Пісні українських радянських композиторів

В українській радянській музиці помітне місце посідає пісня. В ній відбиваються важливі події нашого суспільного життя, розкриваються почуття людей, їхні думки, прагнення, мрії. Вона нескладна для сприймання і виконання, отже більш доступна широким масам, ніж інші музичні жанри.

Пісенна творчість українських радянських композиторів багата й різноманітна.

В перші пореволюційні роки в цьому жанрі працювали українські композитори-класики: Микола Леонтович (1877-1921), Кирило Стеценко (1882-1922), Яків Степовий (1883-1921).

Цілий ряд пісень у перше пожовтневе десятиліття написали також композитори Пилип Козицький, Лев Ревуцький, Григорій Верьовка. По-новому пісня зазвучала в роки Великої Вітчизняної війни. Завдяки своїй мобільності цей жанр став тоді одним з провідних. Пісні лунали по радіо, безпосередньо на фронтах, у госпіталях. Великої популярності набули пісні Г. Верьовки, А. Штогаренка, К. Данькевича, Ю. Мейтуса, М. Вериківського та iн.

Наприкінці 40-х пісенна творчість переживає певний розквіт, зумовлений радістю Перемоги. З'являються нові імена: Платон Майборода, А. Кос-Анатольський, М. Колесса, І. Шамо.

У 60-х роках композитор Мирослав Скорик започаткував естрадну пісню, інтерес до якої дуже посилювався. У цій галузі успішно працювали В. Ільїн, І.Карабиць, І. Кириліна.

Українська пісня прагне крокувати в ногу з життям, відбиваючи і минуле, і наше сьогодення.

К.Г. СТЕЦЕНКО (1882 - 1922)

Кирило Григорович Стеценко - класик української музики, послідовник М. Лисенка та російських композиторів XIX ст. Його творча спадщина, а також диригентська, педагогічна, музично-критична діяльність є невід'ємною часткою української демократичної культури.

Дитячі опери «Івасик-Телесик»,«Лисичка, котик і півник».

Я.С. СТЕПОВИЙ (1883-1921)

Яків Степанович Степовий належить до когорти українських композиторів початку XX ст., які гідно представляють демократичну вітчизняну культуру.

Вокальний цикл для дітей «Проліски»

М.Д. ЛЕОНТОВИЧ (1877-1921)

Микола Дмитрович Леонтович є класиком української дожовтневої музики і водночас одним із фундаторів радянської музичної культури. Кількарічна праця у дожовтневий час стала кульмінацією його мистецької діяльності.

Майже все життя Леонтович працював у жанрі обробки української народної пісні, досягши справжніх мистецьких вершин.

"Гаю, гаю, зелен розмаю"(♫♪ № 24),, "Сивий голубочку", "Летіла зозуля".

"Мала мати одну дочку", "Пряля", "Над річкою бережком" (♫♪ № 21), "Дударик"(♫♪ № 22),, "Щедрик" (♫♪ № 3),.

"Льодолом", "Літні тони" (♫♪ № 23),, "Моя пісня».

ЛЕСЯ ДИЧКО. (* 24 жовтня 1939, Київ)

КАНТАТА «ЧОТИРИ ПОРИ РОКУ» (♫♪ № 25, 26, 27, 28),

Леся Дичко заявила про себе як цікавий композитор наприкінці 60-х років. Кантата "Чотири пори року" - це твір, який зріс на перехресті українського мелосу й сучасних музично-стилістичних рис. Кантату написано для хору без супроводу. В основі його народнопісенні тексти, але найдавнішого пласта (календарно-обрядові).

У кантаті чотири частини відповідно до пір року:

"Весна" має теми веснянок "Вийди, вийди, Іванку", "Благослови, мати".

"Літо" - для цієї частини Леся Дичко обрала три тексти, на які написала музичні теми. ("Ой петрівочка - мала нічка", "Ой нас чотири подруженьки", *А ми кривого танцю йдем".)

"Осінь" має дві "обжинкові" пісні "Дівка Явдошка" і "Джар, джар, джарочка".

"Зима" - це народна сцена щедрування.