його мільйонні жертви — ось ціна Перемоги. Не стояли осторонь загально­народної біди й українські письменники.

Початок війни, необхідність боротися із загарбниками згуртувала національні сили, піднесла патріотичний дух. Частина письменників добровільно пішла на фронт; мужньо воювали на фронтах та в парти­занських загонах, отримували важкі поранення, мали бойові нагороди, деякі пройшли шлях від рядового до офіцера — О. Гончар, М. Стельмах, Г. Тютюнник, Ю. Збанацький та ін. О. Довженко, А. Малишко, М. Ба- жан, Л. Первомайський, С. Олійник, К. Гордієнко працювали співро­бітниками фронтових газет і на радіо, виборюючи перемогу полум'яним словом.

Багатьох митців разом із сім'ями було евакуйовано до Уфи та Са­ратова, де вони продовжували свою працю, намагаючись внести частку в перемогу над фашизмом. І. Кочерга, наприклад, написав п'єсу «Яро­слав Мудрий» (1944), в основу якої було покладено ідею згуртованості національних сил. Синівські почуття, сповнені любові до свого народу, віри в його безсмертя й ненависті до ворогів, відтворили у віршах М. Ба- жан («Клятва»), П. Тичина («Я утверджуюсь»), А. Малишко («Україно моя»), В. Сосюра («Лист до земляків»). Ці твори друкувалися в листів­ках, які розкидали з літаків на окупованих територіях.

Звичайно, тоталітаризм і соцреалізм нікуди в цей період не зни­кли, тому більшість творів були ура-патріотичними, що продовжували славити вождів, без яких наш народ самостійно «і кроку не міг ступи­ти». Але жива правда все ж пробивала собі дорогу в мистецтво.

Письменники, які з різних причин і в різний час опинилися за кордоном, мали змогу говорити відкрито, на повний голос. Помітну роль у літературному житті українців відіграло об'єднання МУР (Мис­тецький Український Рух), членами якого були І. Багряний, Є. Мала- нюк, У. Самчук, В. Барка, О. Лятуринська та ін. Головні теми їхніх творів — викриття сталінського тоталітарного режиму. Як приклад можна навести твори І. Багряного «Тигролови», «Сад Гетсиманський», В. Барки «Жовтий князь», У. Самчука «Марія». Відчутно вразив читача реалістично-психологічними картинами роман В. Винниченка «Слово за тобою, Сталіне!». Письменник зумів тонко і правдиво відтворити атмо­сферу страху, безправ'я, духовної задухи в СРСР.

Тільки після смерті Сталіна й викриття культу особи настає певна лібералізація в житті письменників. 1954 року М. Рильський, О. До­вженко, А. Малишко виступили із закликами перенести центр уваги митців на людину, її переживання, радості та страждання, активніше звертатися до національних традицій.

Перемога в Другій світовій війні, до якої український народ (що б там не говорили тепер політики сусідньої держави!) доклав величезних зусиль, сприяла зміцненню його морального духу, піднесенню гордості та національної самосвідомості. Наші люди в складі радянської армії, рухів опору зарубіжних європейських країн познайомилися з іншим способом життя — цивілізованих, відкритих для демократії країн. І це привело до переконання, що після величезних жертв і перемоги укра­їнський народ, як і інші народи СРСР, заслуговує на поліпшення свого матеріального становища, справедливе демократичне суспільство.

Сталінський режим відреагував на такі настрої посиленням ідео­логічного тиску, репресіями. Ситуація ускладнювалася ще й післявоєн­ною розрухою та голодом 1947 року. Саме через «цензуру» жорстокі ре­алії війни, труднощі повоєнного лихоліття не були описані на сторінках літературно-художніх видань. «Соцреалізм» зобов'язував лише славити партію та її вождя, під мудрим керівництвом якого (і тільки завдяки йому!) відбувалися значні успіхи й перемоги.

Однак і за таких несприятливих умов українським письменникам вдалося створити чимало яскравих та колоритних полотен на зразок три­логії О. Гончара «Прапороносці», першої частини роману М. Стельмаха «Велика рідня» — «На нашій землі», «Київських оповідань» Ю. Янов- ського, гуморесок Остапа Вишні та ін.

Піднесення патріотизму — ідеологічний тиск — паростки правди в українській художній літературі.