Лекція № 10-11

РІСТ І РОЗВИТОК ЛЮДИНИ

ВПЛИВ РІЗНИХ ЧИННИКІВ

НА РІСТ І РОЗВИТОК ЕМБРІОНА І ПЛОДА

За даними ВООЗ, близько 6 % дітей народжуються з вадами роз­витку різного ступеня тяжкості. Вади розвитку стають у 25 % випадках причиною смерті дітей 1-го року життя. Відомо, що серед дітей з вадами розвитку майже у 70 % випадків дефекти спричинюються впливом чинників внутрішнього і 30внішньо­го середовища під час вагітності або пологів. До таких чинни­ків відносять бактерії, віруси, лікарські засоби, радіоактивне опромінення, пологові травми. Менша частка дефектів розви­тку новонароджених дітей пов’язана з проявленням вроджених вад, аномалій, що зумовлюються хромосомними і генними по­рушеннями.

Хромосомні та генні аномалії

— Зміна кількості хромосом (наприклад, хвороба Дауна) або зміна фрагментів хромосом.

— Порушення, що зумовлюються дефектом одного гена, при цьому мутація гена передається нащадкам.

— Мультигенні порушення, при яких дефект спостерігаєть­ся в генній інформації багатьох генів.

Хромосомні і генні порушення можуть визначатися дефек­тами статевих хромосом, а також дефектами аутосом.

Аномалії статевих хромосом

Наявність додаткової хромосоми. При синдромі Клайнфельтера в генотипі дитини зайва Х-хромосома, генотип хлопчика ХХУ. Синдром характеризується безпліддям, крипторхізмом.

Відомі синдроми трисомій: генотипи чоловіків ХУУУ (між додатковою У-хромосомою і агресивною поведінкою у чоловіків встановлений зв’я30к), генотипи жінок XXX, ХХХХ тощо.

Відсутність або пригнічення статевої хромосоми. При син­дромі Тернера спостерігається генотип ХО. Характеризується відсутністю статевого розвитку в жінок. У деяких пацієнтів визначається синдром послаблення X або У-хромосоми. Це пов’язано з тим, що ділянки цих хромосом можуть обламува­тись і втрачатися. У таких дітей спостерігається порушення росту, пропорцій тіла. Синдром пов’язаний з розумовою від­сталістю. Визначено, що синдром послаблення Х-хромосоми за частотою виникнення є другим після хвороби Дауна, що при­зводить до розумового відставання.

Аномалії генів, які зчеплені зі статтю

Більша частина генів Х-хромосоми не здатна утворити пари з У-хромосомою. їх називають генами, які зчеплені зі статтю.

Носієм таких генів є жінка, яка передає приховану хворобу сину. Таким чином, з покоління в покоління жінки передають чоловікам рецесивні гени гемофілії, дальтонізму, кольорової аномалії 30ру, курячої сліпоти, іхтіозу, вродженої форми рахіту тощо. Дуже рідко спостерігається спадкування в родинах тільки чоловіками генів, зчеплених із У-хромосою. Це такі гени:

- ген міжпальцевих перетинок;

- ген росту волосся на вушних раковинах.

Аутосомні аномалії

Найбільш часто зустрічається хромосомний дефект — хвороба Дауна. Люди з цим синдромом мають додаткову 21-хромосому. Частота синдрому Дауна 1 на 800 новонароджених. Вірогід­ність проявлення його збільшується у жінок, які народжують у віці 45 років і старше.

Діти з синдромом Дауна мають характерний вигляд, вони ро­зумово відстають, важко сприймають програму навчання.

Багато порушень успадковуються рецесивними аутосомни- ми генами. Частіше такі порушення проявляються у межах од­ної національності, етнічної групи. Наприклад, спадкова клі­тинна анемія зустрічається серед афроамериканців, а кістозний фіброз — серед кавказців.

Генетичне консультування

Генетичні консультації допомагають майбутнім батькам дати оцінку генетичним факторам ризику стосовно нащадків і при­йняти правильне рішення.

Генетичне консультування обов’язково потребують:

- всі, хто знає про випадки спадкових аномалій у своїх ро­динах;

- батьки, що самі мають вроджені дефекти;

- жінка, у якої було 3 викидня і більше;

- вагітна жінка віком понад 35 років, чоловік віком понад 44 роки;

- батьки, які належать до малих етнічних груп;

- майбутні батьки, якщо відомо, що вони отримували раді­аційне опромінювання.

У генетичних консультаціях проводять допологовий скрі- нінг за такими методами:

—УЗД;

—амніоцентез (проколювання амніона);

—аналіз ворсинок хоріона;

—фетоскопія (виявлення у плода дефектів обличчя і кінці­вок);

—аналіз крові вагітної;

—передімплантаційна генетична діагностика;

—штучне запліднення, а потім введення зиготи у матку.

Аналіз ступеня ризику перебігу вагітності і пологів

Наука про аномалії розвитку називається тератологією. Тератологія як наука з’ясовує причини аномалій розвитку і до­помагає уникнути їх.

Тератоген — це специфічний фактор, що порушує нормаль­ний розвиток плода. Прояв аномалії у плода залежить від інтен­сивності тератогена, тривалості його дії, стану здоров’я жінки, стадії розвитку плода, поєднання зі спадковими факторами.

Вагітність має свої критичні періоди.

Критичний період — це період, коли орган або система орга­нів найбільш чутливі до дії конкретних факторів.

Вплив на зиготу тератогенів

1—2 тиж — дроблення зиготи, імплантація.

Вплив тератогенів на ембріон (зигота не чутлива до тера­тогенів)

1. 4 тиж — аномалії ЦНС, серця;

2. 5 тиж — аномалії ока, кінцівок;

6—7 тиж — аномалії вух, зубів, піднебіння, травного трак­ту, сечового міхура;

8—9 тиж — аномалія статевих органів.

Вплив тератогенів на плід

18—20 тиж — аномалія розвитку мозку, порушення дифе­ренціації нервових клітин.

Під час ембріонального розвитку тератогени призводять до тяжких порушень структури органів, а в плацентарний період тератогени спричинюють у плода фізіологічні порушення і не­значні структурні зміни органів.

Для того щоб лікарські засоби або хімічна речовина спри­чинила аномалії органів їх концентрація в тканинах ембріона повинна досягти певного рівня — порогової величини.

Однак небезпечно для ембріона і тривала дія малих доз те­ратогенів. Наприклад, під час куріння вагітної нікотин потра­пляє до тканин плода, накопичується і призводить до затримки росту й аномалій нервової системи.

Найбільш відомі тератогени:

Наркотики. Дія таких наркотиків, як морфін, героїн, мета- дон проявляється в послабленні дихання плода, у новонародже­них спостерігаються рухові розлади. При тривалому вживанні наркотиків матерями у дітей спостерігається затримка розви­тку, синдром «ломки».

Алкоголь. Доведено, що вживання алкоголю по 50 г щоден­но в перші місяці вагітності призводить до вад лицьового чере­па, порушення функції нервової системи.

Куріння може спричинити передчасні пологи, підвищує ри­зик дитячої смертності.

