Поняття шлюбу

Курсова робота

з предмету Римське приватне право

на тему:

«Правовідносини подружжя»

Студента________________________ курсу

_______________________ форми навчання

ПІБ__________________________________

Керівник_____________________________

_____________________________________

Робота захищена «___» ______________ 200_ року з оцінкою «___»

Миколаїв, 2009 р.

Зміст

Вступ…….………………………………………………………………….……. 3-4

Розділ І. Римська сім’я ……………………….……………………………... 5-11

1.1 Поняття сім’ї…………………….…………….……….………………… 5-7

1.2 Види сімей: агнатське та когнатське споріднення.….……….…..… 8-11

Розділ ІІ. Шлюб у римському праві ……....……………………………... 12-22

2.1 Поняття шлюбу……….……….…………………………………........ 12-13

2.2 Види шлюбу…………………….………….…………………………. 14-22

2.2.1 Cum manu………………………………………………………………… 17-19

2.2.2 Sine manu…………………………………………………………………. 19-22

2.2.3 Конкубінат……………………………………………………………….….. 22

Розділ ІІІ. Особисті й майнові відносини

подружжя.…………………………………………….…………………… 23-28

3.1 Шлюб cum manu…………………………………...….……………… 23-24

3.2 Шлюб sine manu …………………………………………………….. 25-28

Висновки..……………………………………….…..………….……………. 29-30

.

Список використаної літератури ……….……………..…..………………… 31

Вступ

Сім’я, шлюб... На перший погляд, ці поняття досить легко і просто осмислити. Адже неможливо уявити собі нормально існуючого суспільства, де б не існувало цих понять. Вони мають минуле, теперішнє і майбутнє. Питання сім’ї та шлюбу дуже актуальне у наш час.

Вивчення особливостей римської сім’ї зберігає актуальність і донині, оскільки сучасне шлюбне право європейських країн грунтується насамперед на розуміннях юридичного споріднення.

Римське шлюбне право дуже складне: не будь-яка сім’я, не всі відносини між чоловіком і жінкою визнавалися в римському праві шлюбом, що породжувало правові наслідки до пов'язаних з визнаними законом взаєминами учасників цього союзу.

Неоднозначне правове походження інституту шлюбу в цілому визначило складність його юридичної конструкції в римському праві.

З найдавніших часів римська сім'я була моногамною й патріархальною. Як усталене об'єднання вона виникає з розкладанням родового ладу. Перша історична форма моногамії вже заснована на владі батька сімейства.

Сім'я — це засноване на шлюбі чи кровному спорідненні об'єднання осіб, пов'язаних спільністю побуту, взаємною допомогою й моральною відповідальністю.

Характерні особливості римської сім'ї знайшли відбиток у римському сімейному праві, яке відзначається завершеністю, послідовністю. Багато його положень збереглося до наших часів.

Дана робота має своїм об’єктом дослідження особливостей сім’ї та шлюбу в період Римської імперії, правові основи їх формування і розпаду, відносини між членами сім’ї та їх взаємні права та обов’язки щодо одне одного.

Мета даної роботи полягає в розкритті поняття сім’ї, шлюбу та відносин між її членами, у висвітленні основних ознак та характеристик цих відносин, особливостей їх формування та розвитку у тих умовах, де вони вперше почали зароджуватися, а також співвідношення сім’ї та шлюбу у античні часи із сьогоденням.

Основою для написання цієї роботи стали підручники з римського приватного права Тищика Б.Й., Підопригори О.А., Перетерського І.С.,

Орача Є.М., Харитонова Є.О., Черниловського З.М., Макарчука В.С., Калюжного Р.А., Слипченко С.А., Новіцького І.Б., Гаррідо Гарсіа.

Робота складається із змісту, вступу, трьох розділів, висновку та списку використаної літератури.

У першому розділі розглядається саме поняття сім’ї, досліджуються основи її формування, наводиться різна класифікація типів сімей за різними критеріями, описуються члени сім’ї, їх основні права та обов’язки, співвідношення між ними в залежності від типу сім’ї.

У другому розділі розкривається поняття шлюбу, висвітлюються його різні види та їх особливості, наводяться умови, необхідні для вступу у шлюб, описується порядок та різні форми його укладення.

