Методологічні засади соціологічного аналізу культури

Методологічні підходи до аналізу культури

Французька школа

Німецька школа

Соціологія культури дедалі більше виходить на передній край соціально-гуманітарної думки і стає однією з тих дисциплін, яка здатна найбільш повно і адекватно відобразити зміни, що відбуваються у житті суспільства. Але багатоманітність, складність і комплексність культур­них процесів і явищ зумовила надзвичайну строкатість уявлень про культуру, підходи і способи її вивчення. Власне тому насамперед варто з'ясувати особливості різних національних шкіл соціології у трактуванні та дослідженні цього багатогранного феномену. В кінці XIX — на початку XX ст. в класичній соціології склалися дві основні школи в розумінні культури та засновані на них методи аналізу: французька і німецька.

Засновником французької школи соціології культури вважають Е. Дюркгайма. Суспільство, згідно з його вченням, — це не проста впо­рядкована емпірично система, а й осереддя внутрішнього морального життя, джерело і вмістилище всіх цінностей. Суспільство існує там і тоді, де й коли існує спільна й загальновизнана система цінностей і норм, яку як загальнообов'язкову визнає більшість громадян. У цьому плані суспільство постає своєрідним божеством, яке ззовні впливає на інди­відів, робить з них розумних і моральних істот; Варто лише зруйнувати традиційні колективні цінйості й уявлення, вірування і традиції, як настає стан аномії — суспільство наближається до загибелі. Отже, таку орієнтацію можна умовно назвати ціннісно-регулятивною; згодом її дотримується і розвиває у своїх працях інший французький дослідник, представник структуралістської культурології К.Леві-Стросс. Він зосереджує увагу на аналізі структур мислення і соціального життя, незалежних від індивідуальної свідомості і вибору. На його переконання, культура як універсальний атрибут людського буття володіє приблизно однаковим набором ознак у різних суспільствах, тому мета дослідника — виявлення законів порядку, що лежать в основі різноманіття вірувань та інститутів (щось близьке до культурних універсалій Дж.Мердока). Водночас К.Леві-Строссу вдалося поєднати універсалістський підхід із поясненням і класифікацією окремих деталей соціокультурного буття.

Одночасно в німецькій соціологічній школі розробляється інша орієнтація, яку умовно можна назвати етико-нормативною. На відміну від аналізу макроутворень (колективних уявлень, цінностей і традицій суспільства) в ній активно досліджуються явища мікрорівня — ціннісні орієнтації особистості в системі соціальної дії. Початок дослідженням такого ґатунку поклав М.Вебер. Йому належить типологія форм