Лікарські препарати. Будь-який лікарський засіб шкідли­во впливає на ембріон або плід. Наприклад, аспірин може при­звести до маткових кровотеч, а мікстури від кашлю, особливо з кодеїном порушують дихання плода. Гормони, які вживає ва­гітна, спричинюють аномалії розвитку статевих органів плода.

Хімічні речовини засобів побутової хімії, 30внішнього се­редовища можуть бути шкідливими для плода. Відомі отруєн­ня новонароджених ртуттю, свинцем при попаданні цих мікро­елементів у незначних дозах у навколишнє середовище.

Хвороби. Більшість хвороб не впливають на розвиток емб­ріона і плода. Але віруси червоної висипки, грипу, герпесу, цитомегалії, поліомієліту, СНІДу, а також хламідії, спірохети сифілісу, сальмонели проходять через плацентарний бар’єр і спричинюють аномалії розвитку, вроджені вади органів.

На розвиток плода впливає материнський фактор — резус- негативний фактор, вік матері. Проявлення аномалій і вад роз­витку зустрічається частіше при 1-й вагітності у матерів молод­ших за 19 і старших за 35 років.

ВПЛИВ ЧИННИКІВ 30ВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА НА ДІТЕЙ РІЗНОГО ВІКУ

- Визначення поняття та критерії здоров’я.

- Проблеми охорони навколишнього середовища.

- Законодавчі документи про охорону навколишнього середовища.

- Роль медичної сестри в проведенні санітарно-гігіснічних заходів у лікувальних закладах.

Чим молодша дитина, тим сильніше вона реагує на негативні чинники зовнішнього середовища. Дія фосфорорганічних сполук спричинює розвиток паралічів, парезів, атаксії. Деякі хлоровміс- ні чинники призводять до агранулоцитозу й апластичної анемії.

Пестициди, які надходять в організм з продуктами харчу­вання, призводять до психічних розладів, серцево-судинної недостатності, цирозу печінки. Вплив пестицидів може стати причиною розвитку гепатиту, виразкової хвороби шлунка, іму­нодефіциту.

У сучасних умовах у дітей різного віку, молоді збільшилась частота виникнення алергійних захворювань. Ця ситуація роз­цінюється як результат забруднення середовища, продуктів харчування різними хімічними речовинами. Алергенами ста­ють мийні засоби, медикаментозні препарати, господарські хімічні агенти, косметичні засоби, стоматологічний матеріал, будівельні матеріали, в тому числі фарби, клей тощо.

До промислових алергенів належать деякі метали та їх спо­луки. Алергійні реакції шкіри та дихальних шляхів виника­ють при контакті з берилієм, кобальтом, марганцем, міддю, молібденом, хромом.

Сенсибілізувальну дію має формальдегід, а також його смо­ли та полімери, поширені ефіри акрилової кислоти.

Таким чином, медицина має переконливі дані про дію бага­тьох хімічних сполук, які призводять до захворювань нервової системи, внутрішніх органів, виникнення алергійних реакцій. Це потрібно враховувати під час обстеження пацієнтів різних вікових груп.

Визначення поняття та критерії здоров’я

Здоров’я населення — поняття статистичне, складається з комп­лексу демографічних показників: народжуваності, смертності, в тому числі дитячої, захворюваності, рівнем фізичного розви­тку, індексами здоров’я, середньої тривалості життя, прирос­том населення.

Здоров’я людини — це природний стан життєдіяльності, який характеризується здібністю організму до саморегулюван­ня, підтримування гомеостазу, самовідновлення і самовдоско­налення соматичного і психічного статусу за умов оптимальної взаємодії органів і систем, адекватного пристосування до змін 30внішнього середовища (фізичних, біологічних, соціальних чинників).

Здоров’я людини — це можливість використовувати резерв­ні та компенсаторні механізми відповідно до фенотипічних по­треб та здатність виконання біологічних і соціальних функцій, у тому числі народжування та виховування нащадків.

Втрата будь-якої з перелічених ознак поняття здоров’я ви­значає часткову або повну відсутність його. Повна відсутність здоров’я, не сумісна з життям.

Здоровий спосіб життя населення — це такий спосіб життя, який забезпечує взаємодію повноцінної біологічної та соціальної адаптації з можливістю максимального самовираження нації, класу, соціальної групи, окремих людей у конкретних умовах життя і передбаченням подальшого розвитку суспільства.

Здоровий спосіб життя людини — це максимальна кіль­кість біологічних і соціальних форм, засобів життєдіяльності, адекватних потребам і можливостям людини. Вони свідомо ре­алізуються людиною і забезпечують формування, зберігання та укріплення здоров’я, можливість народжувати нащадків та до­сягати активного довголіття.

Критерії здоров’я — це складне поняття. За визначенням ВООЗ медичними критеріями є: захворюваність і частота окре­мих станів здоров’я, смертність загальна і немовлят, фізичний розвиток і інвалідність.

Соціальне благополуччя характеризується такими показни­ками:

- демографічна ситуація;

- санітарно-гігієнічний стан середовища;

- спосіб життя;

- рівень медичної допомоги.

Психічні показники визначаються захворюваністю на пси­хічні хвороби, частотою виникнення невротичних станів і пси- хопатій, психологічним мікрокліматом.

В. А. Іванченко запропонував критерії громадського здоров’я, які називаються експрес-оцінкою здоров’я. Це такі показники:

- вік;

- частота пульсу;

- маса навантаження;

- частота пульсу після навантаження;

- активність життя;

- наявність шкідливих звичок.

Більш конкретні показники громадського здоров’я запро­понував Г.Л. Апанасенко, а саме:

- артеріальний тиск;

- життєва ємкість легень;

- сила кисті.

Серед критеріїв здоров’я є характеристики інтелектуаль­ного, освітнього, морально-етичного рівня відповідно до вимог суспільства.

Групи здоров’я — умовний термін для оцінювання здоров’я дітей і підлітків.

1. група — особи з нормальним розвитком і нормальним рівнем функціональних можливостей;

2. група — є незначні функціональні, або морфологічні від­хилення, а також зниження опірності організму до гострих і хронічних хвороб;

3. група — пацієнти з хронічними хворобами в стані компенсації, з обмеженими функціональними можливос­тями організму;

4. група — пацієнти з хронічними хворобами в стані субкомпенсації зі зниженими функціональними можливостями організму;

5. група — пацієнти з хронічними хворобами в стані деком­пенсації зі значним зниженням функціональних можливостей.

Довкілля — збірне поняття. Воно включає такі підпоняття: —середовище проживання — це комплекс біотичних і абіо­тичних факторів, що знаходяться поза організмом і ви­значають його життєдіяльність. Середовище проживання — житловий будинок, місце відпочинку, лікування тощо. Діяльність людини у середовищі проживання від­бувається поза виробництвом;

—виробниче середовище — частина середовища, що оточує людину. Це природньо-кліматичні умови та професійні чинники, які впливають на трудову діяльність. Таким середовищем є місце роботи людини;

- незмінне природне навколишнє середовище — сере­довище, яке не змінилося від прямого чи опосередкового впливу людини, воно здатне до самореалізації та само- відновлення. Без нього життя людини неможливе. Воно є єдиним і цілісним з внутрішнім середовищем людини;

- змінене природне навколишнє середовище — змінене се­редовище внаслідок діяльності людини, що негативно впливає на її здоров’я;

- штучне навколишнє середовище — середовище, яке ство­рено людиною для тимчасового підтримання свого життя і діяльності;

- соціальне середовище — частина середовища, що визна­чає суспільні, матеріальні, духовні умови формування людини.