У розділі третьому розкрито відносини у римській сім’ї, досліджено особливості особистих та майнових відносин між подружжям при різних видах шлюбу.

І. Римська сім’я

1. Поняття сім’ї

Появі сім'ї в її більш пізньому значенні передував тривалий період інших форм відносин між чоловіком і жінкою. Є припущення, що зародком сім'ї було викрадення жінки у чужого племені. Подібний звичай спостерігається у багатьох народів, що підтверджують легенди, перекази. Зокрема, в історії римського права відома легенда про викрадення сабінянок.[1]

Дослідження в галузі соціології беззаперечно доводять, що сім'я як постійний і, за своєю ідеєю, пожиттєвий союз між жінкою і чоловіком, не є споконвічною.

З найдавніших часів римська сім'я була моногамною й патріархальною. Як усталене об'єднання вона виникає з розкладанням родового ладу. Перша історична форма моногамії вже заснована на владі батька сімейства.

Сім’я (familia) – це засноване на шлюбі або кровному спорідненні об’єднання осіб, пов’язаних спільністю побуту, взаємодопомогою й моральною відповідальністю одного перед іншим.[2]

Давньоримська сім'я несла на собі відбиток родового ладу.

Вона будувалася за принципом підпорядкування владі глави сімейства paterfamilias. До складу сім'ї, крім глави сімейства, належали його дружина, діти та їхнє потомство, інші родичі, кабальні, а також раби. Терміном familia позначалась сукупність всього майна, дітей, рабів та іншої робочої сили.

Пам'ять римського народу не зберегла жодних слідів періоду, який би передував встановленню сім'ї.[3] У відомостях про римлян, що дійшли до наших часів, йдеться вже про патріархальний лад, який міцно склався і в основі якого була моногамна сім'я. Вона являла собою тип проміжної патріархальної сім'ї, що об'єднувала під владою глави сім'ї - paterfamilias - жінку, дітей, інших родичів, кабальних осіб, а також рабів. Така сім'я нагадувала окремий автономний світ, який повністю підпорядковувався главі сім'ї. В одній своїй особі він представляв усю сім'ю назовні, а його влада була безмежною щодо всіх домочадців. Домовладика міг піддавати їх будь-якому покаранню, продати в рабство і навіть позбавити життя. Це торкалося й дружини, становище якої прирівнювалося до становища дітей.

Така структура римської сім'ї зумовила поділ громадян за їх сімейним станом на осіб свого права (persona sui juris) та осіб чужого права (persona alieni juris). До перших відносили paterfamilias, до других – інші члени сім’ї, так звані підвладні. Для повної приватної приватної правоздатної особа повинна була займати незалежне, самостійне становище, а його мав лише paterfamilias. Підвладні ж не мали свого майна і могли укладати правочини тільки від імені і на користь paterfamilias, котрий був єдиним носієм майнових прав сім’ї.[4]

Як особи чужих прав діти домовладики, незалежно від віку, сімейного чи суспільного становища, за життя батька або діда завжди були підвладними -вони не могли бути самостійними власниками майна. Набуте ними майно автоматично ставало власністю домовладики. Підвладні могли укладати цивільно-правові угоди тільки від імені й на користь домовладики. Навіть тоді, коли сам домовладика наділяв своїх підданих певним майном, то за його правовим становищем таке майно прирівнювалося до пекулія і залишалося власністю домовладики.

Однак розвиток товарного виробництва потребував певного обмеження абсолютної влади домовладики. Водночас й особа підвладних починає набувати визнання в цивільному праві. Усе привело до того, що єдиновладдя глави сім'ї над усіма підвладним членами поступається місцем її диференціації. Отож уже розрізняється влада чоловіка над жінкою - manus, над дітьми - patria potestas, над рабами - dominica potestas.[5] Наведена термінологія заслуговує на увагу тому, що вона відображає соціальні процеси, які відбувалися в римській сім'ї в міру розвитку товарного виробництва. Ці зміни зумовили певні зміни у правовому становищі окремих членів сім'ї. Влада домовладики втрачає свій деспотичний характер, хоч різниця між ним і окремими членами сім'ї не зникала ніколи.

Як уже зазначалося домовладика мав однакову владу над усіма членами сім'ї, і всі його підвладні вважалися членами сім'ї та родичами.

