Про це не час, це мушу якнайглибше я

Ховати, – таємниці як дотримаю,

То з мук ганебних і кайданів визволюсь…

Прометей був єдиним з-поміж титанів, який колись допоміг Зевсові, своєму двоюрідному братові, у боротьбі за владу. І ось тепер свого колишнього благодійника володар Олімпу наказав прикувати до скелі. Слід зауважити, що це не характерний для Есхіла поворот, бо в інших його творах образ Олімпійця виведено з шанобливою повагою. І саме таке змалювання несправедливого й невдячного владаря посилює антидеспотичний пафос трагедії.

Прометей не скорився, а мужньо зносив муки і не благав Зевса про помилування, а лише скаржився на несправедливість і пояснював свою поведінку хорові океанід, не приховуючи того, що усвідомлює ганебність свого становища: “Не думайте, що то з сваволі й гордощів / Мовчу я, – в грудях серце розривається, / Коли погляну на оцю ганьбу свою !..”

Саме тут він розповів донькам Океану про все, що зробив для людей, причому, “не для докору людям”, а лише заради правди:

Ось про недолю смертних ви послухайте:

То я ж їм, дітям нетямущим, розум дав,

Я наділив їх мудрою розважністю.

Не для докору людям це розказую, –

Лише щоб силу показать дарів моїх.

Що ж конкретно зробив для людства Прометей? За Есхілом – чимало, недаремно ж програмовий уривок з трагедії “Прометей закутий” (епісодій 2, вірші 436-525) вельми промовисто називається “Розповідь Прометея про його благодіяння людям”.

Передовсім, навчив будувати житло, а не жити в норах і печерах: “…Вони раніше й дивлячись не бачили / І слухавши не чули, в соннім маренні / Ціле життя без просвітку блукаючи. / Не знали ні теслярства, ні підсонячних / Домів із цегли, а в землі селилися, / Мов комашня моторна, десь у темряві / Печер глибоких, сонцем не осяяних…”

Крім того, пояснив чергування пір року і закони астрономії: “І певної ще не було прикмети в них / Для зим холодних, і весни квітучої, / І золотого літа плодоносного. / Весь труд їх був без тями. Таємничий схід / І захід зір небесних пояснив я їм…”

Навчив математики та письма: “З усіх наук найвидатнішу винайшов / Науку чисел, ще й письмен сполучення…”

Дав їм (творчу) пам’ять, яка є основою, необхідною умовою (“праматір’ю”) мистецької діяльності, творчості (“музам”): “І творчу дав їм пам’ять – цю праматір муз…”

Навчив розумно використовувати силу тварин і вітру: “І в ярма перший уярмив тварини я, / Щоб у важкій роботі, приневолені, / Людей своїми заступили спинами. / Я віжколюбних коней в колісниці впріг – / Забагатілих розкошів оздоблення. / Хто, як не я, для мореплавців вигадав / Між хвиль летючі льнянокрилі повози (вітрильники. – Ю.К.). / Для смертних всі знаряддя ці я винайшов…”

Показав можливості медицини: “Я їх навчив вигойні ліки змішувать, / Щоб цим перемагати всякі хворості…”

Навчив передбачати майбутнє, тлумачити сновидіння і різноманітні прикмети (елліни вірили у передбачення майбутнього за польотом птахів, згодом це заняття перейшло до найдавнішої колегії жерців Давнього Риму - авгурів): “Для них я різні віщування способи / Установив, і перший сни я визначив, / Що справджуються; роз’яснив я значення: / Прикмет дорожніх, і таємних висловів, / І льоту хижих, кривопазуристих птиць – / Яка на добре чи на зле провісниця; / Усі пташині з’ясував я звичаї – / І як живе з них кожна й чим годується, / Яка в них ворожнеча і любов яка…”

Навчив не лише правил жертвоприношення (трансформація наведеного вище міфу про обман Прометеєм Зевса?), а й передбачати майбутнє за тельбухами жертовних тварин і паланням жертовного вогню: “У жертви бути, щоб богам подобатись / Якими – жовчі і печінок кольори. / Товстенні стегна попаливши й тельбухи / Тварин жертовних, викрив перед смертними / Я потаємну вмілість передбачення / В огнистих знаках, ще ніким не бачених. / Це все – від мене…”

Показав і навчив використовувати “на вигоду людям” підземні природні скарби: благородні метали, залізну руду тощо: “Хто посміє мовити, / Що глибоко попід землею сховані / Скарби – залізо, мідь, срібло і золото – / Він на вигоду людям, а не я, знайшов? / Ніхто, крім тих, хто безсоромно хвастає…”

Тому й не сприймається як перебільшення такий лаконічний висновок самого Прометея про величезну вагу і значущість його благодіянь людям: “А коротко сказати, то довідайтесь: / Від Прометея – всі в людей умілості ”.

Отже, Прометей у трагедії Есхіла є монументальною, вселенського масштабу постаттю, благодійником усього людства, в якій поєднані риси культурного героя стародавніх міфів і великого просвітителя.

Для розуміння задуму драматурга вельми продуктивним є усвідомлення внутрішньої форми і спорідненості слів “просвітитель” і “світло”, яке, як відомо, з’являється від вогню, смолоскипа, що долає темряву. Вважається, що трагедія про “Прометей закутий” – це єдина вціліла частина трилогії Есхіла про Прометея. Першою ж частиною, буцімто, була трагедія “Прометей- вогненосець ”. Якщо навіть існувала не трилогія, а дилогія (є й така думка), або навіть і дилогії не було, існує міф про викрадення Прометеєм вогню з Олімпу, і цього більш ніж досить для наступного висновку.

Людство до Прометеєвої “благодаті” блукало в темряві. А викрадений Прометеєм на Олімпі вогонь і є символом просвіти людства, божественною іскрою, що запалила світильник людського розуму, духу. Мотив божественного вогню, який освітив шлях людству, хвилював багатьох послідовників Есхіла, зокрема – видатного українського поета ХХ ст. М.Рильського:

Прометею, Прометею!

Одлетів твій кóршак хижий,

Не допив живої крові,

Плоть живу не доклював

Увірвався ржавий рéтязь,

Скеля порохом розпалась,

У титана під ногою

Переможений Кавказ.

Ходить вітер, світить сонце,

Журавлі летять на північ,

Наче крики журавлині,

Голоси дзвенять людські.

Прометею, Прометею!

Чорний коршак не прилине:

Одігнав його навіки