- Для вивчення впливу довкілля на організм людини розгля­даються біотичний та абіотичний компоненти біосфери.

Біосфера — це нижня частина атмосфери, гідросфери та верхня частина літосфери Землі, населена живими організма­ми (академік В.І. Вернадський). Усі живі організми були назва­ні «жива речовина».

У 1965 році академік В.І. Вернадський з розвитком науково- технічного прогресу запропонував новий термін для позначен­ня нової оболонки Землі — «ноосфера». Цей термін об’єднує по­няття антропосфери, соціосфери, техносфери, біотехносфери, сфери праці та інші.

Під ноосферою розуміють нову оболонку планети, на яку по­ширюється діяльність або результати діяльності людини.

Діяльність живих організмів об’єднує всі оболонки земної кулі у єдину систему, яка зв’язана обміном речовин та енергії.

Академік В.І. Вернадський відзначав, що біосфера — це кі­бернетична система, яка має свої концепції, а саме:

—термодинамічна оболонка з температурою +70 °С та —50 °С (істоти живуть у гарячих джерелах і вічній мерз­лоті), при цьому атмосферний тиск становить близько 1 атмосфери (ці умови обмежують життя живих організмів в атмосфері на 22 км вище від рівня моря, в океані на гли­бині 10 км, у літосфері — верхній шар 4—5 км);

— біохімічна та біогеохімічна оболонки. ЦІ концепції пов’язані із складним перетворенням речовин, які втягу­ються у кругообіг речовин у природі та проходять через організм людей та всіх живих істот;

—біогеоценотична — ця концепція визначає елементарну одиницю, яка називається біогеоценоз; у ньому існують продуценти (автотрофи), консументи (гетеротрофи) та обов’язково наявні редуценти, що мінералізують орга­нічні речовини;

—інформаційна оболонка Землі отримала таку назву тому, що в біосфері відбувається трансформація речовин, енер­гії та інформації з моменту зародження життя, що суттє­во змінює нашу Землю;

- соціально-економічна концепція пов’язана з визначен­ням академіком В.І. Вернадським ноосфери у вік науково- технічного прогресу.

Таким чином, нова оболонка Землі — ноосфера, сфера ро­зумного життя і діяльності людини, яка впливає на клімат, склад атмосфери, видову численність флори і фауни, накопи­чування в біосфері радіонуклідів, підсилення біогенної міграції елементів, скорочення чисельності живих організмів.

Академік В.І. Вернадський визначив поняття ноосфери з метою планування, наукового обґрунтування використання людиною природних ресурсів, яке передбачило б їх відновлен­ня у кругообігу речовин.

Проблеми охорони навколишнього середовища

•Надмірне використання води з річок призводить до зміни сольового складу морів, що змінює умови проживання живих істот.

•Постійне зменшення корисних копалин, запаси яких об­межені, їх виснаження впливає на зміни в біосфері.

•Зменшення численності видів тварин і рослин.

•Вирубування лісів призводить до ерозії ґрунтів, зміління річок, зменшення кількості прісної води.

• Збагачення атмосферного повітря вуглекислим га30м, що створює «парниковий ефект».

• Зменшення концентрації кисню в атмосфері, ліси та океа­ни не встигають відновлювати кисень, який використовує люд­ство для своїх потреб.

• Збільшення використання палива, що пов’язано з вики­дом в атмосферу сірководню, оксидів а30ту, вуглеводню тощо. Ці речовини випадають кислотними дощами, росою, снігом.

• Викид в атмосферу оксидів металів під час роботи заво­дів, важкої промисловості. Оксиди металів спричинюють кислі дощі.

• Руйнування о30нового шару атмосфери, особливо сполу­ками фтору та хлору.

• Посилення радіактивного фону біосфери.

• Нераціональне оброблення плодючих земель, знищення степів, савани.

• Збирання лікарських трав, що різко зменшує їх видову численність.

• Використання пестицидів і сполук побутової хімії під вищує їх концентрацію у всіх оболонках Землі, в харчових про дуктах і створює проблему алергізації населення.

• Викид промислових та побутових відходів призводить до забруднення довкілля.

Законодавчі документи про охорону навколишнього середовища

Всесвітня організація охорони здоров’я висуває такі постулати для досягнення здоров’я всіх людей:

- профілактика хвороб;

- боротьба з ними;

- зміцнення та збереження здоров’я;

- забезпечення здорового навколишнього середовища;

- лікувально-санітарне обслуговування людей.

Згідно з Основами законодавства України про охорону здоров’я, держава визнає право кожної людини на охорону його здоров’я та забезпечує це.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміч­ного благополуччя населення» передбачає створення санітарно- епідемічного благополуччя територій та населених пунктів, при

цьому головним є організація державного санітарного нагляду. Цей закон визначає державний санітарний нагляд, як систему постійного спостереження органами і закладами санітарно- епідемічної служби.

Санітарно-епідемічна служба України складається з таких органів і установ:

- Міністерство охорони здоров’я;

- Підрозділи Міністерства оборони;

- Міністерства внутрішніх справ;

- Державного Комітету у справах охорони державного кор­дону;

- Національної гвардії;

- Служби безпеки;

Основним підрозділом у роботі санітарно-епідемічної служ­би є санстанція, яка забезпечує державний нагляд на певній те­риторії.

Санітарно-епідемічна служба повинна мати досвідчених фа­хівців: санітарних лікарів, епідеміологів, бактеріологів, лабо­рантів, фармацевтів, інженерів, техніків.

Ця служба повинна бути добре обладнана, бо діяльність фа­хівців санітарно-епідемічної служби спирається на дані лабо­раторних досліджень, які є основою об’єктивного оцінювання санітарно-епідемічної ситуації.

За допомогою інструментальних досліджень чинників до­вкілля оцінюють ступені небезпеки їх для здоров’я людини.

У систему санітарно-епідемічної служби входять підрозділи дезінфекції, які госпіталізують пацієнтів з інфекційними хво­робами та проводять дезінфекцію в осередках. Ці підрозділи також здійснюють заходи, спрямовані на боротьбу з переносни­ками інфекцій.

Основу нормативних актів у системі держсаннагляду скла­дають санітарні та протиепідемічні норми і правила. Ці доку­менти встановлюють кількісні значення параметрів чинників навколишнього середовища.

У своїй роботі органи санітарно-епідемічної служби корегу­ються Конституцією України, Основами законодавства Украї­ни про охорону здоров’я, Законом «Про забезпечення санітар­ного й епідемічного благополуччя населення». Постановами Уряду України, Нормативними документами, розробленими та уведеними в дію в установленому порядку (санітарне зако­нодавство).