1.2 Види сімей: агнатське та когнатське споріднення

Римське право розрізняло два види сім'ї: агнатичну і когнатичну.

Сім’я (familia) першого періоду являла собою просте об’єднання осіб, засноване не на природному чи кровному спорідненні, як сьогодні, а на загальному для всіх зв’язку підпорядкування одній особі – главі родини (paterfamilias), який і представляв цю сім’ю в усіх приватних та публічних відносинах.[6] В такій сім’ї родичами вважалися всі, хто підпадав під цю владу, незалежно від наявності чи відсутності між ними кровних зв’язків, а саме: дружина і діти (законні, узаконені, усиновлені), онуки, онучки і правнуки домовладики, але тільки по чоловічій лінії. Такі ж особи по жіночій лінії не вважалися агнатами і перебували лише в кровному споріднені. Агнатами були взяті в кабалу вільні люди (неоплатні боржники), куплені у бідняків діти, а також раби. Агнати могли бути пов'язані між собою і кровними зв'язками, але юридичне значення мало лише підпорядкування владі домовладики.

В римських джерелах споріднення, засноване на підпорядкуванні владі одного paterfamilias, називалось агнатичним (від agnatia – народитись після смерті батька), а родичі, відповідно, агнатами. 67

Агнатами ставали навіть чужі (з точки зору кровних зв’язків) особи, підпадаючі під владу домовладики (наприклад, дружини синів). В той же час із числа агнатів виключались власні діти глави сім’ї, що переходили під владу іншогоpater familias (наприклад, доньки, що вийшли заміж, або сини, підвергнуті емансипації).

Вихід з-під влади paterfamilias припиняв усі правові відносини особи з його колишньою сім’єю, оскільки факт кровного походження в найдавнішу епоху ніякого юридичного значення не мав, якщо не пов’язувався з patria potestas.

Після смерті домовладики колишня сім’я розпадалась на кілька нових сімей і всі його сини самі ставали pater familias і, відповідно, особами sui juris, тобто самостійними, нікому непідвладними. При цьому агнатичне споріднення зберігалось до тих пір, доки зберігалась пам’ять про спільного предка. Створені сім’ї, що мали спільне походження і зберігали спільне ім’я, складали рід (gens).

Нерідко таку сім’ю називають патріархальною сім’єю агнатів, вказуючи на розглянуте вище споріднення між особами.

Отже, єдність давньої сім'ї в Римі визначалася не спорідненістю по крові, а єдністю влади домовладики - хто підпадав під цю владу, той був членом сім'ї.[7]

Глибока залежність підвладних від paterfamilias помітно стримувала цивільний оборот. Ніхто не хотів укладати правочини з підвладним, бо все одержане переходило у власність paterfamilias, який за правочином ні до чого не зобов'язувався.[8] Розвиток товарно-грошових відносин, який визначав соціальні процеси в римському суспільстві, поступово розхитував патріархальні основи римської агнатичної сім'ї. Агнатичне споріднення суперечило природному бажанню батьків залишити накопичене протягом життя майно кровним дітям, які стали агнатами іншого paterfamilias.

В кінці республіки все більшого визнання і більшого значення починає набувати зв’язок кровного, або природного споріднення. Відносини юридичного підпорядкування владі глави родини занепадають. Сім’я починає визначатися як союз кровних родичів, що походять від спільного предка.

Споріднення, засноване на спільності походження, в працях римських юристів визначалось як когнатичне споріднення (від cognati – родичі). [9] Відповідно сім’я, заснована на вказаному спорідненні іменувалася когнатичною сім’єю. Факту спільного проживання і сумісної праці вже не надається юридичного значення (по своїй суті і сучасні сім’ї засновані на когнатському спорідненні). В когнатичній сім’ї влада paterfamilias над особами alieni juris більше не була ні необмеженою, ні довічною. Вона зводилася до права благорозумного покарання і до права paterfamilias вимагати від усіх членів сім’ї поваги, а при потребі, й необхідного утримання. Зі свого боку paterfamilias був зобов'язаний виховувати інших членів сім'ї та утримувати їх.[10]

Поступово римляни віддають перевагу кровному спорідненню, яке стало основою когнатичної сім'ї. Деякий час ці два види сім'ї існували паралельно, але когнатична сім'я, заснована на природному, кровному спорідненні (cognatio), витісняє агнатичну.[11]

Якщо агнатичне споріднення могло змінюватися, то когнатичне - це споріднення природне і тому не може зазнавати змін. Очевидно, саме тому споріднення по крові перемогло агнатичне споріднення.

