Sine manu

Яким чином відбулося визнання шлюбу sine manu за matrimonium justum та звідки походить його реальне коріння в історії, ми не знаємо. По деяким міркування з цього приводу (наприклад, Майр), він виник вперше в шлюбах між патриціями і плебеями до спільного визнання між ними jus connubii (тобто до lex Canuleja).[30] Як би там не було, але виникнення цього нового шлюбу знаменує собою найбільший поворот в історії римського права. В непроникній єдності староримської патріархальної сім'ї було пробито перший пролом: якщо раніше paterfamilias закривав собою всіх членів своєї сім'ї, над якими він мав владу з усією юридичною необмеженістю, то тепер в шлюбі sine manu жінка вийшла із-під цієї патріархальної оболонки і стає поряд з чоловіком, як особистість самостійна. Разом з цим вперше виникло питання про юридичне визначення відносин між цими двома самостійними особами.

Якщо раніше в шлюбі cum manu, сімейні стосунки являли собою лише різновид речових (manus принципово рівна dominium), то в шлюбі sine manu вперше з'явилися відносини особливого сімейного характеру.

За своїми принципами цей шлюб був повною протилежністю шлюбу cum manu. Вступ у такий шлюб не тягнув за собою зміни правоздатності жінки. Вона або зберігала за собою статус реrsona sui juris (якщо мала його), або продовжувала підпадати під владу батька. Отже, кровні зв'язки з попередньою сім'єю не переривалися, не виникало й агнатське споріднення між жінкою та сім'єю чоловіка. Чоловік за умов шлюбу sine manu не мав жодної влади над жінкою. Подружжя в особистому відношенні вважалися рівноправними суб'єктами і хоч здебільшого питання сімейного життя остаточно вирішував чоловік, його влада зовсім не була подібною до m a n u s.[31]

З виникненням і утвердженням шлюбу без чоловічої влади втратили своє зачення форми confarreatio, coemptio, usu.

Виникнувши з простого шлюбного співмешкання для уникнення manus, новий шлюб укладається шляхом простої шлюбної угоди («nuptias consensus facit» - fr. 15. D.35.1), згідно якої слідує перехід жінки в будинок чоловіка – deductio in domun, що звісно супроводжується присутністю близьких родичів та різними побутовими обрядами, але всі ці обряди юридичного значення не мають. Повна безформальність шлюбу, при формальності цілого ряду інших, менш важливих юридичних актів, здається звичайно дивністю, але така дивність пояснюється саме історичним походженням шлюбу sine manu. Ця безформальність збереглася в римському праві до самого кінця; лише у Візантії було встановлено необхідність церковного вінчання. [32]

Отже, жінка виходить з-під влади чоловіка і формально стає незалежною особою. Разом з тим важливо зазначити, що запровадження цього шлюбу призвело й до негативних наслідків. Незалежність жінки, свобода розлучень негативно вплинули на сімейно-моральні устої римського суспільства.

Наприкінці республіки, під впливом загального морального розпаду, сімейне життя пережило період особливо гострої кризи. Розпуста поза сім’єю і в сім’ї набула великого розмаху; шлюбні відносини часто-густо стали спотвореними; подружжя намагалися уникати появи дітей, почали зловживати свободою розлучень, переслідуючи при цьому лише спекулятивні цілі. [33]

Римським правителям довелося вжити рішучих заходів, скерованих на зміцнення шлюбних відносин. Для боротьби з усім цим імператор Август видав ряд законів. Такий перш за все lex Julia de adulteriis, закон 18р. до Р.Х., встановлюючий покарання за перелюб (relegatio); під покарання підпадають не лише безпосередньо винуватці, а й потуральники; в якості таких підлягають покаранню чоловік і батько звинуваченої жінки, якщо вони не розпочинають переслідування. З цього приводу є другий закон або того ж 18р. до Р.Х., або 4р. після Р.Х. - lex Julia de maritandis ordinibus, який вніс цілу низку істотних положень в сферу шлюбного права. Цей закон був доповнений в 9р. після Р.Х. за пропозицією консулів Папія і Поппея, причому ці доповнення у наступних юристів об’єднуються загальною назвою lex Julia et Papia Poppaea.

Вся сукупність шлюбного законодавства Августа наклала свій відбиток на всю подальшу історію римських сімейних відносин і викликала появу цілого ряду істотних юридичних явищ.[34]

В подальшому, борючись із тенденцією безшлюбності та бездітності, Август застосував наступну надзвичайну міру. Lex Julia et Papia Poppaea встановлює прямий обов'язок для всіх чоловіків у віці від 25 до 60 років та для всіх жінок віком від 20 до 50 років перебувати у шлюбі і мати дітей. Особи, які не виконують цього обов'язку, піддаються відомим і дуже вагомим обмеженням: неодружені (coelibes) взагалі не мають права на успадкування, а подружжя без дітей (orbi), можуть отримати лише половину. Все те, що вони не можуть отримати (incapaces), є caducum і йде або на користь інших осіб, зазначених у цьому ж заповіті, або в казну.

Август навіть визначає кількість дітей, яку необхідно мати, щоб не вважатися бездітними: для чоловіків достатньо однієї дитини, а для жінок необхідно троє (а для вільновідпущених навіть чотири). Жінки, які відповідали цій вимозі, маючи так зване «право трьох дітей» (jus trium liberorum), окрім необмеженого права на отримання за заповітом, користуються іншими перевагами. Однак цей рішучий закон своєї мети досягнути не міг, і якщо в поступово справи поліпшувалися, то в залежності від деякого загального покращення в стані римського суспільства, а не від покарання закону.

Своїми постановами о caduca Lex Julia et Papia Poppaea викликала тільки різноманітні засоби для уникнення і обходу, та ще більшу плутанину. Тим не менше, правила ці існували на протязі всього класичного періоду і були скасовані тільки Константином.[35]

2.2.3 Конкубінат

Для того, щоб створити римську сім'ю, громадяни повинні були володіти jus connubii. Відсутність у однієї із сторін juse соnnubіі не давала права на укладення шлюбу. Проте, якщо сторони все ж таки вступали у фактичні відносини з наміром створити сім'ю, то виникає так званий конкубінат - проміжне становище між шлюбом і позашлюбним станом. Мається на увазі постійне співжиття чоловіка і жінки з подальшим наміром утворити сім’ю, а не короткочасний тимчасовий зв’язок. Конкубінат практично не мав правових наслідків. Конкубіна - це не дружина, вона не могла поділяти привілеї та становище свого фактичного чоловіка, вона не входить в його сім’ю (honor matrimonii). Діти, народжені в конкубінаті, набували статусу матері, а не батька, хоч не були для нього юридично сторонніми як позашлюбні діти[36], не мали права на аліменти, не могли стати спадкоємцями після його смерті, не одержували статусу шлюбних дітей, на них не поширювалась батьківська влада. За певних умов вони мали право на утримання батька і могли успадковувати частину його майна. Отже, діти, які народилися в конкубінаті, хоч і не набували статусу батька, не вважалися законними; проте відрізнялися від незаконних і називалися liberi naturales - природні діти.

Шлюб між рабами, або у випадку, якщо рабом є хтось один із подружжя, вважається contubernium, і спричиняє тільки деякі наслідки морального характеру.[37]

ІІІ Особисті і майнові відносини подружжя