Роль медичної сестри в проведенні санітарно- гігієнічних заходів у лікувальних закладах

Санітарно-протиепідемічний режим у лікувально-профілак- тичному закладі передбачає створення безпечних умов для ефективного лікування хворих (впевненості хворих в якнай­швидшому та повному одужанні) та безпечної роботи медичних працівників.

Основна роль у забезпеченні санітарно-епідемічного режи­му належить медичній сестрі, чия робота направлена на раннє виявлення інфекційних захворювань, і30ляція хворих, конт­роль за всіма матеріалами, які збирають від хворих та чітке ви­конання дезінфекційних та стерилізаційних заходів.

У медичній практиці використовують значну кількість різ­них видів інструментів, апаратів, приладів тощо, які об’єднані спільним поняттям «Вироби медичного призначення». Біль­шість із них до цього часу є виробами багатора30вого викорис­тання, мають складну конструкцію та потребують своєчасної, якісної дезінфекції, передстерилізаційного оброблення та сте­рилізації.

Правилом для медичних працівників є те, що кожен паці­єнт повинен розглядатися, як потенційний носій збудників ін­фекційних хвороб, а все, що використовувалося для надання медичної допомоги або догляду за хворим, інфікованим.

Не менш важливим при виконанні санепідрежиму є здій­снення поточної дезінфекції всіх приміщень, а це вологі при­бирання з використанням дезінфекційних засобів, дезінфекція поверхонь, повітря, що проводиться 2—3 рази на добу, прові­трювання приміщень, прання білизни, камерна дезінфекція матраців, ковдр, подушок та білизни.

Одна з вимог санепідрежиму — це запобігання занесення інфекції у стаціонар, що забезпечується епідеміологічною на­стороженістю під час прийому хворих, дотриманням санітарно- протиепідемічних заходів стосовно відвідувачів і студентів ме­дичних коледжів та університету.

Згідно з чинними нормативними документами, перед госпі­талізацією хворого потрібно лабораторно обстежити (на носій- ство збудників кишкових інфекцій, дифтерії та ін.). При госпі­талізації та кожних 10 днів хворого оглядають на педикульоз, у разі потреби вживають протипедикульозних заходів та про­водять санітарне оброблення.

З профілактичною метою медичні сестри проходять ме­дичні огляди й обстеження згідно з нака30м МОЗ України від 23.07.2007 № 280. Медичні сестри, що стали носіями пато­генного стафілококу, підлягають санації з повторним лабора­торним контролем результатів санації не раніше третього дня після закінчення курсу санації. При виявленні інвазії гельмін­тами проводять обов’язкову дегельмінтизацію.

Щоб забезпечити якість виконання всіх санітарно-проти- епідемічних заходів медична сестра повинна мати необхідні знання, правильно вибирати та застосовувати антисептичні, дезінфекційні засоби, дотримуватись правил безпеки під час роботи з ними, своєчасно вживати заходів щодо профілактики професійних захворювань та пам’ятати, що її роль у виконанні санепідрежиму є важливою і невід’ємною.

ЗНАЧЕННЯ ГІГІЄНІЧНИХ ЧИННИКІВ ДЛЯ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ

- Гігієнічне значення окремих компонентів повітряного середовища.

- Позитивний оздоровчий вплив сонячного випромінюван­ня.

- Клімат, акліматизація, його вплив на організм людини.

- Вплив забруднення ґрунту на здоров’я людини.

- Санітарна охорона ґрунту.

- Гігієнічне значення житла.

- Фізіологічне та гігієнічне значення води. Вимоги до якос­ті води.

Гігієнічне значення окремих компонентів повітряного середовища

Для забезпечення високого рівня здоров’я населення, розвитку майбутнього покоління необхідне чисте атмосферне повітря.

У суміші газів атмосферного повітря міститься:

—78 % азоту;

—20,9 % кисню;

—0,93 % аргону;

—0,03 % вуглекислого газу.

Людині перш за все потрібен кисень — джерело збереження життя. Кисень відіграє значну роль в обміні речовин, покращує кровообіг, засвоєння поживних речовин, нормалізує процеси травлення і виділення. Кисень заспокоює нервову систему, під­вищує працездатність, допомагає очищувати кров. Достатня кількість кисню дає можливість організму відновлюватися і зміцнювати імунну систему. Чим більше людина отримує кис­ню, тим більше виділяється енергії, це особливо важливо в наш час, коли погіршується стан екології, забруднюється атмосфе­ра. Зниження постачання кисню в організм призводить до по­рушень — від непритомності до тяжких хвороб.

Науковці стверджують, що людина пристосована до життя в атмосфері з рівнем кисню 38 %. Значне зниження кисню в ат-

мосфері викликає занепокоєння. Згідно з однією з розроблених теорій старіння організму, зниження кисню в організмі при­зводить до збільшення травмованих клітин, накопичення ток­синів у крові та раннього старіння органів і систем.

Проблема зниження кисню в атмосферному повітрі пов’язана зі збільшенням хімічних чинників виробництва, ви­користанням палива, вирубуванням лісів, хімічним оброблен­ням продуктів, хлоруванням води, виділенням в атмосферу га­зів і смол.

У той же час зниження кисню в організмі людини пов’язано з: —перенесеними грибковими, вірусними, бактеріальними інфекційними хворобами;

- малорухливим способом життя;

- наявністю шкідливих звичок (куріння, вживання алко­голю);

- стресовими ситуаціями;

- невмінням правильно дихати.

Людині у стані спокою потрібно 2,5 кг кисню на добу. За 1 хв через легені людини проходить 9 літрів атмосферного по­вітря. Це свідчить про те, що навіть дуже малі дози домішок шкідливих речовин у повітрі, пилу, мікроорганізмів виклика­ють негативні реакції в організмі людини.

У процесі еволюції між повітрям і людиною склалася рівно­вага, що має важливе гігієнічне значення, а саме:

- джерело кисню для забезпечення життя людини;

—резервуар накопичення мікроорганізмів, які передають­ся через дихальні шляхи;

—резервуар накопичення хімічних чинників техногенного походження, які порушують стан здоров’я людини;

—чинник кліматоутворення;

—чинник, що визначає умови існування в приміщеннях; —чинник терморегуляції;

—середовище, в якому відбувається очищення від твердих речовин і газів;

—джерело забруднення води і ґрунтів;

—джерело вмісту вуглекислого газу, який потрібен для фо­тосинтезу рослин і утворення органічних речовин, біома­си планети.

З проблемою зниження кисню в атмосфері виникає пробле­ма підвищення вмісту вуглекислого газу.

Позитивний оздоровчий вплив сонячного випромінювання

Біологічна дія сонячного випромінювання залежить від спек­тра світла.

Довжина хвиль 700—3000 нм досягає поверхні Землі у ви­гляді інфрачервоного випромінювання. Воно проходить через повітря, воду, ґрунт, скло, одяг.

На своєму шляху інфрачервоні промені зустрічають моле­кули й атоми, вони збільшують коливання і виникає тепловий ефект. Промені з довжиною хвиль 700—1000 нм проникають через тканини, кістки черепа на більшу глибину (до 5 см), ніж хвилі з більшою довжиною. Позитивна дія цього явища по­лягає у прискоренні біохімічних реакцій, ферментативних та імунних процесів, активного росту клітин та регенерації тка­нин. Надмірне прогрівання організму людини зменшує крово­обіг, але підвищує температуру крові і лімфи. Організм люди­ни утворює інфрачервоне випромінювання і виділяє його через шкіру й одяг.

