Теорема Томаса

традиційно стосуються галузі культури, ай процеси становлення культурно зумовлених глобальних соціально-економічних систем (як-от капіталізму).

Розробка перших положень символічного інтеракщонізму відбувалася приблизно в ті самі часи, на які припадає розвиток «розуміючої соціо­логії»; мабуть, ця обставина й зумовила певну подібність аналізу культур­ного мікросередовища в обох напрямах. І в одному, і в іншому на першому плані стоїть людина; обидва напрями також наголошували на пошуках та розкодуванні суб'єктивного сенсу діяльності особи. Відмінність радше полягає у тонких нюансах: символічний інтеракціонізм (як видно з буквально перекладеної його назви — символічна взаємодія) надає першість тлумаченню сенсів символів, за допомогою яких і відбувається взаємодія людей. Уже в працях одного з засновників цього напряму Ч.Кулі виразно виявляється образ людини як істоти насамперед куль­турної. Людина, за словами Кулі, починає з простих форм «інтимної» взаємодії в первинних групах, особливо сімейних і сусідських, які існують всюди і завжди, і діють на конкретну людину завжди однаково. Згодом, мірою проходження людини через інші соціальні групи і спіль­ноти, в неї виробляється її соціальна природа, яка одночасно має культурний характер, бо це є певний спільний для людства комплекс соціальних почуттів, установок, моральних норм тощо; цей комплекс і становить універсальне духовно-культурне середовище людської діяльності.

Іншому засновникові символічного інтеракціонізму В.Томасу нале­жить концепція «визначення ситуації», яку Р.Мертон назвав «теоре­мою Томаса» і яка формулюється таким чином: якщо ситуація визначається як реальна, то вона є реальною також за своїми наслідками. Як ілюстрацір Томас наводить приклад з кримінальної хроніки: психічно хвора людина (параноїк зі стійкими мареннями, але без галюцинацій) убив кількох людей лише тому, що вони, йдучи вулицею, мали невинну звичку щось бурмотіти про себе. Спостерігаючи за такими людьми, цей параноїк уявляв, ніби це бурмотіння стосується саме його і в такий спосіб вони його ображають і кривдять. Тому його поведінка (акти вбивства) була реакцією на цю ситуацію, яку параноїк вважав реальною для себе і вкрай образливою; наслідки цього були також жахливо реальними: людські трупи. Звідси В.Томас робив висновок про те, що соціологи мають аналізувати соціокультурний світ двояко: так, як його бачить об'єктивний дослідник, і так, як його бачать індивіди, що діють і взаємо­діють по-своєму, згідно з вкладеним ними у ці акти суб'єктивним сенсом.