Предмет соціології культури в амери­канській соціологічній школі

доводить, що культура, а не природа відіграє найважливішу роль в управлінні людською поведінкою. Крім того, множинність культур і культурних зразків, культурні варіації, вивчені представниками культурної антропології в різних суспільствах, допомогли зруйнувати домінуючу ідею XIX ст. про психічну єдність людства, єдність людської історії та єдність культур.

До протилежного табору — структуралістів — належали спочатку британські вчені А,Редкліфф-Браун, А.Еванс-Прічард та французький дослідник КЛеві-Стросс, а згодом і їхні послідовники зі США. Вони вважали, що, навпаки, саме соціальна структура має бути у фокусі соціогуманітарних наук і їй повинні надавати першість у теоріях про сус­пільство, бо власне соціальна структура, а не культура, зумовлює всі зразки соціальних дій, взаємодій і характер та спосіб думання, мислення. Спільним для обох таборів було переконання, що досліджувати належить різноманітні культури давніх суспільств і примітивних спільнот.

Ці дебати і дискусії певним чином позначилися й на соціології, яка, звернувши увагу на сферу культури, потребувала свого специфічного підходу до її дослідження (коли в центрі уваги були культури сучасних суспільств), а відтак і чіткого визначення кордонів свого предметного поля. Це й зумовило появу знаменитого тристорінкового меморандуму, який був написаний двома видатними вченими США: представником антропології А.Кребером і представником соціології Т.Парсонсом 1958 р. У ньому були викладені підставові правила розмежування сфер цих двох наук і предметом вивчення соціології культури встановлювалися зміст і зразки цінностей, ідей та інших символічно-сенсовних систем, що творяться і передаються людьми. Ці системи є чинниками формування людської поведінки і водночас є артефактами (тобто чимось штучно створеним поза природою), якіпродукують і спрямовують цю поведінку. Іншими словами, завданням соціології культури є дослідження двоєдиного процесу творення людиною культурних взірців і норм поведінки та їх зворотного впливу на формування людини як істоти соціальної. Таке окреслення предметного поля соціології культури згодом дало поштовх до бурхливого розквіту в США двох відгалужень інтерпретативної парадигми, тобто символічного інтеракціонізму і феноменологічної соціології, завданням яких власне і було відшукування символів та дешифровка змістів і сенсів культурних зразків Поведінки. Втім, це не виключало можливостей розвитку інших теоретичних підходів до студій культури.