Таким чином, інфрачервоне випромінювання сприяє здій­сненню теплорегуляції за допомогою теплопродукції та тепло­віддачі.

Довжина хвиль 400—700 нм відповідає видимому спектру сонячних променів.

Видиме випромінювання утворює гаму кольорів і специфіч­но впливає на сітківку ока людини.

Промені світла з даною довжиною хвиль зумовлюють таке явище, як фотоперіодизм. Тривалість світлового дня обумов­лює біологічні ритми у всіх живих організмів.

У тканинах людини ці промені проникають до 2,5 см, вони зумовлюють посилення біологічних процесів, імунобіологіч- ної реактивності, утворення меланіну, збільшення збудливості кори великого мозку, секреції гіпофізу та обміну речовин.

Світло надає людині інформацію про довкілля, стимулює його життєдіяльність, покращує емоційний стан, самопочуття, підвищує працездатність.

Недостатнє освітлення знижує функцію 30рового аналіза­тора, призводить до втомлюваності, апатії, а на виробництві — знижує продуктивність праці.

Біологічна дія ультрафіолетового випромінювання має до­вжину хвиль 400—315 нм (довгохвильове), 315—280 нм (серед­ньохвильове), 280—10 нм (короткохвильове).

Довжина хвиль менша ніж 10 нм зумовлює бактерицидну дію.

Земної поверхні досягають хвилі довжиною 290—400 нм. Але інтенсивне забруднення атмосфери дозволяє проходити до поверхні Землі лише частині хвиль.

Завдяки ультрафіолетовому випромінюванню в шкірі виро­бляється вітамін Б₃, який бере участь в обміні кальцію і фосфору.

У ранньому дитячому віці нестача вітаміну Б₃ призводить до розвитку рахіту.

З лікувальною метою в медицині використовують різні лампи — штучні джерела ультрафіолетового випромінювання.

Клімат, акліматизація, його вплив на організм людини

Найважливішим компонентом природного середовища є клі­мат, він впливає на господарську діяльність людини, її побут, умови життя, здоров’я і структуру захворюваності. Від кліма­тичних умов залежить наявність у навколишньому середовищі збудників інфекційних хвороб, шляхи їх поширення.

Кліматичні умови треба враховувати, обґрунтовуючи реко­мендації пацієнтам щодо житла, одягу, режиму дня, запобіган­ня різним захворюванням.

Клімат місцевості формується географічною широтою, що визначає надходження сонячного випромінювання.

На клімат впливають висота над рівнем моря, рельєф земної поверхні, особливості циркуляції повітряних мас, близькість до морів і океанів.

Акліматизація — це вплив клімату на організм людини, який залежить від мікроклімату житла, харчування, одягу, ре­жиму дня.

Акліматизація — це соціально-біологічний процес активно­го пристосування людини до нових кліматичних умов. Повтор­ні впливи кліматичних чинників на організм людини призво­дять до утворення стереотипу, що найкраще адаптує людину до певного клімату. Фізіологічні механізми пристосування до клімату залежать від:

- температури;

- швидкості повітря;

- вологості;

- сонячного випромінювання;

- тривалості світлового дня.

- Розрізняють 3 етапи акліматизації:

1. Початковий етап. В організмі виникають реакції з боку серцево-судинної системи. В умовах жаркого клімату збільшу­ється виділення поту шкірою, зменшується частота пульсу і дихання, знижується обмін речовин на 10—15 %. Вплив хлору призводить до підвищення обміну речовин і посилення тепло­продукції, зростає об’єм циркулюючої крові.

2. Етап перебудови динамічного стереотипу. Може бути сприятливим і несприятливим.

3. Етап стійкої акліматизації. Якщо другий етап неспри­ятливий, то третій характеризується реакціями декомпенсації. Це проявляється невралгією, артралгією, міалгією, зниженням загального тонусу і працездатності, загостренням хронічних захворювань. У разі посилення патологічних проявів, людині потрібно змінити кліматичні умови проживання.

Акліматизація відбувається, коли людина фізіологічно пристосовується до нових кліматичних умов. Адже змінюється режим дня, харчування, людина починає носити одяг, що від­повідає холодному або жаркому клімату. Допомагає пристосу­ватися людині кліматотерапія.

Вплив забруднення ґрунту на здоров’я людини

Ґрунт складається з мінеральних, органічних сполук, пові­тря, ґрунтових вод, мікроорганізмів. З давніх часів люди роз­різняли здорові та нездорові ґрунти. Здорові ґрунти були в сухих, підвищених над рівнем моря, сонячних місцевостях. Нездорові ґрунти — у вологому холодному кліматі, затопле­ній місцевості.

Ґрунт є кінцевим накопичувачем практично всіх шкідли­вих речовин. Основними джерелами забруднення ґрунтів є ве­лика і мала промислівость, транспорт, від яких у ґрунти через атмосферу потрапляють пил, сажа і кислоти. Рекордні площі забруднення ґрунтів належать інтенсифікованому і хімі30вано­му сільському господарству. Найнебезпечнішими із сполук, які використовуються, є пестициди і нітрати. Метою застосування пестицидів є винищення лише 0,2 % усіх видів живих організ­мів, а шкідливий ефект від них поширюється на всі 100 % ви­дів і на саму людину. Небезпека цих речовин для людини зу­мовлюється гонадотоксичною, ембріотропною, тератогенною, мутагенною, канцерогенною дією. Потрапляючи у питну воду, продукти харчування, пестициди спричинюють порушення ді­яльності центральної нервової, серцево-судинної та інших сис­тем організму, аномалії новонароджених та послаблення імун­ної системи.

Фосфорорганічні сполуки потрапляють в організм через органи дихання, неуражену шкіру і травний канал, спричи­нюючи посилення секреції сльо30вих, бронхіальних і потових залоз, системи травлення, уповільнення пульсу і розширення кровоносних судин, посилення скорочення м’язів очей, брон­хів, кишок, жовчних і сечових шляхів. Згодом спостерігаються посмикування у різних групах м’язів, ураження ЦНС, зміни у психіці.

Високий рівень концентрації нітратів у питній воді чи про­дуктах харчування можуть спричинити гострі отруєння. Нітри­ти (це відновлені в крові нітрати) взаємодіють з оксигемоглобі­ном, утворюється метгемоглобін, який не має змоги зв’язувати та доставляти до тканин кисень. Смерть може настати вже після прийняття всередину 3,5 Гр нітрату натрію. У разі виявлення нітратів у харчових продуктах спостерігаються клінічні прояви з боку травного каналу, серцево-судинної системи, ЦНС; у разі виявлення нітратів у воді — з боку серцево-судинної, дихаль­ної систем та ЦНС. Важливою ознакою є синюшність шкірних покривів та похолодання кінцівок, унаслідок зниження артері­ального тиску та нестачі кисню. Перші ознаки отруєння серед дітей спостерігаються вже за концентрації 100 мг на 1 л води або соку.