В когнатичному спорідненні необхідно розрізняти лінії і ступені. В свою чергу лінії ділились на прямі і бокові.

Пряма лінія споріднення зв’язувала осіб, які безпосередньо походили одне від одного (наприклад, батько, син, онук, правнук), і поділялась на висхідну, де вона йшла від конкретної особи до її предків (наприклад, батько, дід, прадід, прапрадід), та низхідну, коли вона йшла від конкретної особи до її нащадків (наприклад, син, онук, правнук).

Бокова лінія поєднувала осіб, що мали одного спільного предка (наприклад, сестра і брат, дядько і племінник).

Для визначення спорідненої близькості було необхідноне тільки встановити лінію, що пов'язує даних осіб, а й вказати ступінь споріднення, що визначався кількістю народжень, на яку зіставні особи знаходяться одна від іншої. Відлік народжень по прямій лінії вівся безпосередньо між цими особами, а по боковій - від спільного предка. Наприклад, між братом і сестрою – споріднення другого ступеня.

При цьому серед братів і сестер розрізняли повнорідних, якщо вони народились від спільного батька і спільної матері, та неповнорідних, котрі могли мати тільки спільну матір (єдиноутробні) або тільки спільного батька (єдинокровні). Якщо діти мали різних батьків і матерів, вони не перебували в кровному спорідненні і називалися зведеними. [12]

Від родинної спорідненості слід відрізняти свояцтво. Свояцтво - це відносини між чоловіком і родичами жінки, і, навпаки, між жінкою та родичами чоловіка, а також між родинами і жінки, і чоловіка. Ступені родинності й свояцтва мали значення у випадках спадкування і вступу в шлюб. Римське право не допускало шлюбу між близькими родичами. Така заборона поширювалася і на близькі ступені свояцтва. Визначення лінії і ступеня споріднення мало важливе значення для встановлення прав на спадщину, так як в спадковому праві діяв принцип: ближчий ступінь споріднення усував від спадщини родичів дальшого ступеня.[13]

ІІ Шлюб. Види шлюбу

Поняття шлюбу

Сім'я у Римі утворювалася за допомогою шлюбу. Питанням правового регулювання шлюбних відносин римські юристи приділяли значну увагу. Вони досить ідеалістично визначали шлюб.[14] Зокрема, римський юрист Модестін дає таке визначення шлюбу: "Шлюб - це союз чоловіка і жінки, поєднання всього життя, спільність божого і людського права"(Д.23.2.1.).[15] В цьому розумінні відобразилося підкорення регулювання шлюбно-сімейних зв'язків правовим нормам подвійного походження: як виявлення вимог "людського права" шлюбний союз підпорядковується установленням цивільного права, як виявлення вимог "божого права" шлюбний союз повинен відповідати вищим вимогам морального і релігійного характеру. У канонах римської правової культури шлюб не був тільки приватною справою. Люди не можуть за допомогою власної вигадки визначати, яким повинен бути шлюб, чому в ньому можна слідувати і чого уникати.[16] Це явно ідеалістичне формулювання шлюбу маскувало цілковите підкорення жінки владі чоловіка. І як би не змінювався її правовий статус протягом усієї історії Риму, вона завжди залежала від батька, чоловіка, брата, опікуна. Причому мова йде не про традиційну моральну чи фактичну залежність, а про правову нерівність, і римляни ніколи цього не приховували.

Шлюб являвся юридичним фактом союзу між чоловіком і жінкою, що визначав правове положення дітей, народжених у цьому союзі, майнові відносини між подружжям і їх спадкові права.[17]

Метою шлюбу було народження дітей (liberorum quaerendorum causa), що також чітко відображено в багатох текстах, де згадується про клятви і заяви, які жінки повинні зробити в присутності цензора та інших магістратів, щоб довести, що вони перебувають у справжньому законному шлюбі. [18]