Наукові дані останніх десятиліть свідчать про те, що ґрунт відіграє активну роль у виникненні та поширенні багатьох ін­фекційних захворювань. Основними джерелами потрапляння збудників цих захворювань у ґрунт є теплокровні тварини, у травному каналі яких вони розмножуються. Домашні тварини та птахи значною мірою заражені збудником правця (26—64 %) і інфікують ґрунт екскрементами. Захворюваність людей через безпосередній контакт із забрудненим ґрунтом спостерігається у 4,7—15 % випадків. Опосередкованим чинником поширен­ня сибірки, кишкових інфекцій, насамперед дизентерії, тифо- паратифозних захворювань та гельмінтозів. Не розмножую­чись, ці збудники можуть довгий час зберігатися у ґрунті, не втрачаючи патогенних властивостей від декількох днів до 3-х років і більше. У ґрунті також зберігаються яйця гельмінтів, спори патогенних грибів.

Санітарна охорона ґрунту

Санітарна охорона ґрунту є важливим заходом у запобіганні за­брудненню 30внішнього середовища. Стійкі хімічні речовини (в тому числі і пестициди, які широко використовуються в прак­тиці сучасного сільського господарства), потрапляючи в ґрунт, зберігаються і потрапляють у рослини, підземні води, відкри­ті водоймища, а з рибою, водою і продуктами харчування рос­линного походження — до організму тварин та людей. Викиди в атмосферне повітря важких металів (свинець, мідь, кадмій, ртуть, нікель, хром та ін.) підприємствами кольорової металур­гії можуть призводити до накопичення цих металів у ґрунті.

При поточному санітарному нагляді важливо враховувати забруднення територій дитячих садків, дитячих лікувально- профілактичних закладів, місць масового відпочинку населен­ня, ґрунтів у 30ні складів отрутохімікатів, аеродромів, сіль­ськогосподарських полів, садів і т.д.

Санітарно-епідеміологічне оцінювання ґрунту проводять шляхом індикації патогенних мікроорганізмів: бактерій групи кишкової палички, кількості анаеробів, протея тощо.

На сучасному етапі розвитку гігієнічних досліджень регла­ментація мікробного забруднення об’єктів навколишнього се­редовища ґрунтується на таких принципах:

- Відсутність збудників інфекцій бактеріальної та вірусної етіології у певних об’ємах (воді, повітрі) і масі (ґрунті, харчо­вих продуктах).

- Обґрунтування мікробіологічних показників та їх доступ­них рівнів.

- Використання індикаторних мікроорганізмів як нормо­ваних показників.

Як показник бактеріального забруднення ґрунту використо­вують титр кишкової палички (E. coli) і титр одного з анаеробів (В. рег^іпеепв). Ці бактерії надходять у ґрунт з фекаліями. Санітарно-гельмінтологічним показником стану ґрунту є число яєць гельмінтів в 1 кг ґрунту, а санітарно-ентомологічним — наявність личинок і ляльок мух в 0,25 м² його поверхні.

З появою таких речовин, як пестициди, стимулятори росту рослин, мінеральні добрива, важкі метали тощо, виникла потре­ба в науковому обґрунтуванні їх гігієнічних нормативів. Київ­ська школа гігієністів розробила основи гігієнічного нормування ек30генних хімічних речовин у ґрунті. В основу був покладений критерій, який припускає можливість надходження додатко­вих хімічних речовин у вигляді домішок до природного ґрунту в кількості, безпечній для здоров’я людини. Нормування хімічних речовин ґрунтується на тому, щоб їх кількість у ґрунті не пере­вищувала порога екологічної адаптації людини до середовища. Під порогом розуміють таку дію, яка не спричинює будь-яких змін в організмі небезпечних для здоров’я людини.

При виявленні випадків забруднення ґрунту, яке переви­щує гігієнічні нормативи, розробляють та вживають заходів щодо зниження рівня забруднення і запобігання накопиченню шкідливих речовин у харчових продуктах.

Гігієнічне значення житла

Житлові умови мають велике значення для збереження здоров’я людини та її працездатності. Тому необхідно, щоб кожне жит­лове приміщення відповідало санітарно-гігієнічним вимогам.

У квартирі повинно бути світло, сухо, тепло та достатньо простору. Житлові кімнати більшу частину дня повинні освіт­люватись сонячним світлом. В одному з вікон кожної кімнати повинна бути кватирка.

Улітку потрібно довше тримати вікна відчиненими, оскіль­ки скло не пропускає ультрафіолетових променів, які чинять сприятливий вплив на людський організм. Відчиняти вікна по­трібно і для того, щоб кімнати добре провітрювалися.

Хороше і правильне освітлення допомагає зберегти зір. Брудне, запилене скло затримує майже половину сонячних променів. Тому потрібно постійно піклуватися про чистоту ві­конного скла.

Сирість з’являється, коли в кімнаті перуть і висушують бі­лизну, довго кип’ятять воду. Щоб запобігти цьому, потрібно уникати прання в житловому приміщенні, або під час прання довше тримати відкритими вікна.

Як зберегти будинок у чистоті? Кожна господиня може по- своєму відповісти на це запитання. Однак корисно дати деякі загальні поради.

Квартиру потрібно прибирати щоденно, інакше накопичу­ється багато пилу, який осідає на підлозі, меблях, речах. По­вітря в кімнаті завжди перебуває в русі і піднімає пил, а люди ним дихають. Це шкідливо для здоров’я, оскільки пил часто спричинює захворювання горла, легенів.

Підлогу потрібно мити не рідше ніж 1—2 рази на тиждень. Протирати вологою ганчіркою слід не тільки предмети, які зна­ходяться зверху, а й темні кутки, місця за меблями і під ними. Меблі, які важко пересувати під час прибирання, рекоменду­ється ставити дещо відступивши від стіни.

Щітку для миття підлоги треба обгорнути вологою ганчір­кою, віник — злегка змочити водою. Якщо цього не зробити, то пил буде лише переганятися з місця на місце, а не видалятися з приміщення.

Обстановка житла повинна складати враження простору, відчуття чистоти і свіжості. Якщо ж кімната завантажена ме­блями та різними предметами заради «краси», то вона завжди буде здаватися тісною і захаращеною.

Фізіологічне та гігієнічне значення води. Вимоги до якості води

Вода — джерело життя. Усі живі організми містять у собі воду. Якщо без повітря життя можливе, адже існують деякі організми-анаероби, то без води життя не Землі неможливе. Більше ніж 70 % поверхні земної кулі займають океани, моря і З % річки й озера. Частка прісної води становить 0,3 % від усіх запасів.

Організм людини на 60 % складається з води. Вода входить до складу секретів, екскретів, крові, лімфи і навіть кісток, зуб­ної емалі. Відомо, що втрата 10 % води небезпечна для життя. Лише кілька днів людина може проіснувати без питної води.

В організмі людини вода виконує важливу роль, бере участь в усіх процесах. Так, вода підтримує кислотно-основний стан в організмі, нормативну структуру й життєдіяльність тканин і органів. Розчиненими у воді мінеральними солями підтри­мується осмотичний тиск. За участю води відбувається процес теплообміну, гідролізу жирів, вуглеводів, дезамінування амі­нокислот. За допомогою води надходять до клітин організму пластичні, енергетичні матеріали, біологічно необхідні компо­ненти, а також виводяться з організму продукти обміну.

Вода — чудовий розчинник. У воді містяться кальцій, на­трій, хлор, йод, фтор. Нестача у воді йоду призводить до роз­витку 30бу, а фтору — до карієсу зубів. Наявність у воді хіміч­них речовин може спричинити розвиток деяких хвороб і навіть смерть, а наявність бактерій — розвиток інфекційних хвороб (холери, гепатиту, дизентерії).

«Добро або зло для людини залежно від того, де вода стоїть чи тече, і як людина вміє нею користуватися» — говорив росій­ський учений О.І. Воєйков.

Крім фізіологічного, вода має велике гігієнічне значення. Вода має могутній оздоровчий вплив. Її широко використову­ють для загартування, особистої гігієни, обтирання, обливання, полоскання, зрошень. Водні процедури справляють механіч­ний, термічний і хімічний вплив на організм. Найенергійніша форма загартування — купання у відкритих водоймах.

Велике гігієнічне, оздоровче й загартовуюче значення ма­ють лазні й сауни. Залежно від вологості й температури повітря лазні поділяють на парові й сухожарові.

Широко застосовують ванни в лікуванні різних захворю­вань. Залежно від температури води розрізняють холодні, про­холодні, теплі, гарячі ванни. Є лікувальні ванни, до яких від­носять: хвойні, шавлієві, вуглекислі, кисневі, а30тні, перлинні, хлоридні, йодобромні, сірководневі, сульфідні, радонові.

Сприятливий вплив на організм людини мають лікувальні мінеральні води. Це природні води, що містять у собі в підвище­ній концентрації ті чи інші мінеральні (рідше органічні) компо­ненти й гази з певними фізичними і хімічними властивостями.

У природі є різні стани води: сніг, град, тумани. І вони при­ховують у собі силу-силенну загадок. Отож, цілком слушний вислів «вода — диво природи».

ГІГІЄНА ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ

Гігієна дітей та підлітків — це галузь профілактичної медици­ни, яка вивчає умови середовища перебування та діяльності дітей, їх вплив на здоров’я, функціональний стан та фізичний розвиток організму, що росте, розробляє наукові основи і прак­тичні заходи, направлені на створення умов, які забезпечують збереження і зміцнення здоров’я, сприятливий розвиток орга­нізму дітей та підлітків.

Основними проблемами галузі є гігієна навчання і вихован­ня, гігієна праці підлітків, гігієна дитячих та підліткових за­кладів, гігієна фізичного виховання, вивчення корекції стану здоров’я дітей і підлітків.

Гігієна дітей і підлітків як галузь медицини вирішує за­вдання охорони і зміцнення здоров’я підростаючого покоління на основі науково обґрунтованих, санітарно-гігієнічних вимог та умов виховання та навчання.

Значення режиму дня

Основою гігієни виховання є вироблення у дитини звички ре­тельно дотримувати режиму дня, тобто чергування різних ви­дів діяльності.

Правильний режим дня необхідно створити з перших днів життя дитини. Для цього визначають інтервали сну, неспання, визначають години для споживання їжі. Чим менша дитина, тим уразливіша її нервова система, вона швидше втомлюється. З віком дитина більше рухається, завдяки чому поліпшується кровообіг, дихання, травлення, що сприяє кращому загально­му розвиткові. Значну роль в загальному розвиткові відіграє глибокий сон, під час якого нервова система відновлюється. Для того щоб діти були активні протягом цілого дня, урівнова­жені, бадьорі, потрібно правильно скласти режим дня. В режи­мі дня повинна бути чітко встановлена послідовність дій в один і той же час. Наприклад, пробудження о 7-й год, потім гімнас­тика, ранковий туалет, сніданок, заняття, обід, післяобідній відпочинок, приготування домашнього завдання, прогулянка, вечеря та вільні заняття, допомога по дому, готування до сну, приведення в порядок одягу, взуття, провітрювання кімнати, вечірній туалет, сон.

У лікувальних закладах режим дня дещо змінений відпо­відно до профілю відділення. Вимірювання ї°, ін’єкції, взяття аналізів та інші процедури проводять щоденно в один і той же час.

Особливо потрібно оберігати спокій хворих у денні та нічні години, адже саме спокій — старий перевірений засіб лікування.

Так, для повного та якнайшвидшого одужання хворих створено режим дня. Таке стереотипне погодинне чергування процедур, харчування, денного відпочинку, прогулянок, перегляду телепередач, прибирання палат сприятливо впливає на психіку хворого та поліпшує роботу медперсоналу.

Виконання вимог режиму дня — одне з основних правил дотримання лікувально-охоронного режиму.

Отже, режим дня — це перелік певних процесів, обов’язко­вих до виконання у певній послідовності, який у своїй сукупності забезпечує життєдіяльність людини.

ГІГІЄНА ПРАЦІ. ПРОФІЛАКТИКА ПРОФЕСІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

Гігієна праці — це складова гігієнічної науки, яка вивчає тру­дову діяльність людини, умови, в яких вона працює, вилив ви­робничих чинників на її організм та стан здоров’я колективу з метою опрацювання гігієнічних нормативів і профілактичних заходів, спрямованих на оптимізацію умов праці.

Гігієна праці вивчає фізіологічні реакції працівників у про­цесі трудової діяльності, вплив виробничого середовища на стан здоров’я й захворюваності працівників.

Виробниче середовище з особливостями технологічних, ви­робничих і трудових процесів, санітарно-гігієнічних умов ха­рактеризується наявністю різноманітних чинників, що нега­тивно впливають на організм людини.

Згідно з «Гігієнічною класифікацією праці та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», до головних питань належать такі:

— умови праці — це сукупність чинників виробничого сере­довища та трудового процесу, які впливають на здоров’я й працездатність людини під час її професійної діяльності;

— безпечні умови праці — це умови, за яких вплив шкідливих і небезпечних виробничих чинників на працівників немож­ливий або їхні рівні не перевищують гігієнічні норми.

Умови праці поділяють на 4 класи:

- Оптимальні, або такі, за яких зберігається здоров’я пра­цівників і створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності.

- Допустимі, що характеризуються такими рівнями чинни­ків виробничого середовища і трудового процесу, які не переви­щують встановлені гігієнічні норми для робочих місць, а зміни функціонального стану організму відновлюються за час відпо­чинку або до початку наступної зміни і не чинять несприятли­вого впливу на стан здоров’я працівників.

- Шкідливі, тобто такі, за яких шкідливі виробничі чинни­ки перевищують гігієнічні норми і несприятливо позначаються на організмі працівників або їхньому потомстві.

- Небезпечні (екстремальні). Характеризуються такими рівнями чинників, вплив яких під час робочої зміни створює високий ризик щодо виникнення тяжких форм гострих ура­жень, отруєнь, каліцтв, а іноді й загрожують життю.

Таким чином, серед несприятливих чинників виробничого середовища розрізняють небезпечні, які призводять до травм або раптового різкого погіршення здоров’я, та шкідливі, які можуть спричинити захворювання, призвести до травмування або зниження працездатності й погіршення здоров’я.

Усі ці чинники відносять до професійних шкідливостей — хімічних, фізичних, біологічних та психофізіологічних, і спо­стерігаються тоді, коли на виробництві не дотримуються гігі­єнічних норм, раціонального режиму праці та відпочинку й експлуатують невідповідне устаткування.

До загальних профілактичних заходів, спрямованих на за­безпечення санітарного благополуччя населення, належать:

—гігієнічна регламентація та державна реєстрація небез­печних факторів навколишнього та виробничого сере­довища;

—державна санітарно-гігієнічна експертиза проектів, ін­вестиційних програм та діючих об’єктів і зумовлених ними небезпечних факторів відповідно до вимог санітар­них норм;

—включення вимог безпеки для здоров’я та життя до дер­жавних стандартів та іншої нормативно-технічної доку­ментації;

—ліцензування видів діяльності, пов’язаних із потенцій­ною небезпекою для здоров’я людей;

- висування гігієнічно обґрунтованих вимог до проекту­вання, будівництва, розроблення, виготовлення та вико­ристання нових засобів виробництва та технологій, жит­лових і виробничих приміщень;

- спеціальна регламентація вимог з радіаційної безпеки;

- обов’язкові медичні огляди певних категорій населення.

Запобігання або зниження негативного впливу виробничих факторів досягають шляхом забезпечення безпеки виробничих процесів, технологічного обладнання, виконання вимог вироб­ничої санітарії, використання засобів захисту. Має значення також регламентація тривалості робочого часу та перерв, ви­конання умов припустимої напруженості та важкості праці, умов здійснення трудового процесу і забезпечення відпочинку. У комплексі профілактичних заходів істотне місце належить влаштуванню та утриманню виробничих приміщень, їх раціо­нальному плануванню та експлуатації.

Засоби захисту працівників, які застосовують у комплексі з усіма іншими методами дотримання безпеки, повинні або вилу­чати шкідливі та небезпечні виробничі фактори, або знижувати їхній уміст.

Залежно від характеру їх застосування засоби захисту пра­цівників поділяють на засоби колективного та індивідуального захисту. Виділяють такі засоби колективного захисту:

—нормалізації повітряного середовища виробничих примі­щень і робочих місць, освітлення;

—захисту від окремих видів випромінювання;

—захисту від коливань повітряного середовища;

— захисту від ураження електричним струмом;

—захисту від впливу механічних факторів;

— захисту від впливу хімічної та біохімічної природи. Засоби індивідуального захисту класифікують залежно від призначення; ізолювальні костюми, засоби захисту органів ди­хання, верхніх і нижніх кінцівок, голови, обличчя, очей, орга­ну слуху, одяг спеціальний захисний, захисні дерматологічні засоби та комплексні засоби захисту.

Важливе значення в профілактиці професійних захворю­вань має дотримання працівниками здорового способу життя.

Провідне місце в системі профілактики професійної захво­рюваності працівників займають попередні та періодичні ме­дичні огляди.

ХАРЧУВАННЯ НА ПЕРШОМУ РОЦІ ЖИТТЯ

Переваги грудного вигодовування

Природне вигодовування — єдиний спосіб годування дитини, який справляє унікальний біологічний вплив на її здоров’я. Протягом перших 5—6 міс природне вигодовування практично повністю забезпечує дитину харчовими і біологічно активними речовинами.

В Україні жінки з давніх часів віддавали перевагу вигодову­ванню дитини груддю. Вітчизняна школа педіатрів традиційно розглядала грудне вигодовування як єдиний фізіологічний спо­сіб вигодовування, який забезпечує повноцінний розвиток ди­тячого організму. Жодна, навіть найкраща молочна суміш для годування немовлят, не є абсолютно повноцінним замінником грудного молока. Між дитиною і матір’ю не повинна стояти пляшечка з молочною сумішшю і соскою.

Грудне вигодовування незамінне для забезпечення повно­цінного розвитку і росту дитини. Грудне молоко містить іму- нобіологічні фактори, які сприяють формуванню імунного захисту організму дитини, захищають її від інфекційних за­хворювань.

У дітей, які перебували на грудному вигодовуванні, значно рідше зустрічаються алергійні захворювання, хвороби органів дихання, травного тракту (панкреатит, холецистит), інфек­ційні кишкові захворювання, цукровий діабет, надмірна маса тіла.

Грудне вигодовування має неперевершений вплив на фор­мування нервової системи. Так, полінасичені жирні кислоти, які містяться у грудному молоці, вважають «прискорювачем» дозрівання і розвитку центральної нервової системи, особливо в недоношених дітей.

Чому так важливо раннє прикладання дитини до грудей ма­тері, контакт «шкіра до шкіри» після народження і спільне ці­лодобове перебування з матір’ю у пологовому будинку?

Стрес, який дитина переживає під час народження, не можна порівняти за силою ні з однією стресовою ситуацією у подальшому житті. Тому перше, що дитина повинна відчути і побачити у цьому новому для неї і незнайомому світі, має бути материнське тепло, обличчя і голос матері, в утробі якої вона розвивалася 9 міс.

Почуття комфорту і захищеності у дитини з перших хвилин життя може формувати тільки контакт з матір’ю, прикладання до грудей після народження у перші 30 хв життя, викладання малюка на живіт матері у пологовій залі, тобто контакт «шкіра до шкіри» протягом не менше ніж 60 хв.

Раннє прикладання дитини до грудей матері відразу після народження, контакт «шкіра до шкіри» сприяють:

- більш тривалій і успішній лактації у матері;

- заселенню організму новонародженого материнськими біфідо- і лактобактеріями, що визначатиме фізіологічне становлення мікрофлори та імунітету у дитини;

- формуванню почуття прив’язаності матері до дитини;

- формуванню почуття захищеності у новонародженого.

Дуже важливо для новонародженого, щоб він отримав всо

молозиво до єдиної краплі, що можливо тільки за умов спіль­ного перебування матері і дитини з моменту народження, час те прикладання до грудей, перебування на виключно грудному вигодовуванні без догодовування молочними сумішами у йоло говому будинку в перші дні життя.

З грудним молоком дитина отримує так звану ендокринну дотацію гормонів щитоподібної залози — тиреоїдину дотацію, що також сприяє фізіологічному розвитку і дозріванню ЦНС, легенів, імунітету, особливо у недоношених дітей.

Тиреоїдні гормони грудного молока забезпечують профілак тику анемії у дітей грудного віку.

Переваги грудного молока:

- Молоко містить поживні речовини, необхідні дитині;

- Воно легко засвоюється і ефективно використовується організмом немовляти;

- Захищає від інфекцій, сприяє фізіологічному становленню імунітету в новонароджених та дітей першого року життя;

- Сприяє формуванню фізіологічної мікробної колонізації організму немовляти, тоді як альфа-лактоза, яка містить­ся у коров’ячому молоці, стимулює ріст грамнегативної флори, що призводить до дефіциту біфідобактерій, роз­витку в подальшому дисбактеріозу кишківника.